Крестовые походы на Ближний Восток и в Африку

          19 червня 1277 р. після короткої  хвороби раптово помер султан  Бібарс в Дамаску. Вважається, що він був отруєний¹⁰².

          Незвдовго до цих подій на  Заході свою хрестоносну діяльність  розпочав новий папа Григорій  Х (1271-1276). В травні-червні 1274 р.  в Ліоні був оголошений собор,  на якому крім іншого, було  прийнято рішення про новий  хрестовий похід. В похід висловили  бажання іти німецький король  Рудольф  І  Габсбург (1271-1293), французький - Філіп ІІІ Сміливий (1270-1285), англійський – Едуард  І (1272-1307), Яків Арагонський, герцоги  Лотарингії і Баварії¹⁰³. Однак ніхто з них не пішов в похід. 10 січня 1276 р. папа Григорій Х помер. З його смертю ідея хрестового походу була на деякий час забута. Наступники Григорія Х були більш заняті подіями в Європі. Таким чином Свята Земля знову була покинута на власні сили.

          В цей час  між мусульманами  розпочалася боротьба за владу.  Протягом 1277-1281 рр. тривали ці міжусобиці. Врешті-решт на престол подібно  як і Бібарс вступив емір  Кілавун. Кілавун був зайнятий  війною з монголами. Восени 1281 р. мусульмани повністю при  Гімсі розбили монгольські війська  і таким чином надовго забезпечили  себе від цієї небезпеки.

          Християни не змогли скористатися  з цієї ситуації. Їх держави  також розривали чвари. В Антіохійському князівстві точилася постійна боротьба між  Боемундом VІІ і його матір’ю з однією сторони і Вільгемом Тріполійським з іншої. Єрусалимське королівство теж розривали династичні чвари. Між собою боролися прихильники Штауфенів і кіпрська династія Лузіньянів.

          У 1285 р. після таємної підготовки  Кілавун з своєю армією взяв  в облогу фортецю госпітальєрів  Макраб. Після її падіння він  почав вимагати здачі іншої  фортеці – Маракії. Оскільки  ця фортеця знаходилася на  острові в морі, а Кілавун не  привів флоту, то він погрожував  в разі невдачі спустошити  Триполійську область. Гарнізон  змушений був здати  фортецю.  Після цього Ківалун вирушив  походом на Лаодикею – центр  торгівлі європейців з мусульманами. Через те, що незадовго перед  тим мури цього міста були  суттєво пошкоджені землетрусом,  мусульмани без особливих проблем  захопили його.

          Наступною ціллю Кілавуна стало  місто Тріполіс. Становище цього  міста і так було катастрофічним¹⁰⁴. Саме місто було охоплене династичними чварами тому, що в 1287 р. помер Боемунд VІІ, не залишивши по собі спадкоємців. Мусульманські війська взяли місто в облогу. Щоправда перед лицем небезпеки християни об’єднали свої зусилля для оборони, однак безуспішно. Під потужним натиском мусульман місто було взяте 27 квітня. Увірвавшись в місто, мусульмани вчинили криваву різанину.

          Новий папа Миколай ІV (1288-1292) намагався врятувати становище. Він вислав на допомогу Акрі флот, але він повернувся назад. Проповіді хрестового походу не знаходили прихильників. Миколай ІV сподівався на допомогу монголів, оскільки монгольські посли в цей час перебували в Римі. Однак і ця спроба не дала результату.

          Після завоювання Тріполіса султан  Кілавун підписав з єрусалимським  королем Генріхом ІІ дворічне  перемир’я. Однак це перемир’я  було розірвано достроково. Хрестоносці  вчинили кілька набігів на  мусульманські володіння і султан  почав вимагати в короля покари  винних. Король Генріх ІІ не  зумів опанувати ситуацію і  тим самим залишив без надії  на порятунок залишки хрестоносної державності¹⁰⁵.

