інноваційна активність

 
 
 
 
 
 
 
 
 

Тема: ІННОВАЦІЙНА АКТИВНІСТЬ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ І ЇЇ РОЛЬ У ПІДВИЩЕННІ ЕФЕКТИВНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ІННОВАЦІЙ , ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

      Іннова́ція – нововведення в галузі техніки, технології, організації праці або управління, засноване на використанні досягнень науки і передового досвіду; кінцевий результат інноваційної діяльності.

      Під інноваційно активним підприємством  розуміють підприємство, що займається інноваційною діяльністю.

     Інноваційна діяльність – діяльність, спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок, випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг. Результатом інноваційної діяльності є новий або додатковий продукт або продукт з новими якостями.

      Об'єктами інноваційної діяльності є:

• інноваційні програми і проекти;
• нові знання та інтелектуальні продукти;
• виробниче обладнання та процеси;
• інфраструктура виробництва і підприємництва;
• організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру і якість виробництва і (або) соціальної сфери;
• сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки;
• товарна продукція;
• механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.

      Суб'єктами інноваційної діяльності можуть бути фізичні або юридичні особи, які проводять інноваційну діяльність або залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію інноваційних проектів.

      Серцевиною  інноваційної діяльності на підприємстві є освоєння (комерціалізація) нових видів продукції або методів її виробництва, доставки і реалізації. Визначаючи напрями інноваційної діяльності, керівництво фірми вирішує, на чому зосереджувати увагу: на продуктових чи технологічних інноваціях. При цьому важливо, хто є «ініціатором» інновації: споживач, постачальник чи конкурент.

      Інноваційна діяльність у повному обсязі має  комплексний, системний характер і охоплює такі види роботи:

• пошук ідей, ліцензій, патентів, кадрів;
• організацію дослідницької роботи;
• інженерно-технічну діяльність, яка об'єднує винахідництво, раціоналізацію, конструювання, створення інженерно-технічних об'єктів, інформаційну та маркетингову діяльність.

      Розрізняють кілька типів інновацій:

• товарна – впровадження нового продукту;
• технологічна – впровадження нового методу виробництва;
• ринкова – створення нового ринку товарів і послуг;
• маркетингова – освоєння нового джерела постачання сировини;
• управлінська – реорганізація структури управління;
• соціальна – впровадження заходів з метою покращення життя населення;
• екологічна – впровадження заходів з питань охорони довкілля.

      Класифікація  інновацій з урахуванням результативності і напряму інноваційного процесу, а також вибору методу управління, адекватного особливостям інноваційного процесу, приведена в табл. 1. 

      Таблиця 1

      Класифікація  інновацій

      Зарубіжний  і вітчизняний досвід роботи наукових і інноваційних організацій дозволяє класифікувати їх залежно від сфери діяльності (табл. 2).

      Таблиця 2

      Сфери організаційної діяльності інноваційного процесу

 

      Усе це створює прогресивні умови  для інноваційного розвитку та активізації інноваційних процесів. Тобто інноваційна діяльність розглядається як сукупність робіт, які виконуються певними організаційними структурами від зародження ідеї, її розроблення і до комерціалізації в умовах конкуренції.

      Слід  зазначити, що інноваційна діяльність, як і будь-яка інша, потребує організаторських здібностей. Упровадження інновації у життя – складна і цілеспрямована праця, яка покладає на виконавців додаткові обов'язки: бути завзятими і наполегливими. Якщо ці якості відсутні, то ніякий талант і ніякі знання не допоможуть.

      В останні роки з'явився особливий  різновид інноваційного підприємництва – ризикове або венчурне (це здебільшого дрібні фірми, що займаються поширенням нових технологій, тобто технічних, в першу чергу в наукомістких галузях).

      Для стимулювання інноваційної діяльності у промисловій галузі необхідні:

• мотивація працівників до інноваційної діяльності, зменшення міграції вчених;
• законодавчі зміни у галузі інноваційної діяльності щодо пільг і стимулів (зниження податків до підприємств, які розвиваються;
• удосконалення амортизаційної політики);
• розширення джерел фінансування; тісна співпраця з іноземними підприємствами, обмін досвідом;
• активізація діяльності технопарків шляхом державної підтримки;
• розширення практики надання інноваційним підприємствам середньострокових кредитів із зниженням процентної ставки [4, с.114].

