Естетичне виховання підлітків

    Естетичне виховання

    Естетичне  виховання - це процес формування цілісного  сприйняття і правильного розуміння  прекрасного у мистецтві та дійсності; здатність до творчого самовиявлення  притаманна людині.

    Однак ця здатність вимагає свідомого, цілеспрямованого, планомірного і систематичного розвитку.

    Основою, на якій здійснюється естетичне виховання  е певний рівень художньо-естетичної культури особистості, її здатності  до естетичного освоєння дійсності. Цей рівень виявляється як у розвитку всіх компонентів естетичної свідомості (почуттів, поглядів, переживань, оцінок, смаків, потреб та ідеалів), так і в розвитку умінь і навичок активної перетворюючої діяльності у мистецтві, праці, побуті людських взаєминах. Формування у школярів певної системи художніх уявлень, поглядів, які зможуть допомогти їм виробити в собі дійові критерії естетичних цінностей, готовність та уміння вносити елементи прекрасного у своє життя, починається із сприймання оточуючого.

    Завданням естетичного виховання е не тільки розширення художнього сприймання, списку прочитаних книг, почутих музичних творів, а й організація людських почуттів, духовного росту особистості, регуляція і корекція поведінки.

      Естетичне виховання проникає  в усі сфери дитячого життя,  воно забезпечується всіма ланками  виховання і використовує багатство і різноманітність його засобів.

    Усе це дає право вважати головним принципом естетичного виховання  принцип все загальності естетичного  виховання і художньої освіти.

    Методологічною  основою і важливим принципом  естетичного виховання на сучасному етапі е ідея комплексного підходу який у реалізації системи естетичного виховання має подвійне значення. По-перше, система естетичного виховання має будуватися так, щоб різні види мистецтва постійно взаємодіяли між собою у процесі впливу на дитину, тобто організовується необхідність тісної взаємодії мистецтва на основі міжпредметних зв‘язків. По-друге, естетичне виховання як виховання засобами мистецтва, так і засобами дійсності повинно стати органічною частиною будь-якого виду виховання.

    Система естетичного виховання будується  з урахуванням принципу творчої  самодіяльності учнів. Це виявляється  у здатності школярів переносити вироблені творчі навички на виконання будь-якої справи.

    Нові  завдання в галузі виховання у  загальноосвітній школі суверенної України докорінним чином змінили і установки в естетичному вихованні. Від завдань бачити, відчувати, розуміти прекрасне вони перетворились на більш складні і пов'язані зі здатністю творити його у навколишній дійсності, праці, мистецтві, у повсякденному житті. Ця здатність є важливою ознакою нашого часу і забезпечується завдяки реалізації принципу естезації усього дитячого життя.

    Ці  принципи забезпечують реалізацію системи  естетичного виховання і сприяють формуванню естетичної культури підростаючого

    Одним з основних завдань шкоди на сучасному  розвитку естетичного виховання  е створення його системи. Під  системою розуміється живий, цілеспрямований, організований і контрольований процес художньо-естетичної освіти, розвитку, виховання дітей, побудований на основі сукупності методологічних принципів, психолого-педагогічного обґрунтування методичних документів, які забезпечують здійснення у нерозривному зв’язку з естетичним вихованням особистості, її моральний і трудовий розвиток.

    Основним  структурним елементом системи естетичного виховання е особистість, оскільки мета, завдання, специфічні методи естетичного виховання орієнтовані на естетичний і загальний розвиток особистості, збагачення її у педагогічному процесі з урахуванням індивідуальних і психологічних особливостей організації впливу на учнів різного віку.

    Однією  з ведучих підсистем естетичного  виховання е навчально-виховний процес школи. Предмети природничо-математичного, гуманітарного та естетичного циклів, а також трудове виховання вносять у цю підсистему свій вклад і одночасно тісно пов’язані між собою як її елементи. Керівну роль у забезпеченні педагогічної цілеспрямованості цього процесу відіграє учитель.

