Виды сравнения

  Системно-функціональний метод у рамках методології порівняльно-правових досліджень є універсальним інструментом пізнавальної діяльності, що дозволяє об'єктивно досліджувати еволюцію правових систем і правових традицій. Даний метод в юридичній науці взагалі і в порівняльному правознавстві зокрема зумовлений системно-функціональною суттю державно-правових явищ. Його необхідність пояснюється також тим, що дослідження правових систем неможливе без їх розгляду в системно-функціональному аспекті. Будь-який елемент правової системи повною мірою розкривається саме за допомогою цього методу. Завдяки системно-функціональному методу можна встановити, з одного боку, місце і роль правової системи в структурі суспільства, а з іншого — її внутрішню будову. Саме за допомогою системно-функціонального методу можна розкрити елементний склад правової системи, виявити характер взаємодії цих елементів, що сприяє визначенню ступеня її стійкості.

   При дослідженні об'єкта і предмета порівняльного правознавства важко переоцінити роль конкретно-історичного методу. Його застосування дозволяє простежити за еволюцією правових систем в цілому і їх компонентів окремо. Даний метод, всупереч існуючій думці, дозволяє на основі історичного аналізу оцінити не тільки минуле, але й сучасний стан цих явищ, а також прогнозувати їх майбутнє. Конкретно-історичний метод дозволяє дослідникові звертатися до тих конкретних історичних фактів, дат, подій і хронік, які дозволяють побудувати загальну панораму їх еволюції. Конкретно-соціологічний метод дозволяє створити найбільш об'єктивну картину соціальної суті і, відповідно, ефективності, як державно-правих явищ взагалі, так і правових систем зокрема. Завдяки цьому методу можна визначити соціальну обумовленість, механізм функціонування і, нарешті, ефективність правових систем та їх складових компонентів. У рамках цього методу проводяться різні соціологічні дослідження, опитування з метою подальшого вдосконалення механізму функціонування правових Систем. Також конкретно-соціологічний метод дозволяє вийти на різні аспекти гармонізації правової політики і правової практики в рамках діалогу правових систем.

  Серед методів, залучених до вивчення об'єкта і  предмета порівняльного правознавства, виділяється і формально-логічний метод, завдяки якому при порівняльно-правовому дослідженні дотримуються правил мислення. Його суть полягає в тому, що дослідник, не зважаючи на конкретний зміст думки, концентрує увагу на формі мислення, і це, у свою чергу, забезпечує послідовність, точність і переконливість думки. Застосування даного методу сприяє достовірності збору, узагальнення і оцінки інформації, що формують систему знань, у результаті вивчення предмета порівняльного правознавства. У рамках цього методу звертається увага на юридичну мову, яка відображає правовий стиль, властивий різним правовим системам. Конкретною формою застосування цього методу є текстуальне порівняння, ефективність якого повністю залежить від точного дотримання правив, розроблених у рамках формально-логічного методу. Застосування формально-логічного методу має важливе значення і при класифікації правових систем, оскільки він виводить на систему критеріїв, які дозволяють об'єктивно проводити їх класифікацію. Також цей метод відіграє важливу роль при вивченні структури права і правових джерел у рамках різних правових систем.

  Ще одним  важливим методом, що використовується в рамках методології порівняльно-правових досліджень, є метод правового моделювання, який дозволяє на основі порівняльно-правового аналізу визначити спільні риси, властиві різним правовим явищам, і перетворює їх на модель, завдяки якій можна розмірковувати про інші схожі явища. Цей метод застосовується також при класифікації правових систем, що проводиться на основі схожості історичного шляху їх розвитку, структури права, концепції правових джерел, правового мислення та ін. 

  7. Методика проведения сравнительно-правовых исследований.

  Під порівнянням  у філософії розуміється пізнавальна  операція, за допомогою якої встановлюється тотожність або відмінність об'єктів. У пізнавальному аспекті порівняння виступає як процес віддзеркалення у свідомості людини реальних відносин тотожності, схожість різних державно-правових явищ.

  Проведення  порівняльно-правових досліджень передбачає певні стадії і правила, що відображають методику його проведення, зокрема: вивчення кожного з порівнюваних об'єктів окремо; виявлення і дослідження ознак аналогічних об'єктів на основі встановлення загальних ознак; виділення ознак, що розрізняють їх; оцінка цих ознак.

  Методика  порівняльно-правових досліджень є  сукупністю взаємопов'язаних етапів (стадій) і правил найбільш відповідного застосування порівняльно-правового та інших наукових методів і способів пізнання правових явищ з метою виявлення подібних і відмітних ознак, групування, класифікації цих явищ.

  Порівняння  може і повинне стати науковим і результативним, якщо за основу беруться не випадкові факти, а типові й достовірні факти. Тому встановлення фактів є найважливішим методологічним питанням, що визначає і забезпечує успіх та результативність проведення порівняльно-правових досліджень.

  Найважливішою умовою проведення ефективного й  результативного порівняння є однорідність, однопорядковість і односистемність порівнюваних об'єктів.

  На думку  К- Осакве, порівняння права є багатостепеневим процесом, і грамотний порівняльний аналіз правових систем складається з таких восьми поетапних і послідовних стадій:

1. виявлення існуючих правил або підходів у системах «А» і «Б»;
2. зіставлення встановлених правил із метою пізнання їх спільних та (або) відмітних властивостей;

  3) визначення історичних причин Існування даного правила в кожній системі;

  4) з'ясування життєдатності, ефективності даного правила у відповідному національному законодавстві;

  5) установлення  необхідності (доцільності) внесення  змін в Існуюче правило або заповнення прогалин у законі системи «А» шляхом запозичення певних ідей із системи «Б»;

  6) вивчення  сумісності ідей, запозичених із  системи «Б», з природою правоної системи «А»;

  7) адаптація  запозиченого правила до національних  умов правової системи «А»; 

  8) вирішення  завершуючого кардинального питання законодавчої політики, тобто питання про те, чи дозріло, з погляду своєї правосвідомості і ріння правової культури, суспільство, що приймає, для прийняття пересаджуваного інституту¹.

  Як відзначає  Ю.О. Тихомиров, при проведенні порівняльно-правового аналізу необхідно дотримуватися шести методологічних правил:

  1) правовий  вибір об'єктів порівняльного  аналізу і коректна постановка цілей;

  2) проведення  правового порівняння на різних рівнях із використанням методів системно-історичного, логічного аналізу;

  3) правильне  визначення ознак порівнюваних  правових явищ, норм, інститутів і т.ін.;

  4) виявлення  ступеня схожості і відмінностей юридичних понять і термінів, використовуваних у правових системах, що зіставляються;

  5) розроблення  і застосування критеріїв оцінки схожості, відмінностей порівнюваних об'єктів;

  6) визначення  результатів порівняльно-правового  аналізу і можливості їх використання в нормотворчій і правовій діяльності держави.

  Таким чином, дотримання вищезгаданих правил проведення порівняльно-правових досліджень відповідно до перерахованих стадій (етапів) відображає реалізацію і використання методики порівняльно-правових досліджень, що, у свою чергу, забезпечує її правильне застосування та є необхідною умовою об'єктивного розгляду його об'єкта і предмета.