Архітектура стародавнього єгипту (XXX – IX ст. До н.е.)

    Реферат на тему

    Архітектура стародавнього єгипту (XXX – IX ст. До н.е.) 

     Найдавніший Єгипет розташовувався у  дельті ріки Нілу та в її вузькій  долині, що простягнулася на тисячі кілометрів з півночі на південь (рис.2.1). У незапам'ятні часи ці місця являли собою непролазні болота, що кишіли зміями, крокодилами, москітами. Тільки наполеглива праця сотень поколінь єгиптян перетворила ці болота на квітучий оазис, для чого довелося побудувати греблі, канали, водосховища, найскладніші комплекси іригаційних споруд.

    Усе це було можливо тільки в умовах єдиної централізованої держави. Така держава виникла у дельті Нілу близько Ш тисячоліття до н.е., після тривалої й упертої боротьби між дрібними об'єднаннями, у процесі їх поступового злиття.

    В історії архітектури Стародавнього Єгипту найважливішими періодами є період Стародавнього царства (близько 2800 – 2400 рр. до н.е.), Середнього царства (кінець Ш тисячоліття  – XVII ст. до н.е.) і Нового царства (XVI – XI ст.ст. до н.е.). Між цими періодами були часи, коли Єгипет розпадався на окремі державні утворення – номи, чи в ньому панували іноземні завойовники (гіксоси, перси та ін.). Такі часи не були сприятливими для розвитку будівництва і від них не залишилося визначних пам'яток.

    Стародавній Єгипет був рабовласницькою державою. В основі його соціальної ієрархічної піраміди знаходилися раби, над ними – селяни та ремісники, вище – воїни та купці, далі – численна каста чиновників, а над нею – вищі сановники. Великий вплив і могутність мали жерці, котрі завжди вели боротьбу за владу з царями Єгипту – фараонами. Фараон – вершина ієрархічної скали. Його вважали намісником бога, його влада була безмежною й обґрунтовувалася релігією, в котрій особливе місце займала віра у потойбічне життя. З нею пов'язаний звичай бальзамувати тіло померлого фараона та поміщати у гробниці символи страв, статуї та предмети розкоші, а стіни оздоблювати художніми розписами та ієрогліфічними текстами, що розповідали про земне життя фараона.

    Поширеними  будівельними матеріалами в Єгипті були очерет, мул, глина, каміння. Дерево, хоч і не було таким рідкісним, як тепер, вважалося дорогим і трудомістким в обробці. Каміння ж добували безліч різновидів: м'який вапняк, міцний пісковик, твердий граніт та ін.

    Першими житловими будівлями стали куполоподібні або прямокутні хатини з очерету на дерев'яному каркасі (рис.2.2). Інколи їх обмазували глиною або мулом. Пізніше з'являються прямокутні житла, збудовані з цегли-сирцю (рис.2.3). Найбільш просторе приміщення дому містилося всередині й було оточене меншими покоями. Воно було ширше й вище решти і мало вгорі прорізи для світла. Балки стелі спиралися на стіни і на  вертикальні дерев'яні стояки-колони.

    Будівлі були невисокі, зазвичай одно- або двоповерхові. Стіни домів з цегли-сирцю робили товстими. Широкі внизу, вони дещо звужувалися вгорі для зменшення навантаження на одиницю виміру площі фундаментів. Для зміцнення наріжників та верхньої грані стіни у кладку вводилися дерев'яні балки. Дерев'яними жердинами обрамляли вікна та двері. Стеля укладалася з балок, що прилягали одна до одної. Зверху вона обмазувалася глиною в суміші з солом'яною січкою. Єгипетські будівельники вміли виводити й цегляні склепіння невеликих прогонів, але використовувалися вони тільки у допоміжних приміщеннях, переважно підземних, як-от комори, льохи, камери гробниць. Архітектурного значення склепіння в Єгипті не мали. Пекуче сонце примушувало обмежувати кількість вікон та їх розміри. В рядових будівлях влаштовували тільки двері. В домах, конструктивно виконаних подібним чином, жив не тільки простий люд, але й вищі суспільні верстви населення. Різниця була тільки в більшій кількості приміщень і в більш ретельному виконанні будівельних робіт, а також у кольоровій різноманітності фасадів та вишуканому оздобленні внутрішніх стін. Перед домом інколи заводили садок, за ним містилися господарчі будівлі. Як правило, композиція була осьовою.

