Шпаргалка по "Педагогике"

№ 6. Система педагогічних наук. Взаємозв’язок педагогіки з філософією, психологією, соціологією, етнопедагогікою та іншими науками.

 Між предметні зв’язки педагогіки – зв’язки педагогіки з іншими науками, що дають змогу глибше пізнати педагогічні факти, явища, процеси. Філософія, соціологія, естетика допомагають педагогіці визначити мету виховання, правильно врахувати дію загальних закономірностей людського буття і мислення, надають оперативну інформацію про зміни в науці та суспільстві. Коригуючи спрямованість виховання, психологія вивчає закономірності розвитку психіки людини, а педагогіка – ефективність виховних впливів, які призводять до змін у психіці людини. Кожний розділ педагогіки спирається на відповідний розділ психології. Анатомія і фізіологія – база для розуміння біологічної сутності людини: розвитку вищої нервової діяльності, першої та другої сигнальних систем, розвитку і функціонування органів чуттів, опорно-рухового апарату, серцево-судинної та дихальної системи; співвідношення природних та соціальних факторів у розвитку людини. Гігієна дітей та підлітків як галузь гігієни сприяє організації на наукових засадах в закладах освіти закладів щодо зміцнення здоров’я, фізичного розвитку школярів, трудової діяльності дітей та підлітків, плануванню будівництва та обладнання навчальних закладів різних типів. У взаємозв’язку з медициною педагогіка розробила систему засобів, що дають змогу досягти терапевтичного ефекту й полегшати процеси соціалізації, компенсувати наявні дефекти; корекційна педагогіка. Історія – розвиток виховання пов’язаний з розвитком суспільства. Література – вивчає людину в суспільстві, показує систему її соціальних зв’язків та інтересів. Географія – вивч. особливості певних регіонів (вплив на навчально- виховний процес). Політологія – освітня політика є відображенням певної ідеології. Екологія – вивчає вплив природи на людину. Математика ,кібернетика – обробка результатів. Археологія – це здобутки минулого. Економічні науки – економічна політика-необхідна умова розвитку світу. 
Зв’язок педагогіки з іншими науками відбувається у різних напрямках. 1. – це спільність об’єктів, понять, закономірностей, концепцій, предметів, процесів, критеріїв, методів. 2. – взаємодія, взаємовплив, інтеграція. 3. – педагогіка спирається на ідеї інших наук, використовує їх методи дослідження, спільно проводить дослідження, дає замовлення іншими науками на дослідження певних явищ. 

 

№ 13. Сутність і особливості виховного процесу. Ідеал національного виховання у творах Г. Ващенка

Виховання – спеціально організований процес педагогічного впливу на особистість, що розвивається з метою формування у неї конкретних рис і якостей. (це цілеспрямований спец. організований процес взаємодії вихователя і вихованця з метою формування позитивних властивостей і якостей особмстості)

Сутність  процесу виховання: зовнішнє (об'єктивне) стає надбанням внутрішнього (суб'єктивного), переводиться в область свідомості людини з тим, щоб знайти своє вираження і відображення в результатах подальшої поведінки і діяльності. При цьому визначальне значення мають не самі по собі умови розвитку, а фактичне місце людини в цих умовах, її відношення до них, характер діяльності.

Особливості: 1. багатофакторний характер (становлення особистості відбувається гад дією школи, сім'ї, суспільства, оточуючого середовища). 2. є довготривалим, і по суті, процесом неперервним (виховання протягом всього життя). 3. Результати носять, як правило, неоднозначний характер. Ускладнюється цілим рядом обставин: - наявністю різноманітних впливів на дитину (школа, сім'я, друзі, вулиця); - наявність уже сформованих поглядів, смаків, звичок, прагнень, - труднощами вивчення внутрішнього стану учня; двосторонній хар-р; багатогранність завдань і змісту; історичний хар-р; трудність розкриття внутр світу дитини; багацтво форм, методів, прийомів, засобів; неперервність; внутр сторона: самовиховання, зовн сторона: взаємодія, розгляд вих-ня у соц (передача досвіду) і пед значенні, різні види вих-ня.

Критерії  виховання: процес виховання є ефективним, якщо він приводить в рух мотиваційну і практично-діяльнісну сферу особистості, забезпечує єдність свідомості діяльності і спілкування учнів, формує в них соціальне цінні методи поведінки і звички.

Ідеал – це уявлення про  зразок людської поведінки і стосунки між людьми, що виходять із розуміння  мети життя.

