Трансплантація ембріонів

сільськогосподарські  академії наших, уже незалежних, країн  СНД.  

Завдяки світогляду головного “жерця” сільськогосподарської  науки, всі

роботи з ембріотрансферу  в СРСР були згорнуті на двадцять п’ять  років.

Саме настільки  відстала радянська наука від  досягнень світової ТЕ, коли

ці дослідження  в 1975 році були знову відновлені. І  лише два роки потому

у ВНДІБіХ М.І. Прокоф’євим  зі співробітниками було отримано перше  у СРСР

теля-трансплантат. 

15 березня 1984 року за підписом міністра сільського господарства В.К.

Місяця вийшов наказ №45 “Про організацію на базі держплемзаводу “Зоря

комунізму” Домодєдовського  району Московської області першої в Союзі

виробничої лабораторії  ТЕ великої рогатої худоби”. 

Донорська череда першої лабораторії ТЕ складалася із кращих

голштино-фризьких корів-донорів держплемзаводу продуктивністю 7–12 тисяч

кг молока за найвищою 305-денною лактацією, що закінчили або  завершують

продуктивний період у виробничому цеху “Зорі комунізму”. У ті часи

череда держплемзаводу складалася з унікального поголів’я  в 3,5 тисяч

корів червоно-рябої  і чорно-рябої голштинів канадської селекції із

середньорічним  надоєм близько 6 тисяч літрів молока.  

Перші навички  роботи з ембріонами, основи гормональної стимуляції тварин

персонал новоствореної  лабораторії ТЕ придбав у Центрі трансплантації й

лабораторії зоотехнічної ендокринології Всесоюзного інституту

тваринництва (ВІТ). Пересадження свіжо отриманих ембріонів  здійснювали

на фермах із вирощування  нетелей телицям з менш цінною спадковістю.

Більшу частину  ембріонів заморожували й реалізовували  за допомогою

госпдоговірних  пересаджень по всьому Союзу —  від бурятського Улан-Уде й

казахського Актюбінська  до південного берега Криму. Розташований

неподалік аеропорт Домодєдово давав змогу планувати взяття ембріонів у

день вильоту  літака й доставляти свіжоотримані  зародки літаком за тисячі

кілометрів від  місцезнаходження корів-донорів. Пересадження

свіжоотриманих  і тих, що транспортують (до 12 годин), ембріонів давали

можливість на 10–15% підняти результативність ТЕ порівняно з висадженням

кріоконсервованих зародків. Так, переліт з Підмосков’я  в колгосп імені

Леніна Курганінського району Краснодарського краю разом  з дорогою тривав

8–10 годин. Свіжоотримані  зародки держплемзаводу “Зоря комунізму”

одержували від  донорів голштинської породи й пересаджували  телицям

червоної степової породи (продуктивність матерів —  до 4 тис. кг).

Народилося 45 живих  телят. Подібним чином з’явилися  нащадки від донорів

держплемзаводу  у Марійській АРСР (15 телят), у колгоспі “Радянська

Білорусія” (25 телят) тощо. У господарства Московської  області

свіжоотриманих  і заморожених ембріонів доставляли автотранспортом (82

теляти-трансплантати). 

За п’ять років  існування лабораторії ТЕ від  високопродуктивного

поголів’я корів  у держплемзаводу “Зоря комунізму” і

господарствах-замовниках було отримано майже 2 тисячі

телят-трансплантатів голштинської породи.  

Але головною метою  створення лабораторії було додаткове  виробництво

-----> Page:

ння лабораторії  було додаткове виробництво

биків від особливо цінних донорів. Так, корова голштинської породи №569

(9,5 тис. кг молока) була переведена в череду лабораторії  в

дев’ятилітньому віці, коли вже привела семеро телят. За чотири роки від

неї методом трансплантації було взято 106 якісних ембріонів, у короткий

строк отримано ще 5 теличок і 10 бичків. Два бики від  цього донора

згодом пішли  з аукціону держплемзаводу по 3 і 9 тисяч  рублів. Ціна

реалізації першої партії з 23 биків-трансплантатів держплемзаводу

становила від 2,5 до 13,5 тисяч рублів за голову. 