    Наступна  підсистема - позакласна діяльність школярів, пов’язана з навчально-урочною діяльністю. Особливе місце належить в ній факультативним курсам з предметів художнього та Інших циклів, функціонування цієї підсистеми передбачає необхідність використання творчого підходу до будь-якого виду діяльності дитини, форми І методів пробудження їх до інтересу

    до  естетичної творчості, а також здійснення педагогічного контролю за соціально-цінною діяльністю учнів у процесі позакласної  та позашкільної роботи, організації  дозвілля і поведінки дітей різного  віку.

    Важливою  підсистемою е також художньо-естетичні впливи засобів масової комунікації (преса, радіо, телебачення, кіно), сім’ї, мікро середовища школяра. Контроль з боку школи за діяльністю її елементів виявляється у вивченні і аналізі впливів, ступеня сформованості в учнів естетичного ідеалу, смаку, критичної оцінки естетичної інформації, художніх інтересів і потреб школярів у галузі мистецтв, мотивів спілкування з ним.

    Таким чином функціонування системи естетичного  виховання ефективно здійснюється тоді, коли вона діє не ізольовано, а  включається у комплекс усієї навчальне-виховної роботи і здійснюється з допомогою цілеспрямованого педагогічного керівництва.

     Виховний потенціал  образотворчого мистецтва.

    За  умов розбудови, демократизації та докорінної трансформації суспільства усвідомлення загрози, яка криється в бездуховності, нікчемності інтересів, емоційної недорозвиненості людей і юнацтва, повернуло систему освіти до загальнолюдських цінностей. Серед останніх у загальному русі за гуманізацію цієї системи поступово зростає роль мистецтва.

    Виховний потенціал мистецтва міститься у самій його суті і пояснюється тим, що емоційна сторона свідомості, естетичні ідеали особистості – первинні стосовно інтелекту в формуванні духовних інтересів, ставлення до світу взагалі.

    З-поміж  інших видів мистецтва образотворче є унікальним у вирішенні завдань як художнього так і особистісного розвитку, громадського і духовного становлення підростаючого покоління. Це зумовлено не тільки природою сприймання образотворчого мистецтва, а й тим, що вже в ранньому віці образотворча діяльність становить одну з найдоступніших і емоційно-захоплюючих форм творчості.

    В аспекті зазначеного проблема радикального поліпшення  емоційно-естетичного  і духовно-морального виховання  диктує такий розподіл акцентів завдань  у викладанні образотворчого мистецтва, серед яких виховні  та художні розвиткові були б провідними стосовно навчальних. Адже саме вирішення художньо-розвиткових завдань передусім формує рівень художньо-творчої свідомості індивіда, що й визначає ступінь включення учнів у глобальні культурогенні процеси. З огляду на викладене – мету художнього виховання засобами образотворчого мистецтва в стислій, сконцентрованій форм можна визначити як розвиток у дітей високих естетичних ідеалів, формування потреб, формування потреб і здібностей до образотворчого мистецтва в процесі художнього осмислення світу.

    Відомо, що здорове сприйняття в будь-якому  віці домінує над іншими. Через  це важливо якомога раніше закласти фундамент для подальшого активного  вдосконалення  зорової системи  учнів.

    Художня діяльність  дитини починається ще задовго до того моменту, коли вона вперше переступить поріг школи. Більшість наших дітей, відвідує дитячі садки, а пізніше художні школи, де наступає досить широке знайомство з олівцем, папером, фарбами і пензлем.

    Ми знаємо, що в дитячих художніх школах діти часто малюють, вирізують з паперу, наклеюють, займаються з різними природними матеріалами. Все це сприяє розвиткові творчих здібностей дитини. Дитина часто починає малювати ще до відвідання шкли. Як тільки може втримати олівець, починає ним креслити впевнені лінії по папері, хоч у той час ще не надає малюнкам будь-якого змісту. Оте це ще не творчість, а немов підготовка руки, ока, мислення до творчості, яка наступає в школі.

