Необхідна оборона

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 

Харківський національний педагогічний університет

ім. Г.С. Сковороди 
 

кафедра кримінально-правових дисциплін  
 
 
 
 
 
 

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни «Кримінальне право України»

НА ТЕМУ: 

 «НЕОБХІДНА ОБОРОНА ЯК ОБСТАВИНА, ЩО ВИКЛЮЧАЄ ЗЛОЧИННІСТЬ ДІЯННЯ» 

                                                                                                                                             
 
 
 
 
 
 
 
 

                                              

ВИКОНАЛА:

студентка 1 курсу 131 групи

факультета:“Правознавство», ІПО

                                                            В.В. Доброскока 
 
 
 
 
 

Харків-2010 
 

     ЗМІСТ 
 

     ВСТУП          3 

РОЗДІЛ 1 Місце необхідної оборони серед

 обставин, що

виключають  злочинність діяння.      4 

РОЗДІЛ 2. Поняття необхідної оборони.     7 

РОЗДІЛ 3 Перевищення меж необхідної

оборони.          14 

РОЗДІЛ 4 Спеціальні види необхідної оборони,

передбачені в кримінальному законі.     18 
 

ВИСНОВОК         22

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА      24

 

ВСТУП 

     Нерідко громадяни, а також службові особи  змушені здійснювати вчинки, що за зовнішніми своїми ознаками збігаються з тим або іншим злочинним  діянням (наприклад, з вбивством, знищенням  майна, перевищенням влади тощо), які, проте, не є суспільно небезпечними і кримінальне протиправними, а  навпаки, визнаються правомірними і, як правило, суспільно корисними (наприклад, позбавлення життя того, хто посягає, при захисті від його нападу;  застосування зброї працівником  міліції при затриманні небезпечного злочинця тощо). У науці такі вчинки - необхідна оборона, крайня необхідність, затримання злочинця, виправданий ризик, виконання службового обов'язку, виконання законного наказу тощо - називаються обставинами, що виключають суспільну небезпечність і протиправність, або, інакше кажучи, злочинність діяння. Новий КК вперше виділив такі обставини в самостійний розділ VIII Загальної частини. Їх перелік значно розширений .

     Мета курсової роботи - теоретичне обгрунтування необхідності таких обставини, що виключають злочинність діяння.

     Досягнення  поставленної мети забезпечується рішенням наступних задач: розкриття соціально-правового значення передбачених кримінальним законом обставин, що виключають злочинність діяння, визначення змісту і місця необхідної оборони серед цих обставин, розкритя на основі законодавчого визначення перевищення меж необхідної оборони, аналіз видів необхідної оборони.

     Об'єктом  дослідження виступають правовідносини, що змінюються і припиняються у зв'язку з реалізацією права на здійснення діянь, злочинність яких виключається кримінальним законом через соціальну  корисність і необхідність.

     Предмет дослідження - законодавство в частині регламентації необхідної оборони. 

РОЗДІЛ 1 Місце необхідної оборони серед обставин, що

виключають  злочинність діяння. 

     Проблема  відмежування злочинної поведінки  від незлочинної є фундаментальною  проблемою кримінально-правового  регулювання, рішення якої зумовлює формування змісту всього нормативного матеріалу кримінального законодавства. Традиційно основним способом її рішення прийнято вважати встановлення кримінально-правових заборон на здійснення тих або інших суспільно небезпечних діянь. Тим часом таким же традиційним є і інший спосіб - виключення злочинності скоєного за інших рівних умов через його специфічні соціально-правові характеристики. Незлочинність такого роду формально кримінально-протиправних діянь, що іменуються зазвичай «обставинами, що виключають злочинність діянь», оголошується додатковими до вже існуючих і зберігаючих силу заборон нормативними встановленнями. І, як свідчить досвід вітчизняного і зарубіжного кримінального законодавства, держава і суспільство завжди покладають певні надії на те, що за допомогою таких встановлень вирішуватимуться завдання кримінальної політики в цілому.

     У правовому відношенні необхідна  оборона – це  дія, що не є злочином, оскільки відсутня суспільна небезпека. Більш того, необхідна оборона - дія  суспільна корисна, оскільки є одним  із способів боротьби із злочинністю  і захисту невід'ємних прав людини. Крім того, необхідна оборона - важливий засіб попередження злочинів, бо, коли хтось знає, що йому буде дана відсіч, він не завжди стане ризикувати порушувати закон.