          Мусульмани розпочали підготовку  до заключного акту війни з  хрестоносцями. Разом з невеликими  підкріпленнями з Заходу гарнізон  фортеці становив близько 20 тисяч.  Восени Кілавун вирушив в похід  на Акру, але по дорозі 10 листопада  1290 р. він помер. Однак надії  хрестоносців на відтермінування  загибелі не справдилися. Вже  в травні 1291 р. під стінами Акри  з’явилося мусульманське військо  на чолі з новим султаном  Альмеліком Алашрафом. Одразу  ж розпочався штурм міста. Мусульмани  задіяли при облозі 92 метальні  машини. 4 травня прибула невелика  підмога з Кіпру на чолі  з королем Генріхом ІІ. Однак  з кожним днем становище хрестоносців  ставало все гіршим і гіршим. В ніч з 15 на 16 травня частина  захисників міста на чолі з  Генріхом ІІ відпливла на Кіпр. 16 травня відбувся черговий штурм  міста, який  ледве не закінчився  катастрофою для християн.

          18 травня відбувся генеральний  штурм Акри. Мусульмани увірвалися  в місто і вбивали усіх. Частина  захисників Акри відпливла на  Кіпр, а решта загинули. Так впала  остання християнська фортеця.  Хрестоносні держави остаточно  припинили своє існування.

     1291 р. вважається останнім роком  хрестоносних держав на Сході.  В цьому році була захоплена  Акра, останній оплот хрестоносців. Так закінчилася ера хрестових  походів. Що ж вона принесла  людській цивілізації ?

     Хрестові  походи каталізували зіткнення мусульманського  і християнського світів в широкому масштабі. Разом з тим крім військових сутичок хрестові походи призвели і  до запозичень у різних галузях людського  життя. Завдяки хрестовим походам  в європейське суспільство прийшли  елементарні правила гігієни. Хрестоносці  від мусульман навчилися приймати ванну частіше, вмиватися перед  прийомом їжі тощо. Європейці познайомилися  в мусульман з такими харчовими  продуктами як рис, гречка, кавуни, лимони, абрикоси, цукор з цукрової тростини. Завдяки хрестовим походам європейці  взнали секрет виготовлення таких тканин як муслін, дамаст, ситець, а також  навчилися виготовляти килими.

     Хрестові  походи також вплинули на розвиток торгових процесів, а також появу  нових вигідних торгівельних шляхів. Населення хрестоносних держав на Сході  стали важливими посередниками  в торгівлі з мусульманами. Також  європейські торговці одержали кращу  змогу торгувати з такими країнами, як Китай і Індія. Товари, які завозилися звідси і раніше були дефіцитними, почали все ширше входити у вжиток в європейських країнах.

     Висновки.

     Отже, в XIII ст. хрестоносний рух змінив свій напрямок. Хрестоносці вирушили в похід у мусульманські держави в Африці. Зміна напрямку пояснюється тим, що найсильнішою мусульманською державою став Єгипет. Хрестоносці вважали, що розбивши і захопивши Єгипет, вони зможуть забезпечити спокій християнським державам Сирії і Палестини. Але разом з тим на задній план відходить ідея звільнення від мусульман Єрусалима.

     В решті-решт локальні події в Європі поступово відкидають на задній план взагалі ідею хрестносного руху. Християнська Церква, яка була в свій час рушієм хрестоносного руху, в XIII ст. стає, навпаки, його гальмом. Інтереси римських пап поступово перекидаються з Азії і Африки в Європу.

     Загалом хрестові походи залишили серйозний  відбиток у історії людської цивілізації. Однак через фактор недисциплінованості  у військах, а також незосередженості на якійсь певній меті призвів до такого їх кінця.

     Таким чином останні хрестові походи показали, що західне воїнство ще не було готове до рішучих і переможних дій проти  мусульман. Панування хреста на Близькому  Сході закінчилося і більше жодна  особа з хрестом на грудях чи плечах і зброєю в руках не з’явилася  тут. 

     Список  використаних джерел та літератури:

     Джерела:

1. Прашкевич Г. Пес Господень: Крестовые походы и мемуарах и документах. -Москва: Вече. 1998.
2. Хрестоматия средневековых латинских источников. Ч.2. (ХІ-ХV вв.) / Под. ред. Д.А.Дрбоглава. - Москва: Изд-во МГУ, 1964.

