Конституційно-правовий статус Верховної Ради України

Держкомстат України

Національна академія статистики, обліку та аудиту

Білоцерківська  філія 
 
 
 
 
 

Реферат

з дисципліни:

на тему: «Конституційно-правовий статус Верховної Ради України» 
 
 
 
 
 

                                                   Роботу виконала:

                                                   студентка 172 групи

                                                   Моренко А. В.

                                                   Роботу перевірила:

                                                   Тіщенко В. В. 
 
 
 
 
 

Біла  Церква

2011 

План

Вступ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

       Після проголошення незалежності України і прийняття у 1996 році Конституції розпочалися процеси реформування та демократизації суспільства і держави. Чинна Конституція вперше на конституційному рівні закріпила, що „в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування” (ст. 7 Конституції України). Таким чином, вперше у вітчизняній конституційній правотворчості місцеве самоврядування визнається інститутом, який не входить у систему державної влади, а органи місцевого самоврядування отримують статус самостійного інституту, що діє в межах, встановлених Конституцією та законами України.

       Відповідно  до Конституції України (ч. 1 ст. 75) єдиним органом законодавчої влади в  Україні є парламент — Верховна Рада України.

       В сучасних умовах ускладнення суспільного життя, і відповідно, законодавчого регулювання, легіслатури не в змозі приймати закони з усіх питань. Тому закономірно, що їх роль в процесі прийняття рішень, які безпосередньо впливають на суспільну трансформацію, підвищується, а функція полягає у забезпеченні зв'язку між народом і виконавчою владою, завдяки чому суспільні потреби безпосередньо впливали б на механізм прийняття рішень виконавчою владою, якщо вони створюють труднощі, проблеми та несправедливості.

       Проте, для вирішення таких складних проблем необхідні експертні  знання, якими парламентарі не володіють. Тому мета вищезгаданої функції —  забезпечити зв'язок між різними  групами інтересів, спеціалістів і  політикою і гарантувати таким  чином відкритість, готовність до компромісу і співробітництва при розробці рішень.

       Тому  метою роботи є розкрити конституційно-правовий статус Верховної Ради України та основні її функції.

       Для досягнення вище визначених цілей потрібно вирішити такі завдання:  
          - проаналізувати сучасний стан конституційної практики країни;

       - визначити і обґрунтувати теоретичні поняття парламенту;

       - визначити систему функцій парламенту  Верховної Ради України;

       - дослідити форми реалізації компетенції  Верховної Ради України (як  безпосередньо, так і через  діяльність її органів та посадових  осіб)

       Об’єктом  дослідження є правові відносини, що виникають при формуванні та функціонуванні парламентів в Україні. Предметом дослідження є питання про місце парламенту у державному механізмі України, процедура набуття та припинення нею своїх повноважень, взаємодія з органами законодавчої та виконавчої влади. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       1. Місце Верховної Ради України в системі органів державної влади

       Доктрина  поділу влади, яка базується на принципі відносної автономності й необхідного  для забезпечення балансу інтересів  різних соціальних прошарків суспільства паритету гілок влади, одночасно виходить із визнання певного пріоритету законодавчої гілки влади. Це обумовлюється тим, що інші гілки влади (виконавча й судова) хоч і мають власну, чітко окреслену Конституцією сферу діяльності, але в підсумку проводять свою діяльність на основі виконання закону.

