Банковские операции Украины

     Таблиця 2.1 

     Основні показники структури кредитного портфеля банків 

     Хоча  частка проблемних кредитів у кредитному портфелі українських банків (за даними НБУ) із 2003 року скоротилася майже на два відсоткові пункти (з 3,4% до 1,3%), за оцінками деяких експертів, офіційна статистика не відображає реального стану справ, і цей показник у банківській системі є набагато вищим. Так, за оцінками міжнародної рейтингової агенції Standard&Poor’s, до 75% кредитів української банківської системи є потенційно проблемними.

     Це  пов’язано зі зниженням вимог  з боку багатьох банків до платоспроможності  позичальника, використання недосконалих скорингових моделей, надання довгострокових споживчих кредитів у валюті, при тому, що більшість позичальників не має стабільних валютних доходів тощо.

     Поглибились часові розриви у строках щодо активів і зобов’язань комерційних банків: депозити банки залучають переважно від населення на нетривалий період (від 3 місяців до 1 року), тоді як у загальному обсязі кредитів, виданих за останній період, значно збільшилася частка кредитів, виданих фізичним особам на період від 4 до 30 років на придбання автомобілів та об’єктів нерухомості. Таке прагнення банків надавати довгострокові іпотечні кредити за рахунок короткострокових джерел також несе загрозу зниження їх ліквідності.

     Щоб обмежити валютне кредитування та скоротити «геп» у банківському секторі (який зараз перевищує 40 млрд грн), НБУ змінив методику розрахунку нормативу адекватності капіталу Н2. За рахунок провадження корегуючих коефіцієнтів його значення суттєво знизиться для тих банків, які активно надають кредити на тривалі терміни, не маючи їхнього забезпечення відповідної довжини. Очікується, що це змусить банки скорочувати довгострокове кредитування в іноземній валюті або ж нарощувати капітал випереджаючими темпами. В умовах високого попиту на кредити з боку населення це призведе до підвищення ставок за кредитами та посилення вимог до позичальників.

     Разом з тим протилежні наслідки викликають антиінфляційні заходи НБУ, який усіляко «стискає» надлишкову ліквідність банків, у результаті чого залишки на коррахунках банків лише за лютий 2008 року зменшилися майже на 16%. Тому банківська система відчуває гострий дефіцит гривні, що призводить до скорочення надання довгострокових кредитів у національній валюті. Так, з кінця травня 2008 року найбільші українські банки (Райффайзен Банк «Аваль», Укрсоцбанк та УкрСиббанк узагалі припинили видачу кредитів у гривні під купівлю житла, а пропонують лише кредити в доларах під 13,5% річних і в євро під 13%. Крім того, вони вимагають не менше ніж 15% від першого внеску. Інші банки ще продовжували видавати іпотечні кредити у гривнях, але підвищили ставки і суму початкового внеску.

     Чинником, що обмежуватиме обсяги кредитування економіки, а також конкурентоспроможність банківської системи України в недалекому майбутньому, може стати недостатній рівень її капіталізації. Незважаючи на те, що в останні роки відбувалося його зростання (лише за 2007 р. приріст її сумарного балансового капіталу становив 63,5%), темпи збільшення капіталу банків не встигають за розширенням їх зобов’язань та активів (78,0% і 75,3% відповідно).

     За  збереження цієї тенденції виникає загроза порушення стійкості банківської системи і, відповідно, проблема виконання банками нормативу адекватності капіталу. За чотири останні роки показник адекватності капіталу (Н2) зменшився більше ніж на 3 відсоткові пункти і продовжує зменшуватись.

     Низький рівень капіталізації також може стати чинником подальшого зростання  кредитних ставок, оскільки банки  з недостатнім капіталом змушені  будуть забезпечувати прибутковість своїх операцій за рахунок збільшення процентної маржі. Крім того, низька капіталізація вітчизняних банків робить їх менш конкурентоспроможними порівняно з іноземними, капітал яких іноді в десятки разів більший, що особливо небезпечно у зв’язку із вступом України до СОТ. Так, якщо власний капітал усіх українських банків становив на 01.08.2008 р. 87,71 млрд грн (близько 17,5 млрд дол.), то капітал американського Bank of America Corp

     – 91 млрд дол., британського HSBC Holding – 87,8 млрд дол., а французького Сredit Agrikole Group – 84,9 млрд дол. У зв’язку з цим особливої актуальності набуває пошук конкретних шляхів формування адекватної капітальної бази банківських установ.

     У сучасних умовах найпоширенішими способами  збільшення капіталу банку є проведення додаткових емісій акцій, а також  капіталізація прибутку. Слід зазначити, що додаткова емісія є найдорожчим джерелом збільшення капіталу, який до того ж пов’язаний із ризиком для акціонерів втратити контроль над управлінням банку. Водночас, вона сприяє зниженню курсової вартості акцій банку.

     З іншого боку, зменшення виплат акціонерам у формі дивідендів також зменшуватиме привабливість банківських акцій, а отже, попит на них на фондовому ринку, та їх курсову вартість. Вирішенням цієї проблеми могло б стати впровадження пільгового оподаткування тієї частини нерозподіленого прибутку, яка спрямовується на поповнення власного капіталу банку та встановлення вищих вимог до його розміру.

     Перспективним напрямом підвищення рівня капіталізації банківської системи України може стати також її консолідація за рахунок злиття банків та створення банківських об’єднань. Слід зазначити, що український банківський сектор є найменш концентрованим в Європі та серед країн СНД. Ще на початку 1990-х років в Україні сформувалася порівняно оптимальна кількість банків – близько 100. Потім вона почала стрімко зростати. Експерти відзначають надмірну кількість банківських установ в Україні (наприклад, їх більше, ніж у Польщі, Чехії та Угорщині разом узятих). Причому кількість банків і далі збільшується.

