Земельне право

 Згідно Земельного кодексу ( далі ЗК )  України, земельні відносини це « суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею », тобто відносини власності на землю.   
 
 
 
 
 

II. Поняття « земля » в залежності від контексту використовується у багатьох розуміннях:

   --- як планета Сонячної системи;

   --- як  суходіл ;

   --- як  грунт – верхній шар земної  поверхні, придатний для життя  рослин;

   --- як  економічна категорія – загальний  засіб праці і основний засіб  виробництва у сільському господарстві;

   --- як  територія з угіддями, якою хтось  володіє, територія з правовим  режимом.

Ст. 1 ЗУ « Про  охорону земель » визначає землю  як « поверхню суші з грунтами, корисними  копалинами та іншими природними елементами, що органічно поєднані і функціонують разом з нею ».

    «  Земельна ділянка – це частина  земної поверхні з установленими  межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами  » ( ст. 79 ч. 1 ЗК України ).

     Таким  чином в земельному законодавстві  України поняття « земельна ділянка » та        « земля » співвідносяться як частина та ціле. Земельна ділянка, маючи всі родові ознаки землі, має додаткову видову ознаку – установлені межі. 

      У багатьох випадках на практиці термін « земля » вживається замість поняття               « земельна ділянка », термін « оренда землі » вживається замість « оренда земельної ділянки » або « купівля-продаж землі » замість « купівля-продаж земельної ділянки ».

      В спеціальній літературі вживається також поняття « земельні ресурси ». Так на думку фахівця з земельного права В.Ермоленко поняття « земельні ресурси – це певна сукупність земельних ділянок, їх складають вже освоені людством поверхні земельних ділянок, які задовольняють певні потреби людей та надають можливості досягти певного соціального єфекту ». 

Виходячи з  вищевикладеного, можна стверджувати, що категорії    « земля », « земельні ресурси » та « земельна ділянка » співвідносяться між собою як загальне, особливе та одиночне.

Ст. 23 Кодексу  України про надра надає землевласнику та землекористовачу право без окремого дозволу та внесення плати здійснювати обмежене використання надр під його ділянкою. « Землевласники і землекористовачі в межах наданих ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки  до двох  
 
 
 
 
 
 

метрів і прісні підземні води до 20 метрів і використовувати  надра для господарських і  побутових потреб ».

    Розглянемо питання співвідношення будівель та споруд до земельних ділянок.

    У  римському цивільному праві будівлі  і споруди вважалися невідємною  частиною земельної земельної  ділянки ( наземне майно приростає  до земельної ділянки ).

    В  подальшому, в правових системах  багатьох країн будівлі та споруди визнаються приналежностями земельної ділянки. В Україні все було навпаки. Земельний Кодекс України 1990 року передбачав, що земельна ділянка « автоматично » слідувала юридичній долі будівель і споруд, розташованих на ній ( ст.30 Земельного Кодексу України, 1990 р.).

    Станом  на сьогоднішній день земельна  ділянка та капітальні будівлі  і споруди розташовані на ній  мають незалежний правовий режим  ( ст.120 ЗК України ). Таким чином , земельна ділянка та розташовані на ній будівлі та споруди є різними об єктами, мають роздільний правовий режим, крім визначених законодавством винятків, коли земельна ділянка розглядається як приналежність будівлі або споруді.

     Розглянемо питання чи є земля ( земельна ділянка ) майном ?

 Ст. 179 ЦК України дає оприділення земельної ділянки як речі « предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права і обо вязки ».Ст. 190 ЦК України дає визначення майна як « окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обо вязки ».

А ст. 181 ЦК України  прямо відносить земельні ділянки до нерухомих речей, а отже – до майна.

                                    Категорії земель  України 

     Земельний Кодекс України в ч.1 ст. 19 говорить,що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

1) землі сільськогосподарського призначення;

2) землі житлової та громадської забудови;

3) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

4) землі оздоровчого призначення;

5)  землі реакреаційного призначення;

6) землі історико-культурного призначення;

7) землі лісогосподарського призначення;

8) землі водного фонду;

9) землі промисловості, транспорту, зв язку, енергетики, оборони та іншого призначення. 
 
 
 
 

      Статистика: Земельний фонд України становить 60,3 млн.га., що дорівнює 5,7 % території Европи.Станом на 1.01.2006 року у складі земель нашої держави 41,2 млн.га. (71,2 % ) займають сільськогосподарські землі, а 10,5 млн.га. ( 17,4 % ) займають ліси та інші лісовкриті площі. 
 

                         III Методи земельного права. 

Методи  земельного права  – це правові засоби, прийоми, способи впливу на суспільні відносини.

Методи земельного права поділяються на:

1. адміністративно правові ( імперативні );
2. цивільно – правові ( диспозитивні )  методи правового регулювання.

  Адміністративно – правовий ( гетерономний, авторитарний, імперативний, метод координації ) --- це метод де перевага надається приписам та заборонам.

