Ідеали культури Просвітництва

     Потужний  вплив ідей раціоналізму та просвітництва  виявився в реформуванні системи освіти та виховання. Насамперед ставилась під сумнів схоластична система навчання,яка здебільшого була орієнтована лише на відтворення освяченого авторитетом і традицією знання. Схема «учитель-учень», за якою вимагалася точна інтерпретація «істинних знань» учителя, не задовольняла допитливий, просвітлений розум. Руйнування такої моделі освіти і насамперед середньовічного диспуту почалося з 20-х років XVII ст.

       План перебудови вищої і спеціальної  освіти висунув Г.-В. Лейбніц,  який обґрунтував необхідність  демократизації та технізації навчання, поглибленого вивчення геометрії та математики. Поряд із книжками-підручниками, що виростали з лекцій викладачів, з’явилися спеціальні школи: інженерні, ресмічні, політехнічні, військово-морські тощо. Зокрема, мережа «безплатних шкіл малювання» складалася у Франції протягом 1748-1788 рр. З 1747р. у Парижі діяла «школа шляхів та мостів», що стала прообразом майбутнього політехнічного інституту. Як своєрідний спеціальний навчальний заклад існував паризький «Сад короля», а його колекція флори у 1788р. налічувала 6000 рослин. Доба Просвітництва удосконалила і систему академічних структур. У XVIII ст. у Франції та Німеччині створилася мережа гірничих академій. Розгорнулась діяльність публічних бібліотек (з 1647р. у Парижі діяла «бібліотека Мазаріні»).

     Просвітництво, яке покладалось на визначальну  роль освіти та розуму в революційному  перетворенні суспільства, підготувало  ґрунт для введення безкоштовного  початкового навчання. Зокрема, таке навчання започаткувалось у франції  едиктом від 1698р. для всіх дітей віком до 14 років і підтверджувалося едиктом від 1794р. Останній передбачав навіть покарання батьків, які перешкоджали навчанню своїх дітей у школі. На початку XVIII ст. в Англії почали створюватися школи для дітей бідняків.

     Педагогічна доктрина Просвітництва спрямовувалась не на формування універсальної людини, що було характерним для епохи Відродження,а на підготовку «маленької людини» до життя, завдаючи тим самим удар по освітянському елітаризму попередньої доби. Докорінно переглядалися та з’являлися нові педагогічні теорії, оскільки саме у виховання особистості вбачався моральний прогрес людства.

     Педагогічні ідеї стали серцевиною суспільно-політичних та філософських доктрин. Ж.-Ж. Руссо, змінивши постулат насилля на принципи свободи та природності виховання, проповідував розвиток у людині почуттів моральності, людяності, доброзичливості, добропорядності. Соціальний прогрес, починаючи з Б. Спінози та Ф. Бекона, пов'язувався з прогресом людської свободи. 
 
 

     Просвітництво та література 

     Ідеї  Просвітництва знайшли яскраве  виявлення і в художній літературі, яку просвітники вважали головним засобом впливу на свідомість людей  з метою утвердження ідей розуму, справедливості, громадського ідеалу та обов’язку. Просвітники виходили з того, що в суспільстві, якщо воно організоване розумно, «природна людина» стає «цивілізованою», долаючи середньовічне неуцтво та невігластво. В основу піднесення культури та моральності суспільства вони поклали розвиток торгівлі та промисловості, створення національних держав, розширення влади людини над стихійними силами природи та власними пристрастями.

     Розглядаючи людину як абстрактну родову істоту. В  літературі просвітники висунули ідею «робінзонади», яка стала досить популярною завдяки роману Д. Дефо «Робінзон Крузо» (1719). Тема розумного егоїзму, активної, життєстверджуючої позиції, необмежених людських можливостей та їх реалізації актуальна і в наш час. Ідея «робінзонади» переконливо доводить, що з най безнадійніших ситуацій завжди є вихід, але для цього потрібно докласти власних зусиль, неабиякої праці, стійкості, мужності, бути впевненим у своїх силі та розумі.

     Література  Просвітництва відбила суперечності в таборі її носіїв. Зокрема, в літературно-художніх формах виділилися такі основні течії,як просвітницький класицизм, просвітницький реалізм та сентименталізм.

     Як  синонім сентименталізму вживається у світовій літературі ім’я Руссо, представника радикального крила французького Просвітництва. Його симпатії на боці «нових людей», проникнення в їх внутрішній світ надає його творам особливого психологізму, густо приправленого антифеодальними мотивами. Не випадково герої Руссо, розмірковуючи над економічними, педагогічними, релігійними й естетичними проблемами, так полюбляють писати листи.

