Інсайдерські та аутсайдерські системи корпоративного управління», «Управління створенням акціонерних товариств», «Регулювання доходів

Характеристика  інсайдерської моделі

     Першою  відмінною рисою інсайдерської моделі є концентрований характер власності. Групи інсайдерів зазвичай порівняно малі по складу, є певною комбінацією приватних осіб, зокрема працівників компаній, сімей, банків, інших фінансових інститутів, інших корпоративних власників, що діють через холдингові компанії або через механізм перехресного володіння акціями. Частка фізичних осіб трохи більше 20% (в основному із-за низького рівня дивідендів по акціях, який часто поступається розміру відсотків по банківських внесках). Фінансові інститути контролюють 60-70% акцій компаній. Акціонери добре знають один одного і підтримують з компанією відносини, що виходять за рамки фінансових інвестицій.

     Банки є одночасно акціонерами, кредиторами  суспільства і довіреними особами  інших акціонерів, займаються розміщенням  цінних паперів, що знов випускаються, наданням брокерських і консультаційних  послуг при отриманні корпораціями небанківських, іноземних і урядових позик.

     Це  обумовлює активну участь банків у радах директорів компаній, що є у них, як окремої групи, можливості визначати склад рад (за винятком представництва службовців) і блокувати  будь-які зміни в статутах і  локальних правових актах, особливо у випадках розпиленості капіталу. У сукупності банки можуть концентрувати  різними способами більше 75% всіх голосів на загальних зборах акціонерів.

     В результаті відбувається взаємопроникнення  груп головних дійових осіб в японо-німецькій моделі (банк, аффіліровані корпоративні акціонери, правління, наглядова рада). Міняється мотивація придбання акцій – на перше місце виходить участь в контролі. Одночасно це сприяє нівеляції залежності менеджменту від короткострокових результатів діяльності. Більш того, сама структура акціонерів орієнтує на стабільність і результативність діяльності організації, а не на частоту і рівень виплачуваних дивідендів.

     Фінансування  демонструє високу залежність компаній від банківського капіталу, кредитування і високий коефіцієнт заборгованості до власного капіталу. Звернення до позикового капіталу пов'язане з  великим розвитком в Європі ринку  облігацій, зокрема акціонерних  суспільств, яким цей інструмент не властивий іманентно.

     Як  указувалося раніше, економіка в  країнах цієї моделі є соціально  орієнтованою, і, відповідно, японсько-німецька система заснована на уявленні про  відносини, побудовані на співпраці, які  можуть стати об'єктом контролю з  використанням механізму внутрішніх зв'язків між сторонами.

     Інсайдерські системи корпоративного контролю зазвичай формуються навколо головного банку, носять постійний характер. Фондовий ринок грає набагато меншу роль.

     Головний  конфлікт розгортається між контролюючими  акціонерами (власниками контрольного пакету акцій) і слабкими міноритарними акціонерами.

     В порівнянні з ринково орієнтованими  системами корпоративного контролю, що жорстко вимагають публічного розкриття корпоративної інформації, інсайдерські системи схильні до вибіркового обміну інформацією між інвесторами. Цей конфіденційний обмін інформацією типовий для взаємодії банку з своїми позичальниками.

     Законодавство встановлює досить м'які вимоги відносно надання компаніями інформації про  свою діяльність. Так, японські банки  не зобов'язані публікувати зведення про пакети, що належать ним, акцій, якщо такі не перевищують 25% сукупного  капіталу корпорації. Право толерантне до груп акціонерів, які здійснюють сумісний контроль над компанією, часто  ігноруючи при цьому інтереси дрібних інвесторів.

     Отже, відмінними рисами інсайдерської моделі корпоративного управління є: 1) концентрація капіталу; 2) внутрішній контроль; 3) орієнтація на задоволення інтересів всіх учасників корпорації; 4) нейтралізація негативних наслідків інсайдерської діяльності.

     Основні її недоліки пов'язані з банківською  дією: банки прагнуть сформувати в  акціонерному секторі систему, яка  орієнтована більшою мірою на банки, чим на ринок; будучи кредиторами  організації, вони частіше підтримують  інвестиційні програми, в яких концепція  безпеки капіталовкладень переважає  над концепцією прибутковості. Нарешті, той факт, що менеджери можуть контролюватися порівняно малою групою інвесторів, необов'язково означає, що інсайдери  можуть формулювати і реалізувати  якнайкращу корпоративну політику. Необхідність примирення інтересів різних груп акціонерів може приводити до труднощів при  виборі і постановці довгострокових цілей компанії або виливатися в постановку приватних, конфліктуючих між собою цілей.

     Інсайдерська модель корпоративного управління поширена в Японії, Німеччині, Нідерландах, Франції, Скандинавських країнах, частково в Бельгії і Австрії. При цьому європейські країни займають проміжне положення між американською системою з її фетишизацією прибутку акціонерів і японською – з акцентом на внутрішньо-корпоративне регулювання відносин, взаємопроникненням приватного і соціального права. 
 
