Адміністративно-правові режими

Надзвичайний стан вводиться лише за наявності реальної загрози безпеки громадян або конституційному порядку, усунення якої іншими способами неможливе.

В Законі України «Про правовий режим надзвичайного стану» виділяються два види такого стану: 1) виникнення особливо важких надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру (стихійних лих, катастроф, великих пожеж, пандемії, панзоотії тощо), що створюють загрозу життя і здоров'ю значних верств населення; 2) викликаний противоправними діями людей: здійснення масових терористичних актів, які супроводжуються загибеллю людей або розоренням особливо важливих об'єктів життєзабезпечення; виникнення міжнаціональних і міжконфесійних конфліктів; блокування або захоплення окремих особливо важливих об'єктів або місцевостей, що загрожує безпеці громадян і порушує нормальну діяльність органів державної влади і органів місцевого самоврядування; виникнення масового безладдя, яке, супроводжується насильством над громадянами, утиском їх прав і свобод; спроби захоплення державної влади або зміни конституційного порядку України шляхом насильства; масовий перехід державного кордону з території суміжних держав; необхідність відновлення конституційного правопорядку і діяльності органів державної влади.

Забезпечення громадського порядку, охорона життя, здоров'я, прав, свобод і законних інтересів громадян в умовах надзвичайного стану здійснюються силами і засобами органів МВС України, у тому числі Внутрішніх військ, військ цивільної оборони. Служби безпеки відповідно до їх повноважень, встановлених законом, а в деяких випадках, передбачених законом, можуть притягуватися також військові частини Озброєних Сил України і Прикордонних військ України.

Порушення вимог або невиконання заходів правового режиму надзвичайного положення спричиняє за собою відповідальність, встановлену законом.

3.2. Режим зони надзвичайної екологічної ситуації

Правовий режим зони надзвичайної екологічної ситуації — це особливий правовий режим, який може тимчасово вводитися в окремих місцевостях у разі виникнення надзвичайних екологічних ситуацій для попередження людських і матеріальних втрат, запобігання загрози життю і здоров'ю громадян, а також усунення негативних наслідків надзвичайної екологічної ситуації.

Введення відповідного правового режиму передбачає виділення державою (або органами місцевого самоврядування) додаткових фінансових і інших матеріальних ресурсів, достатніх для нормалізації екологічного стану і відшкодування нанесених збитків, упровадження спеціального режиму поставок продукції для державних потреб, реалізацію комплексних і цільових програм суспільних робіт.

Законодавство про зону надзвичайної екологічної ситуації ґрунтується на Конституції України і складається із законів України від 25 червня 1991 р. «Про охорону навколишнього природного середовища»[10], від 14 грудня 1999 р. «Про аварійно-рятівні служби»[11], від 16 березня 2000 р. «Про правовий режим надзвичайного стану»[12], від 13 червня 2000 р. «Про зону надзвичайної екологічної ситуації»[13], а також прийнятих відповідно до них інших підзаконних нормативно-правових актів.

Підставами для оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації можуть бути: значне перевищення гранично допустимих норм показників якості навколишнього природного середовища, визначених законодавством; виникнення реальної загрози життю і здоров'ю великої кількості людей або спричинення значного матеріального збитку юридичним, фізичним особам або навколишньому природному середовищу внаслідок надмірного забруднення навколишнього природного середовища, руйнівного впливу стихійних сил природи або інших чинників; негативні зміни, які відбулися в навколишньому природному середовищі на значній території і які неможливо усунути без застосування надзвичайних заходів з боку держави, або які істотно обмежують або виключають можливість мешкання населення і проведення господарської діяльності на відповідній території; значне збільшення рівня захворюваності населення внаслідок негативних змін в навколишньому природному середовищі.

