Розвиток АПК в Шаргородському раоны

Значно розширюються посіви зернобобових культур, зокрема гороху, вики і викової суміші на зерно, люпини, менше — сої, сочевиці, квасолі, бобів, чини та ін.

За рівнем виробництва  зернових і зернобобових культур  Україна займає одне з провідних  місць у світі. Станом на 2 вересня  п.р. зернові та зернобобові культури (без кукурудзи) всіма категоріями  господарств скошені та обмолочені на площі 12,7 млн.га (майже на 97% площ).

Цукровий буряк — основна  технічна культура України. Під ним  зайнято 1,5 млн. га. В основі формування бурякоцукрового комплексу лежать сприятливі умови для вирощування  цукрових буряків, забезпеченість трудовими ресурсами і навики населення. Найбільш важливими його ланками є сільськогосподарська (вирощування цукрових буряків) і переробна (виробництво цукру).

Друге місце за посівами технічних культур належить соняшнику. У 1999 р. ним було зайнято понад 2,0 млн. га (в колишньому СРСР — близько 4,0 млн. га); валовий збір в останні  роки становив 45% загальносоюзного валового збору. В Україні отримують досить високі врожаї цієї культури.

Частина урожаю,яка була зібрана в районі не вивозиться за межі його,а переробляється на Зведенівському оліє переробному цеху.

Шаргородський район є важливою складовою регіону по вирощуванні картоплі. Почали її культивувати у 60-х роках XVIII ст. в західній частині, а також у районі Охтирки, Лебедина. У другій половині ХІХ ст. ця культура розповсюдилася також у Східній Галичині. Площі товарної картоплі зосереджені переважно в областях Полісся, а також навколо більших і найбільших міст центральної та північної частини республіки. Потреби у картоплі в південних регіонах задовольняються за рахунок її доставки із північних областей: Чернігівської, Житомирської, Рівненської, Волинської, Сумської.

З метою створення кормової бази для тваринництва в Україні  вирощують кормові культури на площі 6375,5 тис. га, такі як кормові коренеплоди  і кормові баштанні, кукурудза  на силос і зелений корм, однолітні  трави, багатолітні трави. Провідне місце в структурі посівів  кормових культур належить кукурудзі  на силос і зелений корм, багатолітнім травам, зокрема конюшині, люпину, люцерні  та ін., однолітнім травам (включаючи  посіви озимих на зелений корм), кормовим коренеплодам і кормовим баштанним..

Важливою галуззю сільськогосподарського виробництва стало садівництво і виноградарство. Головними центрами садівництва стали садки,які найбільше зають урожаю-це села Пеньківка,Мурафа,Юхимівка,Строїнці,Шурата інші,менш прибутковіше.

У загальному виробництві  зернових культур пшениця озима  становить 58,1% (20,8 млн.т), ячмінь ярий - 26,3% (9,4 млн.т), жито озиме - 4,4% (1,6 млн.т), ячмінь озимий - 3,9% (1,4 млн.т), овес - 2,8% (1,0 млн.т), зернобобові - 2,4% (0,8 млн.т).

Найбільш урожайною зерновою культурою є пшениця озима, з  кожного гектара зібраної площі  якої в середньому намолочено по 32,2 ц. Значно перевищено цей рівень урожайності  в господарствах Кіровоградської (39,6 ц), Харківської (38,9 ц), Дніпропетровської  та Черкаської (38,0 ц) областей.

Валовий збір урожаю зернових і зернобобових культур (без кукурудзи) та їх урожайність по всіх категоріях господарств значно варіюють по регіонах країни, про що свідчать наведені дані (дод 3).

На початок вересня  п.р. у всіх категоріях господарств  накопано 9,4 млн.т картоплі та зібрано 2,2 млн.т овочів при середній урожайності  відповідно 95 та 103 ц з 1 гектара.

Поряд зі збиранням урожаю сільськогосподарські підприємства проводять  інші осінньо-польові роботи. Озимі  на зерно і зелений корм посіяні  на площі 346,4 тис.га, у тому числі  на зерно - 280,2 тис.га.

 Тваринництво щодо вартості валової продукції є найбільшою галуззю сільськогосподарського виробництва України. Воно покликане заловольнити потреби населення у м’ясомолочних продуктах, а також потреби легкої та інших галузей промисловості в багатьох видах сільськогосподарської сировини.

На розміщеня тваринництва впливають природні умови, ресурси  кормовиробництва і передусім природні кормові угіддя. Здебільшого розміщення і спеціалізація тваринництва зумовлені  потребами населення, а також  транспортабельністю продуктів. Водночас окремі галузі тваринництва прив’язані до м’ясної, м’ясомолочної, цукрової, спиртової, крохмале-патокової промисловості.

