Предмет та завдання естетики

1. Слово «естетика» ( ) – грецького походження, у перекладі означає – той, що має відношення до чуттєвого сприйняття. Термін «естетика» увійшов до науки в середині XVIII ст. Вперше його застосував німецький філософ А. Баумгартен для позначення нового розділу в філософії. А. Баумгартен увів у філософію розділ «Теорія чуттєвого сприйняття» і запропонував назвати його терміном «естетика». Він міцно укоренився у філософській термінології, і вже з XVIII ст. естетику почали розуміти як науку, що вивчає лише «філософію прекрасного», або філософію мистецтва.

Отже, естетика – це наука про естетичне  в дійсності, про сутність і закони естетичної свідомості, пізнання і естетичну діяльність людини, наука про загальні закони розвитку мистецтва.

Надалі естетика зявилася як самостійний предмет вивчення. Предметом естетики є чуттєве пізнання навколишньої дійсності з її різноманітними напрямами: природою, суспільством, людиною та її діяльністю в усіх життєвих сферах, навіть у виробничій. Так, з естетичними властивостями явищ і предметів зустрічаємося, коли розглядаємо чудові квіти, величні споруди (наприклад, церкви, пам'ятки давнини тощо), нові технічні об'єкти (комп'ютери, машини, роботи та ін.), які створені працею людини, коли пишаємося високогуманними вчинками людей, високохудожніми творами мистецтва. Про людей, чутливих до краси, говоримо, що вони мають естетичне чуття. Процесу сприймання естетичного даємо назву естетичного сприйняття, результатом якого є естетичне переживання.

Естетика вивчає ціннісне ставлення  людини до явищ буття, яке може бути: прекрасним, потворним, сатиричним, гумористичним, трагічним, комічним, піднесеним та ін. Крім того естетика досліджує закономірності естетичної діяльності суспільства, закономірності естетичного сприйняття людиною дійсності тощо. Аналіз естетичної діяльності дозволяє зрозуміти, як людина створює прекрасне у житті, як саме вона усвідомлює його. Іншими словами, естетика розглядає суб'єкти творчості та сприйняття (художник, публіка, імпровізатор, виконавець, критик та ін.), об'єкти творчості, засоби, процеси і результати естетичної творчості й сприймання. Таким чином, висвітлене коло питань і складає предмет естетики.

2. Естетика являє собою методологічні засади для таких наук, як технічна естетика, естетика побуту, естетика поведінки.

Естетика – філософська наука, вона тісно пов'язана з гуманітарними науками, крім того, виступає теорією для прикладних естетичних та мистецтвознавчих наук.

Естетику можна розглядати як цілісну систему наукового знання яка містить три основні розділи:

_ про природу естетичного об'єкта  та види естетичної цінності (продукти  виробництва, явища природи, суспільства  і мистецтва);

– про природу естетичної свідомості та її форми (естетичне почуття, ідеали, смаки, теорії та ін.);

– про природу естетичної діяльності та її види (художнє конструювання, або дизайн, художня творчість, естетичне виховання та ін).

Естетика як система має і  свій категоріальний апарат: естетичні категорії, естетичні поняття та естетичні закони. Естетичні категорії – це вузлові пункти в історії освоєння людиною дійсності «за законами краси». В них збережені основні типи естетичних відносин «я» людини до навколишнього світу, узагальнені характерні естетичні властивості предметного світу

Естетичні категорії поділяють на парні і непарні. Парні категорії: прекрасне та потворне, трагічне та комічне, низьке та піднесене (високе); непарні, наприклад, такі як: зміст, форма, художній образ, художній метод, естетична свідомість, естетична діяльність, естетична культура тощо. До естетики як науки належать і такі поняття, які відображають окремі риси естетичних категорій, вони характеризують відтінки естетичних властивостей. Наприклад, категорія «прекрасне» – поняття гармонійного, красивого, чарівного та ін., категорія «потворне» – поняття некрасивого, брутального, бридкого тощо.

УСІ категорії та поняття естетики тісно зв'язані, між собою, між  ними існує логічний зв'язок та підпорядкування. Естетика як система містить, крім естетичних категорій та понять, ще й естетичні закони. Естетичні закони – це естетичні відношення між естетичними явищами. Вони розкривають зв'язки, тенденції, суперечності, які існують між естетичними явищами. Естетичні закони – це закони естетичної діяльності, закони мистецтва як форми суспільної свідомості, закони художньої творчості, закони художнього процесу, закони художнього сприйняття, закони естетичного виховання та ін.

Таким чином, естетика – це системне знання, що охоплює певні закони, категорії, поняття, дослідження яких і розкриває її зміст.

3.Естетика відіграє значну роль у суспільному житті, це розкривається через функції, які вона виконує в суспільстві. До найважливіших функцій естетики належать світоглядна, пізнавальна, формуюча (виховна), методологічна та ін.