    Цивільні  будівлі єгиптян, які зводились  із нетривких матеріалів, до нас  не дійшли, і ми робимо висновки про них по моделях, малюнках, залишках підвалин, які збереглися. Саркофаги, в яких були поховані тіла володарів Єгипту, також часто повторювали форму багатих житлових будинків (рис. 2.4).

    З довговічного  матеріалу  (каміння)   будували  гробниці  –  вічні  оселі земних володарів, а також

    храми – житла богів. Свій родовід одні й другі ведуть від осель звичайних смертних..

    Перші монументальні гробниці єгипетської  знаті, які дійшли до нас, побудовані у період, що передував Стародавньому царству (рис.2.5). В їх підземній частині містився саркофаг з мумією померлого, а надбудова для поминальних обрядів мала форму примітивної хатини. Відповідно до традиції, яка склалася протягом багатьох віків, стіни з каменю мурували так само, як із мулу або глини: внизу більш товстими. Нахил зовнішньої поверхні стіни стає характерною рисою єгипетської монументальної архітектури, їх наріжники й верхні грані робили з камінців, що мали форму вузеньких валиків, подібно до частково вліплених у стіни жердин. Ціле завершував ввігнутий карниз, що нагадував горизонтальну дошку, підліплену глиною. Це так званий єгипетський карниз (див. деталь на рис.2.5). Пізніші мешканці Єгипту –  араби –  називали ці гробниці «мастаба» (ослін). Гробниці ж фараонів робили значно більшими, ніж інші, чим наочно підкреслювалася абсолютна зверхність фараона як представника Бога на землі.

    В епоху Стародавнього царства  завдяки успішним загарбницьким  походам держава набула рис централізованої деспотії. Фараони зосередили у своїх руках величезні багатства та ресурси. Символом цієї централізації виявилися гігантські піраміди, які утверджували велич обожнюваної царської влади. Гробниця фараона Джосера в Саккара виглядає так, немов би шість мастаба, які послідовно зменшуються, поставлені одна на одну (рис.2.6). Вона збудована з невеликих кам'яних блоків на прямокутній основі і має висоту близько 60 м. Джосерова піраміда є домінантою цілого комплексу споруд, до якого належать, зокрема, вхідна зала з колонадою, ритуальний двір для святкування тридцятиріччя правління царя, Північний і Південний палаци, поминальний храм. Прямокутник комплексу (545x278 м) оточує  захисний мур висотою 10 м. Збудував цей комплекс зодчий Імхотеп.

    Характерно, що в період Стародавнього царства  вперше архітектор виступає не як безіменний ремісник, а як особа, котра займає високий суспільний стан і до котрої володарі Єгипту виявляють найвищу пошану  – зв'язують його ім'я зі спорудою.

    Ще  вища за піраміду Джосера – більш ніж 100 м – піраміда фараона Снофру в Дашурі (рис.2.7). Її об'єм складається зі зрізаної й повної пірамід. Піраміди Джосера й Снофру наука вважає проміжними формами між мастаба і власне пірамідами, розвиток котрих йшов шляхом збільшення розмірів та спрощення форми.

    Кожна піраміда створювала поминальний комплекс або сама була його складовою частиною. Прикладом типового комплексу може бути піраміда Сахура поблизу Абусіра (рис.2.8). Його головні частини: долинний храм на березі Нілу (сюди ритуальним царським човном привозили мумію фараона); крита «висхідна» дорога, суцільне перекриття якої мало прорізи для світла; поминальний храм і ритуальний двір, відділений від внутрішнього ареалу власним муром. У ньому знаходилася, вірогідно, піраміда царевої дружини. Висота основної піраміди - майже 50 м, висота ж піраміди-супутниці становить близько 12 м.

