Театральне життя міста Києва

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ФЕДЕРАЦІЯ ПРОФСПІЛОК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ТУРИЗМУ

 

 

Факультет туристичного менеджменту

Кафедра спеціальних туристичних дисциплін

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

на тему: «Театральне життя міста Києва»

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:

студентка

IV курсу IV групи

Нечай О.О.

 

 

 

 

Київ - 2011

В Києві на сьогоднішній день діє  близько 50 театрів. Всі вони розраховані  на різну аудиторію глядачів, відмінні один від одного за репертуаром, акторським складом та режисерськими знахідками. Великі, всесвітньо відомі театри Києва  поділяють культурний простір з  невеликими театрами-студіями, і це вносить різноманітність в театральне життя Києва. Велика кількість театрів  Києва може викликати в туристів почуття розгубленості, тому на сторінках  даного реферату автор намагався розповісти про найбільш значні з них.

• Київський академічний театр ляльок

Київський академічний театр ляльок - один з двох театрів маріонеток, які працюють у Києві. У жовтні 1927 долі при Київському дитячому театрі ім. І. Франка (театр юного глядача  в Липках) розпочав свою діяльність найперший ляльковий театр на Україні. Ініціаторами створення лялькового театру були І.С. Дєєва та народний артист України О.І. Соломарский. В 1937 році на 1-му Всесоюзному фестивалі лялькових  театрів, єврейська філія київського театру ляльок зайняла 1 місце.

Перший післявоєнний виступ Київського театру ляльок відбувся в 1946 році. У  той час театр працював за адресою  Ярославів вал, будинок 7. На чолі театру стояла М.І. Тобилевич, дочка І.К. Карпенка-Карого - видатного українського письменника  й драматурга. Поступово в репертуар  театру ляльок увійшли й п'єси  для дорослих: "Божествена комедія" І. Штока по твору Данте, "Чортовий млин" Я. Дорді й І. Штока.

Починаючи з 1991 року з ініціативи київського лялькового театру в столиці України  стали проводитися міжнародні фестивалі  лялькових театрів, у яких брали  участь театри маріонеток з Бельгії, Австрії, Канади, Словаччини, Фінляндії, Японії, Китаю, Швеції, Швейцарії, Німеччини, Росії, Болгарії, Молдови, Бурятії, Туреччини  й інших країн. За оцінками професіоналів - фестиваль у Києві є самим  престижним у Європі. В 1995 році за вагомий  внесок в естетичне виховання  підростаючого покоління, а також  за суспільну діяльність, спрямовану на зміцнення міжнародних творчих  зв'язків. Київський державний театр  ляльок був нагороджений Міжнародною  премією "Дружба". Київський ляльковий театр входить у Міжнародну асоціацію діячів театрів ляльок "УНІМА". Статус академічного був привласнений театру 30 жовтня 2002 року й з тих пвр він зветься Київський академічний державний театр ляльок.

При київському ляльковому театрі працює студія підготовки акторів- кукольників, а при Київському коледжі естрадно-циркового  мистецтва - спецкурси "Актор з  лялькою на естраді" і "Актор  театру ляльок", на яких готовлять  акторів для лялькових театрів  країни.

За час свого існування театр  перемінив кілька приміщень, переїжджаючи з однієї адреси на іншу. І от, в 2005 році в Хрещатому парку виріс  казковий замок - новий і тепер  уже постійний будинок Київського академічного державного театру ляльок. Автором проекту є архітектор Віталій Юдин. У новому театрі два  зали для глядачів (на 300 і 110 місць), дитяче кафе й музей антикварних  ляльок, у якому зібрана колекція маріонеток з різних країн.

Особливо хочеться відзначити той  факт, що більшість ляльок-акторів, які задіяні в спектаклях театру, "працюють" у ньому з найперших  днів його створення, так що теж уже  можуть уважатися антикварними. Звичайно ж, іноді деякі з них доводиться реставрувати, уводяться й нові персонажі, але більшість ляльок служать  глядачам уже більш 80 років.

На пагорку, відкритий до огляду, височіє казковий замок з башточками й шпилями. На площі перед театром  працює фонтан: у центрі фонтана  величезна квітка розкинула свої пелюстки, а усередині квітки сидить крихітна дівчинка - це Дюймовочка.

Театр ляльок

11 листопада 2006 року навколо  лялькового театру з'явилися нові  казкові персонажі. У маленької  Дюймовочки, яка сидить на квітці  посередині фонтана, з'явилися  друзі. На терасі 2 поверху з'явився  Буратіно, що радісно розмахує  золотим ключиком. У нішах виросли  фігури сумного Пеьеро й Мальвіни  з пуделем Артемоном. Трохи  нижче коштує шарманщик татусь  Карло зі своєю старою шарманкою.  Фотографуватися в його капелюсі  люблять не тільки діти, але й дорослі, на одній з майданчиків перед Київським академічним державним театром, закінчує сутичку зі Змієм герой народної української казки Котигорошко.