 Григорий Ващенко народився в с Богданівка на Полтавщині в козацькій родині   У 1898 р   закінчив Полтавську духовну семінарію , у 1903р.- Московську Духовну Академію   Проте священиком не став  а після 1917року активно включився в розбудову українського шкільництва Працював викладачем Полтавского вчительського інституту 
згодом      керівником кафедри педагогіки   У 1933р   його було звільнено з інституту за   пропаганду буржуазного націоналізму Після війни емігрував до Мюнхена де працю вав професором педагогіки Українського Вільного Універси тету ректором Богословської Академії Г Ващенко присвятив своє життя створенню української національної педагогіки на основі християнського ідеалу 
Його повний курс педагогіки складався з кількох підручників    Загальні методи навчання    виданий у Полтаві і заборонений до використання у 1933р Система освіти у самостійній Україні     Система навчання     Виховний ідеал     Ви ховна роль мистецтва      Засоби естетичного виховання Тіловиховання як засіб виховання волі і характеру

Г  Ващенко був переконаний   що українська національна система  освіти може існувати тільки на підґрунті ідеалістичного світосприйняття та утвердження християнської моралі шляхом перетворення віри в Бога у внутрішнє переконання людини   Однак його християнський ідеал в сучасному розумінні досить абсолютизований   так само   як дещо переоціненим є розуміння ролі нації в історичному та політичному аспектах У теоретичному обґрунтуванні педагогічної системи  української держави  Г Ващенко виступив як педагог      ідеаліст   переконаний   що нового громадянина української держави можна створити навчально виховними засобами   і тільки   Суттю його педагогічних і філософських поглядів став релігійний консерватизм   спроба обмеження розвитку нової української генерації християнською ідеологією

 

№ 20. Сутність, основні функції та структура процесу навчання.

Процес навчання - це цілеспрямована взаємодія того, хто вчить, і того, хто навчається в засвоєнні і передачі знань, формуванні умінь і навичок, розвитку розумових здібностей, пам'яті, кваліфікації

Структура – це зв'язок та послідовність результатів. Це мета, зміст і результат.

 Мета – це ідеальна модель бажаного результату засвоєння змісту освіти.

Зміст – зміст освіти (сис-ма ЗУН) організаційна форма (урок), методи і засоби.

Результат – об’єктивно фіксовані кількісні і якісні зміни особистості учня відносно початкового стану.

Структура процесу  навчання – викладання та учіння.

Учіння – це сис-ма пізнавальної дії учня, спрямована на розв’язання навчально-виховних завдань.

Викладання – це впорядкована д-ть педагога, спрямована на реалізацію мети навчання.

Основні компоненти процесу навчання: цільовий, стимульовано-мотиваційний,  змістовний, операційно-діяльносний; контрольно-регулюючий; оціночно-результативний.

Цільовий: забезпечення усвідомлення педагогами і передачу учням мети викладання кожного предмету. Це усвідомлення мети залежить від попереднього матеріалу, рівня освіченості учнів та від  цілеспрямованості вчителя, його вміння поставити і роз'яснити цілі і  завдання виховання.

Стимульовано-мотиваційний: постає як продовження цільового тшьки в умовах внутрішнього постійного усвідомлення учнями їх власного стимулу до діяльності.

Змістовний містить усе те, що є в програмах і підручниках І про що мають дізнатися учні.

Операцтно-діяльносний охоплює всі методи і прийоми, якими оперує вчитель в процесі своєї діяльності. Включає всі форми організації навчального процесу.

Контрольно-регулюючий: включає методи контролю, самоконтролю і взаємоконтролю, якими користується вчитель паралельно з викладом нового матеріалу.

Оціночно-регулятивний: передбачає оцінку педагогом і учнями якості своїх знань, узгодженості в оцінці, як своїй, так і вчителя.

Основні функції  навчання. Освітня - передбачає засвоєння наукових знань, формуванню навичок, умінь, наукового світогляду і відповідних його складових. Виховна - невіддільна від освітньої, формує в учнів світогляд, моральні, трудові, етичні, естетичні уявлення, погляди, переконання, систему ідеалів, фізкультуру, способи поведінки і діяльності в суспільстві. Розвиваюча - в ході навчання крім формування знань і спеціальних умінь потрібно примінити спеціальні міри по загальному розвитку школярів, розвивати сенсорне сприйняття, інтелектуальну, вольову, емоційну, мотиваційну сфери.

 

№21. Функції процесу  навчання, їх взаємозв’язок.

Розвиваюча  функція навчання - особлива для розуміння розвитку учня має психолого-педагогічний зміст. Розумовий розвиток учнів краще забезпечується при застосуванні проблемно-наукової групи методів: кмітливість (спритність їх думки набагато посилюється, коли дітей змалку привчають не тільки завчати матеріал, але й розмірковувати над ним, коли на підлітковій стадії (11-13р.) цілеспрямовано формується у них абстрактне мислення.

У процесі викладання української  мови і літератури, зарубіжної літератури розвивати в учнів загальну культуру і моральні якості. У процесі вивчення Іноземної мови учні прилучають до здобутків світової культури. При  вивченні математики в них формується логічне мислення, старанність, двоїстість мислення при розв'язуванні складних задач і рівнянь.

