Стратегія розвитку фінансового сектора України до 2015р

СТРАТЕГІЯ РОЗВИТКУ ФІНАНСОВОГО СЕКТОРА УКРАЇНИ ДО 2015 РОКУ

(проект)

2008 р.

З М І С Т

1. Вступ

2. Сучасний стан та загальні проблеми фінансового сектора

3. Зовнішні чинники розвитку фінансового сектора
4. Пріоритетні завдання розвитку фінансового сектора

5.Основні напрями державної політики та ключові заходи щодо розвитку фінансового сектора

1. Банківська система
2. Ринок кооперативного кредитування
3. Ринок страхових послуг
4. Ринок цінних паперів
5. Ринок інвестиційних послуг
6. Ринок недержавних пенсійних послуг
7. Ринок лізингових послуг

8. Підтримка нових інститутів, фінансових інструментів та послуг

6. Регулювання та нагляд у фінансовому секторі
7. Шляхи інтеграції до світового фінансового простору
8. Очікувані результати

Місія Стратегії полягає в розбудові ефективного фінансового сектора, здатного забезпечувати реальний сектор економіки необхідними фінансовими ресурсами і послугами, підтримку соціального розвитку країни, її інтеграцію у світовий фінансовий простір без загроз національним інтересам та економічній безпеці України.

Стратегія розроблена на виконання Указу Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 червня 2007 року "Про хід виконання рішень Ради національної безпеки і оборони України щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні" № 659/2007 від 20 липня 2007 року робочою групою в складі представників Держфінпослуг, Національного банку України та ДКЦПФР.

1. Вступ

Фінансовий сектор - одна з найважливіших сфер національної економіки, де відбувається формування і розподіл фінансових ресурсів та послуг, і яка пов'язана з діяльністю фінансових установ. У даному документі під фінансовим сектором розуміється фінансовий ринок, який забезпечує накопичення і розподіл інвестиційних ресурсів та фінансових послуг, взаємодію виробників і споживачів цих послуг за правилами, визначеними державою та її регуляторними органами. Складовими фінансового ринку виступають ринок банківських послуг, ринок кооперативного кредитування, страховий ринок, фондовий ринок, ринок інвестиційних послуг, недержавних пенсійних послуг та інші ринки фінансових послуг.

Стратегія розвитку фінансового сектора являє собою цілісну систему ідей, поглядів, намірів та ключових заходів щодо розвитку фінансового сектора на середньострокову перспективу з урахуванням національних фінансових інтересів та соціально-економічних потреб країни. Національні фінансові інтереси - пріоритетні потреби народу та держави щодо фінансових ресурсів та послуг, джерел та механізмів їх забезпечення, реалізація яких гарантує фінансову спроможність сталого, суверенного і динамічного розвитку країни.

Необхідність розробки Стратегії зумовлена, з одного боку, суттєвим зростанням ролі фінансового сектора в сучасному економічному житті країни, а з іншого, - відсутністю на сьогоднішній день урядового документа, який би містив формулювання цілей та пріоритетні завдання розвитку фінансового ринку України як цілісної системи в сукупності усіх його складових.

Відсутність до теперішнього часу цілісного державного бачення ефективної моделі розбудови фінансового сектора на середньострокову та довгострокову перспективи призводить до хиб у його функціонуванні та недосконалості розвитку, що в свою чергу відбивається на розв’язанні стратегічних економічних та соціальних проблем країни, забезпеченні її національних фінансових інтересів. Виходячи з цього, розробка національної стратегії розвитку фінансового сектора є необхідною передумовою подальшої успішної розбудови держави та її інтеграції до світового економічного простору та вступу до Європейського союзу.

Пропонована Стратегія визначає напрями державної політики, формулює пріоритетні завдання та передбачає комплекс ключових заходів правового та інституційно-організаційного характеру, спрямованих на розбудову основних складових фінансового сектора. Положення цієї Стратегії є базою для розробки та перегляду існуючих програм розвитку відповідних сегментів фінансового ринку. З іншого боку, передбачається що Стратегія стане складовою частиною середньострокових та довгострокових програм соціально-економічного розвитку держави.

Стратегія містить:

• оцінку сучасного стану, загальних проблем та чинників розвитку фінансового сектора;
• визначення основних цілей та пріоритетних завдань розвитку фінансового сектора України на період до 2015 року;
• визначення основних напрямів державної політики та ключових заходів щодо подальшої розбудови банківської системи, ринку кооперативного кредитування, ринків страхових послуг, цінних паперів, послуг спільного інвестування, лізингових послуг, недержавних пенсійних послуг, а також розвитку нових інститутів, запровадження нових фінансових інструментів та послуг, удосконалення системи державного регулювання і саморегулювання та інтеграції до світового фінансового простору.