Сьогодні в репертуарі театру є  такі спектаклі як: Декамерон, Лісова пісня, Биндюжник і король, Божественна  комедія, Маша й ведмідь, Таємниця королеви доріг, Пан Коцький, Кіт у чоботах, Попелюшка, Дюймовочка, Бридке каченя, та інші.

• Київський державний театр оперети

Київський державний театр оперети  міститься в приміщенні колишнього Троїцького народного будинку, який було збудовано на благодійні кошти  на качану 20 століття. Ще задовго до того, як виник театр, отут часто  відбувалися всілякі концерти та вистави-водевілі. Оперний театр  почав свою роботу в 1934 році за назвою Київського театру музичної комедії. Набагато пізніше, в 1964 році театр був перейменований у Київський державний театр  оперети.

Саме слово "оперета" - французького походження, і означає: маленька опера. Оперетою називають жанр, в якому  поєднується музика, вокал, танець, акторське мистецтво й елементи естрадної майстерності.

Першою виставою, яку представили  на суд глядачів актори Київського театру музичної комедії, стала оперета "Продавець птахів" К. Цеклера. Ця подія відбулася в грудні 1935 року. Наступними в репертуарі театру з'явилися кращі зразки світової оперети: "Летюча миша" І. Штрауса, "Циганське кохання" Ф. Легара, "Синя борода" Ж. Оффенбаха.

В 1938 році в Київському театрі оперети  відбулася знаменна подія - відбулася  блискуча прем'єра сучасної (на той  час) української оперети 2Весілля  в малинівці". Оперета мала величезний успіх у публіки й навіть послужила  основою для створення однойменного художнього фільму. У кінці 20 століття розгорілася суперечка навколо  авторства цієї оперети. П'єсу, яку  протягом багатьох сезонів ставили  в Київському театрі оперети, написав  Олексій Рябов. У той же час, на московській сцені, фільмі в якості автора зазначений Борис Александров. Внести ясність у це питання можуть лише дослідники, збройні архівними документами (обидві партитури зберігаються в бібліотеці ім. Вернадського в Києві), але відомо, що музика "Весілля в Зорянці" (у першоджерелі) Олексія Рябова була написана в більш ранній період. Академік, доктор мистецтвознавства Ю. Станішевський у своїй книзі "Корифей української опери" згадує, що "музика Александрова заснована на тематичному матеріалі й пісенних інтонаціях партитури Рябова".

У роки Великої Вітчизняної війни  Київський театр оперети евакуювали в Казахстан. В Алма-Аті театр  відкрив свій перший військовий сезон.

За роки існування Київського театру оперети в ньому працювали  багато талановитих людей. Довгий час  головним диригентом театру був Олексій  Рябов, автор відомих українських  оперетт "Сорочинсий ярмарок", "Весілля  в Малинівці", "Блакитний камінь" і інших. На сцені театру були поставлені класичні українські водевілі "Наталка-Полтавка" Н. Лисенко, "Сватання на Гончарвці" К. Стеценка, "За двома зайцями" В. Рождественського. Але не тільки музика українських композиторів звучала  в стінах театру оперети. "Летюча миша" та "Ніч у Венеції" І. Штрауса, "Сильва" та "Принцеса цирку" І. Кальмана, "Весела вдова" Ф. Легара й багато інших шедеврів світової оперети.

Зараз у репертуарі Київського державного театру оперети майже 20 різножанрових  постановок: оперети, мюзикли, музичні  комедії, музичні казки. В 2004 році оперетою засновника жанру Жака Оффенбаха "Звана  вечеря з італійцями" відкрилася камерна сцена "Театр у фойє".

• Національна філармонія України

Національна філармонія України розпочала  свою діяльність у далекому 1863 році, колі було засноване Київське відділення Імператорського російського музичного  товариства. Вже на початку 19 століття музичне життя Києва було дуже жвавим. Київські Контрактові ярмарки  відвідували такі видатні автори й виконавці, як: Ференц Аркуш, брати  Веснявські та інші відомі на той час  музиканти.

