Формування вищої освіти Європейських країн (на прикладі Іспанії)

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Дніпропетровський національний університет ім. Олеся  Гончара

Факультет заочної та дистанційної освіти

Кафедра менеджменту ЗЕД 
 
 
 

Контрольна  робота з дисципліни:

 «Вища освіта України і болонський процес»

На тему:

«Формування вищої освіти Європейських країн (на прикладі Іспанії)» 
 
 
 

Перевірив  викладач:

доц. Стеблянко І.О.

Виконала:

Студентка групи ВЗ-11м-1з

Головей М.В. 
 
 
 

Дніпропетровськ

2011

     Зміст 

Вступ

1. Формування європейської вищої освіти
2. Учасники Болонського процессу
3. Загальна характеристика системи вищої освіти в Іспанії
1. Історичний розвиток університетів Іспанії
2. Вступ до іспанських університетів
3. Можливість отримання іспанського гранту для громадян України
4. Університетська вища освіта
5. Університет міста Саламанки - один з основних освітніх центрів Іспанії

Висновки

Список  літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

 
          Процеси  глобалізації  на  межі  ХХ–ХХІ  ст.  якісно  вплинули  на  модернізацію  вищої  освіти  в  країнах    Європи,  стали  каталізатором  пошуку  шляхів  підвищення  її  конкурентоспроможності,  привабливості  на  світовому  ринку  освітніх  послуг  та  поступової  інтернаціоналізації.

     Впливи  глобалізації  стали  визначальними  для  змін  європейського  ринку  праці,  який  на  зламі  ХХ–ХХІ  ст.  перебуває  в  умовах  постійної  трансформації (це  явище  відбувається  в  умовах  переходу  західноєвропейських  країн  до  формування  нового  суспільства  знань).  Зміни  ринку  праці  спонукали  західноєвропейські  країни  інтенсифікувати  реформування  вищої  освіти  з  метою  підвищення  її  якості,  гнучкості  та  посилення  тісної  інтеграції  із  промисловістю (як  наслідок –  створення  в  країнах Західної Європи професійно орієнтованого сектору вищої  освіти,  здатного до тісної кооперації з підприємствами, корпораціями, фірмами  та  ін.). Подібна  інтеграція стала  можливою за умови структурних змін вищої  освіти.

     Процес  об'єднання Європи, його поширення  на Схід і на Прибалтійські країни супроводжується формуванням спільного  освітнього і наукового простору та розробкою єдиних критеріїв і  стандартів у цій сфері в масштабах  усього континенту. Цей процес дістав назву Болонського від назви  університету в італійському місті  Болонья, де було започатковано такі ініціативи.

       Інтеграційний процес у науці  й освіті має дві складові [1]: формування співдружності провідних  європейських університетів під  егідою документа, названого Великою  хартією університетів (Magna Charta Universitatum) [2], та об'єднання національних  систем освіти і науки в  європейський простір з єдиними  вимогами, критеріями і стандартами.  Головна мета цього процесу  - консолідація зусиль наукової  та освітянської громадськості  й урядів країн Європи для  істотного підвищення конкурентоспроможності  європейської системи науки і  вищої освіти у світовому вимірі (наприклад, протягом останніх 15-20 років вона значно поступається  американській системі), а також  для підвищення ролі цієї системи  в суспільних перетвореннях.

     Болонський  процес або Болонська реформа (Bologna process) - це міжурядова європейська реформа, що має на меті створення Європейського  простору вищої освіти (EHEA) до 2010 року. Фундаментальними засадами цього простору є, взаємовизнання освітніх ступенів і  кваліфікацій, прозорість (зрозумілість дипломів і ступенів через створення  спільної триступеневої структури  освіти) і європейська співпраця  у сфері гарантії якості освіти.

     Відтак, реформа є сукупністю інструментів гармонізації національних освітніх систем в Європі. Ця реформа має на меті полегшення мобільності студентів, викладачів, знань і технологій в європейських країнах через взаємовизнання університетських дипломів та періодів навчання поміж учасниками Болонського процесу. Реформа має на меті загальноєвропейську гармонізацію принципів та результатів освітніх послуг, підвищення ефективності працевлаштування дипломованих спеціалістів у всіх країнах ЄС.