     Література:

3. Асмолов К.В. История холодного оружия : В 2 т. // Восток и Запад.-Москва, 1993. Т. 1; 1994. Т. 2.
4. Басовская Н. Когда б ви знали из какого сора …// Знание -Сила. - Москва, 1998. №7. С.98-107
5. Близнюк С.В. Крестоносцы позднего средневековья: король Кипра Пьер I Лузиньян. - Москва, 1999.
6. Богданович М.И. История военного исскуства и замечательнейших походов. Военная история средних веков. – Санкт-Петербург, 1854.
7. Вайс Г. История цивилизации. Архитектура, вооружение, одежда, утварь: Илюстрированная энциклопедия в 3 т. / Пер. с нем.- Москва, 1998. Т. 2.: "Темные века" и средневековье (IV-XIV вв).
8. Васильев А.А. История Византии. Латинское владычество на Востоке. Эпоха Никейской и Латинской империи (1204-1261). - Петербург, 1923.
9. Военное искусство в эпоху феодализма // История военного искусства / Авт. кол. М.М.Кирьян, А.И.Бабин, И.М.Кравченко и др. - Москва, 1986.
10. Военное искусство рабовладельческого и феодального общества: Сборник материалов для военных училищ. / Авт. кол. С.В.Липицкий, М.Л.Альтговзен, Е.А.Прокофьев и др. – Москва, 1953. Вып.1.
11. Военное искусство феодального общества // История военного исскуства./ Авт. кол. Б.В.Панов, В.Н.Киселев, И.И.Картавцев и др.- Москва, 1984.
12. Войны феодального общества. // Военная история. / Авт. кол. И.Е.Крупченко, М.Л.Альтговзен, М.П.Дорофеев и др.- Москва, 1984.
13. Всемирная история: Крестовые походы. У истоков Ренессанса. / Ред. кол. И.А.Алябьева и др.- Минск; Москва, 1999.
14. Всеобщая военная история средних времен.- Санкт-Петербург, 1876. Ч.1-2.
15. Гадаш Л., Вискочил И. Лук и стрела.- Москва, 1960.
16. Гейсман П.А. История военного искусства в средние и новые века (VI-    XVIII ) / Изд. 2-е. – Санкт-Петербург, 1907.
17. Говард М. Війна в європейській історії. / Пер. А.В.Яковини. – Київ, 2000.
18. Добиаш-Рождественская О.А. Эпоха крестовых походов: Запад в крестоносном движении. Общий очерк. -  Петербург, 1918.
19. Добычина И.Е. Некоторые аспекты изучения истории рыцарства. // Проблемы освоения духовно-эстетического наследия народов России: Всерос. науч. конф. преподавателей и студентов; 25-27 марта 1993 г., 2-3 апреля 1993 г.: Тез. докл. / Сыткывкар. гос. ун-т. - Сыткынвкар, 1993. С. 17-18.
20. Додю Г. История монархических учреждений в Латино-Иерусалимском королевстве (1099-1291 г.) / Пер. с франц. – Санкт-Петербург, 1897.
21. Доманин А.А. Крестовые походы. Под сенью креста. – Москва, 2003.
22. Егоров Д.Н. Крестовые походы. Лекции, читанные на Московских высших женских курсах в 1914-1915 году. Ч.1-2. – Москва: издательское общество при ист.-философ. ф-те Моск. высш. женских курсов., 1914-1915.
23. Ертов И. История крестовых походов для освобождения Иерусалима и святой земли из рук неверных, выбранная из всеобщей истории. – Санкт-Петербург, 1835.
24. Заборов М.А. Крестовые походы. – Москва, 1956.
25. Заборов М.А. Новое в изучении крестовых походов в зарубежной историографии. // ВВ. 1958. Т.14. С. 298-313.
26. Заборов М.А. Папство и крестовые походы. – Москва, 1960.
27. Заборов М.А. Крестовые походы в освещении западногерманского историка. // СВ. 1961. Вып. 19. С. 256-273.
28. Заборов М.А. История крестовых походов в трудах западногерманских историков. // ВВ. 1961. Т. 18. С. 291-311.
29. Заборов М.А. Крестоносцы и их походы на Восток в XI-XIII вв. – Москва, 1962.
30. Заборов М.А. Крестовые походы в русской историографии первой половины XIX века. // ВВ, 1962. Т. 21, С. 183-197.
