Класицизм

 
 
 

Зміст: 

1. Загальна  характеристика стилю класицизм.

 

2. Інтер’єр і предмети внутрішнього убранства західно-європейського , російського та українського класицизму.

 

3. Стиль класицизму на Україні.

 

4. Критична  оцінка стилю класицизм.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

  Класици́зм (англ. classicism, від лат. classicus — зразковий) — напрям в європейській літературі та мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI ст. Найбільшого розквіту досягає у Франції (XVII ст.). Певною мірою притаманний усім європейським літературам, у деяких зберігав свої позиції аж до першої чверті ХІХ ст.

 

  Класицизм був вираженням філософського раціоналізму, ідеологією і мистецтвом нового класу - буржуазії. Концепція класицизму полягала в використанні в архітектурі античних систем формоутворення, що, однак, наповнялись новим змістом. Естетика простих античних форм і точний ордер ставилися в противажіль випадковості, і строгості архітектурних і художніх проявів світогляду відживаючій аристократії.

 Класицизм стимулював археологічні дослідження, що призвели до дивних відкриттів і новим знанням про розвинені античні цивілізації. Результати роботи археологічних експедицій, узагальнені в просторих наукових дослідженнях. Заклали теоретичні основи руху, учасники якого вважали античну культуру вершиною досконалості в будівельному мистецтві, зразком абсолютної і вічної краси. Популяризації античних форм сприяли численні альбоми, утримуючі зображення архітектурних пам'ятників.

  В авангарді розвитку архітектури класицизму стояла передусім Франція періоду Наполеона. Після цього протестантські Германія і Англія, а також перебуваюча під впливом європейських течій Росія. Рим став одним з головних теоретичних центрів класицизму.

  Характер архітектури в більшості випадків залишився залежним від тектоніки муру, що несе і зведення, та став більш плоским. Важливим пластичним елементом стає портик, в той час як стіни ззовні і з середини  членуються дрібними пілястрами і карнизами. В композиції цілого і деталей, обсягів і планів преобладає симетрія. Кольорове рішення характеризується світлими пастельними тонами. Білий колір, як правило, служить для виявлення архітектурних елементів, що є символом активної тектоніки. Інтер'єр стає більш світлим, стриманим, меблі прості і легкі, при цьому проектувальники використали єгипетські, грецькі або римські мотиви.

  З класицизмом зв'язані найбільш значні містобудівні концепції і їхньої реалізації в натурі кінця XVIII і першої половини XIX ст.. В цей період закладаються нові міста, парки, курорти. Нову організацію розселення, направлену на подолання соціальної нерівності і на створення нової соціальної гармонії. Проекти житлових комун, фаланстерів (що реалізувалися, однак, в дуже незначній кількості) зберігали образ і просторові особливості, характерні для класицизму. 

Центри  розвитку архітектури класицизму.

  Класицизм був ведучим стилем передусім в Франції, де панував в всій художній творчості. Він є вираженням освітніх тенденцій французького суспільства того періоду. Французький конвент навіть проголосив класицизм стилем французької буржуазної революції. Він вніс зміни в планування і просторову систему міста, прорізав нерегулярну середньовічну структуру вулиць величним комплексом прямих проспектів і площ, а на пересіченнях їхніх осей розмістив архітектурні монументи. Раціоналізм мислення XVIII і XIX ст. виявився в прагненні до створення єдиної містобудівної концепції, що влилось в 1793 р. в утворення Паризької художньо-планової комісії. Більшу роль грала і Паризька школа тонких мистецтв, студенти якої вивчали пам'ятники античної архітектури безпосередньо в Римі, а після закінчення школи працювали в багатьох європейських країнах і поза континентом. Світогляд класицизму виявляється вже в архітектурі східного крила Лувра (1667-1678), що спроектував К. Перро, одержавши верх над проектом в стилі барокко, виконаним італійцем Берніні. Подібним прикладом може служити і палац Малий Тріанон в Версальському парку.

 

  Початок французького класицизму зв'язаний зі будівництвом храму св. Женевьєви в Парижі (пізніше він отримав назву Пантеона), спрощена форма якого свідчить про виникнення нового естетичного підходу. Храм був закладений на плані, що моє форму рівностороннього хреста, з банею в центрі, яка піднімаються до висоти майже 120 м.. Інтер'єр ще носить риси Ренесансу. Зовнішні поверхні стін майже без прикраси вирішені з використанням класичного контрасту розчленованої і неросчленнованої мас. Автором Пантеону є архітектор Ж. Ж. Суффло, відомий також як творець Великого театру в Ліоні (1756) і автор великої дослідної роботи про античні храми в Греції.