     Слід  зазначити, що концентрація капіталу в банківському секторі за рахунок злиття і поглинань є загальносвітовою тенденцією. Так банківський сектор Великобританії скоротився майже вдвічі, у США в 1993–2005 рр. кількість банків зменшилась в 1,5 разу. Вітчизняна практика, однак, свідчить про відсутність істотних зрушень у цьому напрямі. Передусім через брак належним чином розробленої для цього нормативної бази.

     Існує також низка технічних проблем  концентрації банківського капіталу, пов’язаних із необхідністю реалізації комплексу заходів, спрямованих на досягнення необхідної узгодженості між управлінськими підрозділами, систем мінімізації ризиків, організації внутрішнього контролю та взаємодії з клієнтами. До суб’єктивних причин можна віднести небажання головних акціонерів зливатися з іншими банками, адже банк в основному обслуговує особисту фінансову діяльність певної фінансової групи, яка і є її головним акціонером.

     Виходом з цієї ситуації могло б стати  створення банківських об’єднань  на зразок фінансових та банківських холдингових груп, банківських корпорацій. Вони зберігають право володіння та управління, а також пропорційного розподілення прибутку.

     Слід  зазначити, що підвищення рівня капіталізації банківської системи України неможливо здійснити без відповідних заходів НБУ, зокрема щодо підвищення розміру мінімального статутного капіталу, а також здійснення більш жорсткої політики відносно регулювання значень економічних нормативів діяльності комерційного банку.

     Зокрема, на це спрямовані зміни в Законі України «Про банки і банківську діяльність», якими передбачено створення нових банків лише у формі відкритих акціонерних товариств та кооперативних банків і підвищення вимог щодо мінімальних розмірів їх статутного капіталу до 10 млн євро. Діючі банки, створені як ЗАТ і товариства з обмеженою відповідальністю, повинні змінити свою організаційно-правову форму на відкрите акціонерне товариство і сформувати впродовж наступних трьох років статутний капітал не менше ніж 10 млн євро. У разі невиконання цих вимог банки будуть виключені з Державного реєстру банків. Разом з тим із 180-ти діючих українських банків 79 працюють у формі ЗАТ та ТОВ і 57 – мають статутний капітал, менший за мінімальний.

     Ухвалення зазначених змін до чинного законодавства та до нормативно-правових актів НБУ покликане спонукати банки нарощувати капітал або приймати рішення про реорганізацію шляхом приєднання або злиття. Водночас, варто підкреслити, що збільшення банківського капіталу за рахунок примусового об’єднання та штучного скорочення кількості банків – неприпустиме. Ці процеси мають відбуватися виключно на добровільній основі, з урахуванням об’єктивних економічних потреб. Крім того, стимулювання процесів фінансової консолідації повинні здійснюватись таким чином, щоб зберігались невеликі ефективні фінансові установи. Адже досвід розвинених країн свідчить, що невеликі місцеві банки мають усі шанси зберегти свою нішу на ринку фінансових послуг і залишатися конкурентоспроможними порівняно з великими банками, обслуговуючи малий та середній бізнес.

     Суттєвим  чинником нарощування рівня капіталізації банківської системи є використання іноземного капіталу, присутність якого на вітчизняних фінансових ринках невпинно зростає. Так, якщо з 2001 до 2007 рр. кількість діючих банків загалом збільшилась на 11%, то з іноземним капіталом зросла у 2 рази (зокрема зі 100-відсотковим – у 2,3 разу). Так, австрійською групою Raiffeisen International було придбано АППБ «Аваль», французьким BNP Paribas – АКІБ «УкрСиббанк», угорським ОТР Bank – «Райффайзен банк Україна», шведською SEB Group – АКБ «Ажіо», російським «Внєшторгбанком» – АКБ «Мрія» тощо. Лише за 2007 рік власники українських банків отримали від їх продажу 4 млрд дол. США.

     Відповідно, за підсумками 2007 року, частка іноземного капіталу в статутному фонді українських банків досягла 36%. Статутний фонд банків із часткою зарубіжного капіталу досяг 10 млрд грн, що становить 38% від загального статутного капіталу національної банківської системи. Банкам з іноземним капіталом на сьогодні належить 45% ринку активних банківських операцій.

     Основна сфера, де з самого початку працюють банки з іноземним капіталом в Україні, – обслуговування корпоративних клієнтів, у тому числі українських підрозділів західних компаній, а також фінансування клієнтів, що орієнтовані на експорт. Але в міру закріплення на українському фінансовому ринку вони дедалі активніше позиціонують себе в сегменті операцій із населенням та наданням невеликих кредитів підприємцям. Так, частка кредитування фізичних осіб іноземними банками становить 46%, вкладів населення – 36%, вони контролюють більше ніж 65% іпотеки.

     Придбання та поглинання іноземними установами провідних вітчизняних банків є  одним із проявів глобалізації фінансових ринків. З одного боку, це сприятиме залученню економіки України до транснаціональних потоків фінансових ресурсів,підвищенню рівня капіталізації банківської системи та впровадженню міжнародного досвіду ведення банківської справи. Очікується також зменшення залежності ліквідності банківської системи України від політичних та економічних ризиків і здешевлення банківських послуг.

     Але, водночас, ці процеси можуть послабити  позиції вітчизняних банків на національних фінансових ринках, оскільки, як правило, прихід великих іноземних банків призводить до зниження прибутковості банківської діяльності. Тому вітчизняні банки можуть залишати ринок унаслідок поглинання та банкрутства, що може спричинити монополізацію іноземними банками українського ринку банківських послуг.