У галузевій структурі  тваринництва основну роль відіграють скотарство, свинярство, птахівництво та вівчарство. Менше значення робочого конярства, кролівництва, ставкового рибництва, кліткового звірництва, бджільництва, шовківництва тощо.

Потужною галуззю продуктивного  тваринництва України стало свинарство. Воно, як галузь скороспілого тваринництва, розвивається в усіх регіонах республіки. У найбільших масштабах воно сконцентровано у великих вузькоспеціалізованих  господарствах приміських зон більших  і найбільших міст.

Високотоварною галуззю  тваринництва за останні роки стало  птахівництво

Воно постачає населенню  м’ясо і яйця, а легкій промисловості  — пух і пір’я. Це найбільш механізована і автоматизована галузь тваринництва, що дає змогу впроваджувати промислову технологію, яка істотно впливає  на територіальну організацію цієї галузі. У розміщенні птахівництва чітко простежується тенденція  до наближення до споживача будівництвом птахофабрик навколо великих міст, зокрема Писарівська птахоферма забезпечує район своєю продукцію на 28%.

В господарствах населення  за січень-серпень п.р. порівняно з відповідним періодом 2009р. зросло виробництво м'яса ( на 0,8%), молока (на 9,2%), яєць (на 5,2%) та вовни (на 3,7%). Ця тенденція відмічалася в більшості регіонів. Реалізація худоби та птиці на забій зросла в 20 регіонах (на 0,2-11,6%), виробництво молока - в усіх регіонах (на 2,4-30,4%), виробництво яєць всіх видів - в 24 регіонах (на 0,2-39,5%), виробництво вовни - в 16 регіонах (на 1,3-22,2%).

В сільськогосподарських  підприємствах всіх форм власності  у січні-серпні п.р. продовжувала зберігатися  позитивна тенденція нарощування  обсягів виробництва тваринницької  продукції. Так, порівняно з відповідним  періодом 2001р. виробництво м'яса (реалізація худоби та птиці на забій) збільшилось - на 83,3 тис.т (на 25,2%), яєць від птиці  всіх видів - на 902,4 млн.шт. (на 39,4%). Поряд  з цим, дещо зменшився обсяг виробництва  молока - на 62,9 тис.т (на 2,3%).

У січні-серпні 2010р. в сільськогосподарських підприємствах в районі стали кращими проти минулорічного періоду були показники продуктивності худоби та птиці. Надій молока від однієї корови збільшився на 159 кг (на 10%) і становив 1712 кг. Несучість курей-несучок зросла на 9 яєць і становила 171 штуку. Серед регіонів найвищою була їх продуктивність у господарствах Івано-Франківської, Луганської та Житомирської областей (по 187-191 шт.).

Чисельність великої рогатої  худоби, що утримується в господарствах  населення, порівняно з 1 вересня 2001р. збільшилася на 7,5% і в тому числі  корів - на 4,0%; свиней - на 7,7%, овець та кіз - на 9,7%, птиці - на 5,7 %. У 24 регіонах збільшилась чисельність великої  рогатої худоби (на 0,5-29,7%) та свиней (на 0,1-33,1%), в 23 регіонах - птиці всіх видів (на 0,1-24,0%), в 20 регіонах - овець  та кіз (на 0,2-43,2%).

В сільськогосподарських  підприємствах обсяг продажу  населенню молодняка птиці проти січня-серпня 2010р. збільшився на 18% (на 9,6 млн.голів), а продаж великої рогатої худоби зменшився на 12% (на 55,9 тис. голів), свиней - на 10% (на 179,5 тис.голів менше).

Сільськогосподарські підприємства продовжують заготівлю кормів для  зимівлі худоби. Станом на 1 вересня  п.р. сіяних та природних трав було скошено  з площі 2495,1 тис.га, що на 295,8 тис.га (на 10,6%) менше, ніж торік. Заготовлено  кормів усіх видів, включаючи зернофураж, 5243 тис.т кормових одиниць, що на 1061 тис.т (на 16,8%) менше проти аналогічної  дати минулого року. Грубих кормів заготовлено 2701 тис.т к.од. (на 28,4% менше). Засипка  зернофуражу становила 1677 тис.т к.од. (торік - 1698 тис.т к.од.). У розрахунку на одну умовну голову на початок вересня  п.р. заготовлено по 9,39 ц к.од. проти 11,23 ц к.од. станом на 1 вересня 2001 року.

Найважливішими факторами  розміщення галузей харчової промисловості  є чисельність і густота населення, сировинна база, форми організації  виробництва,транспорт. Об’єктивними чинниками є природні умови і НТП. Залежно від дії основних факторів галузі первинної переробки сіль-ськогосподарської сировини поділяються на такі групи:

- орієнтуються на джерела  сировини: цукрова, консервна, крохмале-патокова, олійна;

- тяжіють до місць споживання  готової продукції: молочна, кондитерська, хлібопекарська;

- одночасно орієнтуються  і на сировину, і на споживача:  м’ясна, борошномельно-круп’яна.

