Сценарно-режисерська розробка танцювальної програми

  МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ  ТУРИЗМУ ФЕДЕРАЦІЇ ПРОФСПІЛОК УКРАЇНИ 
 
 
 

    Реферат

З ОРГАНІЗАЦІЇ  ДОЗВІЛЛЯ ТУРИСТІВ НА ТЕМУ:

СЦЕНАРНО-РЕЖИСЕРСЬКА  РОЗРОБКА ТАНЦЮВАЛЬНОЇ ПРОГРАМИ. 

Виконала  студентка

4 курсу, 4 групи

Буяло Олена 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      2011 р.

   ПЛАН. 

1. ІСТОРІЯ ТАНЦІВ
2. МЕТОДИКА РОЗРОБКИ СЦЕНАРІЮ ТАНЦЮВАЛЬНОЇ ПРОГРАМИ.
3. ВИСНОВОК.
4. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ІСТОРІЯ ТАНЦІВ.

               Ми не  завжди можемо   зрозуміти людину,   що говорить на іншій мові,  але    мова танцю не  потребує  перекладу: будь то полювальний танець африканських танцюристів, полум’яне флеменко, або запаморочливий вальс.

            Танець безумовно передає “дух часу” . І в перших бальних танцях, що з’явилися в Європі в епоху раннього Ренессанса, вітання, уклони і реверанси, важлива постава і повільний поступ лицарів були доречні в парадних залах палаців вельможих.

            І хоча бальний танець виріс  із народного танцю ( вважається, що перші бальні танці були  запозичені з французьких бран лей – танців, що виконуються під час свят простолюдинами), світський танець став зовсім іншим – разом із манірністю з’явилась добірність поз. Згодом стали з’являтися більш швидкі і рухливі танці, багато з яких потрапили  в палаци  і танцювальні зали із селянських свят, придбали особливі фігури прямування, галантність і вишуканість і стали цілком придворними, несучи на собі відбиток своєї епохи, відповідаючи моральним нормам, і одночасно, примхам моди.

            Багато серйозних композиторів писали музику для модних танців – це і Йоган Себастьян Бах, і Бетховен, і Моцарт, і багато хто  інший.

             Павана, менует, сарабанда, контрданс,  рондо та інші більні танці   потрапили на оперну і балетну  сцену, стали самі чисто музичним  жанром.

              У бальних залах придворні  дама і кавалери танцювали   роздільно;  схема, пози і правила   танцю лише іноді дозволяли  торкнутися один одного кінцями  пальців.

              У середині XIII сторіччя, що знаменувалося французькою буржуазною революцією, починають користуватися популярністю масові танці, які коли танцюють, стають у лінію друг проти друга і танцюють, повторюючи різноманітні фігури (контрданс), або ж випливають за головним, взявшись за руки (фарандола).

              Більш демократичне XIX ст. зробило бальний танець надбанням не тільки знаті – бали і маскаради входять у моду, у них бере участь не тільки знать, але і міське населення. З’являються танцювальні класи, де бальному танцю навчають професіонали. Знову входять у моду парні танці, і безсумнівно, провідне місце належить вальсу – королю танців. Окрім вальсу, у XIX столітті  з’являються такі танці, як: Мазурка, полька, полонез, кадрилі. Всі вони є парними і виконувалися в основному на балах.

                  У ХХ столітті на зміну витриманим танцям приходять більш пристрасні, пластичні та емоційні. До таких танців можна віднести фокстрот, танго, латиноамериканські танці (фламенко, самба, румба, Ча-ча-ча, які могли бути як і парними, так і сольними). Також поширення набувають швидкі, запальні і інколи кумедні джазові танці, наприклад: свінг, бугі-вугі, чарльстон, Лінді Хоп. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

МЕТОДИКА  РОЗРОБКИ СЦЕНАРІЮ ТАНЦЮВАЛЬНОЇ ПРОГРАМИ.

         

           У практиці культурно-масової  роботи в здравницях, в готелях  і туристичних базах танцювальний вечір склався як комплексний вечір відпочинку,  у якому головна роль і відповідно більший  час приділяється танцям і музиці.

