Методи вивчення іноземних мов.

    Вступ.

    1. Методи вивчення іноземних мов.

    2.... Класифікація та характеристика  методів вивчення іноземних мов

    2.1. Перекладні методи

    2.2. Прямі методи.

    2.3. Усний метод Гарольда Пальмера.

    2.4. Методична система навчання читання  Майкла Уеста.

    2.5. Аудіо-лінгвальний та аудіо-візуальний методи.

    3. Сучасні нетрадиційні методи  вивчення іноземних мов.

    3.1. Сугестивний метод.

    3.2. Комунікативний метод.

    3.3. Метод повної фізичної реакці

    3.4. Драматико – педагогічний, „мовчазний”  та „груповий” методи.

    Висновки.

    Список використаних джерел.

    Вступ

    Інформація  про вивчення іноземних мов дійшла до нас з часів глибокої давнини. Ще в епоху розквіту культури в  Стародавньому Єгипті, Греції, Римі іноземні мови мали практичне та загальноосвітнє  значення завдяки жвавим торговельним та культурним зв'язкам між цими країнами. Роль іноземних мов не слабшала і в період середньовіччя, про що свідчать літературні пам'ятники того часу та лексичні запозичення, відображені у словниках західноєвропейських мов. Спочатку грецька мова, а пізніше латина були тими основними іноземними мовами, яких навчали приватне та у школах. Проте жодна з іноземних мов не відігравала в Європі на протязі всієї історії розвитку її культури тієї виключної ролі, яку мала латинська мова протягом майже п'ятнадцяти століть. Будучи мовою церкви, науки та дипломатії, вона в епоху гуманізму претендує на світову першість і стає одним із основних предметів шкільного навчання. Лише в умовах зміцнення та подальшого розвитку національних мов у Західній Європі латинська мова поступово втрачає своє практичне значення, зберігаючи, однак, протягом довгого часу провідне положення як один із основних загальноосвітніх предметів у середній школі.

    Історія методики навчання іноземних мов  завжди була орієнтована на пошуки найбільш раціонального методу навчання. Вважається, що найдревнішим був натуральний метод, згідно з яким іноземна мова засвоювалась так, як дитина засвоює рідну мову - шляхом наслідування (імітації) готових зразків, багаторазового повторення їх та відтворення нового матеріалу по аналогії з вивченим.

    Кожен метод має властиві йому позитивні  та негативні сторони і за певних умов має свою об'єктивну цінність. Проте у всі часи методи, що використовувались  в різних навчальних закладах, перебували в найбезпосереднішій залежності від соціального замовлення суспільства, яке впливало на мету і зміст навчання іноземних мов і навіть на вибір тієї чи іншої мови.

    Мета: охарактеризувати сучасні нетрадиційні методи вивчення іноземних мов.

    Завдання  роботи:

    1. розкрити методи вивчення іноземних мов;

    2. показати класифікацію та охарактеризувати  методи вивчення іноземних мов;

    3. охарактеризувати сучасні нетрадиційні  методи вивчення іноземних мов  (сугестивний та комунікативний  методи, метод повної фізичної  реакції, драматико – педагогічний, „мовчазний” та „груповий” методи).

    1. Методи вивчення  іноземних мов

    Оскільки  термін «метод» має різне тлумачення, класифікація методів навчання викликає певні труднощі, тому що в основі їх назв лежать найрізноманітніші ознаки. В залежності від того, який аспект мови переважає у навчанні, метод має назву граматичного чи лексичного. Згідно з тією роллю, яку відіграють рідна мова та переклад у процесі навчання іноземних мов, методи діляться на перекладні та безперекладні (прямі)[14, с. 11]. Назва методу може бути зумовлена видом мовленнєвої діяльності, що складає мету навчання, у зв'язку з чим розрізняють усний метод та метод навчання читання. У назві методу може відбиватися спосіб розкриття значень іншомовних слів: прямий (безперекладний) і непрямий (перекладний), а також головний канал надходження іншомовної інформації: візуальний, аудіо-візуальний; зв'язок методу навчання з психічними процесами оволодіння іноземною мовою: свідомий та інтуїтивний, штучний та природний. Відомі методи, які були названі іменами їх авторів - методи Берліца. Гуена, Пальмера, Уеста, Фріза, Ладо, Лозанова, а також методи, в яких зафіксовано фактор часу: короткочасний, інтенсивний або певні психологічні феномени: методи релаксопедії, гіпнопедії, сугестопедії, активізації резервних можливостей особистості [14, с. 13].

