В.В.Виноградов – видатний російський мовознавець

Міністерство  освіти і науки  України

Дніпропетровський національний університет  ім.О.Гончара

Факультет української й  іноземної філології  та мистецтвознавства

Кафедра порівняльної філології  східних та англомовних  країн 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РЕФЕРАТ 

на тему:

«В.В.Виноградов – видатний російський мовознавець» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Виконавець:

студентка групи УК-09-1

Зайченко  С.А.  
 
 
 
 
 
 
 
 

Дніпропетровськ

2010 
 

Зміст 
 
 
Вступ     
1. Науковий шлях Віктора Володимировича Виноградова

2. В.В.Виноградов - літературознавець    
3. В.В.Виноградов -лінгвіст     
4. Від важких років посилань до обрання академіком СРСР     
Список використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ 
            Віктор Володимирович Виноградов - видатний російський радянський філолог-енциклопедист, учень А.А.Шахматова і Л.В.Щерби, найвпливовіша фігура російської радянської філологічної науки XX століття: він більше десяти років керував Інститутом російської мови ан СРСР, очолював в Академії Наук Відділення літератури і мови (в 1950 -1963 роках був академіком-секретарем цього відділення), створив журнал "Питання мовознавства" і багато років працював його головним редактором. Голова Мiжнародної комiсiї з пiдготовки IУ Мiжнародного з’їзду славiстiв у Москві, член Болгарської, Датської, Польської, Румунської, Сербської, Французької академій, почесний доктор Празького та Будапештського університетів. Літературна спадщина Виноградова величезна: більше 300 робіт з граматики, лексикології, лексикографії, історії мови, стилістики художньої літератури, текстології. Виноградов вирізнявся серед інших винятковою ерудицією, глибоким знанням історії російського суспільного життя, російської літератури та російської мови, виключною обізнаністю в галузі історії лінгвістичної науки, передусім, російської лінгвістичної думки. Його   дослідження про мову і стиль письменників взято за основу навчальної дисципліни – історії російської літературної мови і стилістики.  
 

     1. Науковий шлях Віктора Володимировича Виноградова 
 
          Віктор Володимирович Виноградов (31 грудня 1894 (12 січня 1895), Зарайськ — 4 жовтня 1969, Москва) — російський літературознавець і лінгвіст-русист, академік АН СРСР (1946), доктор філологічних наук, лауреат Сталінської премії (1951). З сім'ї священика (батько репресований в 1930). Закінчив Петербурзький Історико-філологічний «Зубовській інститут» (1917). Наукові інтереси В.В.Виноградова були надзвичайно широкі - в його обличчі як би об'єднувалися лінгвіст і літературознавець, що було великою рідкістю в російській філології XX століття. Можливо, в цьому зіграло свою роль захоплення Віктора Володимировича дослідженнями пам'ятників староруської літератури, які традиційно завжди вимагали поєднання лінгвістичного і літературознавства підходів. Першу наукову роботу ("Орфографія і мова Житія Савви Освяченого по рукопису XIII століття") він виконав під керівництвом А.А.Шахматова в 1917 р., паралельно з цим Виноградов займався питаннями історичної фонології.  
В 20-і роки В.В.Виноградов захоплено і плідно займався вивченням творів художньої літератури, опублікував ряд видатних робіт про мову і стиль таких письменників і поетів, як Гоголь, Достоєвській, Анна Ахматова. В.В.Виноградову належить заслуга створення двох лінгвістичних наук: історії російської літературної мови і науки про мову художньої літератури і стилістику. Його книги - "Мова Пушкіна" (1935 р.), "Мова Гоголя" (1936 р.), "Стиль Пушкіна" (1941 р.), "Стиль прози Лермонтова" (1941 р.) - і зараз представляють величезний інтерес не тільки для професіоналів-філологів, але і для найширшого круга читачів. Перу вченого належить перший повний курс російської граматики - "Російська мова. Граматичне вчення про слово" (1947 р.), який свого часу отримав Державну премію (1951 р.).  
Великі заслуги В.В.Виноградова і в області лексикографії, лексикології і фразеології. Він був одним з укладачів першого наукового Тлумачного словника російської мови під редакцією Д.Н.Ушакова (1938 - 1940 рр.), одним з редакторів 4-млосного і 17-млосного академічних словників російської мови, керував роботою по складанню словника мови А.С.Пушкіна ("Проект словника мови Пушкіна", 1949 р.) Центральними поняттями в науковій концепції Виноградова були поняття слова і стилю мови, зв'язані системно, соціально і історично. Його вчення про слово як єдності граматичного і лексичного значень виявилося надзвичайно плідним і знаходилося в руслі загальних тенденцій розвитку філологічної науки. Систематика понять, запропонованих ученим, зробила вплив на побудову описів багатьох мов. Будучи професором Ленінградського і Московського університетів, Московського педагогічного університету, В.В.Виноградов виховав ціле покоління російських лінгвістів, яке продовжує розвивати ідеї свого вчителя.

