Злочини проти життя і здоров’я людини

     Вбивство може бути сполучено не тільки зі зґвалтуванням, але й з насильницькими діями сексуального характеру. До подібним до дій ставляться мужолозтво або інші дії сексуального характеру, зроблені із застосуванням насильства або погрозою його застосування до потерпілого (потерпілої) або до інших осіб або з використанням безпомічного стану потерпілого (потерпілої). Якщо в процесі здійснення подібних дій або для приховання їх або в порядку помсти за зроблене при їхньому здійсненні опір було зроблено вбивство, то, так само як і при зґвалтуванні, у наявності маємо два злочини.

     і) вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство (п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України).

     Для вбивств, зроблених неодноразово, характерно те, що вони відбуваються різночасно, їхнє здійснення не охоплюється єдиним наміром - це відрізняє даний вид вбивства від вбивства двох або більше осіб, що відбувається одночасно або з незначним розривом у часі й відбувається з наміром заподіяти смерть двом або більше потерпілим.²²

     Вбивство, має місце тоді, коли воно зроблено особою, що раніше зробило вбивство, незалежно від того, чи було воно за нього засуджене. Зрозуміло, якщо воно було засуджено, то судимість не повинна бути знята або погашена. Для кваліфікації по даному пункті не має значення, чи було перше вбивство кінченим або замахом на вбивство, чи був винний виконавцем або іншим співучасником цього злочину. Якщо особу за новий злочин не було засуджено і його дії підпадають під ознаки злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115, то це діяння підлягає самостійній кваліфікації, а другий злочин підлягає кваліфікації по п. 13 ч. 2 ст. 115 КК. Такий же порядок самостійної кваліфікації застосовується, якщо спочатку відбувається замах на вбивство при обтяжуючих обставинах, а потім кінчений злочин при обтяжуючих обставинах, або навпаки, тоді обоє цих злочину також підлягають самостійній кваліфікації. У тих випадках, коли відбуваються два вбивства при обтяжуючих обставинах, що кваліфікуються однаково (обоє кінчених або обоє незакінчених, обоє вчинених тільки виконавцем), кваліфікація провадиться тільки по відповідному пункті (пунктам) ч. 2 ст. 115 КК України. Вбивство, вчинене раніше, якщо воно передбачено ст. 117 або ст. 118 КК, не дає підстав для кваліфікації другого вбивства як вбивства, зробленого неодноразово.

     «За змістом закону вбивство не повинне розцінюватися як зроблене при кваліфікуючих ознаках, передбачених пунктами 1, 4, 5, 11, 12 ч. 2 ст. 105 КК, а також при обставинах, з якими звичайно зв'язане подання про особливу жорстокість, якщо воно зроблено в стані раптово виниклого сильного щиросердечного хвилювання або при перевищенні меж необхідної оборони». 

     3. Заподіяння смерті по необережності. Склад і види цього злочину 

     По КК України заподіяння смерті по необережності не відноситься до видів вбивства, а є окремим самостійним злочином. Основна відмінність від вбивства складається в іншій формі провини стосовно настання смерті.²³

     Смерть по необережності може бути заподіяна як по легкодумству, коли особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій (бездіяльності), але без достатніх до того підстав розраховувало на їхнє запобігання, так і через недбайливість, коли особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій (бездіяльності), але при необхідній уважності й передбачливості повинне було й могло їх передбачати.

     Як приклад недбалості можна привести справа в обвинуваченні П. У будинку Л. між Л. і П. виникла сварка, під час якої Л. вдарив П. порожньою пляшкою по голові, заподіявши йому легкі тілесні ушкодження, що потягнули за собою короткочасний розлад здоров'я. У відповідь П. наніс стільцем в особу три сильні удари, від яких Л. падав на підлогу і піднімався знову. У результаті цих дій П. заподіяв Л. легкі тілесні ушкодження, що потягнули за собою короткочасний розлад здоров'я. Від останнього удару П. Стільцем, Л. при падінні вдарився головою об піч, одержавши при цьому тяжке тілесне ушкодження, від якого помер наступного дня в лікарні. П., наносячи удари Л. стільцем в особу, від чого той падав, хоча й не передбачав можливість настання смерті, але по обставини справи повинен і міг це передбачати.

