Типи фразеологызмыв у творах О. Вишні

30

ЗМІСТ

ВСТУП

Актуальність теми. Фразеологія кожної мови – це скарбниця народу, здобуток його мудрості й культури, що містить багатий матеріал про його історію, боротьбу з гнобителями й нападниками, про звичаї, ідеали, мрії й сподівання.

Фразеологічні засоби мови є квінтесенцією її національного обличчя. Вони містять у собі велику силу експресії та емоційної наснаги.

Фразеологізми здавна вважаються однією зі специфічних рис кожної мови. Вони набагато виразніше, ніж окремі слова, розподіляються в певних структурно - функціональних стилях, виявляючи свою належність до кожного з них, а також до сфери усного чи писемного мовлення, мають більш яскраве експресивне чи емоційне забарвлення. Тому-то фразеологія привертає увагу мовознавців, істориків, етнографів, філософів.

Велику цінність становлять прислів’я і приказки, які також належать до фразеології. Вони всебічно й багатогранно відтворюють різні сторони життя народу: возвеличують духовні цінності, таврують ганебне, висміюють вади, висловлюють співчуття, поради , вчать, наставляють і виховують людей.

Творчість О. Вишні була далека від літературної: це в першу чергу народна мова з домішками місцевих жаргонів. Але О. Вишня використовував цю мовну стихію з літературною метою. Його творчість має різноманітні фразеологізми, цікаві обороти та ідіоми, які й привертають увагу задля дослідження їхніх особливостей та типів.

Предмет дослідження – фразеологічні засоби мови.

Об’єкт дослідження – особливості функціонування різних типів фразеологізмів у творах О. Вишні.

Метою роботи є вивчення фразеологізмів у творах О. Вишні.

Завданням цього дослідження є:

1) З’ясувати теоретичні засади вивчення фразеологізмів в мовознавчий науці.

2) Дослідити особливості функціонування різних типів фразеологізмів у творах О. Вишні

Методи і прийоми дослідження. При вивченні фразеології у творах О. Вишні важливе місце посідає описовий, порівняльний описовий, структурно-семантичний та семантико-стилістичний методи. Дібраний різноманітний фактичний матеріал дає можливість для функціонально-лексичного аналізу фразеологізмів у контексті.

Структура роботи. Робота складається із вступу, основної частини з  двох  розділів, висновків, списку використаної літератури. Обсяг роботи 29 сторінок.

РОЗДІЛ 1

Теоретичний аналіз фразеологічних засобів мови

1.1. Особливості стилістичного функціонування фразеологізмів у тексті

Найбільш яскраве своє виявлення фразеологізми знаходять у живому мовленні народу як в усній, так і в письмовій формі, адже справжнє життя слова здійснюється тільки в мовленні.

Більшість  фразем  виражають експресивність та емоційність.

Проте не всі фраземи містять у собі заряд експресії та емоційної наснаги. У системі фразеологічних засобів кожної мови розрізняють за їх стилістичною приналежністю дві виразно окреслені групи одиниць. Так, Л.Г. Скрипник до першої групи відносить фразеологізми, “образно-експресивні за своєю природою, а саме:

-    ідіоми (включаючи і приказки);

-    прислів'я;

-    фігуральні висловлення;

-    різного роду крилаті слова тощо [3, 136].

Друга група фразеологізмів включає до свого складу стійкі номінативні словосполуки, термінологічні вирази:

-    суспільно-виробничі;

-    професійно-виробничі;

-    науково-технічні;

-    офіційно-ділові формули висловлювання [3, 136].

Наприклад, атомна енергія, важка вода, сонячна система, біла гарячка, чорна віспа, сільське господарство, матеріально-технічна база, майстер спорту, турнірна таблиця тощо.

Ця друга група, різна за характером і силою спаяності складових компонентів фразеологізмів, як правило, є нейтральною в емоційно - експресивному плані. Однак, кожен із фразеологізмів даної групи належить до якогось одного або декількох структурно – функціональних стилів, до того ж потенційно окремі з фразеологізмів цієї групи мають здатність до переміщення в інші стильові різновиди, що звичайно викликає зміну фразового оточення і появу певного емоційно-експресивного заряду. Таким чином, як перша, так і друга група фразеологізмів є об'єктом вивчення стилістики як наукової дисципліни.

У дослідженнях стилістичного аспекту фразеологічного складу української мови прийнято вживати терміни: „стійка сполука", „фразеологічна словосполука", „стійка сполука слів", „фразеологічний зворот", „фразеологізм", „френологічна одиниця" та ін., які міцно увійшли і поширились в українській і російській науковій літературі з питань фразеології [12; 16]. У літературі більш широкого, популярного вжитку нерідко виступають терміни іншого плану: „ідіома", „приказка", „прислів'я", „афоризм", „крилатий вислів", що характеризують не стільки структурний, скільки семантико-виразний, художній план функціонування цих одиниць у мові.

Визначення типів фразеологічних сполук у стилістично-семантичному плані здійснили зарубіжні лінгвісти Ш. Баллі й А.Сеше.

Вихідним пунктом теоретичних настанов Ш.Баллі у цій галузі є положення про те, що «стилістика вивчає емоційну експресію елементів мовної системи, а також взаємодію мовних фактів, які сприяють формуванню системи виразових засобів тієї чи іншої мови» [5, 39]. Центральним об’єктом свого стилістичного дослідження Ш. Баллі обирає встановлення різниці між розумовою діяльністю та емоційними імпульсами в їх мовному виявленні. У зв’язку з цим основним методом своєї роботи Ш. Баллі оголошує метод ідентифікації, під яким він розуміє те, що в логіці називається знаходженням простого поняття. «Ідентифікувати акт мовлення можна лише таким словом, яке виражає ідею, що міститься у ньому в найпростішій, найоб’єктивнішій і найабстрактнішій формі"»[5, 64].

