Функціонування англійського артиклю в художньому тексті і засоби його перекладу на українську мову

Проте термін “нульовий артикль” використовують іноді й ті автори, які не відмовляють артиклю у статусі самостійного слова. У такому випадку, мова вже йде не про нульову морфему, а про “нульове” слово. За слушним зауваженням Б.О. Ільїша, незалежно від того, як відноситися до поняття нульової морфеми, поняття нульового слова не уявляється прийнятним.[31] Слово – самостійна одиниця, яка або присутня, або відсутня у реченні чи словосполученні, проте вона ніколи не може бути представлена нульовим експонентом.

Отже, не визнаючи морфемного походження артикля, ми не приймаємо нульовий артикль як особливий тип артикля і у подальшому викладенні дослідження будемо дотримуватися теорії двох артиклів і казати про відсутність артикля у відповідних випадках, що також має своє значення, бо протиставляється випадкам вживання артикля. Нерідко зустрічається термін “опущення артикля”, але це, як відмічає Б.О. Ільїш, лише непорозуміння: ніякого опущення, тобто пропуску, артикля немає. Про “опущення” артикля можна говорити лише у випадках, які зумовлені стилістично, наприклад, у газетних заголовках, телеграмах.

Визначивши своє відношення до основних теоретичних питань, пов’язаних з артиклем, перейдемо до опису його функцій. Серед значень та функцій, що приписуються артиклеві, виділяються окремі значення (за визначенням одних авторів) або функцій (за визначенням інших авторів), які притаманні обом артиклям. Вибираючи зі списків значень артиклів, які подають різні автори, уявляється доцільним визначити значення артикля як частини мови – це значення ідентифікації. Цим визначається семантична функція артикля або, як вказує С.Д.Кацнельсон, функція актуалізації поняття; інакше кажучи, артикль співвідносить те чи інше поняття з дійсністю, яка представлена у даному тексті (у цьому розумінні, текст – будь-яке висловлювання незалежно від його об’єму та змісту). Слід зазначити, що будь-який текст актуалізує мовні одиниці: у реченні She is here елемент she вказує на якусь відому співбесідникам особу, is відносить дія до теперішнього часу, here вказує на місце, яке відоме співбесідникам. У відриві від тексту ці одиниці – she, is, here – не мають співвіднесеності с дійсністю. Актуалізація, що виникає при вживанні артикля, відрізняється тим, що вона відображає суб’єктивне завдання того, хто говорить (пише).

Значення узагальненої ідентифікації (в результаті якої утворюються нечіткі множини) можна вважати значенням неозначеного артикля. Значення індивідуалізованої ідентифікації (в результаті якої утворюються чіткі множини) можна вважати значенням означеного артикля. Іноді це значення називають ще визначаючим, виділяючим.

Як і будь-яка інша частина мови, артикль характеризується певними морфологічними, синтаксичними та семантичними ознаками. Своєрідність морфологічної ознаки артикля визначається його службовим характером. Артикль – основний детермінант або формальний показник іменника як частини мови. Він мовби сигналізує про те, що слово, яке слідує за ним, це іменник. У цьому заключається морфологічна функція артикля. Артикль прикріплений до однієї частини мови – до іменника, хоча позиційно не обов’язково безпосередньо передує йому.

Синтаксичною функцією артикля є його ознака маркера лівого кордону групи іменника. Артикль завжди – за виключенням тих випадків, коли в якості означення до іменника вживаються слова all, both, such, half,  які часто називають предетермінативами – займає крайнє ліве положення у групі іменника. Артикль може здійснювати також анафоричний або попередній зв’язок. Анафоричний артикль відіграє значну роль в організації зв’язного тексту, утворюючи зв’язок між самостійними реченнями, що є дуже важливим у нашому дослідженні. Попереджуючий артикль виконує корелятивний зв’язок між головною та підрядною частиною.

Вживання того чи іншого артикля складає в процесі мовлення різні варіанти комунікації. Так, наприклад, якщо хтось у розмові скаже A boy has broken the vase, він зосередить увагу на тому факті, що була розбита ваза, а не чашка, наприклад, і саме ця ваза. Відповідно на так би мовити „виконавця” дії це речення не наголошує.

Варіант же The boy has broken a vase викликає іншу зацікавленість думок співбесідників. Означений артикль з його значенням індивідуалізованої ідентифікації показує, що мова йде про знайомого хлопчика або тим самим той, хто говорить, хоче наголосити саме на цьому. Таким чином, вживання різних варіантів артикля утворює різні варіанти контексту та змінює змістовну структуру комунікації. У цьому проявляється комунікативна функція артикля.