    В залежності від способів організації  матеріалу та використання специфічних  допоміжних засобів методи мають  також відповідні-назви: метод програмованого навчання, метод з використанням  ЕОМ і т. ін.

    Історія методики навчання іноземних мов завжди була орієнтована на пошуки найбільш раціонального методу навчання. Вважається, що найдревнішим був натуральний метод, згідно з яким іноземна мова засвоювалась так, як дитина засвоює рідну мову - шляхом наслідування (імітації) готових зразків, багаторазового повторення їх та відтворення нового матеріалу по аналогії з вивченим.

    Кожен метод має властиві йому позитивні  та негативні сторони і за певних умов має свою об'єктивну цінність. Проте у всі часи методи, що використовувались  в різних навчальних закладах, перебували в найбезпосереднішій залежності від соціального замовлення суспільства, яке впливало на мету і зміст навчання іноземних мов і навіть на вибір тієї чи іншої мови. Так, якщо в епоху гуманізму та Відродження класичні "мертві" мови і, в першу чергу, латинська відігравали роль засобу живого спілкування і використовувалися церквою, дипломатією, наукою, то у XVIII сторіччі у зв'язку зі зміцненням національних мов і розширенням міжнародних зв'язків латинська мова втратила свій колишній статус і стала переважно атрибутом освіченості та вченості. Зміни політичного, економічного, соціального та культурного характеру неминуче привели до витіснення мертвих класичних мов сучасними західноєвропейськими мовами: французькою (XVIII ст. - XIX ст.), німецькою (перша половина XX ст.) та англійською (XX ст.) з сьогоднішнім бумом американського варіанта англійської мови у зв'язку з широким розповсюдженням північноамериканської цивілізації (друга половина XX ст.).

    Різні історичні періоди розвитку суспільства характеризуються певними методами навчання:

    - в період Відродження переважав  граматико-перекладний метод,

    - в період інтенсивного розвитку  капіталізму і міжнародних зв'язків,  починаючи з кінця XIX ст. - прямий  та усний метод;

    - у період виникнення технічних засобів навчання у XX ст. - аудіо-візуальний, метод програмованого навчання, з використанням ЕОМ і комп'ютерів та ін.

    2.Класифікація  та характеристика  методів вивчення  іноземних мов

    2.1.Перекладні  методи

    Введення  іноземної мови до шкільних програм  країн Європи (XVIII - початок XIX ст.) проходило в той момент, коли пануюче положення в них займала латинська мова. Поступово втрачаючи своє значення як засобу спілкування, вона розглядалась педагогами як найважливіший засіб розвитку мислення та пам'яті учнів, зразком досконалості мови з точки зору її структури.

    Більш ніж тисячолітня традиція викладання латинської мови в навчальних закладах не могла не позначитись на практиці викладання нових "живих" мов, насамперед французької та англійської. Першими  підручниками були граматики, зокрема "Практична французька граматика, за допомогою якої можна легко й за короткий час навчитися цієї мови" І. Мейдингера, яку було видано у 1783 році в Німеччині[8, с. 29].

    Перекладні  методи, механічно перенесені на живі мови, поділялись на граматико-перекладний та лексико (текстуально)- перекладний в залежності від того, який мовний аспект - граматика чи лексика - знаходився у центрі уваги при вивченні іноземної мови шляхом перекладу текстів на рідну мову.

    Граматико-перекладний  метод був поширений в усіх країнах Європи, а його розквіт припадає на ХVІІІ-ХІХ ст. У царській Росії він був основним офіційно визнаним методом аж до 1917 року. Представниками граматико-перекладного методу були І. Мейдингер (Німеччина), Г. Оллендорф (Англія)[8, с. 29].

    Застосування  граматико-перекладного методу протягом довгого періоду пояснюється  традиціями, успадкованими від латинських шкіл, формальними загальноосвітніми  цілями навчання, не пов'язаними з  реальним іншомовним спілкуванням, можливістю використовувати малокваліфікованих викладачів.