Під ідентифікацією експресивного факту Ш. Баллі розуміє прирівнювання його до одиниці думки, визначення його шляхом підстановки неемоційного слова (слова-ідентифікатора), яке відповідає уявленню чи поняттю.

Ш. Баллі класифікує фразеологізми за різним ступенем спаяності їх компонентів, виділяючи серед них фразеологічні групи і фразеологічні єдності. Обидві категорії фразеологізмів Ш. Баллі пов'язує з певним ступенем експресивно-емоційного забарвлення. Учений зупиняє свою увагу на зовнішніх (формальних) і внутрішніх (смислових) ознаках фразеологічних єдностей. Він вважає, що увагу дослідника повинні притягати саме внутрішні ознаки, тобто ті дані, які можна здобути із зіставлення думки з її словесним вираженням.

Основними сферами вжитку розмовно-побутових фразеологізмів є побутове усне мовлення та художньо-белетристичний стиль, у якому ці стійкі словосполуки використовуються з метою художнього відтворення розмовної мови як у авторських текстах, так і в мовних партія. Персонажів, сприяючи у багатьох випадках їх типізації та індивідуалізації. Проникають ці фра­зеологічні одиниці у вигляді прислів'їв, приказок, примовок тощо і в структуру публіцистичного стилю, зокрема в мову газетно-журнального жанру (особливо таких його різновидів, як нарис і фейлетон), та інші види масової комунікації. Для мови наукового, офіційно-ділового та інших структурно-функціональних стилів розмовно-побутова фразеологія не є харак­терною.

Розмовна фразеологія української мови надзвичайно багата, різноманітна, яскрава на та емоційно насичена. Вона, як і усне мовлення, в цілому "характеризується також більшою емоціональною виразністю, експресивною рельєфністю" [1, 75], ніж писемна книжна форма літературної мови.

Скарби української народної фразеології невичерпні. Особливо багата і колоритна вона, – як справедливо відзначає П.П. Плющ, – в стилях, пов'язаних "з фамільярністю, жартом, безжурним гумором, а нерідко з ущипливою, нищівною іронією. З цього погляду в народній українській мові глибоко і прозоро відображається одна з типових рис національного характеру народу" [6, 139].

"Розмовна фразеологія є невичерпним джерелом створення гумористичного, а часто і сатиричного ефекту. Цей ефект досягається зокрема за допомогою введення в текст літературного твору просторічної, згрубілої фразеології або усталених сполук розмовного характеру з яскраво вираженою гумористичною семантикою" [17, 49].  Окремі з цих фразеологізмів створилися внаслідок редукції народного анекдоту. Такого роду усно мовних фразеологізмів дуже багато в «Енеїді» І. Котляревського, в гумористичних творах Г. Квітки-Основ’яненки, україн­ських письменників-байкарів П. Гулака-Артемовського Л. Глібова, в гуморесках С. Руданського, у прозових творах І. Нечуя-Левицького та Панаса Мирного, у драматургії М. Старицького, М. Кропивницького, І. Карпенка-Карого та інших творах художньо-белетристичного стилю української літературної мови XIX століття.

Дуже широко користуються розмовною фразеологією як невичерпним джерелом народного гумору й сучасні українські прозаїки, поети та драматурги.

Засобом тонкого ліричного гумору та гострої сатири виступає розмовно-побутова фразеологія в творах багатьох українських письменників, які часто включають усно мовні фразеологізми в контекст іншого стилістичного плану і цим інтенсифікують ефект комізму.

Таким чином, розмовно-побутова фразеологія в різних жанрах художньо-белетристичного стилю української літературної мови є випробуваним засобом посиленої експресії висловлення, увиразнення, іноді унаочнення ідеї, яку доносить письменник до читача. Разом з тим вона є:

- одним із засобів створення мовних партій персонажів художнього твору, підкреслення окремих рис їх характеру, оцінки певних негативних чи позитивних вчинків героїв;

-  усно мовна фразеологія надає широкі можливості для індивідуалізації, а іноді й типізації мовних партій персонажів;

- розмовна-побутова фразеологія є неперевершеним і одним з основних засобів створення гумористичного ефекту.

              Таким чином, розмовно-побутову фразеологію використовують хоч    звичайно    і меншою мірою, ніж художньо-белетристичний стиль, також стилі науково-популярний, публіцистичний, зокрема такі його різновиди, як суспільно-політичний та стиль масової комунікації. У мовознавчій літературі останнім часом справедливо відзначається, що мова переживає зараз черговий і досить активний період зростаючого впливу розмовних стилів на стилі книжного мовлення. Причиною цього, безперечно, є активізація суспільно-політичного життя, його демократизація, відмовлення від догматизму. Решта  функціональних  стилів,  як  правило,  не  включають  розмовно-побутової фразеології в систему своїх виражальних засобів.

1.2. Семантична класифікація фразеологізмів

Серед мовознавців немає єдиної думки щодо виділення і класифікації фразеологізмів. Найбільш широкого визнання у вітчизняному й світовому мовознавстві здобула семантична класифікація, фразеологізмів, опрацьована В.В. Виноградовим. В основу його фразеологічної теорії покладено ступінь видозміни значення слова у різних синтаксичних і стилістичних умовах фразоутворення.

Являючи собою єдине значеннєве ціле, фразеологічні одиниці не є однаковими з погляду з'єднаності компонентів і співвіднесеності семантики усього вислову з семантикою його окремих складників-компонентів.

Зважаючи на це, В.В. Виноградов розрізняє три групи фразеологічних одиниць – фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності і фразеологічні сполучення [14, 16].