Естетика потрібна митцю. Естетичні принципи, на які спирається той чи інший митець у своїй творчій діяльності, не байдужі людині, бо свої твори художники завжди створюють для неї. Вона спрямовує розвиток мистецтва, і в цьому полягає її велике значення. Естетика надає знання митцям, сприяє свідомому ставленню до художньої творчості. Не тільки художнику потрібна естетика, вона необхідна і суспільству, що сприймає мистецтво, – читачу, глядачу, слухачу;естетика несе знання людям, дозволяє познайомитися з основними властивостями і законами розвитку естетичних явищ, з різними естетичними концепціями тощо. У цьому розкривається пізнавальна функція естетики.

Естетика виховує особистість, її смак. Вона розвиває її естетичну свідомість, допомагає по-справжньому сприймати мистецтво.

Сприяючи формуванню певних естетичних поглядів, ідеалів, уявлень, дана наука орієнтує у світі естетичних цінностей, викликає ціннісні уявлення, якими люди можуть користуватися у своїй практичній діяльності. Таким чином, вона відіграє виховну роль у житті суспільства.

Узагальнюючи результати дослідження  естетичних явищ, які дає, наприклад, мистецтвознавство, естетика, в свою чергу, впливає на його розвиток. Вона розкриває головні принципи пізнання естетичних об'єктів, визначає шляхи їх дослідження. Отже, естетика виконує і методологічну функцію.

Естетика заслуговує на увагу людини, адже вона дає знання, як поводитися у світі (етикет), як одягатися зі смаком, як красиво і зручно організувати своє робоче місце (дизайн); сприяє розвитку духовного світу особистості і допомагає використовувати на практиці естетичне знання.

Фахівцям, у тому числі й майбутнім  юристам, надзвичайно важливим є  вивчення естетики, бо вона формує естетичну  свідомість юриста, розвиває його уявлення, фантазію, інші естетичні ознаки мислення, допомагає спілкуватися з людьми, естетично, красиво поводитися тощо.

4.Наука естетика надає людині знання, формує творчі якості, потребу сприймати красу і отримувати від неї насолоду, бажання спілкуватися з мистецтвом і розуміти його. Естетика – цілісна система наукового знання, яка вивчає естетичну діяльність суб'єкта та її результати, зокрема в сфері мистецтва, та ін. їй належить значна роль у формуванні духовного світу людини. Естетика – наука про чуттєве – емоційне сприйняття Дійсності, про діяльність, в основі якої лежить уявлення про красу та її результати, зокрема мистецтво. Естетика – філософська наука, яка тісно пов'язана з гуманітарними науками,має зв'язок з економічними та технічними науками, виступає теоретичною основою для мистецьких наук: історії та теорії мистецтва, технічної естетики, естетики побуту та поведінки. Естетика – це цілісна система знання, яка має свої категорії, поняття та закони, вона відіграє значну роль у житті людини та суспільства.

1. В цілому той світ, яким та в якому живе людина, є світом культури – дечого створеного людиною, а не існуючого в природі та космосі самим собою. Але саме внаслідок того світ культури несе на собі, в своїх формах та своєму змісті суттєві особливості людини, тобто постає таким, що розкриває та виражає її сутність та характерні прояви. Сюди, в цей світ, включають все те, що пов´язане із людською виробничою діяльністю та її технологіями, витвори мистецтва, обряди, культи, церемонії як світського, так і релігійного характеру, досягнення людей в галузі пізнання та розвитку форм розумної поведінки та ін. Проте не виникає сумніву в тому, що сутність культури сягає значно глибших речей, а саме – творчих можливостей людини, що так чи інакше зосереджені в явищах духовного плану. Тому в наукових цілях та цілях управління культуру досить умовно поділяють на матеріальну і духовну, вважаючи її осереддям саме останню. Коли ведуть мову про духовну культуру, на перший план виводять різноманітні стани свідомості, форми проявів свідомого життя та його здобутки. Оскільки етика та естетика стосуються внутрішніх орієнтацій людини, її, можна сказати, інтимних тем та питань, вони входять в склад духовної культури людства і, можна сказати, займають в ній провідне місце.

Коли  ми ведемо розмову про місце етики  та естетики в духовній культурі людства, ми не повинні забувати про те, що духовні явища складають органічну  та невід´ємну частину загальних  процесів людської життєдіяльності. Поза ними ця діяльність була би простим продовженням природно-космічного процесу, в якому люди були би не діячами, а лише його елементами. Тому духовні процеси не можуть бути відрізаними від загальних процесів життя. Але вони не повинні і зливатися із останніми: духовні явища надають процесами життя не лише сенсів, доцільності, а й змістового багатства, адже тільки завдяки свідомості ми здатні вписувати окреме явище, окрему подію в історію, в життя, в ціле поле культури, де дане явище набуває нової складності, звучання, нових виявлень. Тому в духовних явищах дуже специфічно виражаються та виявляються реальні процеси і події. Ми не можемо не помічати певної однобічності в художньому творі, не можемо не відчувати певних меж моральних регулятивів, проте ми повинні розуміти й те, що поза їх присутністю в нашому житті останнє перетворюється на суто біологічний процес.

Звідси випливає й той висновок, що моральна та естетична діяльність не може не втручатись в життя, не може не реагувати на те, що і як в ньому  відбувається. Більше того, саме ця діяльність досить часто починає помічати та виражати ті симптоми у житті, які  звичайна людина може або не помічати, або, помічаючи, не бачити їх виразно  та не надавати їм серйозного значення.