Причини виникнення та механізм функціонування структурної інфляції

Міністерство освіти та науки України

Державний вищий навчальний заклад

«Київський національний економічний  університет ім. В. Гетьмана»

 

Кафедра макроекономіки

 

 

 

 

 

 

 

Есе

на тему:

 «Причини виникнення та механізм функціонування структурної інфляції»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Інфляція – будь-яке  знецінення грошової одиниці, тобто  системне зростання цін незалежно  від того, якими причинами воно викликається. Розрізняють два типи інфляції: відкриту і приховану. Відкрита інфляція може проходити в різних формах: інфляція попиту, інфляція витрат, структурна інфляція. Структурна інфляція є переміщенням попиту з одного товару на інший.  На товари, що користуються підвищеним попитом ціни ростуть. В той же час на товари, попит на які невеликий, ціни або не знижуються, або знижуються неістотно. Внаслідок цього ціни в середньому зростають. Структурну інфляцію викликає міжгалузева незбалансованість. Відсутність зі стикування галузей приводить до того, що частина з них не може швидко наситити ринок товарами. Це спричиняє хронічний незадоволений попит на певну продукцію, який роздуває ціни.  Неузгодженість дій галузей призводить до того, що частина з них не може швидко наситити ринок товарами. Це призводить до незадоволення попиту на певну продукцію, що обертається підвищенням цін.

           Причиною структурної інфляції є суперечність між вартістю і споживною вартістю (це здатність товару задовольняти певну потребу людини. Споживча вартість прямо залежить від споживчих властивостей, тобто визначається корисністю товару). Частина продуктів, яка виробляється, не споживається взагалі або споживається у малій кількості ( наприклад, військова техніка та продукти вироблені у надмірній кількості відповідно). Праця витрачена на ці товари вже оплачена, а товари відповідно не спожиті; звідси виникає диспропорція: загальна сума споживчих товарів виявляється менше, ніж виплачений грошовий еквівалент. Реальним виходом з ситуації, що виникла, є випуск грошей, не підтверджений активами. Якщо цього не відбувається, в країні виникає нестача грошей, і якась категорія працівників починає отримувати зарплату із запізненням і не в повному обсязі. Зниження якості життя при цьому відбувається в тій же мірі, як і при інфляції, до того ж виникають додаткові джерела соціальної напруженості. Як правило, це закінчується тим, що уряду все одно доводиться йти на випуск непідтверджених грошей.

           Також до причин структурної  інфляції можна віднести часті  девальвації національної валюти, різкі зміни в експортному  доході, дефіцит твердої валюти, швидке збільшення імпорту. Додатковим джерелом структурної інфляції є утримання управлінського апарату, виплата пенсій, компенсацій, стипендій, допомоги, дотацій і пр.

Структурна інфляція вважається важкополаною, оскільки для  боротьби з нею потрібні значні інвестиційні вливання, віддачу від яких не можна отримати в короткий строк. Структурна інфляція супроводжує періоди кардинального переходу країни на новий технологічний рівень.

Скандинавська модель структурної інфляції

Інтелектуальними витоками структурної інфляції були теоретичні внески таких вчених, як: Паул Стрітен, Вільям Баумол стосовно різного росту продуктивності праців переробній промисловості і в секторі послуг; Джон Нікс і Джеймс Тобін в галузь економіки праці та Бела Балласа у відділенні міжнародної торгівлі. Модель призначалася для пояснення інфляції у порівняно невеликій  країні, яка бере активну участь у міжнародній торгівлі.

Щоб детальніше проаналізувати механізм функціонування структурної  інфляції, розглянемо скандинавську  її модель. Скандинавські автори поділили всю економіку на два сектори: відкритий (Е) і захищений (S). Сектор Е включає експорт і імпорт, частину експортних товарів, якими торгують на внутрішньому ринку, і продукцію, яка конкурує з імпортною. Сектор S містить товари і послуги, а також діяльність уряду на внутрішньому ринку. Цей сектор не бере участі в міжнародній торгівлі. Інфляція виникає в країні тоді, коли підвищення цін, що сталося на міжнародному ринку, розповсюджується на сектор Е даної країни, а обмінний курс залишається не змінним. Вслід за підвищенням цін в цьому секторі починає рости заробітна платня. Таким чином, ріст заробітної платні в секторі Е визначається сумою темпів росту продуктивності праці і темпів інфляції. Далі заробітна платня в секторі S починає рости пропорційно до росту зарплат в секторі Е.

Темп інфляції в секторі S дорівнює різниці між відсотком росту номінальної зарплати і темпом росту продуктивності праці в цьому секторі.

Починаючи з загального рівняння,

 

інфляцію, залишивши вищезгадані припущення, можна виразити так:

Де, ендогенними перемінними є  загальна інфляція (р) і інфляція в  секторах Е і S (рS, рЕ) відповідно. Екзогенними перемінними є темпи інфляції продукту на міжнародному ринку (рі); ріст продуктивності у секторах Е і S у відсотках (відповідно λЕ, λS): вага темпів інфляції в секторах Е і S в інфляції всієї країни (аЕ, аS), що представляє собою частки видатків виробництва цих секторів у національному доході і сума яких дорівнює 1. Вважається, що продуктивність  в секторі Е зростає вищими темпами ніж в секторі S. Іншими словами,  інфляцію в невеликій країні визначають світова інфляція і ріст продуктивності в секторах Е і S, зважені на частку видатків з національного доходу на продукцію сектора S. Фундаментальним припущенням є те, що пропорція між частками видатків у секторах Е і S залишається постійною.