  Прагнення використати античні зразки було реалізоване на початку XIX ст., коли в Парижі виникла більша частина великих будівель в

стилі класицизму, а їхній вплив був  посилений містобудівним рішенням. Вони стали художнім завершенням  паризького діаметру; створили головні  орієнтири на плані і в силуеті  центру міста і композиційно замкнули перспективи вулиць. До античності більше всього наблизилася церква Мадлен, що будувалася, починаючи з 1764 р., по проекту П. Контана де Іврі і завершена архітектором П. Віньйоном в період з 1806 по 1842 рр. в вигляді «грецького» храмового спорудження периптерального типу. Водночас споруджуються колона на Вандомскій площі в наслідуванні колон Траяна в Римі і Триумфальна арка на площі Зірки, побудована в 1806-1836 рр. по проекту архітектора Ж. Ф. Шальгропа. Наприкладі римських тріумфальних арок вона має скульптурне оформлення (Марсельєза), виконане скульптором Ф. Рюдом. Так, французький класицизм вже в самому початку свого розвитку став стилем пам'ятників, вираженням показовості і імператорської могутності Наполеона, що і знайшло відбиття в іншій назві цього стиля — ампір. 

  Ідеї класицизму творчо розвивали, зберігаючи при цьому стильову чистоту, Ш. Персье і П. Ф. Фонтэн, що, будучи архітекторами імператорського двору, стали найбільш видними представниками нового стиля. Вони брали участь в перебудові Лувра, спроектували арку Перемоги на площі Карусель (1806 г.) і численні парадні інтер'єри. Їм вдалося добитися єдності рішень цілих вулиць. Типовим прикладом таких рішень стала вулиця Риволі в Парижі.

  З часом класицизм перероджується в чистий академізм, втрачає спроможність реагувати на виникнення нових функціональних задач і досягнень техніки XIX ст.. Прикладом може служити будинок Паризької біржі (1808, А. Т. Броньяр) або Палац справедливості в Ліоні (В. Бальтар).

  З періодом зрілого класицизму зв'язані ідеальні проекти будинків і міст, що своєї символікою простих геометричних форм без декору попередили вже на переломі XVIII і XIX ст. естетичні принципи сучасної архітектури. Передусім, це Є. Л. Булле - автор проекту мавзолею Ньютону (1784 г.) в вигляді пустотілої кулі, Ж. Лекен - автор проектів ідеальних споруд на революційну тематику. К. Н. Леду в зв'язку з пропозицією ідеального міста Шо (1785-1804)  спроектував кладовище в формі кола, собор і дім в формі кулі. Подібно цьому і циліндр, з якого випливає водоспад, став в іншому його проекті архітектурним символом вдома керуючого ріки Лу.

  В кінці XVIII в. До класицизму схиляється також і архітектура Англії, хоча її розвиток в цей період в однаковій мірі знаходився і під впливом романтизму. Близькість до класицизму виявляється вже в  кафедральному соборі св. Павла в Лондоні (1675-1710), проект якого разом з планом перебудови частини Лондона є роботою видатного англійського архітектора К. Ріпа.  

  Класицизм в чистому вигляді в англійській архітектурі представляють будинок Королівського художнього суспільства Р. Адама і, Національний Банк в Лондоні (1788) Д. Соуна. Найбільший вклад в архітектуру і містобудівництво зробив Д. Нэш - автор реконструкції Риджент Стрит, Букингемского палацу, костелів і групи нових житлових будинків в Лондоні на Парк Крещент або Честер Терас (1825). Архітектурні комплекси, створені по проектам Нэша, примикають до парків і відрізняються архітектурною цілісністю, вишуканістю і строгістю форм, зрілостю культури організації житлового середовища. Класицизм досягає свого розквіту в стильних і комфортабельних інтер'єрах роботи Чиппендейла і   Шератона. Вони вплинули на організацію житлової середи в Європі на тривалий період.

  Однак при рішенні деяких споруджень, деяких домів прийоми перетворюються в схеми, що поставило під сумнів їхню доцільність в таких значних будинках як Національна галерея (закінчена в 1838 г. по проекту У. Уилкинса) або Британський музей в Лондоні (1825-1847) і театр Ковент Гарден (1823) стосовний до пізнього класицизму (обидва будинку по проекту Р. Смерка). Зростаючий відрив концепцій класицизму від потреб життя відкрив в Англії шлях романтизму в архітектурі і мистецтві.

  В Німетчині розповсюдженню класицизму сприяли дослідження античної архітектури. Передусім це археологічні відкриття і теоретичні роботи І. І. Винкельманна під назвою: «Міркування про наслідування грецьким творам» і «Історія мистецтва стародавності» (1764), що по свойому значенню далеко вийшли за межі Німетчини. Центрами класицизму в період правління прусських королів Фрідріха Вільгельма I і II були Берлін і Мюнхен.

