Павленко В. Б. «Мифы устойчивого развития»

Макоїд Владислав 331група

Реферування тексту: Павленко В. Б. «Мифы устойчивого развития»

Пункт 4.1 Формула  «устойчивого развития», ст. 121-142.

Екологія - термін, введений в 1866 році німецьким біологом Е. Геккелем, який розглядається в рамках біологічного аспекту як «наука, що вивчає взаємини організмів один з одним і з  середовищем їх проживання» 5т (тобто  з навколишнім середовищем. - Авт.). Міжнародний енциклопедичний словник  «Глобалістика», до ролі якого в  політизації екології ми ще звернемося, доповнює біологічний аспект соціальним. Таким чином, тлумачення екології розширюється до уявлення про неї як «науці про  спільний розвиток людини, спільнот людей  в цілому та навколишнього середовища , що вивчає біотичні механізми регуляції і стабілізації навколишнього середовища, механізми, що забезпечують стійкість життя.

Тобто з'єднання екології (навколишнього середовища) з економікою і політикою (розвитком) було здійснено за допомогою категоріі «сталий розвиток», яке з'явилося в якості реакції на кризу індустріалізму, породжений насамперед Заходом, а також на обумовлену колоніальної відсталістю країн, які розвиваються «поляризацію багатства і убогості». Отже, «сталий розвиток »утвердилося за допомогою індустріалізму, колоніалізму і неоколоніалізму. Подібне походження цього поняття саме по собі вже не може не викликати питання. Відзначимо також, що область застосування «сталого розвику »відразу ж поширилася на політичну сферу. Звідки ні візьмися, з'явилися якісь «міжнародні зобов'язання і плани », реалізацію яких, зрозуміло, хтось повинен як мінімум контролювати, а як максимум нею керувати.                                                                                                                                                           

Ще в 1972 році з'явився перший доповідь Римському клубу «Межі зростання», виконаний в Массачусетському технологічному інституті (МТІ) групою Д. Медоуза. Саме в ньому появились основні параметри і підходи до розробки та впровадження цих «зобов'язань і планів».

Крім того, кожен з цих  факторів через довгий час починає відчувати вплив зворотних зв'язків. У цій першій моделі світу нас цікавили тільки господарські характеристики поведінки системи "населення". Оскільки нас цікавили тільки якісні характеристики поведінки, перша модель світу не потребувала точної деталізації. Ми розглядали показник "узагальненого населення ", який статистично відображає середні характеристики населення земної кулі. Ми взяли тільки один клас речовин - сімейство довгоживучих широко поширених на землі елементів і сполук, динамічна поведінка яких в біосистемах почала прояснюватися. Ми ввели в модель "узагальнені ресурси" - величину, яка відображатиме загальні запаси всіх невідновлюваних ресурсів, хоча знали, що для кожного окремого виду сировини характерна своя динаміка.

На цьому етапі був  необхідний високий рівень агрегації, щоб модель залишалася осяжною. У той же час це обмежувало інформацію, яку ми сподівалися одержати, спостерігаючи за поведінкою моделі.

П'ять якихось «глобальних  процесів», довільно відібраних з безлічі існуючих в навколишньому нас світі явищ і тенденцій політичного і громадського життя, котрі чомусь розглядаються виключно в рамках системи «населення - капітал». А не, скажімо, більш придатної для цього, на наш погляд, системи «людина - природа». Найлегше просто обізвати такий підхід аферою, яка не має нічого спільного з наукою і просто здоровим глуздом, і на цьому заспокоїтись. Це буде чистою правдою. У тому, що перед нами справді афера, причому грандіозна, сумнівів немає. Але, з іншого боку, автори доповіді адже і не претендують на науковість своїх висновків і визнають, що точний прогноз за допомогою побудованої ними моделі отримати не можна.

Н. А. Бердяєв, як пам'ятаємо, дорікав К. Маркса в тому, що той, поширюючи характеристики сучасного йому західного капіталістичного суспільства на всі інші суспільства та історичні часи, займався «універсалізацією приватного», здійснюючи тим самим принципову методологічну помилку. Чи не повторив чи цю ж помилку Римський клуб? Або - чому ми не вправі задати таке питання? - Чи не могли «римляни» уніфікувати «Приватне» свідомо з тим, щоб навмисно ввести світову громадськість в оману і сформувати у неї думка, ніби розумних альтернатив їх дослідженням в області капіталізму і включення в нього соціалізму за допомогою конвергенції не існує?