Окрема місцевість України оголошується зоною надзвичайної екологічної ситуації Указом Президента України, затвердженим Верховною Радою України за пропозицією Ради національної безпеки і оборони України або Кабінету Міністрів України. В цьому Указі Президента України визначаються: обставини, які стали причиною і ґрунтом необхідності оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації; межі території, на якій вона оголошується; заходи щодо організаційного, фінансового і матеріально-технічного забезпечення життєдіяльності населення в такій зоні; основні заходи, які приймаються для подолання наслідків надзвичайної екологічної ситуації; обмеження на певні види діяльності в цій зоні; час, з якого окрема місцевість оголошується зоною надзвичайної екологічної ситуації, і термін, на який ця територія оголошується такою зоною.

Центральні органи виконавчої влади, Верховна Рада АРК, Рада міністрів АРК, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації здійснюють повноваження, надані їм Конституцією і законами України, і забезпечують дотримання правового режиму зони надзвичайної екологічної ситуації і виконання заходів, передбачених Законом України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» і актами Президента України.

3.3. Правовий режим військового стану

Військовий стан — особливий правовий режим, який вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі озброєної агресії або загрози нападу, небезпеки державної незалежності України, її територіальної цілісності і передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню і органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для усунення загрози і забезпечення національної безпеки, а також тимчасові, обумовлені загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб з вказівкою терміну дії цих обмежень.

Метою введення військового стану є створення умов для здійснення органами державної влади, військовим командуванням, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями наданих їм повноважень у разі озброєної агресії або загрози нападу, небезпеки державної незалежності України, її територіальної цілісності.

Правовою основою введення військового стану є Конституція України, Закон України від 6 квітня 2000 р. «Про правовий режим військового стану»[14], інші закони України і Указ Президента України про введення військового положення в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України за пропозицією Ради національної безпеки і оборони України.

В Указі Президента України про введення військового стану закріплюються: 1) обґрунтовування необхідності введення військового стану; 2) межі території, на якій він вводиться, час введення і термін, на який він вводиться; 3) завдання військового командування, органів державної влади і органів місцевого самоврядування щодо введення і здійснення заходів правового режиму військового стану; 4) вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку з введенням військового стану, а також перелік тимчасових обмежень прав і законних інтересів юридичних осіб з вказівкою терміну дії цих обмежень.

В умовах військового стану Президент України, Верховна Рада України, органи державної влади, військове командування (Генеральний штаб Озброєних Сил України, командування Сухопутних військ Озброєних Сил України і Військово-морських Сил України, оперативні командування, командування військових об'єднань, з'єднань Озброєних Сил України і інших військових формувань) і його представники (командири військових частин, підрозділів, начальники військових установ і організацій), Верховна Рада АРК, Рада міністрів АРК, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації здійснюють повноваження, надані їм Конституцією і законами України і забезпечують виконання відповідних заходів. Президент України як Верховний Головнокомандуючий Озброєних Сил України в умовах військового стану здійснює керівництво стратегічним плануванням Озброєних Сил України і інших військових формувань, упровадженням і здійсненням заходів такого правового режиму через Генеральний штаб Озброєних Сил України. В період військового стану не можуть бути припинені повноваження Верховної Ради України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Верховної Ради АРК, центральних і місцевих органів виконавської влади і органів місцевого самоврядування, а також судів, органів прокуратури України, органів дізнання і слідства. Верховна Рада України працює в сесійному режимі.

Нормативно-правові акти Верховної Ради АРК, рішення Ради міністрів АРК, рішення місцевих органів виконавської влади і органів місцевого самоврядування, що стосуються має рацію і свобод людини і громадянина, які обмежуються у зв'язку з введенням військового стану, тимчасово не застосовуються.

3.4. Режим державної таємниці

Для забезпечення інформаційного суверенітету України і загальновизнаних принципів міжнародних звичаїв у сфері інформації Україна вживає заходів щодо засекречення і охорони певної інформації у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх стосунків, державної безпеки і охорони правопорядку з метою зашиті життєво важливих інтересів України.