По відношенню до іменника, з яким артикль вживається, він виконує функцію диференціації. Без артиклів англійський іменник уявляє собою номінації далеких від дійсності, узагальнено-абстрагованих значень, високого ступеню узагальненості та різного ступеню абстрагованості. Тому без артиклів в англійській мові постійно вживаються іменники, які відносяться до певних прошарків лексики. Диференційна функція артиклів проявляється в тому, що їхня присутність дає можливість сприймати іменник або як ім’я одиниці нечіткої множини, або як ім’я одиниці чіткої множини. У випадку чіткої множини взаємодія індивідуалізуючої семантики означеного артикля із семантикою іменника складає певне ціле, індивідуалізоване за якоюсь ознакою того, що позначається: по відношенню володіння, по відношенню приналежності в якості частини (елемента) якогось складніше організованого цілого (в тому числі приналежності слова тексту як повторного найменування або як імені основного елемента оповідання), за ознакою локалізації в просторі тощо.

Виконуючи диференціюючу функцію, артикль сприяє реалізації різних значень. Так, наприклад, збірний іменник grass – “трава”, вжите з означеним артиклем – the grass – означає “поле, на якому здійснюються різні форми активності людей – ігри, гуляння, спортивні заходи”. Під впливом артиклів іменники можуть змінювати свою класифікуючи приналежність, переходячи з однієї групи лексики в іншу. Так, сема індивідуалізованої ідентифікації, яка вноситься означеним артиклем, дає можливість загальному іменнику перетворитися на власне ім’я. Пор.: the Channel – “Ла-Манш”, the River – “Темза”.[32] 

Отже, завершуючи перший розділ нашого дослідження, маємо зробити певні висновки:

           Артикль  цілком ймовірно слід розглядати як перехідне явище, яке цілком не може бути віднесене ані до морфології, ані до синтаксису.

           Ми визнаємо за артиклем статус окремого слова і відносимо його до службових частин мови, бо як такий він володіє особливою, тільки йому притаманною семантичною, морфологічною та синтаксичною функцією, але  позбавлений лексичного значення.

           Ми не приймаємо феномену нульового артикля як особливого типу артикля, і у подальшому викладенні дослідження будемо дотримуватися теорії двох артиклів і казати про відсутність артикля у відповідних випадках, що також має своє значення, бо протиставляється випадкам вживання артикля.

           Існують випадки дійсного “опущення“ артикля, але вони зумовлені стилістичними вимогами, наприклад, у заголовках газетних шпальт чи у змісті телеграмних повідомлень, але ніяк не граматичними правилами.

           Як і будь-яка інша частина мови, артикль характеризується певними морфологічними, синтаксичними та семантичними ознаками.

           Значення артикля як частини мови – це значення ідентифікації.

           Артикль має кілька функцій. Морфологічна функція артикля полягає у його ролі в якості формального показника іменника як частини мови. Синтаксичною функцією артикля є його ознака маркера лівого кордону групи іменника. Артикль може здійснювати також анафоричний або попередній зв’язок. Анафоричний артикль відіграє значну роль в організації зв’язного тексту, утворюючи зв’язок між самостійними реченнями. По відношенню до іменника, з яким артикль вживається, він виконує функцію диференціації. Комунікативна, або текстоформуюча, функція артикля проявляється в тому, що вживання різних варіантів артикля утворює різні варіанти контексту та змінює змістовну структуру комунікації.

           Під впливом артиклів іменники можуть змінювати свою класифікуючи приналежність, переходячи з однієї групи лексики в іншу.

Розділ 2. Функції артиклів в тексті

У цьому розділі дослідження планується дослідити функції англійських артиклів в художньому тексті. Будуть розглянуті особливості функціонування артикля в художньому творі, подаватимуться результати квантитативного аналізу вживання артиклів в творах англомовних письменників. На основі цього планується визначити комунікативну функцію артикля.