 
 
 

Управління  створенням акціонерних  товариств.

     Особливістю, що відрізняє АТ від інших видів  господарських товариств і потребує особливих управлінських підходів, є випуск акціонерним товариством  цінних паперів. Логіка випуску цінних паперів для товариства полягає  в збільшенні числа інвесторів за рахунок придбання ними акцій. Одночасно  це є збільшенням капіталів АТ і, отже, збільшенням його фінансових можливостей. Для акціонерів вкладення  коштів у акції є розміщенням  капіталу, яке, на їх думку, буде вигідним з погляду отримання частини  прибутку фірми (АТ) та дасть змогу  ним управляти. Не виключаються акціонерами  можливості зростання курсової ціни акцій, здійснення спекулятивних операцій. Так, існують інвестори, які займаються виключно спекулятивними операціями з  корпоративними цінними паперами. Щоправда, Цивільний кодекс України з 2004 р. запровадив суперечну норму, згідно з якою відкриту підписку можна провадити  Тільки після повної оплати статутного капіталу, що означав створення закритих акціонерних товариств і наступного їх перетворення у відкриті. Це ускладнює  інвестиційні можливості акціонерних  форм господарювання.

     Крім  акцій акціонерні товариства випускають також облігації, які часто конвертуються  в акції, та опціони на придбання  акцій. Ці випуски мають свою мету і специфічні форми розповсюдження та обігу. Акціонерне товариство в Україні  має право випускати облігації  на суму, яка не перевищує розмір статутного капіталу або розміру забезпечення, що надається товариству з цією метою третіми особами.

  У різних країнах випуск акцій регулюється  нормативно-законодавчими актами і  має певну специфіку. В Україні  акціонерне товариство має право випускати цінні папери відповідно до вимог, установлених Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Основною вимогою є реєстрація випуску і щитах паперів. До середини 90-х років реєстрація цінних паперів здійснювалась Міністерством фінансів України та обласними фінансовими управліннями, а на сьогодні — Комісією з цінних паперів та фондового ринку і її відділеннями на місцях залежно від обсягів випуску.

  Слід  також мати на увазі, що у разі додаткового  випуску акцій без реєстрації попереднього їх випуску всі договори купівлі - продажу акцій додаткового  випуску вважаються недійсними. Не всі проблеми випуску акцій чітко  відрегульовані. Наприклад, у законодавстві  України є положення, згідно з  якими акціонерне товариство не пізніше ніж через 6 міс. після реєстрації випуску акцій зобов'язане видати акціонерам акції (сертифікати акцій). Водночас не зовсім зрозумілою є ситуація з випуском акцій, який може здійснюватись також у бездокументарній формі. Відповідно до чинного законодавства такий випуск також може здійснюватись, що викликає певні суперечності. Існують певні обмеження щодо випуску акцій для закритих акціонерних товариств, які мають право випускати лише іменні акції.

  Якщо  АТ тільки створюється, то рішення про  випуск акцій приймається засновниками (засновником) акціонерного товариства. У разі додаткового випуску акцій таке рішення приймається загальними зборами акціонерів товариства. Можна вважати, що корпоративне управління повною мірою здійснюється також на стадії прийняття рішення про випуск акцій. Насамперед слід провести важливі розрахунки і дослідження можливостей ви пуску акцій, їх потенційних покупців і необхідності засновникам викупити не менше від законодавчо визначеного обсягу статутного капіталу.

  Потрібно  мати на увазі, що у разі слабкого попиту на акції може виникнути необхідність самим засновникам викупити не менше  як 60 % усієї емісії. В Україні  діє правова норма, згідно з якою акціонерне товариство вважається заснованим при викупі не менш як 60 % заявленого статутного фонду. У Франції для  створення акціонерного товариства необхідно викупити 100 % заявленого статутного капіталу. Крім того, потрібно виконати суто формальні, але важливі  процедури, які дають змогу безперешкодно  взаємодіяти з регулюючими державними органами. Регуляторні системи рішення про випуск акцій вимагають оформити протоколом, який може містити: фірмове найменування емітента та його місцезнаходження; розмір статутного фонду або вартість основних і оборотних фондів емітента; цілі та предмет його діяльності; зазначення службових осіб емітента; найменування контролюючого органу (аудиторської фірми); ї дані про розміщення раніше випущених в обіг цінних паперів; ; мету випуску акцій; зазначення категорій акцій; кількість іменних акцій та акцій на пред'явника; кількість привілейованих акцій; дані про загальну суму емісії і кількість акцій; номінальну вартість акцій; кількість учасників голосування; порядок виплати дивідендів; термін і порядок підписки на акції та їх оплати; термін повернення коштів у разі відмови від випуску акцій; черговість випуску акцій (у разі випуску їх різними серіями); порядок повідомлення про випуск і порядок розміщення акцій; умови розпорядження акціями; права власників привілейованих акцій; переважне право на придбання акцій при | новій емісії тощо.