 

1.3. Чинники впливу на інноваційну діяльність підприємства 

      За  сучасних умов орієнтації промисловості  України на підвищення конкурентоспроможності надзвичайно важливого значення набуває активізація інноваційної діяльності, оскільки без цього неможливо проводити ефективні структурні зрушення та забезпечити сталий соціально-економічний розвиток держави.

      Актуальність  переходу на інноваційний шлях розвитку вітчизняної промисловості підсилюється ресурсними обмеженнями, особливостями сучасної економіки України. Тому можна говорити про назрілість проблеми реальної оцінки чинників, які впливають на інноваційну діяльність промислових підприємств.

      Факторів, які здійснюють суттєвий вплив на інноваційну активність промислових підприємств, є досить багато. Тому їх доцільно розглядати в розрізі окремих напрямків та наступних груп – економіко-технологічні, політико-правові, організаційно-управлінські, соціально-психологічні. Проаналізуємо кожну групу факторів окремо.

      1. Економіко-технологічні фактори.  Великою перешкодою на шляху  переходу до інноваційного напрямку  розвитку української промисловості  є недостатність фінансового  забезпечення інноваційних проектів. Процес активізації інвестиційної діяльності в інноваційну сферу стримується макроекономічними негативними тенденціями. Разом з тим, банківські установи також обмежені в мобілізації вільних коштів як потенційного інвестиційного ресурсу внаслідок слабкого фінансового стану суб'єктів підприємницької діяльності та фізичних осіб. Не можна ігнорувати і відсутність ефективної нормативно-правової бази регулювання інвестиційної діяльності, що ускладнює забезпечення інноваційних процесів.

      «Життєві  цикли» інноваційних проектів у промисловості впродовж останніх десятиліть мають тенденцію до скорочення. Продукція, яка користується попитом на даний час, вже через кілька років може виявитися повністю неконкурентоспроможною. Тому скорочення інноваційного ладу є важливим завданням сучасних підприємств.

      2. Політико-правові фактори. Надії на те, що ринкові механізми автоматично забезпечать модернізацію промисловості, високу якість розвитку завдяки включенню інноваційних факторів, не виправдовується. Необхідність державного регулювання інноваційного процесу викликана, в першу чергу, надзвичайно важливим його значенням для економіки кожної держави та впливом на зміну макроекономічних показників. Досягнення конкурентних переваг екстенсивними факторами виявляється сьогодні неможливим. Вплив державних інституцій на посилення чи послаблення інноваційної активності підприємств складно переоцінити, оскільки наявність обмежень зі сторони антимонопольного, податкового, амортизаційного, патентно-ліцензійного законодавства та відсутність дієвого механізму стимулювання інноваційності шляхом застосування пільг чи інших засобів не дозволяє повною мірою реалізовувати інноваційний потенціал підприємства.

      3. Організаційно-управлінські фактори. Безумовно не варто ігнорувати вплив мікросередовища підприємства на активізацію інноваційної діяльності, зокрема особливості організаційної структури, жорсткість у плануванні та рівень централізації управління, стратегічні орієнтири та направленість керівництва на довгострокову перспективу, а не одномоментний успіх. 

      4.Соціально-психологічні фактори. Дуже часто будь-які перетворення організації більшістю працівників сприймаються насторожено, спостерігається так званий «опір перемінам». До основних причин такого явища можна віднести відсутність достатньої інформації про зміни, які проводяться. Також негативні реакції у працівників підприємства можуть виникати з приводу відсутності їх участі у ході зміни або ж недовіра до самих ініціаторів перемін.

      Тому  доцільно проводити попередні інформування та навчання працівників про хід  проведення змін та можливі наслідки для кожного підрозділу організації. Ефективним заходом подолання опору змінам є залучення ключових осіб різних відділів підприємства до планування та реалізації змін, що дозволяє більш об'єктивно оцінити побоювання працівників.

      Аналізуючи проблеми інноваційного розвитку української промисловості, варто зазначити, що перешкодами інноваційного процесу є не тільки недосконалість ринкових відносин, державного регулювання, недостатність фінансування, слабкість зв'язків між наукою та безпосередньо виробництвом. Навіть покращення показників цих факторів може не забезпечити адекватного покращення в системі інновацій, тобто немає лінійної залежності між фінансуванням досліджень, створенням більш сприятливого середовища до впровадження інновацій, і результуючими показниками впровадження досліджень у кінцеве виробництво.