    При будівництві пірамід та інших  споруд важкі кам'яні блоки робітники підіймали за допомогою простих допоміжних засобів. Це насамперед колиски-гойдалки (рис.2.9а), на які вкладали блоки, користуючись при цьому нерівнобічними важелями. Довгі кам'яні блоки підіймали так (рис.2.9б): спершу під них пропускали, ближче до центру ваги, дві загострені призми; відтак натискали на одну з них, внаслідок чого вага переміщувалися на другу. Під цю другу призму, яка саме звільнялася, підкладали кам'яні плити; потім переносили вагу блока на другу призму й підкладали кам'яну плиту під першу; цю операцію повторювали стільки, скільки було треба.

    Під блоки з приблизно однаковими сторонами підкладали згадувані  дерев'яні «колиски» (рис. 2.10), що давало змогу розгойдувати їх з боку на бік, після чого підняту частину підпирали дерев'яними клинами. Використовували також дерев'яні (а може, й металеві) жердки в ролі важелів.

    Якщо  додати ще дерев'яні котки й полози для пересування вантажів, то цим вичерпується перелік механічних  засобів  стародавніх  єгиптян.

    Такі  пристрої ставили або безпосередньо на окремі сходинки піраміди, або на похилу платформу біля її стіни. Рештки таких  платформ  збереглися  біля деяких  пірамід.

    Пірамідальні  форми мали й домінанти так  званих Сонячних храмів-святилищ, які  безпосередньо не були пов'язані з загробним культом. Вони присвячувалися богу сонця Ра і з'явилися у період Стародавнього царства (рис.2.11). Від пристані на березі Нілу критий коридор з верхнім освітленням приводив на терасу. Поруч із терасою стояв зроблений з цегли човен; він мав зображувати човен, у якому по небу плавав бог сонця Ра. Прямокутний жертовний двір із велетенським вівтарем мав осьову композицію, яку завершував колосальний кам'яний обеліск. Він складався з масивної зрізаної піраміди, яка слугувала постаментом, та великого обеліска, пірамідальний верх якого був оббитий міддю і сліпуче сяяв на сонці. До речі, назву «піраміди» виводять від грецького слова «пір», що означає «вогонь» (бо полум'я має вигляд гостроверхої піраміди).

    Більш ніж 1500 років тривало в Єгипті будівництво пірамід, і не тільки царських. До наших часів збереглося близько сімдесяти пірамід та близько ста двадцяти археологи обстежили в нинішньому Судані. Там, за зразком єгипетських пірамід, споруджували собі надгробки й нубійські царі.

    Поля  пірамід існують у Саккара, Абусірі, Дашурі, Медумі... Вони завжди розташовані на західному березі Нілу, бо саме на заході, де згасає останній промінь сонця, лежить країна померлих.

    Усі відомі піраміди орієнтовані по сторонах світу майже з абсолютною точністю. Відхилення північно-південної осі практично дорівнює нулю: піраміди вишикувалися, мов військові підрозділи на параді.

    Найбільші піраміди Стародавнього царства  побудовані фараонами Хеопсом, Хефреном та Мікерином  у  Гізі (рис. 2.12).