     Спричинення смерті по легкодумству, за загальним правилом, представляє більшу суспільну небезпеку, чим заподіяння смерті через недбайливість.

     Судова практика свідчить про те, що суди не завжди розмежовують навмисне вбивство й заподіяння смерті по необережності. Частіше інших необґрунтовано зізнається навмисним вбивством заподіяння смерті по необережності, причому свідомість винним фактичної сторони своїх дій помилково зізнається свідоцтвом передбачення смерті потерпілого. Ці висновки робляться без глибокого аналізу суб'єктивної сторони злочину, без обліку конкретних обставин справи, взаємин потерпілих і винного, їхніх намірів і всієї обстановки що виникла.

     Злочинні дії, що потягли за собою смерть потерпілого, можуть розцінюватися як зроблені по необережності лише в тому випадку, коли винний не мав наміру ні на заподіяння смерті потерпілому, ні на заподіяння йому тяжкого тілесного ушкодження.

     Заподіяння смерті потерпілому шляхом нанесення побоїв або тілесних ушкоджень, а дорівнює настання смерті потерпілого в результаті удару його об твердий предмет при падінні від поштовху або побоїв, нанесених винним, кваліфікується як заподіяння смерті по необережності за умови, якщо дії зроблені винними без наміру на вбивство або на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, коли встановлено, що він по обставинах справи міг й повинен був передбачати наслідки, що наступили.

     Заподіяння смерті в результаті легкодумства підлягає відокремленню від вбивства з непрямим наміром. При цьому необхідно враховувати, що:

     1) при легкодумстві винний передбачає лише можливість настання смерті в аналогічних випадках; при непрямому намірі винний передбачає також й імовірність настання смерті в цьому випадку;²⁴

     2) при легкодумстві винний сподівається на запобігання смерті потерпі-лого; при непрямому намірі винний, не приймаючи ніяких мір до запобігання смерті потерпілого, не бажає, але свідомо допускає її настання або ставиться до цьому байдуже.

     Заподіяння смерті по необережності необхідно відмежовувати від випадкового заподіяння смерті. Відповідальність за заподіяння смерті виключається:

     1) якщо особа передбачала можливість заподіяння смерті іншій людині й, не бажаючи цього, почала всі необхідні, на його думку, міри для запобігання настання смерті, але смерть наступила по не залежним від неї причинам;

     2) якщо особа не передбачала, не могла й не повинна було передбачати настання смерті іншої людини.

     В останньому випадку сполучення об'єктивного (повинен був) і суб'єктивного (міг) критеріїв при оцінці конкретного діяння дозволяє прийти до правильного висновку про розмежування заподіяння смерті через недбайливість і випадкове заподіяння смерті.

     Заподіяння смерті по необережності як самостійний злочин повинне відмежовуватися від інших злочинів, які сполучені із заподіянням смерті людині по необережності: при навмисному заподіянні шкоди здоров'ю; при незаконному здійсненні аборту (ст. 134 КК); ненаданні допомоги хворому (ст. 139 КК); викраденні людини; незаконному позбавленні волі і ін. У таких випадках основним критерієм відокремлення є те, що крім заподіяння смерті по необережності відбуваються інші дії (бездіяльність), що зазіхають на інший об'єкт. Тут мова йде й про відповідальність за злочин, що може бути зроблений із двома формами провини.²⁵

     Кваліфікований вид даного злочину передбачений у ч. 2 ст. 119 КК, ознаками якого є заподіяння смерті по необережності внаслідок неналежного виконання особою своїх професійних обов'язків; заподіяння смерті двом або більше особам.

     Професійні обов'язки (правила) можуть бути встановлені законом, іншим нормативним актом, затверджені адміністрацією даного підприємства, установлені державним стандартом (типового правила техніки безпеки) і т.п. При залученні особи до кримінальної відповідальності за заподіяння смерті людині по необережності в результаті порушення професійних обов'язків повинне бути встановлене, що дана особа знала ці обов'язки й було попереджено про небезпеку їхнього порушення. Наявності диплома або свідоцтва за фахом для настання кримінальної відповідальності при роботі із джерелом підвищеної небезпеки, недостатньо. Якщо не встановлене, що особа знала свої професійні обов'язки, відповідальність повинна наступати для керівників такої особи.