     Крім  того, як це було зазначено в Стратегії  Європейського простору вищої освіти в глобальному аспекті, Європейський простір вищої освіти має бути відкритим до світу, тобто уможливлювати  мобільність студентів, дослідників  і викладачів, а також сприяти  справедливому доступу до якісної  вищої освіти. Так, реформа  покликана  продемонструвати ефективність моделі не тільки для країн-членів Європейського  Союзу, а й для нинішніх та потенційних  кандидатів на вступ до ЄС (країн  західнобалканського регіону та Туреччини), а також для країн-сусідів  Союзу (країни Південного Середземномор’я  та пострадянського блоку). Країни-партнери ЄС мають можливість долучитися до цього процесу, яка дає можливості поступової інтеграції для країн-сусідів. Європейський простір вищої освіти має стати відкритим простором, який уможливлює мобільність студентів, дослідників і викладачів, а також  сприяє справедливому доступу до якісної вищої освіти. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Формування  європейської вищої  освіти

 

       Понад 300 європейських навчальних  закладів та їх представницьких  організацій зібралися 29-30 березня  в Саламанці з метою підготувати  свої пропозиції до Празької  зустрічі міністрів вищої освіти  країн, які брали участь у  Болонському процесі. Учасники  домовились про цілі, принципи  та пріоритети.

       Вищі навчальні заклади Європи  підтверджують свою підтримку  положень Болонської декларації  та рішучість створення Європейського  простору вищої освіти до кінця  цього десятиріччя. Вони надають  створенню Європейської асоціації  університетів у Саламанці як  символічного, так і практичного  значення, чітко висловлюючи свою  позицію в уряді та суспільстві,  тим самим забезпечуючи собі  підтримку в розбудові власної  освіти та входженні у Європейський  простір вищої освіти.

       Конкуренція у вищій освіті  сприяє якості, навчання не виключає  співпраці та не зводиться  до комерційного її розуміння.  У деяких країнах Європи університети  ще не можуть конкурувати на  рівних і стикаються з небажаним  відпливом умів на користь  інших європейських закладів.

       Європейський простір вищої освіти  має будуватися на таких європейських  освітніх традиціях, як суспільний  обов'язок і відповідальність, виходячи  з принципу широкого і відкритого  доступу до бакалаврського та  магістерського рівнів освіти  для власного розвитку та можливості  продовжувати освіту протягом  усього життя людини, сьогоденних  та довгострокових потреб суспільства.

       Вища освіта, що ґрунтується на  наукових дослідженнях . Оскільки  дослідження - рушійна сила вищої  освіти, створення Європейського  простору вищої освіти має  йти пліч-о-пліч з формуванням  Європейського простору дослідницької діяльності

       Європейській вищій освіті властиве  розмаїття у галузі мов, національних  систем, інституційних типів та  їх орієнтацій, а також спрямованості  програм. Водночас її майбутнє залежить від її здатності ефективно організувати це цінне розмаїття для отримання позитивних результатів, а не труднощів; гнучкості, а не навпаки. Вищі навчальні заклади бажають ґрунтувати свою діяльність на зближенні, зокрема на спільних ознаках, наявних у різних країнах у цій галузі, та розглядати розмаїття як надбання, а не як мотив для невизнання чи винятковості. Вищі навчальні заклади поставили за мету створення достатнього самообмеження для забезпечення мінімального рівня узгодженості та інтеграції з тим, щоб їх зусилля на шляху наближення не зазнали краху через надмірну невідповідність та розбіжності у визначенні та застосуванні кредитів, основних учених ступенів та якісних критеріїв.[11]

       Європейський простір вищої освіти, виправдовуючи сподівання своїх  засновників, має керуватися основними  академічними цінностями, тобто  демонструвати якість. Оцінюючи  якість, слід ураховувати цілі  і призначення навчальних закладів  та їх програм. Потрібно досягти  гармонійного поєднання нововведення  і традиції, академічної бездоганності  та соціально-економічної обґрунтованості,  послідовності навчального плану  та свободи вибору для студентів.  Заклад об'єднує викладання та  наукову роботу, займається керівництвом  та організацією, розуміє потреби  студентства та надає позаосвітні  послуги. Якості самої по собі  недостатньо, її треба продемонструвати  і гарантувати, щоб вона була  визнана й отримала довіру  студентства, партнерів та суспільства  в Європі та світі. Якість - це головна основоположна умова  для довіри, відповідності, мобільності,  сумісності та привабливості  в Європейському просторі вищої освіти[1].

