Основні службові договори на отримання майнового права інтелектуальної власності

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

з дисципліни «Інтелектуальна власність»

Тема: «Основні службові договори на отримання майнового права інтелектуальної власності»

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2012

Договір як юридичний факт належить до правомірних  дій, що вчиняються з волі його учасників  і спрямовуються на виникнення, зміну  або припинення цивільних прав та обов’язків. Крім того, договір відповідно до вимог розумності та справедливості визначає зміст конкретних прав та обов’язків учасників договірних правовідносин. У цьому розумінні договір є засобом регулювання поведінки сторін у зазначених правовідносинах.

Здійснення класифікації договорів  дає можливість не лише виділити риси чи істотні ознаки того чи іншого договору, а й визначити його місце в  системі цивільно-правових відносин, оскільки правильно побудована класифікація сприяє систематизації накопичених  знань, забезпечує належне використання термінів, усуває неоднозначність. Класифікація договорів дає змогу учасникам цивільного обороту досить легко виявляти найбільш суттєві властивості договору та звертатись у практичній діяльності до такого договору, який найбільш відповідає їхнім потребам.

У цивілістичній доктрині договори класифікують і за сферою регулювання  суспільних відносин на:] господарські (глава 20 ГП України), інвестиційні (ст. 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність»), банківські (Закон України  «Про банки і банківську діяльність»), зовнішньоекономічні (ст. 6 Закону України  «Про зовнішньоекономічну діяльність»), сімейні (ст. 9 Сімейного кодексу України), договори у сфері інтелектуальної власності (щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності) (глави 75, 76 ЦК України) тощо.

Договірні зобов’язання, об’єктом яких є майнові права інтелектуальної  власності, належать до особливого виду зобов’язань. Їх специфіка зумовлена  юридичною природою зазначених прав, що відрізняються від інших майнових прав — зобов’язальних, речових та корпоративних, яка, у свою чергу, зумовлена особливостями самих майнових прав інтелектуальної власності — результатів творчої діяльності та засобів індивідуалізації.

Так, відповідно до ст. 1107 ЦК України  розпоряджання майновими правами  інтелектуальної власності здійснюється на підставі таких договорів:

1) ліцензія на використання об’єкта  права інтелектуальної власності;

2) ліцензійний договір;

3) договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності;

4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності;

5) інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

Стосовно інших договорів щодо розпоряджання майновими правами  інтелектуальної власності, то до них  слід віднести, зокрема, такі:

1) договір про розподіл майнових прав інтелектуальної власності на службові об’єкти інтелектуальної власності (ч. 2 ст. 429 ЦК України);

2) договір про передачу майнових  прав інтелектуальної власності  у співвласність від одного  співвласника до іншого співвласника (п. 1.8 Інструкції про подання,  розгляд, публікацію та внесення  до реєстрів відомостей про передачу права власності на знак для товарів і послуг та видачу ліцензії на використання знака (міжнародного знака) для товарів і послуг, п. 1.7 Інструкції про подання, розгляд, публікацію та внесення до реєстру відомостей про передачу права власності на винахід (корисну модель) та видачу ліцензії на використання винаходу (корисної моделі) тощо);

3) договір застави майнових прав інтелектуальної власності (ч. 3 ст. 424 ЦК України).

Як зазначає В. Макода, «...майнові  права на твір можуть бути предметом укладання договору купівлі-продажу (ч. 2 ст. 656 ЦК України), договору міни (ст. 716 ЦК України), договору дарування (ч. 2 ст. 718 ЦК України) тощо. » У наведенихВ. Макодою статтях ЦК України йдеться про купівлю-продаж майнових прав, правове регулювання міни та дарування майнових прав відповідно.

Викликає заперечення наведене вище твердження В. Макоди на тій підставі, що:

• терміни «майнові права» та «майнові права інтелектуальної власності» є різними за своїм правовим змістом;
• відносини щодо передання (відчуження) майнових прав інтелектуальної власності регулюються відповідним договором (ст. 1113 ЦК України), який може бути як оплатний, так і безоплатний (щодо об’єктів промислової власності), на що звернув увагу, зокрема, В. Дмитришин у своєму дослідженні.

При цьому відповідні положення  ЦК України, які визначають вимоги до договорів міни та дарування, можуть застосовуватись за аналогією закону, оскільки спеціальним законодавством України не врегульовані правовідносини щодо міни майнових прав інтелектуальної власності або дарування таких прав.

Дещо інший підхід щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності (виключними правами) запропонований російським законодавством. Так, наприклад, згідно зі ст. 1233 ЦК Російської Федерації (далі — ЦК РФ) правовласник може розпоряджатись належним йому виключним правом на результат інтелектуальної діяльності чи на засіб індивідуалізації будь-яким способом, що не суперечить закону та змісту такого виключного права, у тому числі шляхом його відчуження за договором іншій особі (договір про відчуження виключного права) чи надання іншій особі права використання відповідних результатів інтелектуальної діяльності чи засобів індивідуалізації в обумовлених договором межах (ліцензійний договір).

З метою класифікації та систематизації договорів у сфері інтелектуальної власності було б доцільно звернутися до загальноприйнятих критеріїв цільової спрямованості. Саме на це звернула увагу А. Амангельди, зазначивши, що вони більш повно враховують як сутність самих договорів, так і зміст цих договорів.

На думку В. Дмитришина, за загальною  правовою природою усі правочини  щодо розпоряджання майновими правами  інтелектуальної власності можна  поділити на правочини, згідно з якими  відчужуються майнові права інтелектуальної  власності (або частина таких  прав), тобто повністю передаються  такі права, та правочини, згідно з якими  передаються майнові права інтелектуальної  власності (або частина таких  прав) у тимчасове користування (ліцензія та ліцензійний договір). При цьому, на думкуВ.Дмитришина, до договорів щодо відчуження майнових прав інтелектуальної власності належать:

• договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності;
• договір щодо передання майнових прав на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору;
• договір щодо передання майнових прав на об’єкт, створений за замовленням;
• установчі договори щодо внесення майнових прав інтелектуальної власності як внески до статутного фонду господарських товариств;
• договір застави.

