Конституційний статус президента україни

 

ЗМІСТ

 

1. Соціально-політичне значення Президента України………………………2

2. Конституційне регулювання порядку обрання Президента України……...4

3. Конституційні повноваження Президента України. Рада національної безпеки і оборони України при Президентові України……………………...……7

4. Конституційне регулювання питання припинення повноважень Президента України………………………………………………………………..18

Список використаних джерел……………………………………………………..20

 

 

 

 

 

1. Соціально-політичне значення Президента України

Конституційно-правовий статус Президента України виник і дістав своє нормативно-правове закріплення, після проголошення незалежності України.

Законом "Про Президента Української РСР" від 5 липня 1991 р. в Україні було запроваджено посаду Президента України, який згідно зі ст. 1 Закону визнавався найвищою посадовою особою Української держави і главою виконавчої влади.

Згаданий правовий статус Президента України було уточнено ст. 19 Конституційного договору між  Верховною Радою України та Президентом  України "Про основні засади організації  та функціонування державної влади  і місцевого самоврялування в  Україні на період до прийняття нової Конституції України" від 18 червня 1995 р., за якою Президент України визнавався главою держави і главою державної виконавчої влади в Україні.

Нарешті, Конституція України 1996 р. визначила, що Президент України  є главою держави і виступає від  її імені.

Глава держави — це або конституційний орган, або водночас і вища посадова особа держави. У першому випадку глава держави відповідно до Конституції розглядається як невід'ємна складова парламенту, тобто законодавчої влади, оскільки без його підпису закон є недійсним (Велика Британія). У другому він є главою виконавчої влади і водночас главою держави (США). У третьбму лише главою держави, який не входить до будь-якої гілки влади: законодавчої, виконавчої та судової (ФРН)[4, 357].

Главою держави звичайно є особа, яка посідає вище місце в ієрархії державних інститутів і яка здійснює верховне представництво як у внутрішньоекономічному житті, так і на міжнародній арені. Нарешті, це символ державності народу.

Правовий статус президента визначається республіканською формою правління.

Роль глави держави  в президентських республіках досить важлива, оскільки він поєднує повноваження глави держави і глави уряду.

Сутність напівпрезидентської  моделі зводиться перш за все до міцної президентської влади, яка здійснюється в умовах нежорсткого поділу влади, як це спостерігається у президентських республіках. Глава держави звичайно відповідає за розв'язання загальних стратегічних питань, контролюючи при цьому певні сфери діяльності уряду, в той час як прем'єр-міністр несе безпосередню відповідальність за здійснення державного управління.

Така модель притаманна і  правовому статусу Президента України[4, 258].

При зв'ясуванні місця і  ролі будь-якого органу держави і  посадової особи, які визначаються Конституцією, принциповим є: визначення його функціонального призначення і місце, яке орган або посадова особа посідає у системі державних органів.

Згідно з Конституцією України Президент України є главою держави. Проте місце і роль глави держави в системі органів саме державної влади у Конституції чітко не визначені.

Надання Президентові статусу глави держави пояснюється перш за все необхідністю підвищити рівень представництва держави всередині країни і за її межами в період проголошення і становлення України як незалежної держави, а здійснення цих функцій у всіх країнах з напівпре-зидентською формою правління завжди притаманне Президентові країни.

Виходячи з цього, слід визнати, що здіснення ним представницької функції і функції гаранта державного суверенітету, територіальної цілісності, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина дає можливість Президентові України посідати особливе місце в системі органів державної влади і не входити до жодної з її гілок[5, 161].

У процесі здійснення представницької  функції Президент України визначає основні напрями внутрішньої  і зовнішньої політики держави відповідно до Конституції і законів України, виходячи з передвиборної програми Президента, в якій визначено стратегічні напрями побудови держави, суспільства, їх економічного, соціального і культурного розвитку.

Він представляє Україну  всередині країни і в міжнародних відносинах.

Президент вживає відповідних  заходів, пов'язаних з охороною суверенітету України, її територіальною цілісністю, використовуючи при цьому лише визначені Конституцією його власні повноваження.