Це останнє припущення означає, що уряд пристосовує свою монетарну і фіскальну політику до змін у світовій інфляції, незалежно від її впливу на рівень зайнятості в країні. Це припущення скандинавської моделі деякі економісти піддають сумніву. Вони пишуть: "Монетарні і фіскальні установи звичайно мають власну точку зору; вони вважають, що можуть впливати на інфляцію за допомогою ваг, які є під їх контролем". Ці автори пропонують таку модель інфляції, орієнтовану на попиті і засновану на кривій Філліпса:

де Рt+1 є зміна ВНП у відсотках від року t до року t+1...а0, а1 є коефіцієнти; Υt,є фактичний реальний ВНП, а Yt*) це - трендова вартість ВНП у постійних цінах.

За цією формулою своєю монетарною і фіскальною політикою установи державної влади можуть визначати рівень безробіття і доходів, Υ, а відтак і рівень інфляції.

Сама скандинавська модель, при  пускаючи постійну пропорцію між  двома економічними секторами, використовується для визначення темпів інфляції, викликаної світовою інфляцією, в малій країні. З другого боку, за моделлю Брансона-Мірмана, уряд впливає на рівень інфляції в економіці через дискреційну макроекономічну політику Пристосувати рівень інфляції скандинавської моделі до моделі інфляції Брансона-Мірмана можна через структурну кореляцію, шляхом нерівної еластичної пропозиції в обох секторах (в секторі S вона вища ніж в секторі Е).

Правильність скандинавської моделі підтверджена в кількох працях. Де нею пояснювали інфляцію в різних країнах світу в різні періоди.

 

Застосування  скандинавської моделі до української  економіки

Нижче запропонована  модель - пропозиційного типу і ґрунтується на скандинавському попереднику. Умовою моделі є відсутність гіперінфляції (в найгіршому випадку допускаються помірні темпи інфляції) і зростаюча мобільність ресурсів. На цьому етапі аналізу ми залишаємо поза увагою заперечення Брансона і Мірмана, що жоден уряд не допустить інфляції вище певного рівня. У такій ситуації уряд застосує як протидію захисні макроекономічні заходи. Можна висунути контраргумент, що в Україні інфляція протягом перехідного періоду може суттєво зростати, але уряд все одно не насмілиться протидіяти їй, офіційно підняти рівень безробіття.

Політичні міркування є  важливими чинниками які пояснюють, чому в сучасній Україні істотне  безробіття неприпустиме Будь-яка дефляційна політика в цій країні вливатиме  перш за все на перерозвинений сектор М. Більшість підприємств цього сектора розташовані в південно-східній частині України.

Крім того для пропонованої нижче моделі потрібні такі

припущення. По-перше, продуктивність праці в споживчому секторі, λс, під  сучасну пору зростає швидше, ніж  λМ, оскільки, якщо з'являються якісь  кошти для капіталовкладень то вони тепер спрямовуються в сектор С.

По-друге, обсяг виробництва  зростає швидше (або скорочується повільніше) в секторі С, ніж в  секторі М. Здається, це припущення не відповідає фактичним умовам; виробництво  споживчих товарів в Україні  скорочується швидшими темпами, ніж ВВП чи випуск промислової продукції протягом кількох останніх років (таблиця 11.1). Однак ця статистика не враховує значну частину виробництва продукції і послуг у тіньовому секторі. І навіть щодо державного сектора офіційній статистиці не слід надто довіряти. В незалежному огляді рівня використання виробничих потужностей, а відтак і кількості робочих місць там, встановлено що найбільші темпи падіння є в галузях, що виробляють проміжну продукцію (хімічна, будівельних матеріалів, машинобудування), а не в тих галузях, де виробляються споживчі товари).

По-третє, рівень зарплати в обох секторах зростає однаковими темпами.

По-четверте, поза увагою аналітиків залишається вплив зовнішньої торгівлі на інфляцію в Україні.

По-п'яте, в Україні  існує специфічний споживчий попит. Його детермінанти відрізняються від звичайно прийнятих співвідношень, таких, як співвідношень, таких, як

 

де Q є поточна кількість, на яку є попит споживачів.

Υ є ВВП; і Т є смаки населення. Натомість інфляція відбувається після підвищення споживчого попиту нарівні з доходом є функцією від заощаджень, накопичених за багато попередніх років, і змін в смаках щодо товарів і послуг в нових суспільних умовах. Заощадження не обов'язково повинні бути у монетарній формі; для нашого аналізу досить того, що серед споживачів існує думка, що треба купити чи придбати за всяку ціну певні речі, які неможливо було дістати в минулому. Сукупний попит з поправкою можна записати так:

В моделі, представленій  тут, українська інфляція є сумою  двох елементів: інфляція в секторі С і секторі М (рівняння 1).

