Лінгвістичні словники

 Але якщо фразеологізми чи сталі словосполуки не співвідносяться із жодним виділеним значенням реєстрового слова, вони виносяться на кінець словникової статті.

 Що ж стосується приказок та прислів'їв, то вони наводяться як ілюстрації до тлумачень на рівні з цитатами з інших писемно-літературних і фольклорно-етнографічних джерел.

   Важливо підкреслити й те, що кожна цитата-ілюстрація до тлумачення мала свій "паспорт", тобто за відповідно виробленою системою умовних скорочень документується посиланням на джерело, з якого вона виписана. Напр.: « За столом сидів смуглявий, довгобразий та сухорлявий чоловік ( Н.-Лев., VI. 1966, 327) ». В "паспорті" вказується автор, назва твору або том зібрання творів, рік видання і сторінка, що дає змогу кожному зацікавленому звернутися в разі потреби до першоджерела й переглянути ширший контекст витлумаченого слова.

   Якщо виникає потреба ілюстрування  словникових статей, у яких розробляється  термінологічна лексика, залучаються  цитати з фахових видань потрібного  профілю. Для підкреслення широкого  функціонування терміна інколи  ще наводиться цитата із художньої  літератури.  Значна увага приділяється  системі оформлення лексико-фразеологічного матеріалу. Це забезпечується дотриманням певного порядку щодо розміщення значеннєвих рубрик багатозначного слова ( спочатку йдуть тлумачення найбільш уживаних чи актуальних для сучасної мови значень слова, а тоді рідше вживані й менш актуальні), черговістю розташування ремарок (граматичних, стилістичних, термінологічних) і різноманітних позначок біля реєстрових слів та їх значень, уніфікацією формул тлумачення для однотипних і тематично та семантично споріднених слів і словосполучень, наведенням у хронологічній послідовності (де це можливо) цитат-ілюстрацій після відповідних тлумачень тощо.

   За такою схемою будується  кожна словникова стаття тлумачного  словника, що дає змогу читачеві усвідомити не лише значення не відомого йому слова, але й перевірити своє власне розуміння того чи іншого слова, встановити доречність його вживання у певному контексті й у разі потреби – уточнити правильне написання й наголошення потрібного в якійсь конкретній ситуації слова. Все це підпорядковано єдиній меті - зробити словник якомога зручнішим для користування, дати в розпорядження такий посібник і довідник з багатьох питань функціонування українського слова.

   б) Двомовні перекладні словники

 Розглянемо  цей словник, оскільки він є найбільш поширеним типом словників, призначених  для фахівців і широкого кола користувачів

   Двомовні перекладні словники  – це словники в яких реєстрове, чи заголовне слово в різних значеннях перекладається відповідниками іншої мови. Нерідко в словниках цього типу при реєстрових словах подаються також короткі лексикологічні та граматичні вказівки й позначки, які допомагають правильно вибрати його еквівалент у другій мові й зрозуміти його значення. Інколи в двомовних перекладних словниках наводяться також цитати-ілюстрації або словосполученнях, які підтверджують наявність цього слова в мові й показують сферу його функціонування.

   Одним з таких словників є   новий "Українсько-російський словник" який має в цілому нормативний характер, що досягається і самим добором лексичного матеріалу, і використанням системи позначок та ремарок, які характеризують сферу вживання слова або ж розкривають його значення, і дотриманням в українській і російській частинах існуючих норм написання, наголосу й граматичного оформлення слова.      

 Всебічне  розкриття значень і їх відтінків  українського реєстрового слова  забезпечується у словнику шляхом наведення адекватних російських відповідників та їх семантичних і стилістичних синонімів, які не рідко утворюють цілі синонімічні ряди. Лише в окремих випадках, зокрема при відсутності адекватного однослівного російського відповідника, словник подає описовий переклад, або ж коротко витлумачує реєстрове слово російською мовою. Переклад значень українського слова відбувається у такому порядку : спочатку подаються більш уживані значення, а далі йдуть значення спеціальні або дещо обмежені сферою свого стилістичного застосування.