Він несе персональну відповідальність за додержання Конституції України, захистом прав і свобод людини і  громадянина.

Здійснення Президентом  України цих функцій не дає  підстав стверджувати, що його влада  поширюється на всі гілки державної  влади.

У Конституції України  закладено загальні засади системи стримувань і противаг, яка покликана сприяти взаємодії і взаємозалежності законодавчої, виконавчої та судової влади. При цьому Президент України забезпечує погоджене функціонування і взаємодію всіх органів державної влади," виступаючи як своєрідний арбітр[4, 360].

 

2. Конституційне регулювання порядку обрання Президента України

Президент України обирається на п’ять років громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні. Обрання однієї особи на більш як два терміни поспіль не допускається. Обрання на третій і четвертий строки можливе, але тільки після перерви. Це є певною гарантією від узурпації влади, засобом забезпечення періодичної змінюваності глави держави, стимулює приток свіжих ідей і нових державних діячів.

Вибори Президента України  здійснюються на основі Конституції  України, законів України «Про вибори Президента України», «Про Центральну виборчу комісію» та нормативних  постанов Центральної виборчої комісії.

Право обирати Президента надається громадянам України, які  досягли віку 18 років. Участь у виборах  є добровільною, кожний виборець має  лише один голос. Від виборів відсторонюються  лише особи, визнані судом недієздатними.

Юридичні вимоги до кандидатів у Президенти України цілком укладаються  у прийняті світовим конституціоналізмом. Ним може бути обраний громадянин України, який на день проведення виборів досяг віку 35 років, має право голосу, постійно проживає в Україні протягом останніх 10 років та володіє державною мовою. Не можуть бути висунуті претендентами на кандидатів у Президенти України громадяни, які перебувають у місцях позбавлення волі або мають судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку. Від кандидатів не вимагається спеціальної освіти чи досвіду роботи, нема обмежень верхньої вікової межі. Скупі конституційні вимоги до кандидата у Президента – ознака демократичного підходу до виборів глави держави, вони сприяють розширенню кола осіб, з якого може бути обраний Президент. Водночас зрозуміло, що главою держави повинен ставати тільки громадянин, який має великий життєвий і політичний досвід, тісно пов’язаний з інтересами народу і здатний керувати державою. Тому помірні вимоги до кандидатів покладають підвищену відповідальність за якість вибору на самих виборців[6, 224].

Конституційне законодавство  України закріплює демократичні засади організації та проведення виборів  глави Української держави, що забезпечує громадянам реальну можливість здійснення своїх виборчих прав. Виборчий процес по виборах Президента України складається  з кількох послідовних стадій: 1) призначення виборів; 2) формування територіальних виборчих округів та виборчих дільниць; 3) висування і  реєстрація претендентів на кандидата  у Президенти України; 4) збір підписів на підтримку претендентів на кандидати  у Президенти України; 5) реєстрація кандидатів у Президенти України; 6) утворення територіальних та дільничних виборчих комісій; 7) складання списків  виборців; 8) передвиборна агітація; 9) голосування; 10) визначення підсумків голосування. У разі необрання Президента у  першому турі можливі стадії повторного голосування та остаточного визначення підсумків виборів. Кожна із стадій має чітко окреслені законодавством часові межі та коло учасників.

Згідно з ч.5 ст.103 Конституції  України чергові вибори Президента України проводяться в останню  неділю жовтня п’ятого року його повноважень. У випадку дострокового припинення повноважень Президента України вибори проводяться у період 90 днів з дня припинення повноважень.

Право висування кандидатів на пост Президента належить партіям, які зареєстровані Міністерством  юстиції України, і реалізується ними як безпосередньо, так і через  об’єднання кількох партій у виборчий блок. Кандидат може бути висунутий також зборами виборців, якщо в них беруть участь не менше 500 громадян України, що мають право голосу. Збори виборців можуть проводитися за місцем проживання або на підприємствах, в установах, організаціях[7, 182].