    Досвід  роботи в загальноосвітніх і дитячих художніх школах, студіях і гуртках образотворчого мистецтва показує, що всіх дітей можна навчити образотворчого мистецтва. Багато дітей, які вступають до студій, які вступають до студій, у дитячі художні школи з низьким або незадовільним рівнем образотворчої підготовки, завдяки заснуванню відповідних форм і методів навчання згодом успішно закінчують школу, а в ряді випадків – художні училища і художній інститут.

    Діти, які закінчивши художню школу  чи студію і не займаються мистецтвом професіонально, на все життя зберігають любов до нього і малюють як кажуть “для душі”. Вони стають активними пропагандистами образотворчого мистецтва і в міру можливостей вносять елементи творчості в навчання або в роботу за фахом.

    Трапляються випадки, коли діти, які на думку  педагогів мають дуже посередні здібності до малювання, стають потім художниками-професіоналами.

    До  дитячих художніх закладів треба  приймати всіх дітей: і тих, які бажають  малювати, ліпити тощо, незважаючи на ступінь  обдарованості, і тих, які не виявляють  особливого інтересу до образотворчого мистецтва.

     1.2. Виховні  можливості мистецтва  у морально-естетичному  розвитку старшокласників.

Педагогічна практика останнього часу все частіше звертається  до мистецтва як засобу виховання  школярів, головна мета якого, на думку Д. Д. Шостаковича, піднести людину, зробити її шляхетною, укріпити в ній гідність, віру у свої внутрішні сили, у своє велике призначення.

    В умовах утвердження державності, коли головним чинником української спільноти  є значущість людської особистості, проблема виховання старшокласників засобами мистецтва набуває особливої актуальності. Глибоко усвідомлений світ художніх цінностей у співвідношенні з особистим життєвим досвідом дає можливість розвивати молодій людині свої моральні якості і творчі здібності, стверджувати, себе як емоційну і розумово-вольову особистість. Мистецтво у духовній свідомості суспільства виступає незмінним засобом зв'язку людини і людства.

    Одним із важливих і могутніх засобів впливу виданих творів мистецтва на людину є його моральні цінності.

    Питання моральної чистоти, честі, совісті, обов’язку особливо важливі в  загальному процесі формування духовного  світу молоді.

    Існує стародавня індійська притча про  те, як Вогонь, Вода і Честь дійшли до роздоріжжя, де вони мали розійтися  в різні боки. Вогонь сказав, що коли раптом вони загублять його слід, і захочуть знайти, нехай ідуть у той бік, ще тепло. Вода сказала, що її можна знайти, приєднавшись до тих, хто йде задовольнити свою спрагу. А Честь мовчала.

    – За якими ж ознаками шукати тебе, коли загубимо? – запитали її Вода і Вогонь. І Честь тихо відповіла: “Той, хто втратив мене, уже ніколи повернути не зможе. Я буваю тільки з тими, хто мене не губить”.

    Твори мистецтва всіх часів і народів  нагадують про високе призначення  людини, про її право на свободу і щастя, на повне розкриття своїх здібностей та обдарувань. Мистецтво прилучає нас до вищих можливостей людини, відкриває ті безмежні простори, про які ми забуваємо часом у буденних турботах. У повсякденному житті поняття Істини, Добра, Краси можуть видатися надто загальними, абстрактними, далекими від щоденних потреб існування. Але без них втрачає смисл саме існування. У художніх творах Істина, Добро, Краса постають у конкретному та переконливому втіленні. Тому мистецтво допомагає нам бачити їх і в реальній дійсності в нашому власному житті.

Сутність мистецтва  глибоко гуманістична за своєю природою, так як у центрі його інтересів  завжди стоїть людина. Мистецтво і  мораль мають єдину мету — удосконалення  особистості. На жаль, складний стан проблеми мистецтва і моралі у сучасному житті не сприяють якісному вихованню молоді. Це становище зумовлене, по-перше, тим, що морально-естетична вихованість школярів віддзеркалює загальну кризу культури суспільства; по-друге, моральна і естетична ентропія стала наслідком ідеологізації мистецтва і моралі; по-третє, ідеологічні інтереси держави були визначені вищими за художні та моральні, які, в свою чергу, призвели до моралізаторства і в мистецтві, і в моралі.