       Законодавча влада в демократичній державі  переважно здійснюється загальнодержавним представницьким органом, оскільки народна законотворчість прийняття законів референдумом - явище, яке трапляється в законодавчій практиці надзвичайно рідко, а в Україні законодавчі референдуми взагалі ще не проводилися. Це положення має принципове вихідне значення в аналізі місця та ролі Верховної Ради України в системі органів державної влади. Так, згідно зі ст. 75 Конституції України Верховна Рада України - парламент є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Новий конституційно-правовий статус Верховної Ради України суттєво відрізняється від установленого Конституцією України 1978 р. та Конституційним договором від 8 червня 1995 р. Ця відмінність полягає в тому, що:

       1. Уперше від часів УНР (Конституція  УНР від 29 квітня 1918 р.) представницький  законодавчий орган України конституйовано  як парламент. Застосування терміна  «парламент» до Верховної Ради  України свідчить про сприйняття ряду основних положень доктрини парламентаризму, під чим розуміють систему правління, що характеризується чітким розмежуванням законодавчої та виконавчої функцій за формального верховенства представницького законодавчого органу – парламенту, стосовно до інших органів державної влади. Звичайно, це не передбачає буквального відтворення в сучасних реаліях України всієї системи парламентаризму в повному обсязі. Для визначення конституційно-правового статусу Верховної Ради України були враховані особливості, обумовлені існуванням президентської форми правління в Україні. Така форма правління, в основу якої покладено модель «жорсткого поділу влади», заперечує один із найважливіших принципів парламентаризму - верховенство парламенту над виконавчою владою (урядом). Так, згідно з ч. 1 ст. 87 Конституції України Верховна Рада України може прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів України, але кінцеве рішення щодо його відставки може прийматися лише Президентом України (п. 9 ст. 106, ч. 6 ст. 115 Конституції України).

       2. Конституція України 1996 р. визначає  статус Верховної Ради України  як єдиного органу законодавчої  влади в Україні, тоді як  попередня Конституція 1978 р. (ст. 93) і Конституційний договір (ч. 1 ст. 6) конституювали Верховну Раду  України як єдиний орган законодавчої  влади України. Це означає,  що згідно з новою Конституцією України ніякої іншої законодавчої влади і відповідно органів, котрі її здійснювали б, в Україні немає. Верховна Рада Автономної Республіки - орган законодавчої влади АРК згідно з Законом України «Про Автономну Республіку Крим» від 17 березня 1995 р. (ст. 6) - втратила статус законодавчого органу і конституйована як представницький орган АРК. Відповідно, її позбавлено права приймати нормативно-правові акти у формі закону, а всю законодавчу діяльність в Україні зосереджено тільки у Верховній Раді України.

       Парламент - родова назва вищого колегіального  загальнонаціонального представницького і законодавчого органу в демократичних державах, який відображає суверенну волю народу і працює на постійній основі.

         Сучасному парламенту, зокрема Верховній Раді України, притаманні такі ознаки:

       1) це - загальнодержавний орган, наділений верховною законодавчою владою; його діяльність поширюється на всю територію держави (суб'єкта федерації чи державно-територіальної автономії). Парламент - єдиний орган у державі, який правоспроможний видавати акти вищої юридичної сили - закони;

       2) парламент діє в системі колективного прийняття рішень - це обов'язково колегіальний орган, що складається з парламентаріїв (Верховна Рада України - з народних депутатів України), чисельність яких має бути достатньою для забезпечення його представницького характеру;

       3) як представницька установа парламент проводить діяльність згідно з належними йому правами, а не на підставі яких-небудь розпоряджень, наданих йому ким-небудь іншим;

       4) формується парламент (у повному складі або частково),на виборних засадах - шляхом вільних виборів, які проводяться на основі дотримання загальновизнаних демократичних принципів виборчого права, що забезпечує його легітимний характер;

       5) парламент - це орган загальної компетенції, до його відома віднесено широке коло питань, які потребують законодавчого регулювання, він бере участь у реалізації практично всіх функцій держави.

       Конституційно-правовий статус парламенту значною мірою  обумовлюється тим, яка модель організації влади і відповідно форма правління реалізовані в тій чи іншій країні. Відповідно до цього можна виділити такі типи парламентів:

       1. Парламенти в країнах, де в основу організації державної влади покладено модель «гнучкого» поділу влади. Парламент такого типу відіграє вирішальну роль у формуванні уряду, який несе перед ним політичну відповідальність, а в разі неспроможності сформувати уряд його повноваження можуть бути достроково припинені. При цьому діяльність парламентів типу арени значною мірою зводиться до обговорення ідей та напрямків політики, що формується урядом. Подібні парламенти функціонують у країнах з парламентськими формами правління (наприклад, Велика Британія, Італія, Молдова).