Вибори Президента України  відбуваються по єдиному загальнодержавному виборчому округу, що включає в  себе всю територію України. Підготовку і проведення виборів здійснюють виборчі комісії, які є незалежними  від органів державної влади  та органів місцевого самоврядування[2].

Обраним вважається кандидат, який отримав більше половини голосів  виборців, що взяли участь у голосуванні. Центрвиборчком визнає вибори такими, що не відбулися, у разі вибуття всіх кандидатів у Президенти України. У  випадку, коли до бюлетеня було включено більше двох кандидатів і жоден з  них не був обраний, призначається  повторне голосування по двох кандидатах, які отримали найбільшу кількість  голосів виборців (так званий другий тур, характерний для країн з  багатопартійною системою). За підсумками повторного голосування обраним  вважається кандидат, що отримав більшу, ніж інший кандидат, кількість  голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. У разі, коли повторне голосування проводилося лише по одній кандидатурі, кандидат вважається обраним Президентом України, якщо він одержав більше половини голосів  виборців, які взяли участь у голосуванні.

Новообраний Президент вступає  на посаду не пізніш як через 30 днів після  офіційного оголошення Центрвиборчкомом результатів виборів. При вступі на посаду Президент складає присягу  народові України, текст якої міститься  у Конституції України. Передбачено, що присяга приноситься в урочистій обстановці у присутності членів парламенту. Приведення Президента України до присяги здійснює Голова Конституційного Суду України. З моменту складання присяги Президент приступає до виконання своїх обов’язків[6, 230].

 

3. Конституційні повноваження Президента України. Рада національної безпеки і оборони України при Президентові України

Конституція України у  ст. 106 наділяє Президента України досить широкими функціями і повноваженнями. Проте реальний обсяг їх на практиці залежить від: стану розмежування в Основному Законі повноважень законодавчої влади і Президента; особливостей функціонування усіх гілок влади; конкретної політичної ситуації, яка визначається співвід-ношенням сил всередині країни.

Стаття 106 Конституції України, на жаль, не визначає, що саме закріплено в ній: компетенцію, сукупність предметів  відання, прав та обов'язків, або лише повноваження Президента України[1].

Виходячи з цього, компетенцію Президента, як сукупність предметів відання, прав та обов'язків можна поділити на певні групи, які зумовлені функціями глави держави. .

Оскільки компетенція  будь-якого органу публічної влади  є похідною від покладених на нього  функцій, можна систематизувати  функції Президента України виходячи з того, що наявність глави держави, який не входить у жодну з гілок  державної влади, ніяким чином не порушує принципу поділу влади, оскільки його головні повноваження спрямовані на виконання "внутрішніх" щодо державного механізму функцій, у першу чергу, на забезпечення організаційної та функціональної єдності державної влади.

Загальну систему функцій  Президента України становлять: забезпечення єдності державної влади, представництво держави, забезпечення державного суверенітету та національної безпеки України, забезпечення реалізації основних прав і свобод громадян, установча, нормотворча, кадрова функція, а також керівництво зовнішньополітичною діяльністю.

Перші дві функції мають  прерогативний характер, тобто властиві тільки главі держави, і зумовлюють необхідність існування самого цього  інституту, інші теж мають важливе значення, але можуть бути наявні в інших державних органах.

Функція забезпечення єдності державної влади поділяється на три підфункції: 1) координація діяльності всіх гілок влади; 2) урівноважування гілок влади, створення балансу сил; 3) припинення дій органів, які порушують єдність влади.

Водночас залежно від  сфери вияву функція представництва держави поділяється на дві підфункції: внутрішньополітичне і зовнішньополітичне представництво.

На сьогодні найважливіші повноваження Президента закріплені в Конституції України, а решта визначені законами України ( "Про міжнародні договори України", "Про оборону України", "Про громадянство України" та ін.). Компетенція глави держави, як і його правовий статус взагалі, не можуть визначатися підза-конними нормативними актами, а у чинній Конституції України завдання, функції та компетенцію Президента викладено впереміш, іноді неповно і неточно[4, 364].