Дендропарк Софиевка

СЛОБОЖАНЩИНА 

 До Слобідської України входять  східні області: південь Сумської, Харківська, Луганська, Донецька, а  також і східні райони Полтавщини, північ Дніпропетровщини. На цих  землях відомі племена кіммерійців,  скіфів, сарматів, булгар, хозарів, печенігів,  половців.

ПІВДЕНЬ

 До південного етнографічного  району належать Запорізька, Херсонська, Миколаївська, південь Дніпропетровської  та Одеської областей, а також  Крим. Південь, або Степовий етнографічний  район можна поділити на три  групи: південно-східна (Приазовья), нижньоподніпровська, південно-західна. 

 Українські промисли  та ремесла.Розвиток ремесел та  промислів.

Поряд із землеробством, скотарством  та іншими галузями господарства українці здавна займалися різноманітними ремеслами  й промислами. Ремесла, пов'язані  з обробкою мінеральних речовин  і продуктів тваринництва, існували вже за часів трипільської культури. У Київській Русі налічувалося понад 100 ремісничих спеціальностей — ковалі, гончарі, ткачі, склодуви тощо. У XV—XVII ст. таких спеціальностей було вже  понад 270; почалося об'єднання ремісників у цехи. Чимдалі поширювалися селянські  домашні промисли й ремесла, пов'язані  з землеробством та скотарством  і співіснуючі з ними. На XIX —  початок XX ст. обробка дерева у вигляді  теслярства, столярства, бондарства, стельмаства, гребінництва, плетіння, ложкарства досягла  свого апогею. Кожна родина займалася  прядінням і ткацтвом, використовуючи такі знаряддя, як терниці, прядки й  самопрядки, снівниці, стави та кросна. По селах ходили кушніри та шевці, які шили кожухи й кожушанки, свити, чемерки, взуття та ін. У кожному  селі була кузня — шанована серед  селян споруда. У коваля можна  було не лише замовити серп, ніж чи сапу, підкувати коня тощо, а й почути свіжі новини. Українські ремісники й кустарі виявляли величезні творчі здібності, надаючи своїм речам художньої виразності, оригінальної форми, своєрідної стилістики. З другої половини XIX ст. народні ремесла і промисли на Україні починають занепадати, не витримуючи конкуренції зі зростаючою промисловістю.

Гончарні вироби на території України, що належали до трипільської культури, вже визначалися вишуканістю  форм, цікавою озлобленістю. На ручному  гончарному крузі, що з'явився тут у II ст. н.е., з використанням спеціальної  обпалювальної печі — горна —  виготовлялася основна маса керамічного  посуду в Київській Русі, де гончарне ремесло досягло високого рівня 

Металургія та обробка заліза мають  на Україні давні й багаті традиції (уже в Київській Русі було кілька ремісничих професій по металу). У XV ст. існував ряд чітких спеціалізацій  — ливарництво, ковальство, золотарство, конвісарство. Залізо з давніх часів  добували з болотяної руди, плавлячи її спочатку в земляних печах, а пізніше  — у звичайних печах житлових будинків. З VIII ст. з'явилася досконаліша  споруда — домниця, найпростіший вид доменної печі.

 Найважливішим і найпоширенішим  ремеслом, пов'язаним з обробкою  заліза, було ковальство. Значного розвитку набуло й ливарництво —лиття дзвонів, гармат, побутових речей. Визначилися головні види художнього литва — монументальне литво, дрібне литво предметів господарського призначення та литво з олова (конвісарство). З XVIII ст. почалося освоєння покладів залізних руд на Півдні у районі Бахмута, з'явилися нові елементи технології ливарницького процесу — кошниці, сковороди та ін. Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. виник ряд металургійних заводів, де виробляли чавун, шинне залізо, відливали опори для ліхтарів, грати, залізні двері тощо. Заводське залізо поступово витіснило крицеве і народні способи його одержання. Пам'ять про рудний промисел на Україні зберігається у назвах "Рудня" значної кількості населених пунктів, особливо Лівобережжя та Полісся.

Українське козацтво як культурно-історичний феномен.

Яскравою історичною сторінкою  у становленні і розвитку культури, національної системи освіти і виховання  в Україні є період Козацької  доби. Як зазначає М.Грушевський, період існування Запорізької Січі - це найбільш яскравий і найбільш цікавий  період української історії.

Українське козацтво - це соціальне, політичне, державне, психологічне, педагогічне  та культурно-історичне явище. Діяльність козаків була багатогранною - як захисників сплюндрованих прав народу, звитяжних  воїнів, вільнолюбних громадян, політичних і державних діячів, дбайливих  господарів землі, досвідчених хліборобів, творців високого мистецтва, мудрих вихователів. Багато козаків стали  провідними політичними і державними постатями в історії рідного  народу.

В умовах постійних воєн на Січі складалися чудові традиції побратимства, дружби і взаємодопомоги.

Епоха козацтва створила багатогранну, глибоку духовність, що стала гордістю української культури. Козацтво сформувалось як аристократія національного духу, високоморальна еліта нації. Патріотизм і хоробрість були могутнім стимулом до державотворчого, вільного і незалежного життя.

Козаки відзначалися набожністю, дбаючи про святість православної віри, створили і облаштували протягом свого  історичного буття багато церков і каплиць.

Дбаючи про інтелектуальний  розвиток козаків, осередки освіти були створені на запорізьких землях-паланках та у фортецях Січі, у яких навчали  письма, церковного співу, читання, музики. Такі школи існували при усіх церквах  на Січі, їх діяльність була спрямована на формування світогляду, моралі, етики, музичної грамоти.

Під впливом козацтва та православної церкви у кінці ХVІ ст. народжується українське борокко у стилі традицій народного мистецтва, що відбулося  в архітектурі, живописі, музиці, літературі.

Багатовіковий визвольний козацький  рух покликав до життя унікальне  явище не лише східнослов'янської, а  й світової культури - козацьку педагогіку, яка була тісно пов'язана з  гуманістичними традиціями, ідеями самоврядування і виборності, будівництва самостійної  української держави. Тільки країна з великим історичним досвідом розвитку освіти і виховання, захисту прав і свобод особистості, всього народу могла породити таке незвичайне явище, як Конституція Пилипа Орлика (1710) - унікальний феномен європейської і світової політичної, державної і правозахисної думки.

Утвердження соборності Українського козацтва і його розвиток на сучасному  етапі державотворення є потужним засобом розбудови демократичної, незалежної, правової, європейської держави. Творче відродження історичних культурно - освітніх і виховних козацьких традицій - одна з найважливіших граней зміцнення незалежності і суверенності України.

Епоха козацтва створила багатогранну глибоку духовність, що стала гордістю і окрасою української національної культури. Її освітньо-виховний, емоційно-естетичний потенціал покладено в основу не лише козацької, а й усієї української  національної теми виховання. Козацтво було в кращому розумінні цих  понять аристократією національного  руху, високоморальною елітою своєї  нації. Палкий український патріотизм козаків був могутнім стимулом до державотворчого і незалежного  життя.