   Цивільно – правовий ( диспозитивний, автономний, метод координації ) --- це метод у якому переважають дозволи. 

                               IV Поняття земельного права.

Земельне  право --- це галузь права, що регулює відносини, пов язані із використанням, охороною та відтворенням землі.

Земельне  право як наука --- це система знань про земельне право як галузь права              ( систему правових норм ), про практику застосування цих норм.

Земельне  право як навчальна  дисципліна --- це спосіб подання знань, що складають земельне право як науку, у навчальному процесі.

                              

                            V Система земельного права.

Система ( внутрішня структура, побудова ) земельного права як галузі права включає в себе правові норми, що об єднаються в інститути.

Правові інститути, в свою чергу групуються в загальну та особливу частини.

         До загальної частини відносяться такі інститути:

--- права власності  на землю;

--- права землекористування;

--- правове забезпечення  земельної реформи;

--- правове регулювання  набуття прав на землю;

--- правове регулювання плати за землю;

--- правове забезпечення  управління в галузі використання, відтворення та охорони земель; 
 
 
 

--- правової охорони  земель;

--- юридичної  відповідальності за порушення  земельного законодавства. 

        Особлива частина включає правові інститути, що закріплюють правовий режим окремих категорій земель.

         Спеціальна частина --- це положення про земельно-правове регулювання у зарубіжних країнах. 

       Система земельного права як науки та навчальної дисципліни. 

   Система земельного права як галузі права не співпадає із системою земельного права як науки та навчальної дисципліни. До системи земельного права як науки входять  НЕ ПРАВОВІ ІНСТИТУТИ, а підсистеми наукових положень, інформації, знань. Тому у загальній частині земельного права як науки та навчальної дисципліни виділяють наприклад такі розділи, не характерні для системи галузі права:

--- вчення про  землю як об’єкт земельного права;

--- вчення про  земельне право як галузь права;

--- розвиток земельно-правового  регулювання.

     В системі земельного права як науки та навчальної дисципліни, на відміну від системи галузі права, виділяють також спеціальну частину, що включає, зокрема положення про земельно-правове регулювання у зарубіжних країнах. 

                    VI Принципи земельного права

   Принципи права – це основоположна норма, або норма найбільш загального, основоположного характеру. Принципи права є своєрідним стрижнем, на якому будується система права і законодавства.

   Принципи  земельного права можуть формуватися із змісту правових норм, на основі судових рішень, досягнень правової доктрини.

   Виділяють загальні ( конституційні ), міжгалузеві та галузеві принципи. 

   Розглянемо більш  детально галузеві  принципи земельного  права. 

   Ці принципи  законодавчо закріплені в ст. 5 Земельного кодексу України:

---  поєднання  особливостей використання землі  як територіального базису, природного  ресурсу і основного засобу  виробництва;

--- забезпечення  рівності прав власника на  землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави;

--- невтручання  держави в здійснення громадянами,  юридичними особами та територіальними  громадами своїх прав щодо  володіння, користування і розпорядження  землею, крім випадків передбачених  законом; 
 
 
 
 

---забезпечення  раціонального використання та охорони земель;

--- забезпечення  гарантій прав на землю;

--- пріоритету  вимог екологічної безпеки.

     Забезпечення раціонального використання та охорони земель

   Найважливішим  принципом земельного права є  принцип раціонального використання  земель. Визначення раціонального використання земель наведено у ГОСТі  26640 – 85.

 « Забезпечення всіма землекористувачами в процесі виробництва максимального ефекту у здійсненні цілей землевпорядкування з урахуванням охорони земель та оптимальної взаємодії з природними факторами ». 

                           VII Джерела земельного права 

   VII.I. Поняття та класифікація

   Під джерелом ( формою ) права розуміється зовнішня форма вираження правових норм. У загальній теорії права виділяються такі види джерел права.

--- правовий звичай ( в Україні не визнається джерелом  права );

--- правовий прецендент ( судовий чи адміністративний ) –  в Україні джерелом права загалом  не визнається;

--- правові принципи ( в основному у міжнародному  праві );

--- нормативно-правові акти ( офіційні документи, прийняті уповноваженими органами держави, що містять правила щодо невизначеного кола питань.

   Нормативно-правові  акти є основним, а на думку   багатьох науковців --- единим  джерелом права в Україні.

                       Класифікація нормативно-правових актів.

--- за юридичною силою;

--- за колом  врегульованих відносин;

--- за сферою  дії та колу об єктів;

--- за сферою  дії за територіальним поширенням;

--- за часом  дії.

  

   Класифікація нормативно-правових актів за юридичною силою.

--- Конституція  України;

--- закони України,  якими встановлюється згода на  обов язковість для України  міжнародних угод ( ці угоди мають  перевагу над положеннями національного  законодавства. Закон України  « Про міжнародні договори  України » );

--- кодифіковані  закони – кодекси;