       2. Парламенти в країнах, де організація державної влади будується відповідно до моделі «жорсткого» поділу влади. Такі парламенти існують у країнах із президентською формою правління, яка характеризується відсутністю інститутів парламентської відповідальності виконавчої влади та розпуску парламенту. При цьому головним завданням подібних парламентів є законодавча діяльність, визначення основних напрямків політики держави, тобто безпосереднє перетворення ідей в закони. Виконавча влада за таких умов може ініціювати певний політичний курс, але всякий раз «він має апробуватися на міцність і розсудливість» у парламенті.

       3. Парламенти в країнах, де існує змішана форма правління, тобто в основу організації державної влади покладено елементи як моделі «гнучкого», так і моделі «жорсткого» поділу влади - парламенти змішаного типу.

       Конституційно-правовий статус Верховної Ради України обумовлений визначеною Конституцією України змішаною формою правління і характеризується такими суттєвими рисами:

       1) підзвітністю і підконтрольністю  уряду (Кабінету Міністрів України) парламенту;

       2) наявністю у глави держави  (Президента України) досить широких  повноважень, пов'язаних з діяльністю  парламенту (законодавча ініціатива, право розпуску Верховної Ради України, право вето тощо). 
Це дозволяє віднести Верховну Раду України до парламентів змішаного типу.

       Функції Верховної Ради України пов'язані з особливостями її конституційно-правового статусу як парламенту змішаного типу. Відповідно можна виділити такі її основні функції: законодавчу, установчу та контрольну.

       Законодавча функція Верховної Ради України - це найважливіший напрямок її діяльності. У системі поділу влади парламент має прерогативу в галузі правотворчості. Верховна Рада України в рамках своєї компетенції приймає закони з питань, що потребують законодавчого регулювання, не втручаючись при цьому у сферу компетенції інших органів, які здійснюють нормотворчу підзаконну діяльність. Здійснюючи законодавчу функцію, Верховна Рада України за допомогою закону (за умови відповідності його Конституції України) надає своєму рішенню вищої юридичної сили, пов'язуючи ним виконавчу і судову владу.

       Установча функція Верховної Ради України пов'язана з її участю у формуванні інших органів державної влади і місцевого самоврядування та визначенні правових основ їхньої діяльності. Зокрема, Верховна Рада України призначає вибори Президента України та місцеві вибори, дає згоду на призначення Президентом України Прем'єр-міністра України тощо.

       Контрольна  функція Верховної Ради України полягає у здійсненні парламентського контролю, передусім за діяльністю Кабінету Міністрів України.

       У сучасній літературі також звертається  увага на освітню та ідеологічну функції парламенту. За характером функцій, здійснюваних парламентами, їх поділяють на активні, реактивні, маргінальні, мінімальні. До активних відносять парламенти, які відіграють значну роль як у прийнятті законів, так і у формуванні уряду та контролі за його діяльністю. На діяльність реактивних парламентів значний вплив мають уряди, хоча парламент зберігає значні повноваження з контролю за виконавчою владою. Маргінальними є парламенти, які фактично повністю контролюються виконавчою владою, через що їхній внесок у формування політики досить незначний. Нарешті, мінімальні парламенти - це органи, які виконують лише декоративну функцію, утворюються з метою надання видимості легітимності існуючому режиму. Зрозуміло, що органи, віднесені до третьої й четвертої груп, лише умовно можуть називатися парламентами, оскільки порядок їх формування, характер компетенції та організаційні принципи і форми роботи не мають нічого спільного з парламентаризмом, це скоріше, квазіпарламенти.