Цілі Стратегії

Основними цілями Стратегії є досягнення стійкості, відкритості та конкурентоспроможності фінансового сектора України.

Стійкість фінансового сектора передбачає його здатність до самодостатнього розвитку, протидії негативному впливу інших країн на внутрішню фінансову політику України, а також нейтралізації загроз світових фінансових криз та згубної діяльності вітчизняних кримінально-тіньових структур.

Відкритість фінансового сектора передбачає інформаційну прозорість фінансових установ щодо власників, послуг та результатів діяльності, а також відкритість державних регуляторних органів щодо: цілей регулювання та нагляду, (політична

відкритість); розкриття інформації про орієнтири, моделі та прогнози розвитку (економічна відкритість); механізмів прийняття рішень (процедурна відкритість); інформації про заходи впливу, досягнуті результати і помилки ринкового регулювання (ринкова відкритість).

Конкурентоспроможність фінансового сектора передбачає його здатність забезпечувати доступ вітчизняних економічних агентів до світових фінансових ресурсів і ринків та можливість належним чином конкурувати з міжнародними фінансовими агентами за внутрішні та зовнішні інвестиційні ресурси в умовах глобалізації економічного життя.

Етапи реалізації Стратегії

Стратегія реалізовуватиметься у два етапи. На першому етапі, упродовж перших двох років від моменту прийняття Стратегії, мають бути реалізовані першочергові заходи щодо подолання наслідків фінансової кризи, створені на основі принципів, викладених у цій Стратегії, правові та матеріально-технічні передумови подальшого розвитку фінансового сектору та запровадження міжнародних правил і стандартів, підвищення інституційної спроможності регуляторів. На другому етапі, що триватиме до 2015 року, на створеній правовій основі та зміцненій матеріальній базі будуть реалізовані передбачені Стратегію заходи, забезпечено досягнення очікуваних результатів та наближення умов функціонування фінансового сектора України до вимог Європейського Союзу.

2. Сучасний стан та загальні проблеми фінансового сектора

Вітчизняний фінансовий сектор за роки свого становлення досяг певного рівня розвитку. В Україні на початку 2008 року діяло 175 банків, 482 страхові компанії, 765 кредитних спілок, 323 ломбарди, 324 компанії з управління активами, 90 недержавних пенсійних фондів та близько 900 інвестиційних фондів різного типу. Випущено в обіг цінних паперів загальним обсягом 424,3 млрд.грн. Активи вітчизняної банківської системи становили близько 618 млрд.грн., майже 80% яких припадало на кредитні операції банків. Активи страхових компаній досягли 32,3 млрд.грн. Активи кредитних спілок сягнули 5,36 млрд. грн. Активи інших небанківських кредитних установ складали 1,14 млрд. грн. Діяло 39 фінансових компаній, що мали право надавати послуги з факторингу, та 27 фінансових компаній, які отримали дозвіл на укладання договорів з фінансового лізингу. Усього впродовж року ними було укладено договорів факторингу на суму 485 млн. грн., а обсяг діючих договорів з фінансового лізингу склав 20,2 млрд.грн. Ліцензію на право залучати кошти установників управління майном з метою фінансування будівництва житла мали 101 фінансова компанія, які упродовж року створили 70 Фондів з фінансування будівництва (ФФБ) та залучили коштів на загальну суму 5,92 млрд. грн. Усього в Україні на кінець 2007 року діяло 311 ФФБ та 5 Фондів для проведення операцій з нерухомістю (ФОН).

У цілому фінансовий сектор розвивається досить динамічно. Разом з тим слід зазначити, що його рівень не відповідає зростаючим потребам національної економіки та суттєво відстає від середньоєвропейських параметрів. Попри досить високу динаміку свого формування, фінансовий ринок України поки що не став ефективним механізмом реалізації інвестиційних програм держави, суб'єктів підприємницької діяльності та домашніх господарств.