  З самого початку класицизм в Німетчині мав подвійний характер. З одного боку, як і в інших країнах, він був стилем архітектурних монументів, однозначно підлеглих античним канонам, з іншого - виявляв прагнення до гармонійного рішення зв'язки між призначенням і формою. Перше направлення може бути уявлене твором раннього німецького класицизму - брапденбургскими комірами в Берліні (1789, автор К. Г. Лангхапс), простий по формам архітектурою Д. Жіллн і Г. Гептце - авторів проекту Старого монетного двору в Берліні (1798-1800). Розвиток німецького класицизму і вплив берлінської Будівельної академії зберігаються в течію тривалого періоду. Пізній класицизм може бути уявлений роботами архітектора Л. Кленца, що в Мюнхені створив простору площу, обмежену Гліптотекою (музей античної скульптури). Пінакотекою (картини галерея) і Пропілеями (1816 — 1862).

  Друге направлення може бути уявлене видатними творами К. Ф. Шинкеля, що працював в художній і будівельній Академії в Берліні, звідки вийшли найбільш видні творці архітектури XIX ст.. Він був учнем Ф. Жилли, відомого своїми проектами пам'ятника Фрідріху Великому, а особливо Національного театру в Берліні (1797), яким показав зв'язок архітектурної форми з призначенням будівлі Шинкель розвинув цей раціональний підхід в теорії і практиці. Його берлінські будівлі - Нова гауптвахта, Старий музеї, а особливо Драматичний театр з рідкісним за якістю інтер'єром в стилі класицизму - виникають на основі нових принципів, що сповіщають майбутній розвиток «модерна». 

  Ці принципи були повністю реалізовані в його проектах торгівельного дому і обсерваторії в Бонні, маяка в Арконі, храму в Потсдамі і дрібних споруджень в парку Сансусі, а також в інших будівлях 30-х років. З рідкою для першої половини XIX ст. послідовністю Шинкель дотримував в своїх роботах принципу взаємозалежності форми і функції.

    З західної Європи класицизм розповсюджується в Росію, де вже на грані XVIII-XIX ст. приймає своєрідний характер. Настання класицизму знаходиться в прямому зв'язку з політичними, господарськими і культурними реформами, що почалися при Петрі I і тривали в період царювання Катерини II . Основною рисою російського класицизму було створення численних містобудівних комплексів, використання великого просторового ордера, що застосовувався з надзвичайним почуттям і умов місцевої атмосфери, і масштабу людини.

  В російському класицизмі віддалено виявилися відгуки давньоруської і візантійської культури, а водночас і російського барокко, що був першим східцем зв'язку російської архітектури з європейськими течіями. В якості прикладу можна навести ранні роботи В. І. Баженова в Москві, такі як будинок Пашкова (1784-1787) і грандіозний проект перебудови Кремля. 

 Прикладом можуть служити також риси і бароко, і класицизму архітектура ,резиденцій в округах Петербурга - Царське село (зараз м. Пушкіно) і Петроград, в спорудження яких, включаються просторі навколишні парки, великий вклад внесли італійці Б. Растрелли (автор проекту Зимового палацу в Петербурзі) і Д. Кваренги, шотландец Ч. Камерон і російський архітектор І. Старов. Головним представником класицизму в Москві був М. Ф. Казаков - автор проектів будинків Московського сенату в Кремлі, Голіцинскої лікарні (1801), Московського університету (1785) і ряду річних резиденцій в округах Москви.

  Своєї вершини російський класицизм досяг в архітектурі нової столиці - Петербурга, що був закладений Петром Великим в 1703 г. Перший (нездійснений) план міста, ще «звернутого» в овальну ренесансну зірчасту систему (1717), розробив А. Леблон. Першими будівельниками Петербурга стали Еропкин, Зємцов і Коробов. Сьогоднішній образ міста визначився, однак, тільки на початку XIX ст., коли виник основний композиційний скелет міста в формі трезуба і численні комплекси на Невськім проспекті, Василівському острові з Біржею (1805-1816) по проекту Тому де Томона, велике будинок Адміралтейства, архітектор якого А. Д. Захаров відноситься до найбільш значних представників російського класицизму, і комплекс Казанського собору (1801-1811) по проекту А. Н. Вороніхіна. Розвиток класицизму в Петербурзі досягає своєї кульмінації в роботах К. І. Россі, що завершує Палацову площу дугою будівлею Головного штабу (1819-1829) і Сенатську площу — будинком сенату і синоду. Він також автор проекту Михайлівського палацу і ансамблю Театральної вулиці і Олександрівського театру. Прикладами останнього етапу розвитку класицизму тут служать монументальні і стрункі Тріумфальні арки, створені архітектором В. П. Стасовим, і Ісаакієвский собор, побудований по проекту А. Л. Монферана в другій чверті XIX ст..

Класицизм в інших країнах  і його пізні форми.

  Класицизм виявився в багатьох країнах. Під прямим французьким впливом виявилася Італія, де центром класицизму стали в XIX ст. Мілан з його оперним театром «Ла Скеля» (архит. Пьермарині) і Неаполь, де була здійснена перебудова театру Сан Карло і зведений собор Сан Франческо де Паоло.