 «Чисельність населення не може збільшуватися, якщо немає продуктів харчування ». А в країнах «третього світу», особливо в Африці, вона – що вчора, що сьогодні - хіба не збільшується? Або там надлишок продуктів харчування? Який високолобий «римський »фахівець з розумним виглядом поширив цю відверту дезінформацію? Якщо малося на увазі, що населення не «не може», а «не посилі »збільшувати ліміт, який накладається наявністю забезпечення, то й тоді це як мінімум нісенітниця. Заборонити народжувати в умовах убогості, проконтролювавши виконання цього заборони в джунглях, - все одно що відмінити схід сонця. Строгість законів, як відомо, компенсується необов'язковістю їх виконання. І аж ніяк не тільки в Росії.

Ми вже не запитуємо  авторів цієї формули про те, хто, які люди й які інститути, на їхню думку, повинні будуть визначати ці ліміти, які критерії для цього будуть виконуватися, за допомогою якої методики збираються підраховувати норми забезпеченості продовольством і т. д.

І потім інституціональний заборона - це ж, погодимося, аж ніяк не природна тенденція, а щось прямо їй помилкове.

По суті, Римським клубом відхиляється як людське право вибору, але і сам науково-технічний прогрес. Та й чому, врешті-решт, потрібно обов'язково прив'язуватися саме до капіталу? Адже ясно, що тільки з ідеологічних, але ніяк не з прагматичних міркувань. Заради збереження капіталізму це робиться, і тільки заради цього!

«Забруднення середовища впливає на зростання чисельності  населення і виробництво продовольства ». Чистої води фальсифікація! Якщо забрудненість зростає - а Римський клуб скрізь і всюди доводить, що так воно і є, - то чому разом з ним збільшується, а не скорочується чисельність населення? Все це нагадує біг по «замкнутому колу». Чисельність - продовольство - капітал - ресурси - забруднення - знову численність ... Фокус в тому, що ніякої фатальної залежності між цими факторами немає і вискочити з цього кола можна в будь-якій точці траєкторії. Кожна ланка в цьому ланцюжку вразлива, кожне містить альтернативні варіанти і тому є слабкими. Просунути еволюцію саме по заданому Римським клубом маршрутом можна тільки за допомогою цілеспрямованого політичного та соціального адміністрування. А це і є «керований розвиток».

Треба тільки це розуміти. Тому головне, на чому зосередив свої зусилля Римський клуб, - як максимум такого розуміння не допустити. Як мінімум же виключити його масове розповсюдження. Заплутати, забалакати, висміяти, залякати, дискредитувати і т. д., змусивши замовкнути всіх, хто віддає собі звіт в тому, що являє собою технологія створення «замкнених кіл». Хто розуміє, як залучаються і утримуються в цих колах люди.

Але, як бачимо, працює такий фокус тільки до пори. Варто «включити» елементарну логіку, і всі ​​високочолі конструкції починають розсипатися, як зліплені на світанку з мокрого піску фігури на жаркому сонці. Стає зрозумілим, що творці та ідеологи Римського клубу з самого початку намагалися аж ніяк не вивчити і описати процес глобального розвитку, зрозумівши, щó саме з ним відбувається і як уникнути гірших наслідків. Навпаки, вони позаданим лекалами винаходили «модель світу» - ту, яку, треба вважати, що найбільшою мірою відповідала б певним груповим інтересам. Та ми в цьому вже й самі переконалися.

Потім вони вирішували наступну задачу - як цю модель реалізувати на практиці. Винаходили під неї страшилку. І, нарешті, придумували інтелектуальну ідеологічну конструкцію і технології, за допомогою яких цю страшилку можна було «Продати» обивателю, маніпулюючи масовим громадською свідомістю. І зрештою благополучно її «продавали». Причому проробляли вони це не без допомоги ряду видних радянських учених, які стали членами Римського клубу і в цій якості або простодушно повірили в конвергенцію, або сумлінно відпрацьовували відповідне політичне замовлення, чим, на наш погляд, і займався академік Гвішіані.

Мало хто і де свого  часу, включаючи СРСР, задумався над тим, що можна було придумати й іншу «модель», відмінну від «римської ». Причому не одну, а відразу декілька на вибір. А ось ті, хто створював Римський клуб, а точніше, підтримував і «супроводжував» організаційні заходи його творців, на відміну від радянського керівництва, це передбачили. І зіграли на випередження, заснувавши на базі Інституту світового порядку (США) нібито альтернативу Римському клубу школу «Моделей світового порядку» на чолі з С. Мендловіцем. Оскільки ця школа відкрито зайнялася моделюванням консолідації світової влади і передачі її «світового уряду », розробки Римського клубу успішно видали загально «Глобальний план» Римського клубу.

