Коли  не вистачає слів –  створюйте неологізми

Коли письменник втомлюється від звичних і пересічних слів, він народжує (безсумнівно, не без допомоги чарівної музи Неології) слова нові. Так з’являються авторські неологізми. 
Напевно, всім відома історія зі створенням слова „робот” Карелом Чапеком. Багато хто знає про неологізми „ліліпут” Джонатана Свіфта та „кіберпростір” Вільяма Гібсона, однак це, так би мовити, мінімальні втручання. Мало хто може зрівнятись з Вєлєміром Хлєбніковим, творцем майже 16 тисяч неологізмів. Кожне нове слово – це частинка мозаїки, з якої складається історія. Поглянемо на неповторну мозаїку історій новотворів українських поетів та прозаїків.  

КОВАЛІ  СЛІВ  

Українські письменники  ХІХ століття – доби утвердження  національної літератури – були відважними бійцями проти порожнечі, яку  вони мусили заповнити словами. Хоч  ця порожнеча була, обережно кажучи, надзвичайно примарна, проте культурні  діячі ставились до свого обов’язку з усією серйозністю, наголошуючи на відсутності багатьох потрібних слів, компенсуючи цю відсутність витворами власної уяви. Корисним буде погортати цей невеличкий каталог з іменами авторів, усім відомим зі шкільного курсу літератури, однак маловідомими в плані збагачення української мови. 
 

І. Котляревський  в „Енеїді” вперше вжив слова „несамовитий”, „приміта”, „розтовкти”, „угамуватися”. Т. Шевченка, незважаючи на незакінчену  середню освіту, вважають плідним  складачем нової лексики (зокрема – „вогняний”, „знищіти”, „мордуватися”, „почимчикувати”, „фортеця”). Г. Квітка-Основ’яненко збагатив українську словесність такими начебто складнопоєднувальними поняттями, як „буденний” та „перемагати”. Автор значних, багато в чому так і незавершених починань П. Куліш встиг зробити чимало і для справи збільшення словника пересічного громадянина („вабити”, „зграя”,„злочинець”, „несвідомий”, „покора”, „послуга”, „почуття”, „рівність”). Росіянка за народженням М. Вовчок теж доклала свою, як стверджують сучасники, витончену ручку до нежіночої справи українського словокарбування („красень”, „легкодухий”, „намір”, „питання”, „струмінь”). Байкар Л. Глібов допоміг нам конкретніше означити нашу діяльність, ввівши такі мовні одиниці: „бурмотати”, „пожовкнути”, „соромно”. На особистому рахунку І. Нечуй-Левицького велика кількість слів, без яких ми навряд чи обійшлися б: „стосунок”, „перепона”, „квітник”, „вигукування”, „сміливість”. А колекція нововведень М. Старицького не має собі рівних за суспільною розповсюдженістю, відзначимо хоча б такі слова: „незагойний”, „мрія”, „завзяття”, „байдужість”, „темрява”, „привабливий”, „потужний”, „нестяма” і багато інших. М. Старицький, зважаючи на неухильну працю в цій галузі, отримав навіть неофіційне визнання як „добрий коваль” неологізмів.  

Проте найголовнішою  проблемою цього переліку є те, що точно довести авторство того чи іншого неологізму надзвичайно складно. Достеменно відомо, що кожне зі згаданих слів вперше фіксується саме у творах перерахованих письменників, проте який це неологізм: індивідуально-авторський чи умовно-народний – однозначної відповіді не існує.  

До того ж  нашим національним геніям у цьому  куванні, як і взагалі у багато чому, прикро заважала якась малозрозуміла  сором’язливість, яка виражалась у ніби ненавмисному умовчуванні власних мовних відкриттів. Наприклад, Панас Мирний, який дуже поважав „виковані слова” й порівнював їх за впливом на читача з гострим ножем, ніде не зафіксував свої здобутки на ниві словонароджень. Тому до сих пір триває суперечка про те, чи саме він створив „узуття” як неологізм, чи лише скористався вже готовим словом, знайшовши у народному мовленні.  

Залишимо питання  відкритим – чи є ця світоглядна  сором’язливість питомою рисою  українського характеру чи, можливо, така обачність притаманна по-справжньому вихованій людині. Отже, як виявилось, неологізми навіть можуть бути мірилом національної ідеї. Втім, це доречно лише щодо ХІХ віку. Бо вже в ХХ столітті з’явиться мода на хизування новоздобутим словом, – хоча без казусів, яких так багато у мові, й тут не обійшлось.  

