Аналіз доходів

     Розмір  реалізаційних доходів безпосередньо  залежить від обсягів діяльності підприємства у звітному періоді  та її ефективності.

     Розмір  доходів від використання майна (капіталу) підприємства залежить від  його наявності та можливості використання поза виробничим процесом підприємства (з об'єктивних причин чи прийнятих  рішень стосовно переливу капіталу в  інші підприємства та сфери економіки).

     Залежно від повноти та місця відображення доходів розрізняють:

1. «бухгалтерські» доходи, які відображуються на рахунку реалізації готової продукції (товарів, матеріальних коштовностей, виконаних робіт та наданих послуг) і які використовуються для визначення фінансових результатів діяльності;
2. "приховані" доходи, не відображені на рахунку реалізації.

     До  них належать:

1. цільові кошти, отримані від підприємств-покупців (замовників) для власних потреб підприємства: для поповнення фонду ризику, резервного фонду, фонду споживання;
2. цільові кошти у вигляді безповоротної фінансової допомоги та безоплатно наданих товарів і таке інше;
3. доходи, отримані від товарообмінних операцій, які визначаються розрахункове, виходячи з різниці в ціні на товарно-матеріальні цінності, які обмінюються;
4. фактично отримані доходи в зв'язку з реалізацією товарів (продукції) за цінами, нижчими за ціни закупки (собівартості), їх розмір розраховується, виходячи з цін реалізації аналогічної продукції у відповідний період та інше.[8, с. 416]

     Підводячи підсумок по даному розділу, можна сказати  що дохід (прибуток) є метою діяльності кожного підприємства і він характеризує ефективність роботи того чи іншого підприємства. Дохід – це збільшення економічних  вигод у вигляді надходження  активів або зменшення зобов’язань, які призводять до зростання власного капіталу ( крім зростання капіталу за рахунок внесків власників).

     Класифікація  доходів досить різноманітна, що пов’язано  з багатосторонністю діяльності підприємств та з методами ведення обліку доходів.

     Розробка  політики управління доходами є необхідною складовою економічної стратегії підприємства, що допомагає у прийнятті управлінських рішень. 
 
 
 

2. Класифікація витрат

Витрати підприємства можна класифікувати за різними ознаками. Класифікація витрат потрібна для визначення вартості продукції та відповідно для ціноутворення; для визначення собівартості продукції, тобто локальних затрат. Велике значення класифікації затрат в управлінні ними і перш за все для здійснення калькуляції собівартості продукції для різних потреб управління (табл. 1).

Таблиця 1

Класифікація  витрат

До основних відносять витрати, безпосередньо пов'язані з виробничим (технологічним) процесом виготовлення продукції (виконання робіт чи надання послуг). В будь-якому виробництві вони складають найважливішу частину витрат, досягаючи в окремих галузях 90 % собівартості. Накладні витрати виникають у зв'язку з організацією, обслуговуванням виробництва і управлінням ним. Величина цих витрат залежить від структури управління підрозділами, цехами і підприємством.

За  ступенем залежності від обсягів  діяльності витрати поділяються  на змінні і постійні.

Змінними називаються витрати, величина яких змінюється пропорційно зміні обсягу виробництва (випуску). Звідси, розмір цих витрат на кожну одиницю продукції залишається незмінним. До постійних відносять витрати, величина яких не змінюється або майже не змінюється (умовно-постійні витрати) при зміні обсягу виробництва (прикладом можуть слугувати адміністративні або загальногосподарські витрати).

Слід  відмітити, що поділ на змінні і постійні витрати в певній мірі є умовним, так як в чистому вигляді вони не проявляються: змінні витрати на одиницю продукції змінюються під впливом організаційно-технічних заходів, величина постійних витрат – при суттєвій зміні обсягу виробництва. Тому більш правильно їх називати умовно-змінними і умовно-постійними витратами.

За  складом витрати можуть бути одноелементними  або комплексними.

Одноелементні витрати включають економічно однорідні витрати, які не поділяються на різні компоненти, незалежно від їх місця і цільового призначення (сировина, матеріали, паливо, енергія, заробітна плата тощо). На цьому принципі побудована класифікація витрат за економічними елементами.Комплексні витрати складаються з декількох економічних елементів. Характерним прикладом статті комплексних витрат загальновиробничі витрати, в які входять практично всі економічні елементи.

За  способом включення до собівартості витрати поділяються на прямі та непрямі.

Витрати на виробництво конкретного виду продукції, які безпосередньо включаються  до її собівартості на підставі первинних документів, називаютьсяпрямими. До складу прямих матеріальних витрат відносяться ті, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкту витрат, а саме:

Ø сировина і матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, інші матеріальні витрати;

Ø витрати на оплату праці: заробітна  плата та інші виплати робітникам, зайнятим виробництвом продукції, виконанням робіт або наданням послуг;

Ø інші виробничі витрати: відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація тощо.