     Розглядаючи формування й розвиток художніх образів, Виноградов досліджував і описував стилістично-смислові зв'язки всередині тексту і на їх тлі визначав центральний образ твору - образ автора. Об'єднання Виноградовим елементів тексту в одне смислове й граматичне ціле стало основою для досліджень з теорії тексту. Ідеї Виноградова дали творчий імпульс для розробки й розвитку майже всіх галузей філології в 2-ій половині 20 сторіччя - у сфері сучасної й порівняльно-історичної славістики, вивчення інших мов народів колишнього СРСР та західноєвропейських мов. Пошуки Виноградова в галузі граматики сучасної російської літературної мови стали основою загальної й часткової дидактики російської мови й багатьох навчальних посібників, виданих послідовниками Виноградова. Віктор Володимирович Виноградов виховав не одне покоління вчених. 

      
2. В.В.Виноградов – літературознавець                                   
 
          На початку своєї наукової діяльності (1917) — історик церковного розколу. Здобув першу популярність публікаціями літературознавств (про стиль письменників-класиків і сучасників: А.С. Пушкіна, Н. В. Гоголя, Ф. М. Достоєвського, Н.С. Леськова, А. А. Ахматової і др.; виступав також з чисто історико-літературними роботами, публікаціями невиданих творів і т. п.). Свій метод визначав як історико-літературний (з обов'язковим дослідженням широкого історичного контексту «шедевра», що вивчається, у тому числі «малих імен», «низової літератури»), проте рахував необхідним особливе дослідження мови і стилю письменника. При цьому він скептично відносився до пануючого в 1920-і роки класово-соціологічному підходу. Все життя не втрачав інтересу до літературознавства, особливо до вивчення індивідуального стилю письменників (керував складанням «Словника мови Пушкіна» в 1950-і; див. також бібліографію) і до порівняльних історико-літературних досліджень. Виноградова і його дружину Надію Матвєєвну зв'язували багаторічні приятельські відносини з Ахматовою; Виноградов брав участь в обговоренні декількох її пушкінських робіт. 
         У книзі «Нариси з історії російської мови XVII—XIX ст.» (1934) відобразив, зокрема, питання російсько-українських мовних і літературних зв'язків, дав характеристику української літературної мови досліджуваного періоду, навів зразки її стилів. Значну увагу явищам і процесам розвитку української мови приділив у славістичних працях «Основні питання вивчення сучасних слов'янських літературних мов» (1949) та «Відмінності між закономірностями розвитку слов'янських літературних мов у донаціональну та національну епоху» (1963).Розробляв загальні питання лексикографії, стилістики, поетики, теорії художньої мови. Досліджував мову і стиль Миколи Гоголя, Олександра Пушкіна та інших письменників. У багатьох працях використовував український матеріал, розробляв проблему взаємодії російської, української та білоруської мов у різні періоди їхнього розвитку («До питання про історичні зв'язки російської, української та білоруської мов», 1947; «Про мову ранньої прози Гоголя», 1951, та ін.). 

