Формування Центральним банком грошової бази

Формування  Центральним банком грошової бази 
 

       Центральний банк - це емісійний, розрахунковий і касовий центр, що здійснює нагляд за усією кредитною системою і використовується як найважливіший інструмент кредитно-грошової політики держави. Головне його призначення - управління грошовим оборотом для забезпечення стабільного функціонування національної грошової одиниці та неінфляційного розвитку економіки. В ринковій економіці центральний банк, як правило, своїми операціями не націлений на комерційну діяльність і отримання прибутку, є юридично незалежним від виконавчих органів влади, в практичній діяльності керується лише державними інтересами й чинним законодавством. Він самостійно розробляє конкретні заходи щодо реалізації визначених урядом пріоритетів грошово-кредитної політики, бере безпосередню участь у формуванні пропозиції грошей, здійснює емісію готівки.

       Як емісійний центр банківської системи центральний (національний) банк забезпечує професійний нагляд над усією кредитною системою і є провідним інструментом реалізації кредитно-грошової політики держави. Концентруючи тимчасово вільні чи обов'язкові резерви інших банків, його структури здійснюють емісію готівки так, щоб ефективно реалізувати урядові програми і стимулювати економічну кон'юнктуру в країні.

Емісія банкнот - найдавніша функція центрального банку, його монопольне право на організацію і регулювання готівкового грошового обігу. Хоч готівковий обіг у країнах з ринковою економікою становить лише 5-10% загальної грошової маси, але грошова одиниця посідає особливе місце в грошовій системі як єдиний законний платіжний засіб на території країни. Функцію емісійного центру готівкового обігу в Україні виконує Національний банк України. З 1996 р. він емітує гривні у вигляді банкнот і розмінні монети - копійки.

        У функції банку банків центральний банк забезпечує касове, розрахункове й кредитне обслуговування комерційних банків. Якщо у комерційних банків з'являється потреба у поповненні каси готівкою, то вони отримують її в обмін на безготівкові резерви, переважно векселі. Надлишки готівки комерційні банки здають до центрального банку для зарахування на їхні рахунки. Центральний банк виконує роль кредитора останньої інстанції двома способами: 1) прямого, якщо кредит він надає безпосередньо банкові, який звернувся з кредитною заявкою під фіксований процент; 2) тендерного (аукціонного) методу, коли на основі кредитних заявок комерційних банків організовуються торги. Тендери бувають кількісні, коли банки у заявці вказують лише кількісну суму кредиту, і умовні - у заявках вказується не тільки сума кредиту, а й процентна ставка. Останнім часом значно зросла роль рефінансування комерційних банків на основі операцій з цінними паперами на умовах угоди РЕПО. Вона означає, що комерційний банк для збільшення свого кредитного потенціалу продає цінні папери центральному банкові і, водночас, бере зобов'язання викупити їх у вказаний термін або на вимогу другої сторони.

       Здійснення грошово-кредитного регулювання означає використання монетарних інструментів з метою впливу на обсяг і структуру банківських резервів, рівень процентної ставки, ухвалу положень нормативних актів, інструкцій і директив, застосування превентивних і протекціоністських заходів для уникнення негативних наслідків від тієї чи іншої економічної ситуації, затвердження нормативів ліквідності банків, диверсифікації банківських ризиків. З цим пов'язаний нагляд за діяльністю банків. Центральний банк уповноважений регулювати розумний доступ до банківської системи, регулярно отримувати від банків звітність, здійснювати інспекцію, застосовувати заходи примусового впливу, призупиняти діяльність банків, організовувати їх реорганізацію та ліквідацію. Для цього центральний банк використовує політику врахування векселів (дисконтну політику), операції на відкритому ринку, регулювання обов'язкових резервів і селективне регулювання кредиту.

         У функції банкіра і фінансового агента уряду центральний банк тісно взаємодіє з фінансовими органами держави у вирішенні загальних проблем монетарної і фіскальної політики. Зокрема, йому належить провідна роль у організації касового виконання державного бюджету, в тому числі у надходженні грошових коштів до бюджету і їх видачі в процесі виконання бюджету. В умовах незбалансованості бюджету уряд може звертатися до фінансування дефіциту трьома методами: 1) податковим фінансуванням; 2) борговим фінансуванням; 3) емісією. Податкове фінансування на грошову базу не впливає. Боргове фінансування не справляє помітного впливу на грошову базу, за виключенням випадків купівлі державних боргових зобов'язань центральним банком. Фінансування емісією грошей означає купівлю державних боргових зобов'язань центральним банком, а, отже, стає емісією неотовареної маси грошей, що спричиняє зростання пропозиції грошей і здатне провокувати інфляційне зростання цін. В сукупності взаємопереплетення і взаємодія функцій центрального банку роблять його провідником монетарної політики країни і ключовим елементом всієї грошової системи. В Україні провідником монетарної політики є Національний банк України. 