Оскільки радянська сторона  відмовилася від свого ходу, не заставили себе довго чекати наступні ходи Заходу. Їх було багато: все нові і нові доповіді Римському клубу з'являлися чи не кожен рік. І всі вони - підкреслимо це особливо - перебували в руслі саме тієї «моделі» світу, яку висунули «Межі зростання» і яку самі її творці признавали інформаційно обмеженою, тобто приблизною, умовною.

Саме згоду Радянського Союзу на гру в рамках заданої «Двомірної площини», тобто на прийняття чужих правил гри укупі з відмовою від виходу за її межі, а також від спроб обновити і нав'язати власні правила, і визначив його пораються. Не можна ж виграти, якщо суперник грає по всьому полю, а ти добровільно відмовляєшся від виходу зі своєї половини. Теоретично забити гол при цьому можна, але от практично ... Максимум - це не пропустити.

З Декларації з навколишнього  середовища та розвитку, прийнятої в 1992 році на другій Конференції ООН в Ріо-де-Жанейро «Для досягнення сталого розвитку захист навколишнього середовища повинно складати невід'ємну частину процесу розвитку і не може розглядатися у відриві від нього ».

Отже, по-перше, «сталий розвиток» - це з'єднання екології та соціальної сфери. У рамках розглянутої нами проблематики іменник «розвиток» без прикметника «Сталий» в міжнародних документах, принаймні після 1992 року, практично не вживалося до 2000 року, коли офіційної Стратагема були проголошені «Цілі розвитку».

Крім «сталого розвитку», в практиці ООН застосовується ще й термін «людський розвиток», який відноситься вже не до екологічної, а до гуманітарної проблематики. В рамках прийнятої в 1965 році Програми ООН з розвитку (ПРООН), з 1990 року готуються щорічні глобальні та національні доклади про «людський розвиток». Для цього вводиться порівняльна категорія «індекс людського розвитку». Зусиллями ООН цей індекс зведений у ранг одного з ключових критеріїв адекватності державної соціальної політики і т. д.

 «Зростаючий» характер глобальної проблематики яскравіше всього демонструється «зобов'язаннями і планами», що містяться у все тій же Копенгагенської декларації Всесвітнього саміту 1995 року. Іншим, документом є друге видання багаторічного плану роботи Комісії ООН з сталого розвитку (2003 р. На відміну від першого видання, перспектива якого обмежувалася п'ятьма роками (1998-2002 рр..), друге замахнувся на визначення генерального тренду глобального розвитку вже на півтора десятиліття вперед, аж до 2017 року.

Також відзначимо увагу, яка приділяється авторами Декларації питань забезпечення певним чином розуміється «Верховенства права», а також формування «громадянського суспільства », поставленим в центр документа і складовим його стрижнем.

Рівність і справедливість для чоловіків і жінок,  викликає повагу всіх прав людини та основних свобод  верховенства права, доступ до правосуддя, ліквідація всіх форм дискримінації, гласність і підзвітність в управлінні та керівництві і розвиток партнерства з вільними і представницькими організацій громадянського суспільства.

Отже, «нарощування» глобальної проблематики і поступове розширення переліку «міжнародних вимог», а також послідовне охоплення не тільки гуманітарних та галузевих, але і територіальних аспектів «сталого розвитку» свідчать про геополітичний, точніше, геостратегічному характері цього задуму, як і про те, що його еволюція не відображала істинного перебігу подій, а йшла в керованому режимі. Завершенням  стало зрозуміло вже в 2000-ті роки, які в періодизації «сталого розвитку», що приводиться енциклопедією «Глобалистика», навмисно не згадуються. Бо саме тоді всі ці «цільові» пріоритети були збалансовані між собою і диференційовані підведенням під них відповідної ідеологічної та інституційної бази «Цілей розвитку тисячоліття»(« ЦРТ ») і всесвітніх самітів з «Цілями розвитку».

Висновок:

Підготовка до створення  глобальної політичної концепції сталого  розвитку велася протягом чверті століття, починаючи з комплексного дослідження  в рамках Міжнародної біологічної  програми (1963), яка заклала основи наукового менталізму, і аж до Стокгольмської конференції (1987), на якій були сформульовані основні положення нової концепції, уточнюється в ході наступних міжнародних конференцій і зустрічей. Питання глобального характеру, що є предметом дискурсу про сталий розвиток, важко розглядати в рамках певної наукової дисципліни. Сюди відносяться як завдання природничо-наукового характеру, так і нормативно-ціннісні аспекти, що стосуються справедливого розподілу різного роду благ між учасниками світового політичного процесу.