 Українські  реєстрові слова та їх російські  відповідники наводяться у словнику в початкових формах.  Проте при  багатьох українських словах які  можуть становити ті чи інші труднощі для читача, вказуються ще й деякі  додаткові форми, зокрема складніші  випадки вживання родового й орудного відмінків іменника, жіночий і  середній рід називного відмінка складних і присвійних прикметників та окремих займенників тощо.

   До зразків цього типу можна віднести також «Російсько-український словник-довідник» (К., 1999). Наведемо зразок словникової статті:

   стол 1. стіл (стола и столу); 2. (еда) харчі, -ів,  харч, -і (ж.) и – у (м.), стіл; общий ~ спільне харчування, спільна їжа; со своїм ~ ом на своїх харчах.

 Цифрами 1 і 2 пронумеровано два різні лексичні значення реєстрового слова. У дужках подано дві можливі форми слова  стіл у родовому відмінку однини. Буквами з попереднім дефісом –ів, -і, -у вказано закінчення названих тут іменників у родовому відмінку: перше – наголошене, решта – ненаголошені. Скорочення ж. означає «жіночий рід», м. – «чоловічий рід». Знак ~ (тильда) замінює реєстрове слово або його частину, щоб заощадити місце. 
 
 
 
 
 
 
 

                                                      Висновок

   Словник – довідкова книга, яка містить зібрання слів (чи морфем, словосполучень, ідіом і т.д.), розташованих по визначеному принципу, і яка дає відомості про їхні значення, вживання, походження, переклад на іншу мову і т.п. (лінгвістичні словники) чи інформацію про поняття і предмети, ними що позначаються, про діячів у яких-небудь областях науки, культури. Словники української мови мають величезне значення у формуванні фахової і мовної компетенції майбутнього професіонала так, як включають усі необхідні відомості про сучасну українську мову: пояснюють значення слів з точки зору їх вживання, терміни з тієї чи іншої галузі науки, походження і розвиток слів; подають правильний правопис та наголоси, правильну вимову; пояснюють слова і терміни, засвоєні з інших мов та багато іншого.

   Як  ми бачимо створення у наш час лексикографічної праці, яка б відповідала рівневі сучасної науки й задовольняла високі вимоги й різнобічні запити читачів вимагає від її виконавців не тільки належної фахової підготовленості та широких знань, але й величезних творчих зусиль на протязі тривалого часу. Для промовців, телевізійних чи радіо дикторів багатство мови - вимога номер один, без словників не обходяться навіть майстри пера. Шкода, що в наш час, коли значення словників є настільки очевидним, так мало приділяється уваги для навчання школярів та студентів правильно користуватися різними видами словників. Це б так стало їм у пригоді, більше того - слугувало б росту їх мовної та пізнавальної культури! 
 
 
 
 
 
 
 

                               Список використаної літератури 

1 . Москаленко А.А. Нарис історії укр. лексикографії. К.., 1961;

2. Галас  Б.К., Ф.С. Шимкевич як лексикограф і укр. словникарство (кін. XVIII -- поч. XX ст.). Ужгород, 1995, 132-156 с.

3.Тараненко О. О. Новий словник укр. мови: Концепція і принципи укладання словника. К. - Кам'янець-Подільський, 1996, 175 с.

4. Український  правопис. - К: Наук. думка, 1996, 46-48 с.

5. Карпіловська Є.А. Вступ до прикладної лінгвістики: комп’ютерна лінгвістика. Підручник. – Донецьк: ТОВ "Юго-Восток, Лтд", 2006. – 188 с.

6. М.Я.Плющ  Сучасна українська літературна мова: Підручник / За ред.. - К., 1994 , 257-265 с.

7. Ковтуненко  Л.С. Комп’ютерні аспекти лексикографічних систем/ Ковтуненко Л.С.// Мовознавство. -1996. - № 4-5

8. І.  К. Білодід Сучасна українська  літературна мова.-К: Наук.думка, 1973, 290- 315 с.