Типологічні ознаки журналів

Структура заголовкового комплексу  журналу може бути різноманітною. У центрі комплексу знаходиться заголовок конкретного матеріалу. Він вступає у змістові зв’язки з іншими заголовковими компонентами – рубрикою, підзаголовками, врізом, лідом. Без заголовку журнальний матеріал втрачає сенс, але підзаголовки грають іноді важливішу роль за основний заголовок – не лише коротко розкривають зміст, але й оцінюють матеріал.

Підзаголовок буває основним (стосується всього матеріалу) та внутрішнім (розбиває довгмий матеріал на змістові фрагменти. Підзаголовок пояснює та деталізує основний заголовок, або надає йому іншого смислу. Наприклад, заголовок «Опозиція перед парламентським хрещенням» доповнюється підзаголовком «Чи діждемося Вашингтона з опозиційним праведним законом?». Тематичний підзаголовок розташовується безпосередньо під заголовком в окремому рядку, за центральною віссю текстового матеріалу або асиметрично, із вирівнюванням ліворуч або праворуч. Для економії місця на сторінці підзаголовок може стояти поряд з основним заголовком, на одному рівні з ним. Розташований між рубрикою та основним заголовком (над ним) підзаголовок стає подібним до ліду. Також підзаголовок може стояти поряд із назвою рубрики.

Більшість журналів основні підзаголовки оформляють однаково – застосовують один і той самий шрифт та кегль безвідносно до кегля та шрифту заголовка, виділяють його лінійкою, неповною або повною рамкою, встановлюють на плашці, виворотці і розташовують відносно заданої вісі.

Внутрішні підзаголовки – назви окремих частин публікації – розділяють текстовий матеріал на кілька частин. Наприклад, матеріал на всю сторінку із назвою «Чи спроможна Україна стати новим туристичним раєм?» має пояснювальний підзаголовок «Торік в Україну в’їхало 11 млн. іноземних громадян» та кілька внутрішніх підзаголовків: «Статистика знає все», «Туризм без доріг неможливий», «Проблеми й негаразди створюємо самотужки», «З’являються маршрути, хороші й різні», які дають достатньо повне представлення про матеріал на всю сторінку.

Внутрішні підзаголовки розташовуються в окремому рядку безпосередньо над тієї частиною журнального матеріалу, до якої відносяться, з однаковими відступами з обох боків або асиметрично, із лівим чи правим вирівнюванням. Інколи вони утворюються виділенням засобами верстання. Для внутрішніх підзаголовків обирають однаковий з іншими підзаголовками шрифт або складають жирним шрифтом тієї ж гарнітури, що й основний текст. В деяких журналах внутрішні підзаголовки виділяються декоративними елементами: відкреслюють лінійками, розташовують на плашках.

Різне оформлення основного та внутрішніх підзаголовків визначається їх роллю в текстовому матеріалі.

Інколи кілька підзаголовків виносять на початок публікації і подають як окремий блок – анонс. Така група підзаголовків сильно виділяється на сторінці і допомагає читачеві швидко розібратися в змісті статті, хоча й займає невелику площу.

Анонси статей у журналах виносяться на обкладинку або розміщуються на сторінках, зайнятих змістом. Анонс на обкладинці журналу може складатися лише із заголовка матеріалу, або доповнюватися зображенням, підзаголовком, лідом. Головне, щоб такий анонс містив номер сторінки, на якій розміщено матеріал, а текст заголовку повністю збігався із заголовком статті. Адже, якщо заголовок в анонсі «Поза грою» («Тиждень» № 16-17, 2009), а на відповідній сторінці «Гра на виліт», читач може не знайти потрібний матеріал, і тоді винесення його на обкладинку в анонс втрачає сенс. Те ж саме стосується заголовків у змісті. Не лише зміст, але й послідовність матеріалів у змісті важлива для читача. Так, якщо зміст перелічує всі статті, але ті, які виокремлюються в анонс, не включені у загальний список змісту, читачеві стає незрозумілим, до якої рубрики відноситься стаття і взагалі, чи існує вона.

Важливим комунікативним засобом  журналу є його система рубрикації. Рубрикація – система рубрик, у яких словесними та композиційно-графічними засобами подається тематика підрозділів видання.

Рубрики у сучасних журналах є сталим компонентом, їх назви визначаються ще на етапі створення концепції видання і є постійними. Всі матеріали добираються відповідно до їхньої тематики. Зустрічаються також змінні рубрики чи такі, що з’являються відповідно контексту: актуальної події, відомої особистості, цікавої теми. Хоча бажано, щоб будь-який матеріал, якщо він відповідає тематиці журналу, міг бути включеним у заданий набір рубрик, «відокремлену складову частину видання» (ДСТУ 3018–95). Читач звикає до рубрикації конкретного журналу та послідовності розміщення матеріалів. Рубрики полегшують читачеві користування журналом, пошук потрібної статті, а крім цього, розкривають предметно-тематичну спрямованість. Однак тематична рубрика є не тільки довідково-пошуковим елементом, але і засобом активізації і полегшення сприйняття тексту. У цій якості рубрика – невід’ємна частина тексту і вимагає уваги не тільки до шрифтової і композиційної форми, але і до точності характеристики тематики розділу, його узагальнення, конкретизації (наприклад – «Фінанси», «Ситуація», «Видатні особи»).