Непрямі витрати – це витрати на виробництво, які не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом і тому потребують розподілу.

Непрямий  розподіл витрат призводить до неточностей  у визначенні собівартості окремих  видів продукції, тому при організації  обліку повинна приділятися увага збільшенню питомої ваги прямих витрат.

За  доцільністю витрачання виділяють продуктивні витрати, до яких відносяться виправдані, чи доцільні для даного виробництва, витрати. Відповідно до непродуктивних відносять витрати, які утворюються з причин, що свідчать про недоліки в технології та організації виробництва (брак продукції, втрати від простоїв, оплата понадурочних робіт тощо). У випадку ідеальної організації технології виробництва і праці всі витрати повинні бути тільки продуктивними.

До поточних відносять витрати, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції даного періоду. Це, як правило основна частина витрат на виробництво. Одноразовими є витрати, пов'язані з підготовкою виробництва (впровадження нової продукції, її суттєва модернізація), резервуванням витрат на оплату відпусток і виплату одночасної винагороди за вислугу років тощо.

Групування  витрат за економічними елементами та статтями калькуляції буде розглянуто далі.

Залежно від видів діяльності всі витрати можна розподілити на дві великі групи: витрати, що виникають в процесі звичайної діяльності, та витрати, що виникають в процесі надзвичайної діяльності. В свою чергу витрати, що виникають в процесі звичайної діяльності можна розподілити на витрати від операційної (основної та іншої) діяльності, інвестиційної, фінансової діяльності.

Усі витрати підприємства, згідно з П(С)БО 16, поділяють на виробничі(виробнича собівартість продукції, робіт, послуг), операційні (адміністративні (загальногосподарські) витрати, витрати на збут, інші операційні витрати) та інші витрати діяльності (фінансові витрати, втрати від участі в капіталі, надзвичайні витрати, інші витрати).

Основні засади класифікації витрат розкриті в П(С)БО3 «Звіт про фінансові результаті, П(С)БО15 «Доходи» та П(С)БО16 «Витрати» і передбачають функціональну ознаку їх групування відповідно до видів діяльності, за якими були здійснені витрати та отримані доходи.

Отже, за видами діяльності витрати та доходи поділяють на витрати і доходи від звичайної та надзвичайної діяльності.

Нагадаємо, що звичайна діяльність поділяється:

¨ на операційну;

¨ фінансову;

¨ інвестиційну.

Відповідно, витрати, пов'язані з операційною  діяльністю, групують за функціями  — витрати виробництва (реалізації), витрати на управління, збут та інші операційні витрати, а також за економічними елементами: матеріальні витрати; витрати  на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація; інші операційні витрати (рис. 1).

Виходячи  з мети та завдань управлінського обліку дещо змінюється підхід до визначення витрат виробництва. Менеджерів насамперед цікавить не просто інформація про загальні витрати підприємства, а дані про конкретні витрати для виготовлення різних видів продукції (виконання робіт, надання послуг).

Тому  під витратами виробництва розуміють витрачання у виробничому процесі засобів виробництва і праці для виготовлення продукції. А сукупність витрат, пов'язаних з виробництвом або придбанням певного активу, утворює його собівартість.

Відповідно  до цього у вітчизняному обліку, крім функціональної ознаки класифікації витрат, вирізняють й інші ознаки (рис.2).

Рис.1. Класифікація витрат відповідно до П(С)БО3 
«Звіт про фінансові результати»

Така  класифікація відповідає, головним чином, податковому аспекту обліку, основним недоліком якого є його неспроможність надавати інформацію для прогнозування короткострокових управлінських рішень та контролю витрат за сферами діяльності і центрами відповідності. Тому поряд з податковим аспектом у вітчизняну класифікацію витрат слід запровадити угруповання, що відповідають її управлінському аспекту.

Зокрема, для цілей управлінського обліку більш коректною є класифікація, яка подана на рис.3.

Оскільки  управлінські рішення зазвичай спрямовані на перспективу, керівництву насамперед необхідна інформація про очікувані витрати та доходи. У зв'язку з цим вирізняють очікувані (релевантні) та безповоротні (нерелевантні) витрати.

Очікувані (релевантні) витрати — це витрати, що можуть бути змінені внаслідок прийняття управлінських рішень, тобто майбутні витрати. Точніше, це витрати, що відрізняють одну альтернативу від іншої.

Безповоротні (нерелевантні) витрати — це витрати, які не можуть бути змінені в результаті прийнятого управлінського рішення, тобто минулі витрати.