31. Заборов М.А. Еще одна католическая фальсификация истории крестовых походов. // ВВ. 1963. Т. 23. С. 273-286.
32. Заборов М.А. Крестовые походы в русской историографии последней трети XIX века. // ВВ. 1963, Т. 22. С. 227-259.
33. Заборов М.А. Крестовые походы в работах русских историков начала XX века. // ВВ. 1964. Т. 25. С. 121-141.
34. Заборов М.А. Советская историография крестовых походов (30-е годы). // Ежегодник музея истории религии и атеизма. Т.7. - Москва-Ленинград, 1964. С. 301-317.
35. Заборов М.А. Советская историография крестовых походов (50-е годы) // СВ. 1964. Вып. 25. С. 272-282.
36. Заборов М.А. Современники- хронисты и историки крестовых походов. // ВВ. 1965. Т. 26. С. 137-161.
37. Заборов М.А. Введение в историографию крестовых походов. (Латинская хронография XI-XIII вв.) – Москва, 1966.
38. Заборов М.А. Историография крестовых походов. ( XV-XIX вв.) – Москва, 1971.
39. Заборов М.А. Крестоносцы на Востоке. – Москва, 1980.
40. История крестовых походов. / Пер. с англ. Е. Дорман. – Москва, 1998.
41. Ковалевская В.Б. Конь и всадник. – Москва, 1977.
42. Куглер Б. История крестовых походов. – Ростов- на-Дону, 1998.
43. Лесков В., Лисичкою Ю. Боевые арбалеты раннего средневековья // Военные знания. – Москва, 1994. № 3. С. 24-25.
44. Лучицкая С.И. Араб глазами франка: конфессиональный аспект восприятия мусульманской культуры. // Одиссей. Человек в истории. 1993. Образ «другого» в культуре. – Москва, 1994. С. 19-37.
45. Люблинская А.Д. Источниковедение истории средних веков. – Ленинград, 1962.
46. Люблинская А.Д., Прицкер М.П., Кузьмин М.Н. Очерки истории Франции. – Ленинград, 1957.
47. Медведев А.Ф. Ручное метательное оружие ( лук, стрелы, самострел ) VIII-XIV вв. – Москва, 1966.
48. Мельников Е.А. Образ мира: Географические представления в Западной и Северной Европе  V-XIV века. – Москва, 1998.
49. Митрофанов П. Изменение направления крестовых походов. // ВВ. 1897. Т. 4. С. 461-523.
50. Мишо Ж. История крестовых походов. – Москва, 1999.
51. Павленко В.Г., Николаев Р.В. Европейское рыцарство: Учебное пособие. – Кемерово: Кемеровский госуниверситет, 1998.
52. Перну Р. Крестоносцы / Пер. с фр. А.Ю.Караченского и Ю.П.Малинина. – Санкт-Петербург, 2001.
53. Петров Е.В. Средневековое рыцарство // Новое в исторической науке: в помощь преподавателю истории. – Нижневартовск, 1996. С. 60-76.
54. Попенко В.Н. Холодное оружие Востока и Запада. – Москва, 1992.
55. Ришар Ж. Латино-Иерусалимское королевство. – Санкт-Петербург, 2002.
56. Руа Ж. История рыцарства. – Москва, 1996.
57. Рыцарство: тени минувших времен // Атлант: Альманах философии, истории, литературы, искусств. 1996. №1. С. 4-9.
58. Стил Ф. Средневековый замок / Пер. А.Можаевой. – Москва: БММ АО, 1997.
59. Строков А.А. История военного искусства: в 5 т. – Москва, 1955. Т.3. Средневековье. – Санкт-Петербург, 1996.
60. Титов Г. Крестовые походы и восточный вопрос. – Санкт - Петербург, 1854.
61. Успенский Ф.И. История крестовых походов. – Санкт - Петербург, 1900-1901.
62. Федоров-Давыдов А.А. Крестовые походы: Историческая хроника. – Москва, 1905.
63. Флори Ж. Идеология меча: Предистория рыцарства. - Санкт – Петербург, 1999.
64. Шокарев Ю.В. Луки и арбалеты. – Москва, 2001.
65. Эпоха крестовых походов: В 2 т. / Под. ред. Э. Лависса и  А. Рамбо. Пер. М. Гершензона. – Москва, 1914.
66. Яковлев В.В. История крепостей: Эволюция долговременной фортификации. – Санкт-Петербург,1995.
67. Ясинский А.Н. История крестовых походов. // ВВ. ХХV. 1964, С.164 – 165.