Історія української культури

Поступовий  процес демократизації суспільного життя, досягнення багатьма верствами населення (здебільшого в економічно розвинутих західних країнах) високого рівня майнового забезпечення, технічне оснащення основних виробничих процесів, зміна мистецьких технологій тощо призвели до того, що культура у традиційному, ціннісному вимірі перестала бути елітним надбанням.  

Збагнувши сутність політичної та економічної  свободи, людські маси виявили себе непідготовленими для сприймання культурних надбань історії як вищих цінностей. Суспільство, з одного боку, стало більш інформованим стосовно можливостей культури. Але, з іншого боку, більшість людського загалу не виробила у себе здатності безпосереднього спілкування з високою культурою. Високий темп людської історії почав вимагати культури, яка була б зрозумілою для більшості, а головне, була б сприйнята цією більшістю як власні переймання. І тоді виникла "усереднена культура", яку породили засоби масової інформації, почавши її тиражування посередництвом спеціальної, високооснащеної індустрії. Це нове явище отримало назву "масова культура".  

На сьогодні під масовою культурою розуміють  те, що в дійсності не можна вважати культурою у традиційному, тобто ціннісному вимірі. Масова культура постає в образі розповсюджувача того чи іншого способу, стилю життя. Сприяє цьому те, що функціонування масової культури ґрунтується на індустрії розваг і засобах масової інформації. Масова культура перетворюється на особливу надпотужну продуктивну силу суспільства. Свідченням цього є, наприклад, бурхливий розвиток шоу-бізнесу як в усьому світі, так і в нашій Україні. На сьогодні прибутки від шоу-бізнесу перевищують за своїми масштабами навіть доходи досить важливих галузей промисловості.

Поряд із цим слід зауважити, що масова культура як заперечення ціннісного виміру самодостатності людини постає і в образі пародії на високу культуру. Тут найбільш важливим є те, що ця пародійність є дволикою. З одного боку, в масовій культурі не знаходиться місця для справжнього мистецтва, для того, що слугує моральній чистоті людини. Масова культура "забуває" про естетичні цінності та художню насолоду. З іншого — масова культура намагається постати у вигляді своєрідного фольклору індустріальної епохи. Фольклору тому, що вона належить широким людським масам. Але традиційний фольклор завжди зароджується у найнижчих верствах суспільства і має власну художню цінність. Масова ж культура, навпаки, створюється і нав'язується професіоналами, спеціалістами (сценаристами і режисерами, текстовиками й естрадними композиторами, співаками, танцюристами, продюсерами, менеджерами та ін.). Тому цей "фольклор", хоча формально й належить народним масам, самими масами не породжується.  

Тобто сучасна масова культура часто вбирає в себе все те позитивне, що принесла висока культура. Одночасно масова культура намагається пристосувати ціннісні надбання традиційної культури до нових цивілізаційних умов. Досить часто таке пристосування набуває небажаних рис, характеру, особливостей культури.

Саме  тому, звертаючи основну увагу  на здатність культури оволодівати народними масами з метою гуманізації їх, не потрібно забувати, що в реальному житті існують і інші процеси.  

У житті  людини, людства було і є багато такого, що суперечить гуманізму і людяності. Ці явища, процеси, відносини, поведінка позначаються терміном антикультура. Анти-культура є проявом і результатом дегуманізації людських відносин, відходу від загальнолюдських цінностей і пріоритетів, втрати моральних орієнтирів, що ґрунтуються на розумі, вірі та істинному людинолюбстві. Так, наркоманії, пияцтву, алкоголізму, злодійству та брехливості усі народи

дають однозначно негативну оцінку, тобто  кваліфікують як антицінності, як антикультуру. Як антикультуру людство позначає сталінський  геноцид проти так званих малих  народів і ворогів народу, фашистську політику Гітлера та його прибічників, американську агресію у В'єтнамі і радянську в Афганістані, піночетівський заколот у Чилі та расизм у ПАР і США.  

Підводячи підсумки стосовно розуміння явища  масової культури, ми можемо впевнитись твердо хоча б в одному: масова культура є дійсно своєрідним запереченням культури як ціннісного виміру самодостатності людини.

  Культура  — це історично визначений  рівень розвитку суспільства,  творчих сил і здібностей людини, виражений у типах і формах організації соціального життя, взаєминах між людьми, а також у матеріальних і духовних цінностях, які вони створюють зміст культури, який забезпечує самовідтворення й розвиток людських спільнот у їх величезному розмаїтті. Тим часом прояви антикультури, яка протиставляє себе навколишньому культурному розмаїттю, ставлять під загрозу власне відтворення, що за своїм змістом близьке до соціокультурного суїциду. Антикультура базується на певному типові особистості, соціальному характерові, який у сучасній науці дістав назву "авторитарного", і водночас формує його. Такі риси авторитарного типу особистості, як агресивність, прагнення до влади, ненависть до представників інших етнічних груп і стереотипність мислення, дають ученим підстави розглядати цей тип як основу для виникнення тоталітарних режимів. Прихильники цієї концепції пов'язують факт перемоги фашизму в Італії та Іспанії і нацизму в Німеччині з проявом у суспільствах цих держав певних соціально-психологічних рис, які формують "фашизоїдний" соціальний характер. Цей тип особистості вважається масовим, через що сучасні ліберально-демократичні режими можна розцінювати як "фашизоїдні", тобто такі, що несуть у собі постійну загрозу фашизму (ймовірно, це й відбувається нині в Ізраїлі, Англії і США). Таким чином, антикультура, яка перешкоджає природному самовідтворенню усього багатокультурного та розмаїтого людства і спирається на тоталітарну організацію суспільства і той тип соціального характеру, що їй відповідає, становить найбільшу загрозу для сучасного світу і потребує колективних зусиль для її приборкання. Сьогоднішні агресивні заклики лідерів СІНА, Англії та Ізраїлю свідчать про відродження патологічних некрофільних тенденцій у державній політиці цих країн, що може призвести до повторення страхіть світових воєн і революцій XX століття, розв'язаних відомими всьому світові некрофілами, наділеними державною владою.