Причину інфляції слід шукати в накопиченні попиту на продукцію  сектора С і в зменшенні  попиту на продукцію сектора М. Мобільність  матеріальних і людських ресурсів недостатня, щоб перейти одразу до сектора М у сектор С, з метою задовольнити там попит.

В результаті, ціни в секторі  С ростуть, але, з огляду на існуючі  умови, в секторі М ціни падають  не так швидко, як можна сподіватися  за умов вільного ринку. Загальна інфляція є середньою величиною інфляції в секторах С і М, зваженої на їх відповідні частки в загальних видатках. Частка сектора С зростає, коли починається ріст економіки за умов вільного ринку. Заробітна платня в секторі С зростає разом з підвищенням цін на продукцію цього сектора, хоч і необов'язково в однаковій пропорції, випереджаючи ріст продуктивності праці в секторі С. Робітники в секторі М вимагають однакових збільшень зарплати, відповідно до інфляції цін. Продуктивність там нижча, і, таким чином, інфляція в секторі М вища за рівень інфляції в секторі С. Сума різниці між продуктивністю в цих двох секторах, зважена часткою загальних видатків на продукцію сектора М, плюс накопичений попит на продукцію сектора С і визначає темпи інфляції.

Припустивши, що співвідношення цінових індексів у секторах С і М спочатку дорівнює 1 в національному доході, його можна представити так:

Де ХМ є частка сектора М в загальному обсязі виробленої продукції, а Хс - частка сектора С

Графік 1.

 

де горизонтальна вісь Υє національний доход, вертикальна  вісь Р- рівень цін,

похила D – сукупний попит,

 похила S – сукупна пропозиція.

 

 

 

Очевидно, протягом інфляційного періоду ціна Р1 нижча за ціну Р2 кількості, на яку існує попит, Υ1. Оскільки економіка рухається в напрямку до врівноваженості, точки Е1 можна досягти тоді, коли D знизиться до D1. Однак дефляцію, що виникає внаслідок цього, можна ще тимчасово допустити в багатій країні з квітучою економікою, але щодо України про це годі й думати, - сьогодні і в найближчому майбутньому. Вірогідніше, рівноваги можна досягти в точці Е2, збільшивши пропозицію з S до S1, коли зростає національний дохід. Ця схема стосується усієї економіки країни в цілому, але її можна також окремо застосувати до секторів С і М.

 

Прогноз майбутнього шляху інфляції в Україні

Представлена модель може слугувати основою словесних прогнозів щодо майбутнього шляху інфляції в Україні. Аналіз можна почати від чинників, які визначають інфляцію,  починаючи з другого доданку до рівняння 2. Важливим є питання, в якому секторі продуктивність зростатиме вищими темпами? Можна думати, що в секторі С, і ось з яких причин. По-перше, більший попит на споживчі товари і послуги та, відповідно, вищі прибутки залучать в сектор С більше інвестицій, ніж в сектор М. По-друге, в секторі С буде легше досягти матеріальних умов, потрібних для впровадження технічного прогресу. По-третє, збільшену кількості підприємців сприятиме вищій конкуренції в секторі С, а це, в свою чергу, приведе до росту обсягів виробництва і зниження цін. З другого боку з протилежних причин ріст продуктивності буде порівняно низьким в секторі М. Згідно; з нашою моделлю поглиблення різниці щодо продуктивності праці між секторами С і М, вірогідно, призведе до росту інфляції.

Скандинавську модель можна  застосовувати до аналізу української  економіки на останньому етапі перехідного періоду (після гіперінфляції та коли зростатиме мобільність ресурсів). Те саме можна сказати про період, коли вже досягнуто умови вільного ринку, в тому числі рівноваги між структурами попиту і пропозиції на сукупному рівні. Тоді наша модель, заснована на скандинавській моделі, стане непридатною для аналізу української економіки через такі три причини. По-перше, все більша кількість української продукції стане конкурентоспроможною на міжнародному ринку, і країна активніше братиме участь у світовій торгівлі. Економіка країни стане більш вразливою для періодичного перенесення на внутрішній ринок міжнародної інфляції. По-друге, як уже говорилося раніше, на зміну накопиченому попитові на споживчі товари прийде релятивно менший, звичайний, попит, заснований на поточному і найостаннішому рівні національного доходу. По-третє, циклічних коливань не зможе уникнути, здається, жодна промислово розвинена ринкова економіка, і Україна теж не може бути гарантованою від таких коливань. Населення звикне до умов вільного ринку і, зокрема, до раз-по-раз виникаючого циклічного безробіття. В майбутньому уряд почуватиметься більш убезпеченим політично і з більшою готовністю, ніж в перехідний період, застосовуватиме монетарні і фіскальні заходи для вирівнювання таких коливань. За таких умов модель Брансона-Мірмана, що описує взаємозалежність інфляції і виробничої структури в макроекономічно стабільній економіці, стане бажаним інструментом аналізу української економіки.