Крім того, до договорів у сферіінтелектуальної власності належать також договори на виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських і технологічних робіт та договір комерційної концесії (франчайзинг), хоча зазначені договори і виділені в окремі глави (глави 62, 76 ЦК України та глава 16 ГК України).

Дещо іншу позицію займає Ю. Бошицький, зазначаючи, що договори щодо розпоряджання  майновими правами інтелектуальної  власності утворюють дві самостійні групи. Це договори, які сприяють створенню  об’єкта права інтелектуальної  власності, і договори щодо розпоряджання  майновими правами на вже створені об’єкти права інтелектуальної  власності. Традиційно зазначені договори поділяютьі за змістом, тому їх можна  поділити на кілька груп. До першої групи належать договори щодо наукової, літературної, художньої та мистецької діяльності та договори, пов’язані з виконавчою діяльністю, виробництвом відео- і фонограм, сферою мовлення. До другої групи належать ті договори, що стосуються створення різних об’єктів промислової власності, а також договори на їх використання. До третьої групи належать договори у сфері індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг. І, нарешті, до четвертої — договори, які стосуються управління майновими правами авторів на колективній основі, договори на представництво суб’єктів права інтелектуальної власності тощо. Ці договори є супутніми до договорів у сфері інтелектуальної власності [17, 370].

Подібної класифікації дотримується і О. Мельник: «Основні договори у сфері інтелектуальної діяльності можна поділити на договори, спрямовані на створення об’єктів інтелектуальної власності, і на договори, що регулюють порядок використання об’єктів інтелектуальної власності»:

• договори О. Мельник поділяє за змістом інтелектуальної діяльності на:
• договори у галузі наукової, літературної, художньої та мистецької діяльності;
• договори, пов’язані із використанням об’єктів суміжних прав — виконавської діяльності, виробництва фонограм, відеограм та сфери мовлення;
• договори, що стосуються науково-технічної діяльності (договори на створення об’єктів промислової власності, а також договори на їх використання);
• договори про використання засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг;
• супутні договори, що стосуються інтелектуальної діяльності. До них належать договори про управління майновими правами авторів на колективній основі, договори на представництво суб’єктів права інтелектуальної власності тощо.

Можна відокремити такі види авторських договорів:

• видавничі договори;
• договір про депонування рукопису;
• постановчий договір;
• сценарний договір;
• договір художнього замовлення;
• договір про створення аудіовізуального твору;
• договори про передачу (відступлення) виключних майнових авторських прав;
• договір про передачу права на використання твору;
• авторський договорів про видання твору своїм коштом;
• договори про використання об’єктів суміжних прав;
• договори про управління майновими правами авторів.

Водночас чинна редакція ЦК України, а саме глава 75, не використовує термін «авторський договір».

До прийняття книги четвертої  ЦК РФ авторські договори виокремлювали  і деякі російські вчені, зокрема  А. Сергєєв, який характеризував авторський договір таким чином: «За авторським договором автор передає або зобов’язується передати набувачу свої права на використання твору в межах та на умовах, погоджених сторонами». А. Сергєєв вважає, що авторські договори мають цивільно- правовий характер і є самостійним договором серед інших цивільно-правових договорів.

Авторські договори, на думку А. Сергєєва, можна класифікувати за двома  критеріями — за об’єктом авторського  права та за обсягом прав, що передаються  за договором. Так, залежно від видів  творів, з приводу яких вони укладаються, авторські договори класифікувалися  на договори щодо створення та використання літературних, аудіовізуальних, музикальних, архітектурних та інших творів.

За другим критерієм авторські договори поділялися на:

• авторські договори замовлення (коли твір ще не створено) та авторські договори на готовий твір;
• авторські договори на використання обнародуваного твору чи необ- народуваного твору;
• авторські договори передачі виключних прав і невиключних прав.

Крім того, А. Сергєєв залежно від сфери культурної діяльності окремо виділяє такі авторські договори: видавничий договір, сценарний договір, постановчий договір, договір про депонування рукописів, договір художнього замовлення, договір про використання у промисловості творів декоративно-прикладного мистецтва, договір про публічне виконання.

До договорів щодо відчуження майнових прав інтелектуальної власності  законодавець відносить однойменний  договір, за яким одна сторона (особа, що має виключні майнові права) передає другій стороні частково або у повному складі ці права відповідно до закону та на визначених договором умовах (ст. 1113 ЦК України).

Крім того, існують різні способи укладання договорів щодо відчуження майнових прав інтелектуальної власності від одного співвласника до іншого співвласника, що не охоплюються положеннями ст. 1113 ЦК України.

Так, зокрема, законодавством України  закріплено відмінний від інших  держав світу принцип розподілу майнових прав інтелектуальної власності на службовий об’єкт інтелектуальної власності між роботодавцем та автором (згідно зі ст. 429 ЦК України майнові права на відповідний об’єкт інтелектуальної власності належать спільно роботодавцеві та автору, якщо інше не встановлено договором). Для того щоб відповідному підприємству отримати всі майнові права на певний службовий об’єкт інтелектуальної власності, необхідно укласти договір з працівником. Цей договір також можна віднести до договорів щодо відчуження майнових прав.

Укладення договору щодо внесення майнових прав інтелектуальної власності  як внески до статутного фонду господарських товариств за своїм характером та правовими наслідками є відчуження майнових прав інтелектуальної власності відповідному господарському товариству.