НОВО(по)ТВОРИ  МОДЕРНІСТІВ  

Найзапеклішим українцем-новатором, беззаперечно, був  футурист Михайль Семенко, на його персональному  словниковому рахунку понад 700 одиниць. Більша частина з них, користуючись Семенковим виразом, „мертвопетлює”. Тобто вони дивно зроблені й закручені, проте до живої мови так і не ввійшли. Така доля очікувала на переважну масу словникових вибриків модерністів. Авангардист Валер’ян Поліщук, попри велику кількість малоуспішних мовних експериментів, збагатив почуттєву палітру особистості чудовим словом „мовчаль”, у якому поєднав мовчання і печаль. П. Тичина склав понад 600 слів, до цього невідомих. У колі неокласиків М.Рильського вважають автором, окрім суто поетичних неологізмів „буйнокрилий”, „веселокрилий”, „розкрилювати”, ще й слова „розбрататися”. Модерністи відзначались тим, що прагнули радикально переписати літературу і, відповідно, мову попередників. Історія засвідчує, що вдалих спроб серед розмаїття пошуків було обмаль.  

Це був час, коли багато хто міг би повторити слідом за М. Семенком: „Я хочу кожен день / все слів нових. / Нових пісень / ідей нових.”   

НЕОЛОГІЧНІ  ЗОБОВ’ЯЗАННЯ  ТВОРЦЯ  

У сучасному  українському культурному процесі  активно конструює нові слова  Павло Загребельний (вже зараз у нього, як у багатодітного батька-рекордсмена, їх більше тисячі), тим самим допомагаючи нам якомога точніше усвідомити навколишнє, де ніяк не переведуться „гопакізм”, „плювалізм” і „подонкізм”, і де повсякчас намагаються як не „проокеїти”, так „обінтелігентити”.   

Правда, буває  й так, що відомий класик ні сном ні духом не відає про власну допомогу у появі новотворів – із тієї причини, що його псевдонім незалежно  від його бажання й з примхи людства стає неологізмом. Цікаво, чи спалив би свій найвідоміший роман Стендаль, коли дізнався б, що його йменням дотепні добрі люди стали називати канапки з червоною та чорною ікрою?  

…Література продовжується, незважаючи на трагічні, однак невідворотні події недовготривалого людського  життя. Вдалий неологізм переживає свого автора. А створення вдалих неологізмів є професійним обов’язком кожного більш-менш солідного письменника.  

Максим Нестелєєв

Неологізми у літературі

Індивідуально-авторські  неологізми порівняно широко простежуються  в мові поезії (напр., у М. Рильського — «розхмарене чоло», «білоодежна Дездемона», «празима»; у П. Тичини — «незриданні сльози», «весніти», «яблуневоцвітно»), у прозових гумористично-сатиричних творах (в Остапа Вишні — «селозатори міста» за зразком «урбанізатори села», «місто замайданилось»), у мові таких літературних напрямів, як футуризм (М. Семенко та інші) неологізми протиставляються застарілим словам.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Зразком умотивованого  використання неологізмів може бути мова художніх творів Олеся Гончара. Звичайно письменник утворює нові слова для якнайточнішого вираження думки чи для змалювання якнайяскравішого художнього образу, причому ці слова органічно вливаються в загальномовний потік, норми їх творення відповідають словотвірній системі української мови (чимало з них – не новотвори, а слова, виявлені в багатющому лексичному фонді рідної мови, котрі з тих чи інших причин не потрапили до реєстрів загальномовних словників). Ось кілька прикладів з позасловникової лексики О.Гончара: буйнотрав’я, виталина, вкомпонований, внабризк, звечоріння, звідчаєний, зоднаковілість, криводушшя, окликувати, суспілитися, лукависто, незникливо, бистроногість, нестриженість, соколиність, новоприбулець, навіженка і багато інших.  
        Неприпустиме творення слів, яке суперечить словотвірним нормам української мови, до того ж коли такі новотвори вживаються в невластивих їм ситуаціях: безсвідомо, величезнійший, викладувати, гатилнути, дриґливий погляд, дурнокорчівка, заштрик сорому, злоповісний, ліворучіше, накорячкований, неповорушно лежати, обмацьким рухом, обрадівши, побезлюдніше місце, покликливий берег, пообережніше, попівденніше, посмокчувати, приматькобожуватися, свіжопухлии сніг, кшварні вулички тощо.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Г. М. ВОКАЛЬЧУК

АВТОРСЬК НОВОТВОРИ В ПОЕЗ 20-30-х РОКВ

ндивдуальне словотворення -- одна з виразних ознак поез 20-30-х рокв. Оновлювали

поетичний словник, конструюючи оказональн лексичн одиниц, так поети, як

М. Рильський, М. Зеров, П. Тичина, М. Бажан, М. Йогансен, В. Еллан-Блакитний.