     Визначення  законодавцем круга обставин, що виключають злочинність діяння, а отже і кримінальне  переслідування з боку держави, є  об'єктивною необхідністю і диктується різноманіттям суспільних відносин в суспільстві. Такі діяння, які по твоєму характеру є злочинними, але  які, по суті - правомірні, отримали своє закріплення в розділі 8 Кримінального кодексу України, введеного в дію з 1 вересня 2001 р.

     В порівнянні з Кримінальним кодексом УРСР 1960 р., новий Кримінальний кодекс істотно розширив цей інститут. Включивши  разом із звичними і вже традиційними необхідною обороною, затриманням злочинця і крайньою необхідністю добавилися ще обставини, що визначають правомірну поведінку суб'єкта: уявна оборона, фізичний або психічний примус, виконання  наказу або розпорядження, діяння, пов’язане  з ризиком, виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття  злочинної діяльності організованої  групи чи злочинної організації.

     Напевно, жоден з інститутів кримінального  права не викликає стільки обговорень в наукових кругах як інститут необхідної оборони. Дійсно, погляди на суть необхідної оборони з ходом історії неодноразово мінялися.

     Актуальність  теми обумовлена перш за все найважливішими функціями необхідної оборони в  умовах становлення в Україні  громадянського суспільства і правової демократичної держави. Будучи елементом  правової системи, необхідна оборона  сприяє блокуванню правопорушень і  злочинів, служить гарантією законності, стабільності і правопорядку.

     Проблема  діянь, злочинність яких виключається через соціальну корисність і  необхідність, достатньо широко освітлює в науковій літературі по кримінальному  праву. Починаючи з фундаментальних  праць, присвячених цій проблематиці, виданих в 50-70 рр. ХІХ сторіччя (М.С. Грінберг, С.А. Домахін, В.Ф. Киріченко, В.Н. Козак, А.Н. Красиков, Н.Н. Паше-Озерський, І.І. Слуцький, І.С. Тишкевич, Т.Г. Шавгулідзе), вона знайшла відображення на сторінках  спеціальної літератури і в подальші роки (Ю.В. Баулін, Г.В. Бушуєв, Є.Ф. Побегайло, Б.В. Сидоров, В.І. Ткаченко, Ю.Н. Юшков, М.І. Якубович).

     Зусиллями названих і багатьох інших авторів  теорія обставин, які виключають злочинність  діянь, в даний час набула достатньою мірою зрілий стан, результати якого  затребувані і законодавцем, і  практиками.

     Але життя не стоїть на місці, а практика застосування норм гл. 8 КК України ставить  перед наукою кримінального права  нові проблеми. Деякі ж з них  пов’язанні з розширенням кола цих  обставин, деякі – зі зміною змісту вже існуючих обставин, які виключають злочинність діяння. На жаль, за рідкісним  виключенням аналіз нормативно-правової основи таких діянь обмежується  рамками тільки кримінального закону і при цьому недооцінюється роль інших галузей в створенні  належних гарантій забезпечення їх правомірності.

     Не  дивлячись на вихід в світ цілого ряду спеціальних монографічних  досліджень, присвячених даній проблематиці, вже після набуття чинності КК України в 2001 р., велика частина з  поставлених питань залишилася не вирішеною  або недостатньо аргументованою.

       Будучи  елементом правової системи, необхідна  оборона сприяє блокуванню правопорушень  і злочинів служить гарантією  законності, стабільності і правопорядку. Правильне застосування законодавства  про необхідну оборону є важливою умовою широкого залучення населення  в боротьбу з злочинністю. Великий  збиток боротьбі з правопорушеннями заподіює кожен випадок необґрунтованого залучення до кримінальної відповідальності осіб, що правомірно оборонялися від  суспільно небезпечного посягання. 
 
 

       

 

РОЗДІЛ 2. Поняття необхідної оборони. 