Така інформація визнається в порядку, встановленому Законом України «Про державну таємницю» (в редакції Закону України «Про внесення змін в Закон України «Про державну таємницю»[15]), державною таємницею і підлягає охороні з боку держави. Перелік і зміст інформації, яка може бути віднесена до державної таємниці, визначаються в цьому Законі і мотивованими рішеннями державних експертів з питань таємниць. Відомості, які є державною таємницею, публікуються в офіційних державних виданнях.

Охорона державної таємниці включає комплекс організаційно-правових, інженерно-технічних, криптографічних і оперативних заходів, направлених на запобігання розголошення інформації, що є державною таємницею. Серед організаційно-правових заходів по охороні державної таємниці застосовуються такі: встановлення єдиних вимог щодо виготовлення, користування, збереження, передачі, транспортування і обороту носіїв інформації, які є державною таємницею ліцензування підприємств, установ і організацій, які здійснюють діяльність, пов'язану з державними таємницями; спеціальний порядок доступу громадян до державної таємниці; спеціальний порядок здійснення судових, наглядових, контрольно-ревізійних і інших функцій органів державної влади щодо підприємств, установ і організацій, діяльність яких пов'язана з державними таємницями; відповідальність за порушення законодавства про державну таємницю та ін.

З метою технічного захисту інформації підприємства, установ і організації, які здійснюють діяльність, пов'язану з державними таємницями, зобов'язані використовувати захищені способи обробки, передачі, збереження інформації і технічні пристосування її захисту, сертифіковані н,а відповідність цих способів і пристосувань нормативам технічного захисту, застосовувати криптографічні заходи охорони такий інформації. Оперативні заходи охорони державної таємниці застосовуються в ході контррозвідувальної, розвідувальної і оперативно-розшукової діяльності, яку здійснюють органи Служби безпеки України і інші державні органи відповідно до чинного законодавства.

Державну політику відносно державної таємниці забезпечують Президент України, Кабінет Міністрів України, Рада міністрів АРК, інші органи виконавчої влади, а також органи місцевого самоврядування. Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері забезпечення охорони державної таємниці є Служба безпеки України.

Висновки

В найбільш загальній формі поняття «правовий режим» визначається як порядок регулювання, комплекс правових способів, які характеризують особливе об'єднання взаємодіючих дозволів, заборон, а також позитивних зобов'язань, що створює особливу спрямованість регулювання.

До числа основних елементів адміністративно-правового режиму відносяться: метод правового регулювання; особливі адміністративно-правові способи встановлення і форми виникнення прав і обов'язків; принципи і загальні положення адміністративного права; особливість адміністративного законодавства; наявність разом із загальногалузевим правовим режимом внутрігалузевих правових режимів: режиму секретності, митного режиму, режиму державного кордону, режиму вільних економічних зон, режиму здійснення певних видів підприємницької діяльності, паспортного режиму та ін.

Правові режими класифікують за масштабом свободи громадян і організацій у використанні своїх можливостей для реалізації суб'єктивних прав; за глибиною змін в конституційному статусі громадян і організацій; за часом і територією їх дії; за окремими об'єктами; за видами діяльності тощо. Всі спеціальні адміністративно-правові режими мають дві взаємозв'язані сторони: змістовну і формальну.

Правові режими, за допомогою яких відбувається перебудова юридичного інструментарію, можна визначити як надзвичайні. Це спеціальні правові режими життєдіяльності населення, здійснення господарської діяльності і функціонування органів влади на території, де виникла надзвичайна ситуація.

Адміністративно-правові режими забезпечують функціонування не тільки галузевих інститутів адміністративного права, таких як державна служба, адміністративна відповідальність, але і багатьох інститутів інших галузей або міжгалузевих інститутів, наприклад, права власності, підприємництва тощо.

Список використаної літератури

1.            Конституція України. – К. Школа, 2006. – 64 с.

2.            Административное право Украины. – 2-е изд., перер. и доп./ Под ред. проф. Ю.П. Битяка. – Х.: Право, 2003. – 576 с.

3.            Ведєрніков Ю.А. Адміністративне право України: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 336 с.