    У ту добу піраміди мали зовсім інший  вигляд, ніж нині. Вони сяяли на сонці, як велетенські моноліти, білою гладдю полірованих вапнякових плит, їх прикрашали колонні зали поминальних храмів, від яких вели довгі бруковані дороги до храмів у долині над Нілом. Поряд із царськими пірамідами стояли малі піраміди дружин та членів родини царів; усі вони були оточені високими, розкішно оздобленими мурами. Довкола них потім розташовувалися сотні гробниць високих сановників, жерців, воєначальників, скарбничих, намісників, які побажали й після смерті лишитися поряд зі своїм володарем та богом. Так піраміди оберталися на центр великого «Міста мертвих» – живі мали доступ лише до поминальних храмів. Поруч із долинним храмом піраміди Хефрена – статуя Великого сфінкса – потвори з тілом лева й головою цього фараона. Немає й не було на світі статуї, яка б перевершувала її розмірами (довжина  – 57,3 м,  висота  – 20 м). Отже, це не тільки найбільша, але й найдавніша монументальна статуя в світі.

    Ідея  необмежених надлюдських можливостей  найбільш яскраво втілена у величезній піраміді Хеопса, котру вважали першим із семи чудес стародавнього світу. Неймовірні розміри піраміди (довжина сторони – 230, висота  – 146,8 м), які приголомшували людину, здавалися ще більшими при зіставленні їх із розмірами оточуючих її мастаба. Піраміда породжувала почуття благоговіння й виникало враження, немов би колосальна гробниця була створена надприродними силами. Найменша брила з піраміди Хеопса важить 2000 кг, а найбільша - 40 000 кг! При цьому будівничі мали дуже примітивне обладнання. Сотні тисяч невільників, що не одержували ніякої платні та жили впроголодь, під керівництвом зодчого Хеміуна  за  20 років  збудували величезний пам'ятник рабовласництва.

    Усі піраміди, отже, й Хеопсову, будували загалом в один спосіб (рис.2.13). Поверхню основи вирівнювали, мабуть, так: квадратну площу огороджували муром і заливали водою, що її підводили каналом; на огорожі відмічали рівень води й за цими позначками вирівнювали грунт. Посередині піраміда мала ядро з ламаного каменю, на яке опиралися трохи похилені шари брил з місцевого вапняку (похилення шарів забезпечувало стійкість будівлі). Після закінчення самої піраміди поверхню її облицьовували плитами з граніту й дрібнозернистого вапняку.

    Царська камера в піраміді Хеопса невелика. Її перекриття складається з п'яти монолітних кам'яних плит, які розділяють розвантажувальні камери, що в них остання має стелю з двох похилих кам'яних блоків (див. деталь рис. 2.13). У такий спосіб перекриття царської камери розвантажувалося від тиску шарів кладки, що  лежала  вище.

    Піраміди  в Гізі утворюють ансамбль некрополя  – Міста померлих, що має правильне планування (рис. 2.14).  Сторони пірамід та мастаба,  що їх оточують, паралельні одна до одної й строго орієнтовані по сторонах світу. Відстань між центрами пірамід у напрямку південь –північ однакова й дорівнює 1,5 а, де а – довжина сторони основи піраміди Хеопса. Південно-східні кути основ усіх царських пірамід лежать на одній прямій.

    В епоху Середнього царства у зв'язку з ослабленням політичного значення влади фараонів піраміди стали будувати значно менших розмірів і не завжди ретельно виконували будівельні роботи, а згодом їх зовсім перестали будувати. Останні такі піраміди належать до кінця Нового царства.

    У період Стародавнього царства починає  також формуватися єгипетський храм. Окрім Сонячних храмів, від того часу нам відомі також «заупокійні» (або «поминальні») храми, побудовані поблизу пірамід. Такі храми правили за своєрідний монументальний вестибюль, з котрого після завершення довготривалого прилюдного церемоніалу мумію вносили вглиб піраміди. Таким був заупокійний храм Хефрена (рис. 2.15, внизу). Його приміщення, як і частини житлового комплексу, розташовані послідовно по повздовжній осі. Серед найбільших приміщень вирізняються прямокутний двір з обходом і вхідний зал (рис.2.15, зверху) – ранній приклад стояково-балочної конструкції, виконаної у камені. Опорою для плит стелі слугували прямокутні стовпи, перекриті важкими прямокутними балками.