Сучасні суспільно-політичні журнали  застосовують такі назви рубрик, які  дають повне уявлення про тематичне  та читацьке призначення. Крім цього, назви рубрик підбираються таким чином, щоб будь-який матеріал міг стати у заданий перелік рубрик: подія, на часі, точка зору, ситуація, коротко, фінанси, влада, громадянське суспільство, культура, фотофакт, актуальне інтерв’ю, ми, наукова бібліотека. Не всі вони одночасно застосовуються у конкретному журналі, кількість рубрик обмежується 5-6. Публікація матеріалів під постійною рубрикою додає всім складникам журналу, крім просторової характеристики, ще тимчасовий показник. І відповідні архітектонічні елементи виконують додаткове завдання – вказують читачеві на постійні ознаки текстових та зображальних матеріалів, які входять до складу постійної добірки, навіть при розташуванні її на різних сторінках або в різних номерах.

Рубрикація журналу є системою, де кожен елемент або за зовнішньою формою, або словниковим складом  зв’язаний з іншими елементами відносинами  рівності, чи верховенства підпорядкування (субординації). Форма рубрики – словесна (стилістично однотипний підбір слів) та графічна (шрифтова та композиційна) – єдина. Рубрика у журналі може бути:

• тематичною - слово чи словосполучення, що характеризує зміст розділу;
• формально-графічною – зображення-символ, що вказує на початок розділу;
• рубрика з аберже – коротким переліком основних матеріалів.

Заголовок твору і назва рубрики  функціонально зв’язані між собою  логічно і стилістично. Рубрика узагальнює тематику, але стаття може мати додаткову конкретизуючу назву рубрики. Наприклад, рубрика «На часі» журналу «Тиждень» має конкретизуючі підрубрики (не винесені у зміст): тенденції тижня, опитування, п’ять облич, п’ять подій, насправді, оцінка, зворотній зв’язок.

У системі тематичних рубрик усередині  однієї загальної рубрики їх графічне оформлення має відрізнятися. Оформлення постійних рубрик у журналах уніфіковане, використовується певний колір, декоративні елементи, шрифти. матеріали, розміщені під певною рубрикою можуть мати додаткову назву рубрики – підрубрику. В оформленні рубрик можна виділити такі типи: зображальні та текстові на плашці, вивороткою, із підкресленням або в рамці, з розривом лінійки, вертикальні під зовнішню межу сторінки.

Окремим елементом заголовкового  комплексу є розгорнута форма  підзаголовка у вигляді виділеного стислого вступу – ліду, який відноситься до окремого матеріалу або добірки і доповнює основний заголовок. Його виносять у верхню частину або на середину матеріалу і виділяють пробільними елементами, лінійками, рамкою, підкладкою, складають жирним шрифтом. У 70 % матеріалів лід розташований у їх верхній частині, 15 % журналів встановлює його над основним заголовком або поряд із ним. Лід також може заповнювати простір біля зображення на його висоту, як правило, з лівим вирівнюванням, що відтінює його.

Вріз – стиснуте повідомлення, яке пояснює або коментує текстовий матеріал. Іноді в цій ролі виступає коментар автора або фахівця з даної проблеми, висновки, додаткова або пояснювальна інформація, яка супроводжується, наприклад, фотографією. Вріз можу членувати великий за обсягом матеріал без заголовків. Серед сучасних засобів оформлення врізів найпоширеніші: окреслення простою або фігурною рамкою, виділення напівжирним шрифтом або іншою гарнітурою, розміщення на підкладці або в оточенні білого простору. Виділення врізу лише шрифтовими та пробільними елементами дає змогу розташувати на сторінці більше зображальних матеріалів. Виділені графічно цитати також відносяться до врізу.

Ліди і врізи привертають  увагу читачів, стають тим чинником, який може примусити прочитати матеріал. Існує кілька видів лідів та врізів:

Окрім названих, в сучасних журналах засобами оформлення виділяють наступні текстові блоки, які умовно можна віднести до заголовкового комплексу:

• прізвище автора;
• текстівка;
• довідка,
• коментар,
• від редакції,
• післямова, P.S.,
• афоризм тижня.