     Представляється, що професійні обов'язки можуть бути порушені як по легкодумству, так і по необережності. Суб'єктом даного злочину може бути особа, що досягла 16 років.

      4. Злочини проти здоров'я 

     У КК передбачений ряд злочинів проти життя та здоров'я (ст. 115-145). Особливе місце серед них займають злочини, що полягають у заподіянні шкоди здоров'ю (ст. 121-128, 133-140, 144).²⁶

     У КК України є різні види злочинів проти здоров'я. Є склади тяжких, менш тяжких і легких тілесних ушкоджень. Але вони також передбачали відповідальність за шкоду, що наступила від їхнього заподіяння. Також законодавець прямо вказує на відповідальність за заподіяну шкоду. Склади злочинів конструюються залежно від тяжкості заподіяння шкоди.

     Переважна більшість статей КК, що розкривають склади злочинів проти здоров'я, сконструйовані по типу матеріальних, у які обов'язковою ознакою об'єктивної сторони повинні бути передбачені наслідки у вигляді заподіяння шкоди здоров'ю того або іншого ступеня тяжкості.

     Необхідною умовою відповідальності за злочини проти здоров'я є наявність причинного зв'язку між діянням і викликаними наслідками у вигляді заподіяння шкоди здоров'ю того або іншого ступеня тяжкості.

     Визначення виду шкоди проводитися відповідно до Правил судово-медичної експертизи тяжкості шкоди здоров'ю, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я.²⁷

     Під шкодою здоров'ю розуміють або тілесні ушкодження, тобто порушення анатомічної цілісності органів і тканин, або їхніх фізіологічних функцій, або захворювання або патологічних станів, що виникли в результаті впливу різних факторів зовнішнього середовища: механічних, фізичних, хімічних, біологічних, психічних.

     Тривалість розладу здоров'я визначають по тривалість тимчасової втрати працездатності (тимчасової непрацездатності). При експертизі тяжкості шкоди здоров'ю враховують як тимчасову, так і стійку втрату працездатності.

     До злочинів проти здоров'я КК України також відносить: умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 КК), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 121 КК), умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання (ст. 123 КК), умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 124 КК), умисне легке тілесне ушкодження (ст. 125 КК), побої і мордування (ст. 126 КК), зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 130 КК) та інші.²⁸

     Заподіяння шкоди здоров'ю іншої особи в умовах правомірного акту необхідної оборони, затримки злочинця або гострої потреби не є злочином. На особливому місці перебуває питання про заподіяння шкоди здоров'ю людини з його згоди. Воно може бути дане при трансплантації органів або тканин особою, що погодилася стати донором. Така згода буде мати значення лише в тому випадку, коли дотримуються всі умови правомірної трансплантації, передбачені законом України. Вилучення органів і тканин у живого донора припустимо тільки у випадку, коли його здоров'ю, за висновком лікарів-фахівців, не буде заподіяна значна шкода. Згода донора, належним чином зафіксоване, відіграє вирішальну роль при звільненні лікарів від кримінальної відповідальності.

     Заподіяння свідомо протиправної шкоди здоров'ю особи навіть на його прохання не звільняє винного від кримінальної відповідальності. Способи заподіяння шкоди здоров'ю можуть бути різними: механічним впливом, що тягне за собою ушкодження органів, порушення їхніх функцій, заподіяння болю, а також шляхом застосування хімічних або термічних засобів. Не виключений і спосіб психічного впливу на людину.

     Тяжкість заподіяної шкоди визначається на підставі спеціальних судово-медичних правил. Відповідно до карно-процесуального законодавства по справах даної категорії необхідне проведення судово-медичної експертизи. У випадку неповноти або неточності висновку можливе призначення повторної, більше кваліфікованої експертизи.