2.1 Артиклі – засоби реалізації зв’язності тексту

Вважаючи текст ареною реального функціонування мовних явищ, звернімося до текстових факторів вживання артиклів. Серед значної кількості визначень оберемо одне: “Організований відрізок мовлення, який змістовно поєдную синтаксичні одиниці у певне ціле, називається текстом”.[33] Це визначення цілком відповідає загальній послідовності аналізу англійського артикля та його функціонування, яка була застосована у цій роботі. Семантичний аналіз вивчення одиниць мови не дозволяє обмежуватися лише словосполученням або реченням. Таке обмежування можливе лише у випадку, коли мається на увазі його штучність. У тексті стає зрозумілою вся сутність та роль кожного слова як автономної одиниці та разом з тим як частини загального інтегрального цілого з усім набором відносин та зв’язків. З однієї сторони, саме тексти цілком прирівнюються до реальної ситуації мовних контрастів. З іншої сторони, мовні явища у тексті знаходяться у масі переплетінь текстової партитури – Zeichenkette, за Вайнрайхом – які забезпечують  комплексну взаємодію компонентів граматико-контекстуального комплексу. Текстовий принцип постійно підкреслюється і у граматиці Вайнрайха, який виділяє, з одного боку, лінійність як провідний атрибут тексту, та надалі розглядає інтерпретацію тексту як діяльність, пов’язану з антиципацією пресупозицій, як пробабілістичну діяльність. Треба визнати слушність динамічного підходу до інтерпретації тексту, але і його створення уявляє собою також взаємну гру – interplay – інтенції та антиципації інференції з боку одержувача, тобто нелінійний процес. Тоді як лінійність тексту виявляється лише з позиції стороннього спостерігача, а точніше фіксатора тексту як продукту, як вторинного явища в мовному (граматичному) процесі. У той же час у партитурі цього вторинного лінійного продукту містяться також такі ноти, які вказують на напрям руху (руху, зрозуміло, ментального). Практично виключно роль таких покажчиків напряму ментального руху належить артиклям, і це ще один аргумент на користь  вивчення текстових функцій артикля. Артикль – службова частина мови, і ця її службова функція реалізується на всіх рівнях, починаючи з окремих іменників та закінчуючи великим за обсягом текстом.

Артиклі не уявляють собою формальних елементів граматичних структур. Переважна вживаність того чи іншого артикля у складі якихось структур пояснюється їхньою змістовною відповідністю. При варіюванні загального характеру змісту структури спостерігається і варіювання артикля, що використовується.

Доволі часто артикль розглядається як один із засобів реалізації зв’язності тексту, як оформлювач іменників при першому та повторному вживанні або при виконанні ними функцій анафори та катафори. Проте є спроби розглядати артикль як текстоформуючий елемент незалежно від явищ форики. Наприклад, Т.В. Цивьян, аналізуючи структуру чарівної казки, робить наступний висновок про текстоформуючу функцію неозначеного артикля: цей артикль членує текст на змістовно завершені блоки – персонажі казки, чарівні предмети, часово-просторові елементи тощо.[34] До речі, структура казки притягувала увагу багатьох дослідників артиклю (В.Я. Пропп, Стоян Стоянов, Х.Вайнрих, В.Б. Кашкін). Так, на думку І.І. Ревзіна, який розвивав ідеї В.Я. Проппа як по відношенню до артикля, так і по відношенню до казки, “казка функціонує у колективі як приклад, парадигма зв’язного тексту, на який орієнтується носій мови, складаючи нові тексти”.[35] Казковий текст для всіх мовних культур визнається прототипом Тексту і, навіть, моделлю Мови взагалі. Окрім того, ключовими для казкового тексту є саме неозначено-артиклеві форми імені – так званий термовий словник казки. Так, наприклад, визнається, що зачин казки, або ініціаль, перша її фраза типу „Жив-був Х...” є класичним прикладом інтродуктивної референції, яка практично завжди виражається неозначеним артиклем.

Як засіб вираження означеності / неозначеності об’єкту, що іменується, у реченні і у більш широкому контексті англійський артикль розглядається у монографії Дж. Хокінза.[36]

Автор викладає у своїй праці прагматико-семантичну теорію означеної та неозначеної референції, і ця теорія використовується для пояснення „аграматичності” (ungrammaticality) деяких послідовностей елементів у визначальних комплексах, що містять артикль.