У короткий час  у країні були створені або перебували в стадії

організації чотири десятки подібних виробничих лабораторій  ТЕ при

держплемзаводах, племпідприємствах обласного й  республіканського рівня й

навіть у колгоспах “Радянська Білорусія” Брестської області й ім. Леніна

Тульської області. 

За виробництвом телят-трансплантатів до початку 90-х  років СРСР повинен

був вийти на рівень розвинених європейських країн. Ці райдужні

перспективи були викладені в програмі ТЕ, відповідно до якої до 1990

року планувалося  одержати 12 тис. телят, у тому числі 3 тисячі биків для

оцінки якості, від донорів із продуктивністю не нижче 7000 кг молока. 

Благородні цілі щодо голштинізації молочної череди Країни Рад також

залишилися не здійсненими. Прибуваючи, чистокровні “іноземки” потрапляли

в “дружні” обійми вітчизняних селекціонерів. На основі імпортної

генетики виводили нові зональні й регіональні типи й породи худоби, у

яких безповоротно втрачалися переваги спеціалізованих  молочних і м’ясних

порід. За роки Радянської влади, за даними академіка Л.К. Ернста (1987

р.), було виведено близько 100 (!) нових порід і типів  худоби, притому,

що цивілізовані країни давно надавали перевагу одним-двом молочним і

кільком м’ясним  породам. За числом породних “пустоцвітів”, кількістю

худоби й птиці  на людину ми далеко обігнали “ненависних  капіталістів”,

хоча це не принесло ні молочного, ні м’ясного достатку.  

Безповоротно згинула  й череда канадських голштинів держплемзаводу “Зоря

комунізму”, що 10-літніми намаганнями ленінградських селекціонерів

перетворилася в  зональний тип чорно-рябої породи “Зоря”. Далі відбувся

закономірний “закат”  і “Зорі”, і комунізму в цілому. Біотехнологічний

“ривок” не відбувся. Трансплантація, насаджувана “згори”  також була

приречена. Першими в пострадянський період постраждали виробничі й

частково дослідницькі лабораторії ТЕ.  

Чи так уже  важлива біотехнологія відтворення  племінних тварин для наших

країн, що перебувають  у стані перманентних революцій? Відомо, що майже

половина биків, використовуваних у програмах провідних спермовиробних

фірм, отримана за допомогою пересадження ембріонів, і в каталоги вони

занесені під  позначкою “ЕТ”. На відміну від  штучного запліднення, ТЕ має

справу із найціннішим  генетичним матеріалом, золотим племінним фондом

будь-якої держави. У країнах із розвиненим скотарством  — це “ювелірний”

інструмент селекціонерів  високої кваліфікації, що призначений  для

прискореного розмноження  й поповнення цього племінного фонду. Тому

-----> Page:

го розмноження  й поповнення цього племінного фонду. Тому

відношення держави  до власного племінного потенціалу подібне  турботі про

національний золотовалютний запас. 

Можна також стверджувати, що практика використання в країні ТЕ як

біотехнологічного методу розмноження елітного поголів’я є відбиттям

стану культури тваринництва в цілому. Рівень її деградації зростає  в

міру загального зубожіння селянства й доповнюється розрухою в мозку

спеціалістів, як помітив відомий герой М. Булгакова. Цього разу роль

полтавського “куропаса” для ТЕ зіграло загальне зубожіння науки й села,

наша бездумна капіталізація суспільства. 

Відомі події  початку 90-х років минулого сторіччя підтвердили цей

взаємозв’язок на прикладі країн СНД. Коли держава  усувається від участі

в племінних програмах, тваринництво як галузь існує в режимі

саморуйнації. Масова відмова від використання сімені високоцінних биків

і штучного запліднення  відроджує природну злучку поголів’я. Далі —

руйнування неконкурентоспроможної галузі тваринництва й реальна

перспектива повномасштабного імпорту молочних і м’ясних продуктів. 

Разом з “іноземками”, кормом і підстилкою племінні господарства завозили

копитну гниль, хламідіоз, вірусний ринотрахеїт і інші складно

діагностовані інфекції. Ризик явно невиправданий. У наш  час “імпорт”

збудника губчастої енцефалопатії із зараженою худобою й м’ясопродуктами

здатний знищити  тваринництво в окремо взятому регіоні  й країні, тоді як

маленький (100 мікронів) заморожений зародок дасть той  самий кінцевий

племінний результат  без ризику появи заморської інфекції.