  У протоколі можуть бути також наведені інші відомості щодо випуску акцій. Невиконання пунктів такого протоколу  тягне за собою відмову у реєстрації цього випуску акцій, багаторазове проходження організаційних процедур.

  В Україні крім прийняття рішення  і підготовки протоколу засновники відкритого акціонерного товариства (емітенти) зобов'язані опублікувати відповідно до вимог чинного законодавства  інформацію про випуск акцій, зміст  та порядок реєстрації якої встановлюються Державною комісією з цінних паперів  та фондового ринку. За реєстрацію інформації про емісію акцій треба сплатити державне мито у розмірі 0,1 % від номінальної вартості цінних паперів. У разі, якщо фактична вартість емісії вища від запланованої, мито сплачується з урахуванням фактичних надходжень і надходить у бюджет місцевого самоврядування за місцем оформлення емісії.

  Організація підписки

  Є певна специфіка купівлі акціонерами  акцій. Річ у тім, що акції купуються  учасниками при створенні акціонерного товариства на основі укладення договорів з його засновниками. Якщо АТ уже існує і здійснює додатковий випуск акцій у зв’язку зі збільшенням статутного фонду, то угоди про продаж укладаються з самим товариством. У разі створення АТ акції можуть бути розповсюджені через відкриту підписку на них (у відкритих акціонерних товариствах) або їх розподіл між засновниками (у закритих акціонерних товариствах). У цьому разі суперечлива норма ст. 155 Цивільного кодексу Україні про повну оплату статутного капіталу і лише наступне проведення відкритої підписки повинна бути уточнена.

  Водночас  важливим моментом є визначення ціни акцій при розповсюдженні на так  званому первинному ринку. Відповідно до чинного законодавства акція  може бути придбана на основі договору з її власником або держателем за ціною, що визначається сторонами, або  за ціною, що склалася на фондовому  ринку, а також у порядку спадкоємства громадян чи правонаступництва юридичних осіб та ін. Тому акції можуть реалізуватися при первинному розповсюдженні як за номінальною, так і вищою за неї вартістю. Регуляторні системи мають положення щодо можливостей продажу акцій за реальними цінами. Тому деякі системи обмежують реалізацію акцій так званою "ринковою" ціною, яку визначають нормативно і застосовують при регулюванні певних сторін діяльності акціонерних товариств. Стосовно реалізації нижче від номіналу, то в Україні на початок 2001 р. існувала норма, згідно з якою акції могли продаватися нижче за номінал тільки за умови, що акціонерне товариство для цього має пройти державну реєстрацію, зареєструвати у встановленому порядку випуск акцій і інформацію про них. Зараз таку реєстрацію можна здійснити лише на основі звіту про результати підписки, а це означав, що є необхідність продати акції за ціною, не нижчою від номіналу при первинному розповсюдженні. Крім того, зменшення ціни акції нижче від номіналу може законодавчо обмежуватись певною часткою від номінальної вартості, хоча в цілому це суперечить ринковим відносинам.

  При перевищенні ціни продажу над  номінальною вартістю акції, а таке буває досить часто, АТ отримує суми, які підпадають під поняття "емісійний  дохід", який в Україні не обкладається податком і є важливим джерелом зміцнення  фінансового становища фірми. Така ситуація дає змогу маніпулювати на різниці цін акцій і залучати кошти, які не оподатковуються, однак  при цьому слід міняти заявлений  статутний фонд на реально сплачений. Наприклад, АТ має певні активи, яких не вистачає для здійснення широкомасштабного  нарощування господарських операцій — збільшення виробництва або  збільшення обсягів торгівлі. Залучення  кредитів в Україні є досить складною і дорогою справою, оскільки відсотки надзвичайно великі, потрібно мати предмет ліквідної застави, розробляти бізнес-плани під кредит тощо. Акціонери  товариства не можуть надати інвестиції у вигляді товарних кредитів або  безповоротної фінансової допомоги, оскільки виникає проблема оподаткування. Якщо є погодженість з інвесторами, то у цьому разі можливе здійснення додаткового випуску акцій з  певними умовами. Так, акції невеликої номінальної ціни продаються тим самим акціонерам (як правило, це інституціональні інвестори) за ціною, що у кілька разів перевищує номінальну. Сума надходжень не підпадає під оподаткування і може використовуватись АТ на рівні потреби. При цьому інвестори набувають додаткових корпоративних прав. Щоправда, застосування поняття "ринкова ціна" може викликати у цих випадках визнання таких угод корисливими і тягнути певні наслідки правового характеру.