У главі “Референційне значення означеності” (“The referential meaning of definiteness”) автор розвиває власну, засновану на розумінні мовленнєвого акту “теорію означеності” (a speech act theory of definiteness) та називає її теорією локації (the location theory). Якщо у мовленні вживається означений артикль, це стає певною інструкцією для того, хто слухає, локалізувати референт імені з означеним артиклем у межах одного об’єкту з цілої множини, що визначається на основі знань, які виявляються спільними для відправника мовлення та його адресата (shared knowledge), та ситуації мовлення. Про речення, які той, що говорить, вважає граматичними, він може висловити судження – коли він буде їх використовувати і що при цьому вони будуть позначати. Хокінз критикує інші роботи, присвячені означеному артиклю. Наприклад, він не погоджується із Серлем, який вважає, що той, що говорить, може не враховувати ступеню поінформованості слухача про предмет повідомлення, який позначається іменником із означеним артиклем, оскільки на прохання слухача той, що говорить, зажди може дати йому відповідні роз’яснення; крім того, дані, що ідентифікують об’єкт, можуть міститися у контексті. Заперечуючи Серлю, Хокінз наводить приклад ідентифікуючого контексту, який тим не менш не зумовлює використання означеного артикля: So you were at Eton, were you? Then you are certain to know a chap called Bill Snoop. (Hawkins, P. 96-98)

Не вдовольняє Хокінза й пояснення Кристоферсена про те, що об’єкт, який іменується іменником з означеним артиклем, має бути або унікальним, або відомим як говорючому, так і слухачеві хоча б на підставі попереднього згадування у мовленні. На користь цього Хокінз наводить приклад, у якому на питання – What’s wrong with Bill? – дається відповідь – Oh, the woman he went out with last night was nasty to him – у якій іменник  woman вжитий із означеним артиклем, незважаючи на те, що раніше він (іменник) у мовленні не згадувався і, крім того, ані тому, хто говорить, ані слухачеві названий об’єкт не є знайомим.

Проаналізувавши цілу низку речень-висловлювань та їх можливих контекстів, Хокінз робить наступний висновок: вживання означеного артикля засноване на однаковості уявлень, що мають і той, хто говорить, і слухач про об’єкти реальної дійсності та їхніх зв’язках у загальних чи специфічних ситуаціях, враховуючи як ті, що спостерігаються зорово, так і текстові зв’язки. Так, наприклад, традиційне англійське попередження “Beware of the dog” може відноситися до безпосередньої ситуації спілкування, коли собака знаходиться у полі зору співбесідників, і в то же час може ілюструвати більш загальну ситуацію відомої або можливої наявності собаки. Окрім ситуативних зв’язків вживання означеного артикля зумовлене також асоціативними зв’язками, наприклад, зв’язком частини та цілого. Уживання означеного артикля – це результат прагматичної стратегії, яка складається не в ідентифікації об’єкта у дійсності (in the world), а у співвіднесеності референта з деякою кількістю об’єктів: ідентифікується кількість та локалізується у ньому референт. Згідно теорії Хокінза, той, хто говорить, використовуючи означений артикль, представляє референт слухачеві і тим самим дає вказівку локалізувати його у відомій їм обом безлічі об’єктів (in some shared set of objects).

Використання означеного артикля виключає безкінечну кількість можливих (потенційних) референтів. Вжитий із означеним артиклем іменник називає не один із об’єктів відомої обом співбесідникам безлічі, а конкретний об’єкт. Будь-який інший з тих, що залишилося, об’єктів може бути названий іменником з неозначеним артиклем – згадавши книгу, можна надалі сказати a page / some pages fell out, маючи на увазі сторінки саме цієї книги. Інакше кажучи, для об’єкту, позначеного іменником з неозначеним об’єктом, також можлива локалізація у численних кількостях безпосередньої ситуації спілкування, більш загальної ситуації або в асоціативних множинах. Неозначений артикль можливий і у повторному вживанні. Все визначається контекстом.

Можна сказати ‘Ten students stood outside the factory gate… After a while some/ two/ three, etc. students came up to Bill’, але не можна сказати ‘After a while ten students came up to Bill’, оскільки останнє висловлювання означає тотальну численність (the totality of objects) і тому має бути вжитий означений артикль. Так само не можна сказати ‘I’ve just seen a queen of England’. Тут можливе вживання лише означеного артикля, оскільки мається на увазі тотальна множина – у наш час в Англії лише одна королева. Уживаючи означений артикль, мається на увазі уся тотальна численність об’єктів, таке вживання інклюзивне. У випадку ж вживання неозначеного артикля мають існувати знайомі як для того, хто говорить, та для того, хто слухає, об’єкти, що відносяться до цієї ж численності, але такі, що не входять у безпосередню референцію, в число тих предметів класу, про яких йде мова. Неозначений артикль вживається ексклюзивно, тобто називаються не всі об’єкти цієї численності.[37]