У структурі українського фінансового ринку невиправдано малою є частка небанківського сегменту, на яку припадає менше 7% загального обсягу активів фінансових установ. Торговельно-розрахункова інфраструктура фондового ринку є незручною, витратною і до кінця не сформованою. Як наслідок більше 90% усього обсягу цінних паперів, емітованих в Україні, обертаються на неорганізованому позабіржовому ринку. Фінансові установи України надають клієнтам досить вузький спектр фінансових послуг, значна частка яких має незадовільній рівень якості, а законні права та інтереси споживачів цих послуг недостатньо захищені.

Одним із головних чинників такого стану є недосконале правове середовище та вади державного регулювання. Нормативно-правова база, що покликана регулювати професійну діяльність на фінансовому ринку, не враховує його особливості, є досить суперечливою та не повністю сформованою.

Розподілення державного регулювання і нагляду ускладнює застосування комплексного підходу до розвитку ринку як цілісної системи та не дозволяє забезпечити ефективний контроль за діяльністю кінцевих власників та консолідований нагляд за професійними учасниками різних сегментів ринку. У фінансових групах це, в свою чергу, зумовлює фрагментарність розвитку ринку, тінізацію діяльності на ньому, а також непередбачений витік капіталу з країни. Існуюча правова база та недосконалість нагляду не забезпечує ефективної протидії маніпулюванню цінами та незаконному використанню інсайдерської інформації. Невизначеність щодо шляхів та меж саморегулювання, з одного боку - призводить до невиправданого втручання держави в ринкові процеси, а з іншого - не дозволяє підключити до ефективної розбудови фінансового ринку інтелектуальні та організаційні ресурси професійних об’єднань його учасників.

Розвиток фінансового сектору гальмується низькою капіталізацією фінансових установ. Малопотужність банківських установ і фінансових компаній виступає серйозним бар’єром для забезпечення реального сектору вітчизняної економіки довгостроковими фінансовими ресурсами, а недокапіталізованість страхових компаній унеможливлює страхування масштабних ризиків зокрема в енергетичній, екологічній та фінансових сферах, стримує розвиток аграрного та медичного страхування.

Інвестиційні можливості фінансових установ обмежуються дефіцитом привабливих для довгострокового розміщення коштів фінансових інструментів. Нерозвиненість ринків спільного інвестування, страхування життя, недержавної пенсійної системи та довірчого управління не дозволяє в повній мірі залучати заощадження домашніх господарств до інвестиційного процесу. Цьому також заважає відсутність дієвих механізмів податкового стимулювання інвестиційної активності громадян та недоліки і проблеми в діючому законодавстві.

Одним з суттєвих чинників, що негативно впливає на розвиток ринку в цілому є низька транспарентність державних регуляторних органів та інформаційна закритість фінансових установ, зокрема, нестача інформації щодо результатів їх діяльності та послуг, що вони надають. Існуючі законодавчі вимоги та процедури розкриття інформації ще не в повній мірі відповідають міжнародно визнаним стандартам і потребам інвесторів та споживачів фінансових послуг, не дозволяють якісно оцінити рівень надійності, кредитоспроможності та фінансової стійкості операторів ринку. Цьому заважає і нерозвиненість системи рейтингових оцінок та існуючий монополізм на ринку вітчизняних рейтингових послуг, відсутність практики оцінки та розповсюдження інформації щодо результативності інвестиційної діяльності компаній з управління активами та інституційних інвесторів.

Характерною особливістю багатьох вітчизняних фінансових установ є невідповідність їх діяльності міжнародним стандартам, правилам та процедурам, визначеним Директивами Європейського Союзу. Найбільш суттєвими відхиленнями від загальновизнаних стандартів є: низький рівень уніфікації регуляторних вимог до фінансових установ, у тому числі до розкриття регулярної та особливої інформації; відсутність дієвих механізмів захисту законних прав акціонерів, особливо у випадку банкрутства або реструктуризації товариств, та клієнтів фінансових установ у випадку шахрайства та зловживань з боку менеджерів і власників.

3. Зовнішні чинники розвитку фінансового сектора

Серед головних зовнішніх чинників, що визначатимуть розвиток фінансового сектора України на період до 2015 року які необхідно брати до уваги при розробці стратегії, слід виділити економічний, інтеграційний, глобалізаційний та політичний.

Основними складовими економічного чинника є загострення дефіциту енергетичних ресурсів, загроза глобальних та регіональних фінансових криз, природних і техногенних катастроф, посилення нестачі у світі продовольчих товарів. Наслідком якого є зростання світових цін на енергоносії, сільськогосподарську продукцію, вартість інвестиційних ресурсів та страхових послуг, необхідність резервування значних фінансових ресурсів.