Економічний підйом, яким відзначалася в ці роки Україна, сприяв тому, що заможні  люди охоче підтримували мистецтво  й радо брали участь у культурному  житті міста, у процвітанні творчої сфери. В 1881 році Рада старійшин київського купецького зібрання одержує дозвіл від Київської міської думи дозвіл на будівництво будинку для розміщення свого клубу. Двоповерховий кам'яний будинок був зведений усього лише за один будівельний сезон. Автором проекту був київський міський і єпархіальний архітектор Володимир Ніколаєв, він же здійснював керівництво будівництвом. Будучи не тільки здатним грамотним архітектором, Ніколаєв мав ще й музичні здібності. Завдяки доскональним знанням законів акустики, Ніколаєву вдалося побудувати зал, який викликав захоплення і артистів і слухачів якістю та силою звуку. Будинок Купецького зібрання швидко придбав славу й популярність у киян. Він став улюбленим місцем проведення різних балів маскарадів, благодійних лотерей, сімейних торжеств, літературних і музичних вечорів.

Серед відомих імен, з якими зв'язана  доля Національної філармонії України, слід назвати ім'я Олександра Михайловича  Виноградського - видатного й самобутнього диригента. Величезний внесок в історію  київської філармонії зробив Микола Віталійович Лисенко - геніальниї композитор та виконавць, основоположник професійної  української музики, активний суспільний діяч просвітитель.

Незважаючи на бурхливий початок 20 століття, київська філармонічна діяльність тривала. У цей період на суд слухачів були винесені твори Мусоргского, Дебюссі, Сен-Санса. На гастролях побували Рахманінов. Скрябін, Собінов, Шаляпін, Нежданова  й багато іншіх відомих виконавці.

В 1919 році Купецьке зібрання припинили  своє існування. Радянська влада  не виказувала симпатій до антикомуністичної  Купецької Асамблеї й заборонила цю установу. У будинку розмістився  Пролетарський будинок мистецтв, а пізніше - Будинок політпросвіщення. Але на цьому перипетії не закінчилися. У черговий раз у будинок колишнього Купецького зібрання перетворився в  клуб "Більшовик", в 30-ті роки тут  розмістився Палац піонерів.

Починаючи з 1927 року Державна філармонія здійснювала свою діяльність у Харкові - столиці України, а в 1934 році повернулася  в Київ, якому повернули статус столиці. В цей час у філармонії не було свого приміщення. Виступи проходили в різних залах, будинках культури, робочих клубах. В 1937 році при Державній філармонії в Києві з'явився Державний симфонічний оркестр, яким керував Натан Григорович Рахлін.

З початком війни діяльність філармонії була припинена. Під час німецько-фашистської  окупації в будинку колишніх Купецьких  зборів розміщався німецький офіцерський  клуб. Цей будинок – один з  небагатьох, що вціліли поблизу зруйнованого Хрещатика.

Після війни, коли йшла робота над  генеральним планом відновлення  Хрещатика, було вирішено знести будинок  колишніх Купецьких зборів, оскільки, незважаючи на свою історичну цінність, будинок перебував в аварійному стані. Проте, будинок уник сумної долі. У напівзруйнованому Києві не було кращого будинку з такою  акустикою, яка потрібна для філармонії. Уже в 1944 році філармонія розпочала  свою роботу.

Колонний зал філармонії ухвалював  величезну кількість справжніх  музичних зірок. У різний час у  ньому давали концерти Глазунов, Ойстрах, Рахманінов, Лемєшев, Ростропович, Рубинштейн, Руффо, Шаляпін, Лисенко, Ревуцкий. Тут  виступав знаменитий український хор  ім. Г. Мотузки, Капела бандуристів України, у його стінах починав свою діяльність струнний квартет ім. Лисенка й  Київський камерний оркестр.

На честь 120-річчя від дня народження й 50 років від дня смерті Н. Лисенко, Колонному залу Київської державної  філармонії було привласнено його ім'я. До100-річчя від дня будівництва  будинку Купецьких зібрання, будинку  був привласнений статус пам'ятника архітектури, охороняємого державою.

В 80-ті роки кілька серйозних аварій значно погіршили стан будинку. Під  час однієї з аварій були затоплені  підвали й загинув архів і  багата нотна бібліотека. Завдяки  наполегливій діяльності директора  філармонії Д. Остапенко почалися роботи з реставрації й реконструкції  будинку. Перед будівельниками була поставлена мета зберегти історичний вигляд пам'ятника архітектури, а також  акустичні властивості Колонного  залу ім. Лисенка. Також потрібно було обновити встаткування: режисерський пульт, звукозаписну апаратуру, освітлення та механізми сцени та інше. Оновлена Київська державна філармонія була відкрита в 1996 році.

В 1994 році за багаторічну плідну творчу діяльність і вагомий внесок у  розвиток українського музичного мистецтва, згідно з Указом президента України, Київська державна філармонія придбала статус Національної.