     Над усе автором ставиться моральна позиція героя, що гартується в зіткненні з дійсністю, носіями протилежних поглядів, у конфлікті нового і старого. Це новаторське зображення людського характеру як арени боротьби суперечностей, добра і зла, стало епохальним досягненням європейського сентименталізму. Почуття в різні епохи зображалися в мистецтві по-різному, сентименталізм зробив їх основним критерієм в оцінці характеру. Людина у Руссо – істота складна, суперечлива, здатна вступати в боротьбу сама з собою.

     Не  уникнув суперечності й сам Руссо, як громадянин відкрито виступаючи проти «старого режиму», мріючи про демократичну республіку, нову людину, виховану на високих і благородних ідеалах, підказаних самою природою, а як мислитель втікаючи від буржуазних реалій життя у психологію, шукаючи допомоги за межами дійсності та вплив його виявився вирішальним для майбутнього письменства, особливо для романтиків кінця XVIII століття. Діяльність Руссо, як і інших представників просвітительського руху, сприяла тому, аби Просвітництво увійшло до скарбниці світової культури своєрідною і необхідною частиною. Його здобутки й тепер збагачують духовний світ людини. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Висновки 

     Просвітництво являло собою не тільки історичну  епоху у розвитку європейської культури, але також стрімкий ідейний рух, заснований на переконанні у вирішальній ролі розуму і науки в пізнанні «природного порядку», що відповідає справжньому єству людини і суспільства.

     Просвітники виступали поборниками рівності усіх перед законом ,права кожного  на звернення до вищих органів управління, позбавлення церкви мирської влади, недоторканності власності, гуманізації карного права, підтримки науки і техніки, свободи друку, аграрної реформи і справедливого збору аналогів. Основою просвітницьких теорій була віра у всесилля розуму.

     Найважливішими  представниками культури Просвітництва  є: Вольтер, Руссо, Монтеск’є, Гельвецій, Дідро у Франції, Дж. Локк у Великобританії, Лессінг, Гердер, Гете, Шиллер у Німеччині, Пейн, Франклін, Джефферсон у США, Новіков, Радищев у Росії.

     У різних країнах епоха Просвітництва розпочиналась не в один і той же час. Першою у нову еру вступила Англія – у кінці XVII століття. У середині XVIII століття центр нового мислення змістився до Франції. Просвітництво було завершенням потужного революційного сплеску, що охопив передові країни Заходу. Правда, то були мирні революції: промислова - у Англії, політична – у Франції, філософсько-естетична – у Германії. За сто років – з 1689 по 1789 рік – світ змінився до невпізнання.

     Успіхи  Просвітництва стали можливими  тільки тому, що на історичну сцену вийшла ще одна потужна соціальна сила – клас буржуазії, який зіграв в інтелектуальній історії Європи двоїсту роль: з одного боку, буржуазія, залучаючи до своїх лав людей енергійних, заповзятливих та інтелектуальних, виступила основним спонсором культури, з іншого боку, позичаючи гроші, вона нав’язувала інтелігенції свої вузькоутилітарні, приземлені цілі та ідеали, котрим нерідко доводилося відповідати інтелігенції. Інакше кажучи, буржуазія підтримувала і приземляла  культуру одночасно. Закінчилось усе це тим, що на історичній сцені з'явився новий тип культури – масова культура, яку нерідко називають вульгарною, буржуазною.

     Епоха Просвітництва стала найважливішим поворотним пунктом духовного розвитку Європи, що вплинув практично на всі сфери життя. Просвітництво виразило себе в особливому умонастрої, інтелектуальних схильностях і перевагах. Це перш за все цілі т а ідеал Просвітництва – свобода, добробут та щастя людей, мир, ненасильство, віротерпимість та ін., а також знамените вільнодумство, критичне ставлення до будь-якого роду авторитетів, неприйняття догм – як політичних, так і релігійних.

     Доба  Просвітництва проходила у Європі під знаком наукових відкриттів і  філософського осмислення змін у  суспільстві, які повинні були принести народам свободу та рівність, знищити привілеї церкви та аристократії. Відкриття XVII ст. у сфері природничих наук підтверджували думку про те, що розум та наукові методи дозволяють створити справжню картину світу. Здавалось, світ і природа організовані у відповідності до суворих і абсолютних законів. Традиційну станову структуру суспільства повинна була змінити нова форма держави, заснована на владі розуму та закону. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Список  використаної літератури: 

1. Момджян Х.Н. Французское Просвещение XVIII века. М., 1983

2. Тюрменко І.І. Культурологія. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2005. – 368 с.

3. Європейська та українська культура в нарисах: Навч. посіб. – К., 2003

4. Западноевропейская художественная культура XVIII века. – М., 1980

5. Історія світової культури. – К.: Либідь, 1994.-320 с.