      
3. В.В.Виноградов - лінгвіст     

     Достатньо рано Виноградов активно виступає і як лінгвіст; він став одним з останніх учнів А. А. Шахматова (робота про фонему в північних говорах). До 1929 працював в Петербурзі (Петербурзі, Ленінграді), де вчився у Л. В. Щерби, але потім переїхав до Москви і створив власну лінгвістичну школу (т.з. виноградовську школу русистики). В своїх роботах він продовжував традиції російського дореволюційного мовознавства, скептично відносячись до структуралізму і інших впливових напрямів лінгвістики XX століття; для його робіт характерний уважне відношення до конкретного мовного матеріалу, раніше всієї російської мови і особливо російської мови класичної художньої літератури (практично всі його лінгвістичні роботи присвячені саме русистики; значення Виноградова як лінгвіста-теоретика сильно перебільшено його послідовниками, що не поменшує інших його заслуг). Одна з найцікавіших і оригінальних його робіт — що не вийшла окремим виданням за життя «Історія слів» (1-е вид. 1994), присвячена історії виникнення і розвитку семантики російських слів, з безліччю рідкісних прикладів; в цій області дотепер зроблено не дуже багато. Виноградов був автором широко цитованої книги «Російська мова. Граматичне вчення про слово» (написаної в основному в 1930-х рр. і в переробленому виді опублікованої в 1947), за яку йому і була присуджена Сталінська премія. Під його редакцією була підготовлена «Граматика російської мови» (1952—1954), перша «академічна граматика» російської мови, створена в радянський період. Ряд положень граматичної концепції Виноградова сходить до робіт Ш. Баллі. Виноградов — автор ряду помітних робіт по історії російського мовознавства. Свій аналіз російської синтаксичної традиції В. В. Виноградов висловив в книзі «З історії вивчення російського синтаксису (від Ломоносова до Потебні і Фортунатова)» (1958) і в статтях, присвячених граматичним поглядам М. В. Ломоносова, А. Х. Востокова, А. А. Потебні, А. В. Добіаша, А. А. Шахматова, А. М. Пешковського, Л. В. Щерби, І. І. Мещанінова, М. Н. Петерсона і інших учених (Ці статті перевидані в кн.: Виноградов В. В. Избранные работы: Дослідження по російській граматиці. М., 1975). В. В. Виноградов надрукував широкий огляд робіт по російській літературній мові — «Російська наука про російську літературну мову» (1946). Посмертно вийшла також збірка вибраних робіт В. В. Виноградова по історії російських лінгвістичних навчань, що рекомендується як навчальний посібник з однойменного курсу і що витримав вже 2 видання: Винограду В. В. Історія російських лінгвістичних навчань. 2-е вид., випр. і доп. М.: Вища школа, 2005.- 559 стор.  

     4. Від важких років посилань до обрання академіком СРСР    

          В 1934 арештований у справі славістів. 17 квітня 1934 засланий у Вятку, де відбував посилання до 1936 1 травня. З травня 1936 Виноградов жив під «мінусом» в Можайське, отримавши навіть можливість викладати в Москві (в кінці 1938 викладання було заборонено). Прописку в Москві отримав в березні 1939 (раніше жив в Москві у дружини нелегально), на інший же день після письмового звернення до Сталіна (особисто Винограду і Сталін ніколи не спілкувалися). Але після початку війни «як соціально небезпечний елемент» висланий до Тобольська (7 серпня 1941); знаходився в посиланні до 2 червня 1943. В ці роки Виноградов в скрутних побутових умовах продовжував працювати. Збереглося багато записів по історії окремих слів на дрібних листках: ці записи робилися Виноградовим в посиланні. Після повернення з посилання завідуючий кафедрою російської мови МГУ (1945), наступного року вибраний в академіки АН СРСР, не будучи членом-кореспондентом, і став деканом філологічного факультету МГУ. Зберігав клеймо неблагонадійності і піддався опрацьовуванню марристів в 1949 — початку 1950 (позбавився поста декана філфака), проте, знов за особистим розпорядженням Сталіна, розвінчав марризм, Виноградов був поставлений в 1950 фактично на чолі радянського мовознавства: 
директор інституту мовознавства АН СРСР (1950—1954),  
академік-секретар Відділення літератури і мови АН СРСР (1950—1963), 
редактор журналу «Питання мовознавства» (з 1952), зберігав пост завкафедрою російської мови МГУ(до кінця життя). З 1958 Виноградов очолював Інститут російської мови АН СРСР, який тепер носить його ім'я; покинув пост директора за рік до смерті. Останніми роками життя Виноградова його ідеї одержували визнання достатньо широкого круга лінгвістів, і його школа сформувалася як найбільша (чисельно) в русистики. В той же час в представленні багатьох філологів (у тому числі прихильників структурного методу, але і багатьох представників традиційного мовознавства, таких, як Р. И. Аванесов і С.Б. Бернштейн) складалася неприємна репутація Виноградова - "советского начальника", перешкоджаючого свіжій ініціативі в науці і нездібного ефективно їй керувати. Мемуаристами і істориками науки (у тому числі нейтрально або позитивно що відносяться до Виноградова) наголошувалася слабкість академіка до різного роду званням і почестям. Відомо, втім, що Виноградов не зловживав своїми адміністративними повноваженнями, нерідко допомагаючи перебуваючим при владі на недоброму рахунку старим колегам (наприклад, М. М. Бахтіну, з яким вони ніколи не були особливо близькі, навпаки, швидше були багаторічними опонентами). Слід враховувати і небажання колишнього засланця йти на конфронтацію з властями, яким він був вдячний за звільнення і несподіване піднесення. Цим, ймовірно, пояснюється і згода 70-річного Виноградова брати участь як експерт з боку звинувачення в процесі Синявського і Даніеля і «науково підтвердити» «антирадянський характер» їх творів.