Саме розвиток визначає кінцевий результат навчально-виховного процесу. Коші вчитель не прагне розвивати  в учнів у ході свого викладення - він перестає бути педагогом.

Виховна функція - невіддільна від освітньої, формує в учнів світогляд, моральні, трудові, етичні, естетичні уявлення, погляди, переконання, систему ідеалів, фізкультуру, способи поведінки і діяльності в суспільстві.

 

№ 37. Загальні поняття про методи і методичні прийоми навчання, їх характеристика.

Метод - це спосіб діяльності, направлений на досягнення певної мети.

Метод навчання – спосіб впорядкованої взаємодіяльності вчителя та учнів спрямована на досягнення мети навчання. (метод навчання = метод викладання + метод учіння).

 Прийоми - складова частина методів навчання.

Методи: загальні (при викл всіх предметів), спеціальні (окремих  предметів).

Існують різні  типи класифікації: 1) За джерелом передачі і хар-ом сприймання інформації: методи словесного навчання; методи роботи з книгою; спостереження І експериментальне вивчення явищ І процесів; вправи. 2) За характером пізнавальної діяльності учня: репродуктивні, продуктивні; дослідницькі. 3) За призначенням: репродуктивні (переказ, робота за інструкцією); творчі (які допомагають відтворити набуті знання в нових умовах, варіативні вправи).

Основні групи методів навчання: 1) Методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності (спрямовані на передачу і засвоєння ЗУН):

За джерелом інформації: словесні (лекція, бесіда, семінар), наочні і практичні методи (аспект передачі і сприйняття навчальної інформації);

За логкою отримання  знань: індуктивний, дедуктивний;

За хар-ом пізнавальної діяльності: пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемно-науковий (аспект мислення), частково-пошукові, дослідницькі;

За аспектом керування  навчанням: методи самостійної роботи і роботи під керівництвом вчителя (аспект управління навчанням).

2) Методи стимулювання і мотивації навч-пізн д-ті:

 методи стимулювання мотивації і інтересу до процесу навчання (пізнавальні ігри, навчальні дискусії, диспут, зацікавленість, ств ситуації успіху);

 методи стимулювання  і мотивації обов'язку і відповідальності (методи заохочення, покарання, пред'явлення  нових вимог, створення ситуації  успіху).

3) Методи контролю і самоконтролю(Перевірка рівня ЗУН): методи усного контролю і самоконтролю (фронтальне, індивідуальне опитування, тестування); методи письмового контролю і самоконтролю; методи лабораторно-практичного контролю і самоконтролю.

Оптимальний вибір методів. відповідність методів навчання принципам навчання, меті; відповідність змісту даної теми; — відповідність цілям і задачам навчання, - відповідність можливостям дітей;  відповідність умовам навчання; відповідність можливостям вчителя (досліджувати рівень теоретичної і практичної підготовки, особистих якостей вчителя); відповідність належним умовам і відведеному часу; врах інтересів та активності учнів, вік, сформ умінь та навичок, взаємини учнів з вчителем.

В довільному акті навчальної діяльності завжди поєднується декілька методів, вони взаємопроникненні один в одного, одну й ту ж взаємодію  учня і вчителя (але один з них  буде домінуючим).

Можна  класифікувати також  за  ступенем розповсюдженості:

1) традиційні,стандартні, загальновідомі

2) нестандартні, нетрадиційні, авторські

 

№ 41. Характеристика методів стимулювання та мотивації пізнавальної діяльності школярів

Мет.стимулювання та  мотив навч.діял.учнів-методи, спрямовані на формування позитивних мотивів нав-ня, що стимулюють пізн. активність і сприяють збагаченню школярів навч.інформацією.

• Стимулювання та мотив-ю інтер. до нав-ня( метод навч.дискусії, м.забеспечення успіху у навчанні, м.пізнавальних ігор, м.створення сит.в процесі викладання навч.матеріалу, м.створення новизни навч.мат., м.опори на життєвий досвід учнів).
1. дидактичні ігри(пізнав. ігри,вікторини)-це спец.- планований та пристосований до досягнення навч. цілей вид ігрової д-ті.У навч. процесі грун-ся на ств-ні ігрових ситуацій.
2. аналіз життєвих ситуацій;
3. ств-ня ситуацій успіху в навчанні;
• Мет.стимулювання обов’язку і відповідальності до навч.(пояснення сусп та особистісної значимості учня; заохочення; оперативний контроль) .

 Ці методи передбачають  пояснення учням суспільної та  особ-ї значущості учіння; висування  вимог ,дотримання яких озн.  ними свого обов’язку , заохочення  їх до умілого вик-ня навч. обов’язків, оперативний кон-ль за викон.  вимог і в разі потреби-àвказівки на недоліки (Люда дура- не діктує і лягає спати)

 

№ 42. Методи контролю і самоконтролю в навчанні.-   сукупність методів які дають можл-ть перев-ти рівень засв-ня і сформ-ті ЗУН: