Функціональна та елементна структура оборотного капіталу на підприємстві різрних галузей промисловості

ВСТУП

1. Сутність капіталу як економічної категорії
2. Елементна структура та джерела формування оборотного капіталу

підприємства

3. Методологічні основи управління оборотним капіталом підприємства
4. Сутність, склад і функціональна структура оборотних коштів на

підприємствах різних галузей промисловості

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

 

 

 

ВСТУП

 

За останні  роки в економіці та суспільстві  України відбулися радикальні зміни, обумовлені досягненням Україною політичної та економічної незалежності і розвитком  ринкових відносин, що підвищує відповідальність і самостійність підприємств  та інших суб’єктів ринку. В сучасних умовах господарювання для більшості  підприємств типовим наслідком  кризових явищ економічного розвитку стала гостра нестача необхідного  обсягу оборотних активів, що істотно  позначається на ефективності господарювання. Разом із цим низька забезпеченість виробничих підприємств оборотними активами супроводжується низьким  рівнем їх використання. Тому сьогодні одним з найактуальніших завдань  у забезпеченні підвищення ефективності виробничої діяльності підприємств  є суттєве вдосконалення управління їхніми оборотними активами підприємства.

У зв’язку  з цим дослідження питань організації  побудови міжнародних відносин та процесу  управління оборотним капіталом підприємств набуває особливого значення, що зумовлює актуальність обраної теми та доцільність проведення досліджень обраної теми для розвитку цього питання.

На вирішення  цього питання спрямовані дослідження  провідних вчених України та світу. Серед них: Базилевич В., Войцеховська В., Харламова Г., Данилов О., Носова О., Гостюк М., Гайдуцький В., Лісовицький  В., Предборський В., Абрамович І., Мінцберг Г. та інші.

У результаті проведених досліджень вченими описана  значна кількість методів управління оборотним капіталом підприємства, установлені найважливіші зв'язки між  економічними показниками і фінансовими  результатами. Однак, незважаючи на досягнуті  результати, ряд теоретичних і  методичних проблем пов'язаних, зокрема, методика аналізу оборотного капіталу підприємства, з розвитком і вдосконаленням методів управління оборотним капіталом підприємств вимагають проведення подальших досліджень.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Сутність капіталу  як економічної категорії

 

Питання теорії капіталу відноситься до числа  найбільш складних в економічній  науці. Термін «капітал» походить від  латинського «capitalis» – головний, основний, дуже важливий і німецького – «capital» – основне майно. В економічних школах капітал трактується по-різному. Основними науковими концепціями при вивченні теорії капіталу являються: натуралістична, соціально-економічна, монетарська, а також концепція, заснована на взаємовідносинах «людського» і «фізичного» капіталів [1].

Так автори підручника «Історія економічних  учень» Базилевич В.Д., Лісовицький  В.М. наводять різні теорії капіталу. Зокрема, Франсуа Кене (1694-1774рр.) відомий  фізіократ, вперше звернув увагу  на категорію капіталу і спробував  дати її науковий аналіз. Він під капітаом розумів сукупність засобів (авансів), використовуваних у виробництві для створення чистого прибутку. Кене стверджував, що різні частини капіталу виконують свої функції неоднаково. Одна частина – первісні аванси – функціонують у процесі виробництва тривалий час, не покидаючи його, інша - “щорічні аванси” – вимагає постійного поновлення. Тим самим було покладено початок структурного аналізу капіталу, розподілу його на основний і оборотний [4]. Однак А. Сміт (1723-1790 рр.) один із представників політичної економіки на відміну від фізіократів, визначав капітал як частину запасів, від яких певна особа очікує отримати прибуток; трактував як продуктивний увесь суспільний капітал. Водночас, він вважав, що капітал не існував за умов раннього примітивного суспільства і з’явився у результаті первісного нагромадження, яке вчений пов’язував виключно із працелюбністю та бережливістю окремих індивідів. Сміт продовжив після фізіократів розподіл капіталу на основний та оборотний, але «весь капітал будь-якого підприємця неодмінно поділяється на капітал основний і на капітал оборотний». Це можна розглянути в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1

Відмінності між основним та оборотним капіталом за А. Смітом

Основний капітал

Оборотний капітал

«Характеризуєтья тим, що приносить  дохід або прибуток, не надходячи  в обіг або не міняючи власника». Складається: - «із будь-якого роду  корисних машин і знарядь праці,  що полегшують і зменшують  працю»; - з усіх «дохідних будівель, таких як приміщення під крамниці, склади, майстерні, будинки на  фермі з усіма потрібними будівлями:  стайнями, коморами та ін.»; - «поліпшення землі –  усього того, що з вигодою витрачене  на розчищення і приведення  її до стану, найсприятливішого  для обробітку та окультурення»; - «набутих і корисних  здібностей усіх мешканців або  членів суспільства».

«Характеризуєтья тим, що приносить  прибуток тільки в процесі обігу, міняючи господарів». Складається: - «із грошей, за посередництва  яких обертаються і розподіляються  серед споживачів інші три  частини обігового капіталу»; - «запасів продовольства,  якими володіють м’ясники, скотопромисловці, фермер, хліботорговець, розраховують отримати прибуток»; - «матеріалів, цілком  сирих або більш-менш оброблених, що призначені для виготовлення  одягу, предметів обстановки, будинків, але ще остаточно не використані  в ділі...»; - «виробів, що вже виготовлені  й закінчені, але ще перебувають  у руках торговця або фабриканта  і не продані чи не розподілені  серед вдповідних споживачів».

 

Автори  підручника [2] зазначають, що великою  «заслугою вченого стало розуміння  того, що співвідношення між складовими капіталу є неоднаковим у різних галузях виробництва. Крім того, він  зрозумів значення капіталізованої  цінності, набутих і корисних здібностей усіх жителів або членів суспільства». Сміт трактував капітал як головну  рушійну силу економічного прогресу, стверджував, що будь-яке збільшення або зменшення капіталу природним  чином сприяє зростанню або скороченню мінової вартості річного продукту землі та праці країни реального  балансу та доходу населення. А. Сміт зазначав, що зростання національного  багатства неможливе без нагромадження капіталу [2].

Активним  опонентом та послідовником вченого  був інший представник класичної  економічної думки Д. Рікардо (1772-1823 рр.). Він визначав капітал як провідний фактор розвитку продуктивних сил суспільства, «частину багатства країни, яка використовується у виробництві й складається з їжі, одягу, інструментів, сировини, машин, всього необхідного для того, щоб привести в рух працю». Та на відміну від А. Сміта, який пов’язував виникнення капіталу з переходом від примітивного до розвиненого господарства, Д. Рікардо трактував капітал позаісторично, стверджуючи, що знаряддя праці перісної людини, також є капіталом [2]. Ще одним із представників класичної політичної думки, який розвивав теорію капіталу був Дж. С. Мілль (1806-1873 рр.). Услід за Смітом стверджував, що «крім початкових і загальних умов виробництва – праці і продуктивних сил – існує ще одна умова, без якої неможливо здійснити виробничу діяльність... Йдеться про попередньо нагромаджений запас продуктів минулої праці – капітал». Трактуючи капітал як раніше нагромаджений матеріалізований продукт праці, Дж. С. Мілль зазначав, що останній є продуктом заощадження (продовжуючи вчення Сміта, який вважав, що «ощадливість, а не працьовитість є безпосередньою причиною зростання капіталу»), тобто утримання від теперішнього споживання заради майбутньої корисності. Відтак він дійшов висновку, що «зростання капіталу необхідним чином залежить від двох моментів – величини фонду і від сили схильностей, які спонукають заощаджувати». У руслі ідей класичної школи Мілль стверджував, що зростання капіталу викликає безмежне розширення виробництва, оскільки межою багатства завжди слугує нестача не споживачів, а виробників і виробничих потужностей. Та водночас вчений визначав, що розвитку капіталів та виробництва притаманні певні обмеження, пов’язані із зменшенням граничної продуктивності капіталу. Мілль, так само як і Сміт, виокремлював у складі капіталу, зайнятого у виробництві: оборотний та основний [2]. Отже, саме в працях Рікардо, Ф. Кене, Дж. С. Мілля та інших економістів, які були проаналізовані вище, визначений зв’язок капіталу з його тривалим використанням, а також речовою (товарною) сутністю. Представник неокласичної школи А. Маршал зазначав, що капітал – це речі, які утворюють передумови виробництва. Він виділяв спожвичий капітал (їжа, одяг, житло), опосередкований капітал (інструменти, машини, сировина) [1]. Автори підручника «Економікс» С. Брю і К. Макконелл визначають «капітал як створені людиною ресурси, використані для виробництва товарів і послуг; товари, які безпосредньо не задовільняють потреби людей» [3]. Трактування капіталу Макконеллом та Брю є своєрідним узагальненням усіх вищевикладених визначень капіталу економістів, які є представниками натуралістичної концепції, згідно з якою капітал – це засоби виробництва або товари для продажу.

В основі монетарського підходу трактування  капіталу покладений тезис про відсутність  зв’язків між капіталом і благами, що є відмінністю її від натуралістичної  концепції, для якої капітал –  це, насамперед, виготовлені блага, які можна використовувати для  подальшого виготовлення майбутніх  благ. Монетаристи розглядають капітал  в якості фонду цінностей; це «грошовий» капітал, в тому розумінні, що він  представляє собою засоби виробництва, які можна виміряти в грошових одиницях. Особливий напрям в даній  концепції розвинув Й. Шумпетер. В  його розумінні «капітал підприємства – це не сукупність благ, тому що капітал  протистоїть світові благ». В  теорії Шумпетера капітал слугує «фондом», за рахунок якого підприємець  оплачує придбані засоби виробництва. Вчений зазначав, що капітал представляється  не просто сумою грошей, але й  інших платіжних засобів, які  можуть бути використані підприємцем.

За статтею  «Теорія капіталу: науково-економічний  аспект» [1], автори якої Лисенко та Арлайович, вважають другою концепцією, що трактує капітал є соціально-економічна. Згідно із якою капітал розглядається не як річ, а як відношення, що суперечить натуралістичній концепції. Представники – Клименко Г. А., Нестеренко В. П., відмітили, що капітал – це категорія, яка виражає не стільки технічне або організаційне, скільки соціально-економічне відношення, тобто він може існувати лише за певних соціально-економічних умов.

 

2. Елементна структура та джерела формування оборотного капіталу підприємства

управління оборотний  капітал

Діяльність суб’єктів господарювання зі створення та реалізації продукції  здійснюється в процесі поєднання  основних виробничих фондів, оборотних  фондів і праці.

Безперервність процесу виробничої та комерційної діяльності потребує постійного інвестування коштів у ці елементи для їх розширеного відтворення.

На відміну від основних виробничих фондів, оборотні фонди споживаються в одному виробничому циклі, і  їхня вартість цілком переноситься на вартість виготовленої продукції. При  цьому одна їхня частина в речовій  формі входить у створений  продукт і набирає товарної форми, в якій її буде використано споживачем. Інша частина також повністю споживається в процесі виробництва, але, втрачаючи  свою споживчу вартість, у речовій  формі в продукт праці не входить.

В економічній літературі існують  різні підходи до визначення сутності оборотних коштів. Дехто з економістів  спрощено трактує їх як «предмети  праці», «матеріальні активи», «гроші, що перебувають в обігу».

Узагалі поняття «капітал» виступає в трьох формах: грошовій, продуктивній і товарній. Найширше, найзагальніше  поняття капіталу відповідає його грошовій формі. В економічній теорії грошовий капітал розглядається як вартісна форма всього капіталу, а не тільки як певна сума грошей, що спрямовується  в процесі господарсько-підприємницької  діяльності на придбання засобів  виробництва і предметів праці.

Під капіталом розуміють матеріальні засоби і грошові кошти, вкладені в підприємство з метою здійснення підприємницької діяльності.

Залежно від того, кому належать вкладені в господарську діяльність матеріальні  засоби і грошові кошти, капітал  поділяють на власний і позиковий. Під власним капіталом розуміють  грошові кошти і матеріальні  засоби, які самостійно формуються підприємством для забезпечення свого розвитку. До позикового капіталу відносять грошові кошти та інше майно, що залучається для фінансування розвитку підприємства із зовнішніх джерел на платній поворотній основі. За тривалістю використання виділяють довгостроковий постійний капітал (або перманентний) і короткостроковий змінний капітал.

Головною  ознакою групування статей активу балансу  є ступінь їх ліквідності, тобто  швидкість зворотної трансформації  інвестованого капіталу в грошові  кошти.

Залежно від напряму розміщення фінансових ресурсів у активи підприємства капітал  класифікується на основний і оборотний. Водночас, можна окремо виділити капітал, що використовується у внутрішньому обороті підприємства та за його межами (дебіторська заборгованість, довгострокові  та поточні фінансові інвестиції). Схематично склад капіталу залежно  від напрямів його розміщення відображено  на рисунку 1.2. Вкладення частини капіталу в зовнішні фінансові інструменти свідчить, що в попередні періоди у підприємства були вільні грошові кошти. Водночас, капітал, інвестований за межами підприємства, можна розглянути як резерв мобілізації в господарський оборот додаткових грошових коштів у випадку, коли збільшуються його власні інвестиційні потреби або погіршується поточна платоспроможність.

Оборотний капітал може перебувати у сфері  виробництва (запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів) і  у сфері обігу (готова продукція  на складах та продукція, відвантажена покупцям, дебіторська заборгованість, грошові кошти, поточні фінансові  інвестиції, товари для торгівлі і  т. ін.). оборотний капітал може функціонувати  в грошовій і матеріальній формах.

Дуже  важливою з погляду фінансового  менеджменту є комбінована класифікація капіталу, в якій поєднуються різні  класифікаційні ознаки: належність капіталу, тривалість його використання та напрямки розміщення.

Найчастіше  можна натрапити на декілька визначень оборотних коштів.

Оборотні кошти – це грошові ресурси, що їх вкладено в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервного виробництва та реалізації виготовленої продукції [13].

Оборотні кошти – це активи, які протягом одного виробничого циклу або одного календарного року можуть бути перетворені в гроші. Деякі автори таке саме визначення дають терміну «оборотний капітал». Дехто вважає, що оборотний капітал – це кошти, котрі вкладено в оборотні активи підприємства і які використовуються або призначаються для використання у виробництві. Це свідчить про ідентичність понять – оборотні кошти та оборотний капітал [11].