     Центральний банк впливає на грошовий обіг через ринок за допомогою ринкового механізму. Об'єктом впливу служать:

  - обсяг пропозиції грошей у наявній і безготівковій формах; 
  - обсяг попиту; 
  -  ціна кредиту.  

    Можливість впливу на пропозицію грошей забезпечується центральному банкові сполученням суб'єкта грошової емісії в її наявній і безготівковій формах і безпосереднього суб'єкта регулювання. По-перше, монополія на емісію банкнот надає базу контролю над наявної складового грошового обігу, по-друге, особлива роль центрального банку у формуванні кредитних ресурсів банківської системи в цілому створює основу для визначення можливого обсягу банківських кредитів. У сучасних умовах перевага депозитної частини грошового обігу підвищує значення регулювання центральним банком саме обсягу пропозиції банківських кредитів. Регулювання центральним банком попиту на гроші здійснюється по цій же причині насамперед через регулювання умов надання кредитів центральним банком, побічно визначальні умови надання кредитів банківською системою. 
      Вибір конкретних інструментів грошово-кредитної політики здійснюється з урахуванням особливостей національної фінансової системи, зокрема положення в ній банків, ступеня розвиненості інструментів грошового ринку, ступеня включення грошового ринку в процес інтеграції. Адекватність заходів для регулювання грошового обігу цим параметрам забезпечується їхньою постійною еволюцією. Еволюція інструментів регулювання грошового обігу слідом за зміною, наприклад, об'єкта регулювання аж ніяк не є автоматичної, але усі той же механізм ефективності додає їй примусовий характер. Так, зміни в банківській системі змінюють типи установ, операцій підметів регулюванню, а також канали, по яких відповідні регулюючі міри доходять до економічних агентів. Це змінює ефективність використовуваних інструментів, вимагає зміни їхнього співвідношення або розробки нових

інструментів регулювання.  

   Еволюція методів регулювання грошового обігу стимулюється почасти і його особливостями як об'єкта регулювання. Справа в тім, що регулююча діяльність центрального банку накладає визначені обмеження на умови грошового обігу, викликаючи двоїсту реакцію. З одного боку, зміна одного з параметрів ринку веде до зміни стану всієї системи в напрямку досягнення ринкової рівноваги. З іншого боку, відбувається пристосування форм ринкової діяльності в напрямку, що компенсує вплив регулюючих мір або дозволяє обходити них. Як безпосередні причини змін методів регулювання грошового обігу можна назвати:   

- досягнення високого ступеня  розвитку інструментів грошового  ринку, чия гнучкість дозволила  швидко пристосуватися до регулюючих  мір; 
   - зміна структури банківської системи, розширення сфери оптових банківських операцій, що підвищують стійкість грошової сфери; 
   - інтернаціоналізація банківської діяльності, що також збільшила мобільність цієї сфери, її здатність компенсувати вплив регулюючих мір. 
       Центральний банк має у своєму розпорядженні комплекс інструментів, використовуваних для реалізації грошово-кредитної політики. 
     Основними інструментами і методами грошово-кредитної політики

Національного Банку України є:   

- обов'язкові  резерви; 
   - операції на відкритому ринку; 
   - рефінансування банків; 
   - депозитні операції; 
   - процентна політика.  

    Для регулювання ліквідності банківської системи Центральний Банк України активно використовує такий інструмент грошово-кредитної політики, як обов'язкові резерви. В основі дії цього інструмента лежить механізм впливу банківської системи на грошову пропозицію через банківський мультиплікатор. Якщо Центральний банк збільшує норму обов'язкових резервів, то це приводить до скорочення надлишкових резервів банків і до мультиплікативного зменшення грошової пропозиції, при зменшенні норми обов'язкових резервів відбувається мультиплікативне розширення пропозиції грошей. Резервні вимоги встановлюються з метою обмеження кредитних можливостей кредитних організацій і підтримки на визначеному рівні грошової маси в звертанні.

     У відповідності з законодавством України кредитна організація зобов'язана  виконувати нормативи обов'язкових  резервів, депортуємих у Центральному Банку України.