Отже, складники заголовкового  комплексу – один з важливих засобів  у здійсненні сегментації змісту. Заголовки, підзаголовки, рубрики, ліди, врізи важливі для читача, привертають його увагу на всіх етапах сприйняття змісту (дотекстовому, текстовому, післятекстовому). Рубрикація розкриває будову друкованого твору, показує читачеві зв’язок та взаємозалежності всіх складників його ієрархічної будови, допомагає краще розібратися в його змісті. Системний розгляд та аналіз сучасних журнальних видань дає змогу виділити основні тенденції у застосуванні того чи іншого стиля оформлення заголовків і визначити доречність й актуальність відомих прийомів та засобів.

Журнальна стаття містить безліч фактів, спостережень, визначень, ідей, висновків, що незалежно від основної мети статті можуть представляти для того чи іншого читача самостійний інтерес. Видання повинне дати читачеві можливість відшукати потрібний факт завдяки ретельно підібраним елементам оформлення та заголовковим компонентам.

У компонентах заголовкового комплексу  мають відбиватися особливості  матеріалу: що важливіше люди чи подія, наскільки читач знайомий з ситуацією, яке подія має соціальне значення. Основні вимоги зводяться до таких:

• оригінальність;
• інформативність;
• відповідність цільовому і читацькому призначенню журналу;
• стильова відповідність заголовка, рубрик і тексту твору;
• точність, лаконічність словесної форми
• єдність оформлення рубрикації всього журналу як системи.

Отже, заголовки журнальних статей є складовою частиною твору, і, в  той же час, мають відособлений, самостійний  характер, статус автосемантичної одиниці. Сучасні журнали використовують різноманітний, розгалужений заголовковий комплекс, спрямований на максимальну оптимізацію сприйняття змісту. Комунікативні властивості заголовка проявляються через його функції: інформативно-орієнтуючу (змістову), членування тексту (розподіл інформації за ступенем важливості, групування), рекламно-експресивну (привернення уваги), когнітивну (розуміння твору, відповідність його інтерпретації наявним в пам’яті моделям й актуалізованим фоновим знанням) та графічно-видільну, або декоративну. Вибір елементів заголовкового комплексу і їх змістово-виражальні особливості пов’язані з цільовим та читацьким призначенням журналу, концепцією його оформлення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Способи інтерпретації інформації

Вплив будь-якої інформації на читача значною мірою залежить від її зовнішньої форми –  читачспочатку сприймає матеріал очима.  Серед великої кількості різноманітних матеріалів,  які різняться тематичною спрямованістю,  структурою,  обсягом,  читач вибирає не лише такі,  які зацікавили його змістом, але й ті, які „сподобалися” способами подання – розташуванням, кількістю додаткової інформації (врізи,  підзаголовки,  зображення,  резюме тощо),  оформленням й іншими показниками.  Тому відмісцеположення,  сусідніх матеріалів,  заголовків,  зображень,  виділення декоративними елементами та інших засобів виділення й акцентування залежить ефективність конкретного матеріалу.

Досягнення бажаного практичного  результату від надрукованого матеріалу залежить від знання закономірностей, які визначають послідовність сприйняття інформації у періодичному виданні.

 Більшість читачів сприймають сторінку з великою кількістю матеріалів у такій послідовності:

1. Розглядають зображення.

2. Переглядають заголовки. 

3. Зупиняються на виділених  фрагментах, врізах, підзаголовках. 

4. Читають текстовий матеріал.

 

 

 

Якщо перші з перелічених  елементів не привернуть увагу –  текст залишиться непрочитаним.

Оскільки візуальні засоби  (фото,  шрифти,  лінійки,  колір)  несуть більше навантаження,  вони повинні

пропонувати читачеві що-небудь цікаве або незвичне, отже, і виконувати одне з завдань:

– привернути увагу читача;

– назвати основну думку  матеріалу;

-виділити серед читачів тих,  кому призначений матеріал,  дозволяючи іншим пропустити

– збудити читацьку зацікавленість змістом заголовка або зображення;

– створити сприятливе враження про сторінку та її зміст;

– забезпечити безперервність впливу всіх сторінок видання шляхом використання однакових

стильових прийомів.

Будь-яку новину можна  зробити акцентом номера або  „сховати”  від читача.  Так,  якщо матеріал однакового змісту та обсягу розташувати посередині сторінки разом із яскравою фотографією в оточенні лише текстових матеріалів – він стає акцентом сторінки, якщо ж десь внизу з невиразним заголовком біля кількох подібних за оформленням матеріалів –  мало ймовірності, що він буде прочитаним.  Таким прийомом легко приховати необхідну для публікації, але небажану для редакції інформацію. Сучасний рівень інформування надшвидкий –  існує величезна кількість способів отриманняоперативної інформації через кілька хвилин після події завдяки телебаченню,  радіо, internet, спутниковому зв’язку.  Тому навіть оперативна інформація у щоденній газеті,  а тим паче в журналі, повинна бути розтлумачена, пояснена, подана у розгорнутому вигляді.