М’ясна промисловість  є однією з основних в харчовій індустрії. На розміщення м’ясокомбінатів  головний вплив має сировинна  база, а фактором розміщення м’ясопереробних  заводів, ковбасних та кулінарних фабрик є наявність споживачів. Розміщення м’ясного виробництва характеризується концентрацією його в індустріальних районах і в районах потужної сировинної бази.

Створення на наступному етапі  корпоратизованих сільськогосподарських  підприємств шляхом добровільної горизонтальної інтеграції її структурних підрозділів, або приватно-орендних підприємств.

На основі розпаювання  земель і майна створюватимуться також товариства з обмеженою  відповідальністю, командні товариства, селянські (фермерські ) господарства.

У процесі приватизації та реструктуризації господарств формуватимуться  виробничі, переробні, збутові-закупівельні та обслуговуючі кооперативи.

У відповідності з концепцією розвитку сільського господарства намітились такі основні шляхи реформування організаційних форм господарювання :

1) реорганізація колгоспів  у колективні cільськогосподарські  підприємства, селянські спілки  з персоніфікованою власністю  на май но і землю; 

2) реорганізація колективного  чи державного підприємства в  виробничі кооперативи, які мають  більшу самостійність; 

3) формування аграрно-акціонерних  підприємств; 

4) створення приватно-орендних  підприємств; 

5) об’єднання в асоціації  пайовиків, створення спілок апйовиків. 

При організації нових  сільськогосподарських формувань  на орендній або акціонерній основі, виникає необхідність у розширенні оперативно-господарської самостійності  госпрозрахункових підрозділів, створенні  якісно нової організації структури  господарства незалежно від форми  власності. Економічні відносини в  кооперативах можуть грунтуватися на різній основі : оренді майна; паях ; придбанні  акцій ; викупі майна за рахунок кредитів ; формуванні колективної власності ; приватної власності.

В окремих господарствах, на конкурентній основі ,за контрактом майно і землю здають в оренду приватним особам на принципах єдиноначальності. Статутним фондом акціонерного товариства є пайовий фонд. В основу новостворені акціонерні товариства закритого типу. В умовах закритих товариств підприємництво повинно за першою вимогою власника акцій забезпечити його грошима.

Якась, або вся частка основного фонду, яка складається  з майнових паїв, може бути базою  для випуску акцій і створення  за бажанням акціонерного товариства закритого або відкритого типу. Акції, які будуть реалізовані за кошти, як членам колективної структури, акціонерного товариства, так і іншим громадянам, випускаються під проект бізнес-плану. Дивіденди на вартісну ціну акцій  нараховуються в процесі отримання  прибутків від даного проекту. Дивіденди  на уставний капітал, тобто майновий пай нараховується за визначеною раніше схемою, яка може враховуватись  або ні в прибутках майбутнього  проекту.

В процесі трудової діяльності пайовики отримують заробітну плату  за конкретну працю. Колектив може наймати  на роботу працівників як постійно, так і сезонно. Заробітна плата  пайовиків та найманих працівників  враховується в статті витрат. З огляду на сказане, пропонуємо логічну послідовність організаційно-економічних заходів по впровадженню моделей (вибору форми господарювання)після поділу господарства на земельні і майнові паї

Масова приватизація ускладнила взаємовідносини товаровиробників щодо збуту продукції, передусім  з державою. Посередницькі структури, які спочатку активно займалися  закупівлею сільськогосподарської  продукції та її реалізацією, через  надмірний податковий тиск самоліквідувалися  або переорієнтувалися на імпорт продовольства. Держава самоусунулась  від цієї сфери діяльності. Мають  місце неплатежі за продукцію. Закріпитися  на внутрішньому ринку власному виробникові  стає все складніше.

Внаслідок цього значна частина  виробленої продукції, особливо в приватному секторі, не потрапляє до споживача. Отже, аграрна реформа в Україні  не доведена до логічного завершення.

З одного боку, паювання землі  та майна закінчене, а з другого- у більшій частині господарств  проведені номінальні, а не реальні  дії відносно зміни внутрішньогосподарських  земельних та майнових відносин. Вони, як і раніше, функціонують у колгоспній редакції. Багато економічних питань, без яких подальше реформування сільськогосподарських  підприємств неможливе, не вирішено. Масова приватизація, на наш погляд, тільки наблизилась до вирішення  головної проблеми, пов’язаної з формуванням  господаря-власника на селі. В суспільстві  ще не створене середовище підтримки  реформаційних процесів. У підходах до втілення їх в життя спостерігається  велике протистояння. Зокрема це і не оминуло Шаргородський район,а особливо с.Пеньківку,де було розпайовано 70% земель з фруктовими насадженнями,зокрема яблуневими деревами.