     Звичними  реаліями сьогодення стали майже  щоденні повідомлення у засобах  масової інформації про злочини  проти особи, вчинені з застосуванням  зброї або ж з особливою  жорстокістю. Нестабільність у соціально-економічному секторі породжує напружену криміногенну ситуацію у нашій країні, а недостатньо  ефективна (з ряду суб'єктивних і  об'єктивних причин) діяльність органів  МВС залишає пересічного громадянина  сам на сам з цим явищем. Постає питання: які засоби надає кримінальний закон особі для захисту її конституційних І природних прав від злочинних посягань? У ст. 15 КК України дії особи, вчинені з метою захисту її інтересів чи прав, визнаються необхідною обороною.[1. C.109]

     Суть  необхідної оборони полягає у  правомірному заподіянні шкоди особі, яка своїми діями створює реальне  суспільне небезпечне діяння, особою, котра реалізує своє право на захист інтересів, що охороняються законом  від суспільне небезпечних посягань. Закріплене ст. 36 КК право кожного на необхідну оборону від суспільно небезпечного посягання є важливою гарантією реалізації конституційних положень про непорушність прав та свобод людини і громадянина, про невід'ємне право кожної людини на життя, недоторканість її житла й майна, а також забезпечує умови для захисту суспільних інтересів та інтересів держави" — наголошується в преамбулі постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 1 "Про судову практику у справах про необхідну оборону".

     Небезпека для життя або здоров’я є суб’єктивною категорією. Одна людина завжди відчуває небезпеку нападу, а друга у аналогічній ситуації – ні. Більше того, одна й таж сама особа залежно від свого фізичного, психічного та емоційного стану по-різному сприймає оточуючу обстановку (в тому числі й небезпеку нападу). Труднощі, які при цьому виникають, пояснюються тим, що не існує будь-яких кількісно-якісних характеристик, якими можна було б охарактеризувати як напад, так і захист.Аналогічно підходять до вирішення цього питання і фахівці руських бойових мистецтв. Так, на їх думку, розпочинати захист від небезпечного удару можна лише в момент, коли особа, яка захищаеться, відчуває, так званий, «подих смерті» [13, С. 100]

     МВС України, відчуваючи реальність загрози, почало застосовувати профілактичні  заходи (так, наприклад, за даними каналу "1+1", лише у Львові кількість  нарядів ППС, які щоденно заступають на охорону громадського порядку, зросла більше ніж удвічі і сягає на сьогодні 170; МВС готується діяти в ситуації масових заворушень, проводячи спеціальні тренування спецпідрозділів "Тигр", "Беркут", "Сокіл" та ін.). Але  лише цим злочинців не зупинити. Вони повинні добре усвідомлювати, що їм може протистояти не тільки МВС, а самі громадяни, їх активна, свідома  силова позиція. Сьогодні можливості населення протистояти злочинності характеризуються відомим висловом: "Допомога потопаючим — справа рук самих потопаючих!". При цьому, ефективність такого захисту насправді характеризується ще одним висловом: "Вони нас цеглиною, а ми їх ганчіркою, ганчіркою! От ми б їм дали, якщо б вони нас наздогнали!".[14, C. 115]

     Для певних осіб необхідна оборона є обов'язком, ухилення від якого тягне відповідальність. Так, працівник міліції зобов'язаний захищати осіб, на яких чиниться напад, суспільні й державні інтереси, самого себе згідно із Законом України "Про міліцію", даною Присягою, Статутом патрульно-постової служби міліції. Військовослужбовець, який перебуває на варті, повинен захищати об'єкт, що охороняється, згідно зі Статутом гарнізонної і вартової служби Збройних Сил України, даною Присягою й отриманим наказом. При цьому, відповідно до вказаних нормативних актів, працівники міліції та військовослужбовці мають право у випадках, передбачених законом, застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю (дивись, наприклад, розділ Ш Закону України "Про міліцію").

     Отже, необхідна оборона є вимушене заподіяння тому, хто посягає, шкоди  для правомірного захисту особи, суспільних і державних інтересів  від суспільно небезпечного посягання.

     Теорія  кримінального права, базуючись  на законі й практиці його застосування судами, визначила певні умови  правомірності необхідної оборони. Ці умови характеризують як посягання, так і захист від нього.

     По-перше, посягання повинне бути суспільно  небезпечним. Це означає, що за своїм  характером і можливими наслідками воно відповідає ознакам певного  злочину, передбаченого КК. Але подібні  діяння можуть виходити і від особи, що не є суб'єктом злочину (людина, відома як божевільна, явно малолітня  тощо). Від їх дій теж можлива  необхідна оборона, та соціально  схвальним тут буде намагання  особи ухилитися від нападу.