          Основою організації драматургії масової освітньої діяльності є сценарій. Створення сценарію та його втілення – процес творчий, що  потребує вигадки, фантазії, оригінальних прийомів організації дії.  Він повинний, за словами О. Довженко, відповідати меті, бути видовищним, при чому видовище повинно бути захоплюючим, носити характер “зримого сценарію”, тобто бути не просто літературно-описовим, а передбачати всі епізоди, всі вузлові моменти дії, як вони будуть відбуватися.

             Сценарій масового закладу, як  наприклад дискотека, специфічний.  Специфіка полягає у тому, що  це не художній твір, а розгорнутий  план дії, що містить у собі різноманітні елементи, кожний з яких має свій зміст, структуру, свій план дій. У такому сценарії можуть об’єднуватися дуже різні за характером компоненти, починаючи від концертних номерів і закінчуючи бігом в мішках. При цьому кожний компонент може існувати самий по собі, не бути безпосередньо пов’язаним з іншими, продовжувати і випереджати їх, і тільки в кінцевому підсумку стати ланкою загальної низки, створюючи єдине враження і настрій.

              Все це приводить до того, що практична реалізація сценарію потребує окрім головного режисера цілої групи помічників режисера, кожний з яких працює з окремим епізодом, атракціоном, концертним колективом. Тому багатопланові, масштабні форми організації масової дозвільної діяльності типу міських свят і т.п. виходять за межі компетенції педагогів дозвілля і здійснюється професійними сценаристами та режисерами-постановниками.

            Безпосередньо з цією роботою  він пов’язаний тоді, коли створювана ним педагогічна ситуація припускає тимчасово стабільну спільність учасників, дозвільна діяльність яких здійснюється в умовах обмеженого простору –  на вечорах, прийомах, виставках, конкурсах, тощо.

                Починаючи  роботу над сценарієм,  необхідно насамперед мати уявлення  про те, для кого, та  з якою метою  буде проводитися захід –  виховною, освітньою,  розважальною. Склад учасників та  педагогічне завдання зумовлює вибір  форми організації  танцювальної  програми.

                Слід мати уявлення про те, де і коли проводитиметься  захід, його  тривалість,  скільки людей може бути ним охоплено,  яких фінансових витрат він потребує, який необхідний реквізит. Водночас, всі ці дані  не є вичерпними.  В процесі написання самого сценарію може виникнути і найчастіше виникає  потреба в додатковій інформації.

                 Наступний етап роботи над  сценарієм –   це його композиційне  рішення, тобто побудова, розташування  складових компонентів, установлення  між ними змістовної й хронологічної  залежності, порядок  їх включення  в дію.

                 Композиційно сценарій може бути  побудований як монтаж окремих  блоків, епізодів, кожний з яких  сюжетно самостійний і об’єднаний лише місцем, часом і темою. Інший варіант рішення –  взаємозв’язок елементів єдиною ідеєю, коли перехід від одного  епізоду до іншого обумовлений участю в попередньому. В даному варіанті єдність дії може бути досягнуто простою послідовністю або яким-небудь сюжетним прийомом, так званим “сюжетним ходом”.

                   Крім загального композиційного  рішення в сценарії розробляються і композиції складових елементів –   конкурсів. Ігор, концертів,  атракціонів. Тому що кожна форма масової дозвільної діяльності є дією організованою і ця дія будується на основі загальних драматургічних принципів. Вона повинна мати зав’язку, розвиток і кульмінацію, яка, фактично є фіналом, розв’язкою дії, її  вищою емоційною крапкою.

 Для  заходу в цілому такою кульмінаційною  крапкою можуть бути вручення  призів переможцям конкурсів,  бал учасників, феєрверк, тощо.

                     Подібні кульмінаційні крапки повинні бути в кожному компоненті заходу.

               Крім опису  сюжетного ходу,  складових компонентів та їхнього  наповнення,  сценарій має тексти  ведучих.