     З кредитних організацій, що порушують  установлений порядок формування обов'язкових  резервів, і також допускають недовнесок у обов'язкові резерви, стягуються штрафи, а також до них застосовуються інші заходи впливу, аж до відкликання ліцензії на здійснення банківських операцій. 
   Важливим інструментом грошово-кредитної політики є операції на відкритому ринку. Шляхом покупки або продажу на відкритому ринку казначейських цінних паперів Центральний банк може здійснювати або вливання резервів у кредитну систему держави, або вилучати їх звідти. Коли Центральний банк намагається стримати ріст грошової маси, він прибігає до продажу наявних у його розпорядженні державних зобов'язань. Останні переміщаються до приватних власників, а гроші, виручені в результаті такої операції, витягаються з обігу.

     Як  правило, при продажі державних  цінних паперів Центральний банк установлює пільгові курси за ціною  нижче ринкової, намагаючись залучити якнайбільше бажаючих придбати ці папери. У свою чергу викуп цих цінних паперів може здійснюватися державою в заздалегідь установлений термін по заздалегідь визначеній ціні або  за ринковою ціною. Або держава зобов'язується скуповувати раніше випущені цінні  папери за договірною ціною, але з  умовою індексації.

     Операції  на відкритому ринку, у відмінності  від інших методів, роблять швидкий  коригувальний вплив на рівень ліквідності  комерційних банків і динамікові грошової маси. Особливість використання даного інструмента полягає в  тому, що періодичність і масштаби проведення операцій визначаються по розсуду Банку Росії виходячи з бажаного прогнозованого ефекту. Це робить даний інструмент зручному, гнучкому й оперативним у застосуванні. За допомогою операцій на відкритому ринку Центральний банк здійснює централізоване запозичення державою тимчасово вільних коштів у банків, фінансових і інвестиційних компаній, різних підприємств і в населення. Іншими словами, це правове оформлення позики держави в тих або інших кредиторів. Отримані в такий спосіб гроші використовуються для неінфляційного фінансування дефіциту держбюджету.

     Випуск  державних цінних паперів відволікає величезні засоби з грошового  ринку на нестатки держави, зменшує  можливості використання коштів безпосередньо  в сфері господарства, оскільки дані операції мають спекулятивний характер, і це веде до підвищення вартості коштів, підвищенню процентних ставок по кредитах і депозитам і т.д. Тому випуск державних цінних паперів повинний узгоджуватися з загальними принципами грошово-кредитної політики. Необхідні  точні розрахунки основних параметрів випуску державних цінних паперів.

     Іншим важливим фінансовим інструментом є  політика рефінансування, тобто кредитування їм комерційних банків, надання кредитів на поповнення оборотних коштів, збільшення ліквідності, подолання тимчасових утруднень і на інші мети. Центральний  банк, проводячи політику рефінансування, надає кредити комерційним банкам по своїй дисконтній ставці. Також  Центральний банк може самостійно встановлювати  ставку по відсотках по деяких видах  кредитів. 
      З метою вилучення зайвої ліквідності банківської системи Центральний банк активно використовує такий інструмент, як депозитні операції. Ці операції дозволяють оперативно залучати в депозити тимчасово вільні грошові кошти банків і тим самим практично миттєво нейтралізувати їхній можливий тиск на валютний ринок.

     Наступним інструментом, за допомогою якого  Центральний банк регулює грошово-кредитну політику, є процентна політика по операціях Центрального банку, тобто  політика дисконтної ставки. Дисконтна  ставка – це відсоток, під яким Центральний  банк надає кредити комерційним  банкам, виступаючи як кредитор в останній інстанції. Причому Центральний  банк надає цей кредит не всім бажаючим банкам, а лише тим, хто має міцне  фінансове становище, але терпить  тимчасових труднощів. Дисконтну ставку встановлює Центральний банк. Зменшення  її робить для комерційних банків позики резервних фондів дешевими. Комерційні банки прагнуть одержати кредит. При цьому збільшуються надлишкові резерви комерційних банків, викликаючи мультиплікаційне збільшення кількості грошей у звертанні. І навпаки, збільшення дисконтної ставки робить позики резервних фондів невигідними. Більш того, деякі комерційні банки, що мають позикові резерви, намагаються повернути них, тому що вони стають дуже дорогими. Скорочення банківських резервів приводить до мультиплікаційного скорочення грошової пропозиції. Зміна ставки рефінансування, викликаючи відповідну зміну ринкового відсотка, відбиває на стані платіжного балансу і валютного курсу. Підвищення ставки сприяє залученню в країну іноземного короткострокового капіталу, а в підсумку активізує платіжний баланс, збільшується пропозиція іноземної валюти, відповідно знижується курс національної валюти. Зниження ставки приводить до протилежних результатів. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  використаної літератури: 

1. Кризисні явища в банковскій системі України 2006р. №9.