       Європейський процес, завдяки його  особливим досягненням упродовж  останніх декількох років, стає  більш відчутною та значущою  реалією для ЄС і його громадян. Перспективи розширення разом  з поглибленням відносин з  іншими європейськими державами  надають цій реалії ще ширших  вимірів. Водночас ми є свідками  дедалі більшого усвідомлення  політиками та науковцями, а також  громадськістю, потреби побудови  більш всеохоплюючої та спрямованої  у майбутнє Європи на основі  використання і зміцнення її  інтелектуального, культурного, соціального,  наукового та технологічного  потенціалу.

      "Європа знань" є на сьогодні  широко визнаним фактором соціального  та людського розвитку, а також  невід'ємною складовою зміцнення  та інтелектуального збагачення  європейських громадян, оскільки  саме така Європа спроможна  надати їм необхідні знання  для протистояння викликам нового  тисячоліття разом із усвідомленням  спільних цінностей та належності  до єдиної соціальної та культурної  спільноти.

       Загальновизнаним є першочергове  значення освіти та освітньої  співпраці для розвитку та  зміцнення стабільних, мирних і  демократичних суспільств, що особливо  відчутно на прикладі Південно-Східної  Європи.

       У Сорбоннській декларації від  25 травня 1998 року, в основу якої  покладено саме такі міркування, наголошується на провідній ролі  університетів у розвитку європейського  культурного простору. У ній наголошується,  що створення Європейського простору  вищої освіти є ключовим чинником  сприяння мобільності та працевлаштуванню  громадян, а також розвитку континенту  загалом.[5]

       Група європейських держав прийняла  запрошення взяти на себе зобов'язання  щодо досягнення визначених у  Декларації цілей, підписавши  її чи висловивши принципову  згоду. Спрямованість частини реформ у сфері вищої освіти, які були паралельно розпочаті в Європі, засвідчили рішучість багатьох урядів діяти.

       Зі свого боку, європейські вищі  навчальні заклади зобов'язалися  та взяли на себе головну  роль у створенні Європейського  простору вищої освіти, у тому  числі виходячи з основоположних  принципів Болонської університетської  хартії 1988 року. Надзвичайно важливим  є те, щоб незалежність і автономія  університетів забезпечували постійну  адаптацію систем вищої освіти  і наукових досліджень до нових  потреб, вимог суспільства та  розвитку наукових знань. 

2. Учасники  Болонського процессу

 

       Після прийняття Болонської декларації  було створено офіційні структури,  в основу яких покладено дві  групи: «велику» і «малу робочу». До першої групи увійшли представники (по 1-2 особи) від кожної країни, що підписала декларацію. До другої, яку називають Керівним комітетом, увійшли: 1) делеговані члени від держав, що головують в ЄС у період між зустрічами міністрів (1999 рік - м. Болонья; 2001 рік - м. Прага; 2003 рік - м. Берлін); її називають "розширеною трійкою ЄС" (Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція, представник від Чеської Республіки - країни, яка приймала міністрів у 2001 році; 2) члени Європейської Комісії; 3) делегати двох європейських організацій - Асоціації європейських університетів і Конфедерації спілок ректорів ЄС (Confederation of EU Rektors' Conferences).

       На засідання обох груп запрошують  членів різних неурядових організацій,  які відображають інтереси університетських і студентських спільнот.

       Уже сьогодні до Болонського  процесу залучено багатьох фізичних  та юридичних осіб. Склад учасників  постійно розширюється. Це збільшує  шанси на успіх процесу, але,  зрозуміло, не полегшує вирішення  завдань, спрямованих на досягнення  його цілей. Болонський процес  іноді називають процесом консалтингу  зі зближення політиків і провайдерів,  студентів і роботодавців. Це - "сузір'я"  виробників вищої освіти, її користувачів  та менеджерів, або - форма загальноєвропейського  соціального діалогу.