              Яким би цікавите не був  задум сценарію, які б виконавчі сили не були залучені для його здійснення, його реалізація буде  успішна тільки в  тому випадку, якщо в ньому будуть закладені умови для безпосереднього включення в дію тих, для кого організується захід.

             В практиці організації та проведення масової танцювальної програми створення сценарію та його постановки  як правило здійснюється  однією особою. Навіть у тому випадку, коли режисер не безпосередній автор сценарію, він все рівно бере участь у попередній  роботі над ним. Пояснюється це тим,  що кожний масовий захід одноразовий і повторити його подібно до театрального спектаклю неможливо. Отже, неможливо щось потім виправити, доповнити. Замінити.  Все повинно бути передбачене заздалегідь і з найбільшою повнотою. Тому особливо важливий другий етап  роботи над сценарієм – розробка постановочного плану.

              Від того, наскільки режисером   такий план буде  детально розроблений  з значною мірою  залежить  успіх проведеного вечора. Постановочний,  або як його ще називають,  режисерський план складається з двох частин.

             Перша містить розробку структури  і змісту вузлових блоків дії.  Ігрових площадок.  Послідовність  епізодів світла й звукоапаратури.

             Друга частина – це монтажний  лист, послідовний запис всіх  складових елементів вечора з їхнього початку і до завершення.

              Постановочний план будується  за такою схемою  за зазначенням  найменування епізоду, перелік  учасників, місце проведення, реквізит,  художнє оформлення, характер  і  зміст звукового супроводу, відповідальна за проведення особа.

              У цьому епізоді відповідальна  особа є його постановником,  а всі інші – постановча  група, їхніми зусиллями готуються  магнітофонні записи,  розробляється  сюжет поведінки відвідувача  в приміщенні і т.д.

           Але це тільки складова частина постановочного плану.

           Друга частина відбиття  загальних  для вечора в цілому моментів. До них відносяться оформлення  приміщень, установка і оформлення  залу, музичний супровід вечора,  призначення чергових, замовлення на роботу  бару або буфету, упорядкування меню і запрошення  й афіші, організація танців (оркестр, дискотека, або просто магнітофонні записи).  Тут також визначаються обов’язки кожного, закріплюються ділянки роботи. І під час задуму заходу, і при створенні його сценарію необхідно уявити  майбутній обсяг роботи та  скільки часу потребує його підготовка.Гості не повинні бути  спостерігати організаційну метушню. Інакше подібна ситуація нагадуватиме  хазяїв,  що зібрали гостей на певний час, а самі продовжують при них накривати  стіл, бігати на кухню,  безперервно підхоплюватися,  щоб шось принести або віднести. Досконала та організація, коли до початку  дії усе готове, а організатори лише спостерігають за нею.

                Розвинутий варіант   сценарію  композиційно достатньо простий, не потребував сценарного ходу, оскільки був монтажем  епізодів. Єдність дії забезпечувалася темою,  загальною святковою ситуацією, загальним святковим настроем, а масова  дозвільна діяльність його учасників мала одночасний характер.

                Плануючи програму музичного  вечора, необхідно врахувати її  орієнтацію на конкретні музичні  запити аудиторії. Це може  бути інтерес до:

• певного жанру і типу музики;
• конкретних творів, авторів та виконавців;
• самостійної участі в музичному творчому процесі.

               Важливим моментом є підготовка  до сприйняття  конкретного музично-танцювального  твору аудиторією.  В залежності  від теми вечора, його форми,  обираються певні способи управління  сприйняттям. При цьому  треба  врахувати дані про потенційну аудиторію  танцювальних заходів: вік, стать, освіту, соціальне становище, географічні і національні особливості, тощо. 

ВИСНОВОК

          Таким чином, тільки при урахуванні  усіх вище  згаданих умов можна  очікувати  на досягнення максимальної реалізації  планів  і цілей,  поставлених  культпрацівниками (аніматорами) як щодо конкретного  танцювального вечора, так і до професійної діяльності організаторів дискотеки.