М. Семенко, В. Полщук, М. Драй-Хмара, О. Близько, В. Бобинський та н. Вдстоюючи

право поетв на творення неологзмв, П. Тичина писав: ...Мова -- це живий органзм! А як

живий органзм, вн весь час мусить оновлятись. А цього в нас часто не розумють. /../ Та як

же, справд, може розвиватись посуватись мистецтво без неологзмв? (Тичина П. Слово --

зброя // Тичина П. Квтни, мово наша рдна! -- К., 1971. -- С. 30-31). Поява авторських

новотворв зумовлються прагненням митцв по-новому, свжо й оригнально позначити

певний елемент об'ктивно дйсност, намаганням подолати мовний стандарт, штамп,

потребою посилити загальний емоцйний вплив поетичного контексту на читача, збагатити

образну палтру твору.

нцатива, що спонука до пошукв нового в мов, не може виникнути водночас у всх

мовцв бути цлком однаковою за свом змстом. Будь-яка мовна нноваця насамперед

створються окремим ндивдом надал або прийматься ншими членами суспльства,

поповнюючи мовн неологзми, або вдкидаться, не отримуючи широкого розповсюдження

(наприклад, поетичн новотвори). На вдмну вд мовних неологзмв, авторськ новотвори не

претендують на загальновживансть, хоча деяк з них , можуть перейти до активного

слововжитку всх носв мови, якщо в цьому виникне потреба. Основною функцю

оказональних лексичних одиниць емоцйно-експресивна.

У поетичному мовленн 20-30-х рокв широко представлен оказональн слова на

позначення осб, предметв, абстрактних понять. Переважна бльшсть нновацй --

менники, утворен суфксальним способом та шляхом основоскладання. Ось, наприклад,

деяк поетичн новотвори. Оказональне слово любль М. Семенко використав для позначення

особливого емоцйного стану особи:

Тиждень назад -- вчора

сьогодн -- кохання бль

сьогодн -- передчуття хоре

Завтрього тижня -- любль.

(Кохання)

Авторський новотвр завершу не лише строфу, а й врш, чим приверта увагу читача.

Неабияку роль при цьому вдгра рима бль-- любль. Слово утворено з двох частин. Це

один з рзновидв контамнац -- мжслвне накладання, суть якого поляга в тм, що на

кнець основи першого слова (в даному випадку усчено менниково основи люб-ов)

накладаться нше (бль). Звукове оформлення кнцево та початково основ обох слв

збгаться: вдбуваться накладання фонем [б]. У результат цього складного процесу

виника слово особливого типу, яке включа у сво значення семантику обох об'днаних мж

собою слв. Формальна новизна нновац зумовлена семантичним аспектом: автор прагнув

по-новому позначити почуття закохано людини, яке лричний герой сприйма як свордний

сплав любов й болю.

Потреба створити поетичний образ мовчазно туги спонукала В. Полщука до пошукв

вдповдного оказонального слова:

Я затиснув серце, закусив уста,

мовчаль взяла мене так тоскно, тоскно.

Ах, мовчаль моя, розрвися спвом!

(Любовний мст)

Актуалзують семантику новотвору та посилюють його експресивний вплив на читача слова

та словосполучення тоскно, затиснув серце, закусив уста. В останньому рядку лексична

нноваця набува особливо виразного звучання завдяки введенню в контекст слова, що

познача антонмчне стосовно мовчал поняття -- спв. Цей новотвр -- приклад ншо

контамнац, так звано аглютинац. В оказональному слов склеюються початковий

сегмент слова мовчали (або мовчазний) з кнцевим сегментом слова печаль. Об'днання двох

вдомих поширених слв спричиня появу третього -- оказоналзму.

Цкавим за семантичною структурою новотвр В. Бобинського зорець. Слово утворене за

допомогою суфкса -ець вд дслвно основи зорити в значенн дивитися на когось чи на

що-небудь, пильно вдивлятися, стежити за кимось чи за чимось. Новотвр познача особу