    Лінгвістичну  основу граматико-перекладного методу складали ідеї порівняльного мовознавства, згідно з якими мови не відрізняються  у своїй основі і їх елементи можуть взаємозамінюватись. Так, відомий німецький  лінгвіст В. Гумбольдт вважав, що метою викладання мови є повідомлення знань про її загальну структуру[8, с. 33]. Порівняльно-історичне мовознавство не мало значного впливу на методи викладання живих мов, оскільки свою увагу воно зосереджувало на стародавніх мовах, вважаючи їх вершиною мовного розвитку.

    З психологічної точки зору перекладні методи можуть бути обґрунтовані даними асоціативної лінгвістики. Її вихідне  положення полягало в тому, що всі  психічні процеси розкладаються  на окремі елементи, які потім з'єднуються у свідомості за законами асоціацій.

    Метою навчання в межах граматико-перекладного методу є навчання читання та перекладу  текстів, переважно художніх, на рідну  мову. В цьому вбачається загальноосвітня  мета вивчення іноземної мови, а  саме: розвиток логічного мислення учнів за допомогою граматичних вправ. У названих перекладних методах чітко виступає як основа навчання, так і основні засоби навчання: у граматико-перекладному методі - вивчення граматики та дослівний переклад, в текстуально-лексико-перекладному - вивчення мови на зв'язних, здебільшого оригінальних текстах шляхом перекладу їх на рідну мову.

    Найбільш  відомими представниками текстуально-перекладного методу були Ж. Жакото (Франція), Д. Гамільтон (Англія), А. Шаванн (Швейцарія).

    Основні принципи перекладних методів навчання іноземних мов:

    1) писемне мовлення, яке представляє  справжню мову, як основа навчання-розмовна  мова вважалася на той час  відхиленням від існуючої норми);

    2) синтез і дедукція як найголовніші  процеси логічного мислення, що  зумовлюють заучування граматичних правил та слів і складання на їх основі речень, - у граматико-перекладному методі, а також аналіз як провідний процес логічного мислення і відповідно аналіз та дослівний переклад зв'язних оригінальних текстів - в текстуально-перекладному методі;

    3) засвоєння мовного матеріалу  шляхом перекладу та механічного  заучування, а також застосування  аналогії (в текстуально-перекладному  методі), тобто на базі рідної  мови[7, с. 55].

    Підручники, створені на основі текстуально-перекладного методу, знайшли особливо широке застосування в умовах самостійного вивчення іноземної мови. Найбільшою популярністю до теперішнього часу користуються підручники для самостійного вивчення мови Ш. Туссен-Лангенштейдта, які були створені для оволодіння майже всіма європейськими мовами.

    Головними досягненнями перекладних методів  є деякі прийоми роботи з текстом (аналіз та переклад важких місць, пошук  у тексті вивченого лексичного та граматичного матеріалу, встановлення різноманітних аналогій з рідною мовою і т. ін.). які використовуються в навчанні і в наш час. Проте перші в історії методики перекладні методи мали серйозні недоліки. Вони були погано орієнтовані на оволодіння мовою як засобом спілкування, навіть у плані навчання читання. Основною їх метою було одержання загальної освіти, яку розуміли як розвиток логічного мислення в результаті вивчення граматики або як загальний розвиток шляхом читання та перекладу текстів. Характерним для цих методів був відрив форми від змісту. Так, при граматико-перекладному методі в деяких підручниках для вправ навмисно підбирались зовсім не пов'язані одне з одним речення, щоб не відволікати увагу учнів від форми, яка в мові визнавалась єдиним об'єктом вивчення. Це нерідко призводило до перекручування змісту та порушення норм рідної мови, наприклад: «Чи одягає ваш брат капелюх замість того, щоб одягти костюм? - Він одягає свій костюм раніше, ніж капелюх» (з підручника Г. Оллендорфа) [8, с. 36]. В межах текстуально-перекладного методу нерідко використовувались зв'язні тексти хрестоматійного характеру та оригінальні тексти художньої літератури, недоступні для сприймання та розуміння учнів. І, нарешті, вивчення мов будувалося на основі ототожнення граматики та логіки, визнання ідеалом мертвих мов, а також ігнорування специфічних рис живих мов, особливо їх фонетичного аспекту.