Цивілізаційна теорія Хантінгтона

РЕФЕРАТ 
 
 
 

ЦИВІЛІЗАЦІЙНА ТЕОРІЯ ХАНТІНГТОНА 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Львів-2011

     ВСТУП

          Реалії нашого сьогодення щоразу  вказують на те, що світова  історія – зовсім не стихійне  явище, непідвладне волі та  розуму людини, а, швидше, результат розрахунку та стратегічної побудови геополітичних позицій та принципів тих чи інших держав на світовій арені. Здавна люди шукають сприятливі географічні умови для проживання і, знайшовши відповідне пристанище, з часом створюють там державу з властивою лише їй   культурою, системою цінностей, побутом, життєвим укладом, ментальністю. Вже давно не є таємницею той факт, що саме географічне розміщення того чи іншого суспільно-політичного утворення людей відіграє одну із найвизначніших ролей у його подальшому існуванні.

          Географічне розташування, наявність  виходу до моря, чисельних природних  ресурсів, політично та економічно  сильних сусідів – всі ці  чинники мають значний вплив  на розвиток кожної держави.  Саме вплив географічних чинників  на політичні процеси у країні та поза її межами вивчає наука геополітика, яка зародилася ще у ХІХ столітті. Безліч геополітичних теорій та концепцій видатних мислителів намагалися дати чітку картину міжнародних відносин у періоди різних історичних епох. Більш того, творці таких концепцій неодноразово будували геополітичні прогнози на майбутнє, намагаючись передбачити політичне та стратегічне розташування сил на світовій арені. Не став винятком і видатний філософ та політолог, директор Інституту стратегічних досліджень при Гарвардському університеті Семюель Філіпс Хантінгтон  (1927-2008 рр.), який запропонував власну модель побудови світу. ЇЇ суть науковець спочатку виклав у статті «Зіткнення цивілізацій» («Clash of civilizations»), що була опублікована 1993 року у журналі «Foreign Affairs». Цей науковий твір викликав широкий публічний резонанс у фахових колах. У ньому Хантінгтон здійснив геополітичний аналіз стану світової політики після періоду «холодної війни» і висловив думку про те, що центральним і найбільш небезпечним аспектом у процесі зародження глобальної світової політики стане конфлікт між різними цивілізаціями.

          Більш ґрунтовно та детально  своє бачення науковець висвітлив у праці «Зіткнення цивілізацій», яка вийшла в світ у 1996 році. У цій книзі автор дає визначення сучасному багатополюсному світу, де описує витоки такого феномену, як «західний універсалізм», а також аналізує історію конфліктів між цивілізаціями, прогнозуючи співіснування західного та ісламського світів.

          На думку вченого, основні відмінності  між людьми у новому світі носитимуть не ідеологічний, політичний чи економічний, а культурний характер, при цьому ці відмінності будуть причинами конфліктів між світовими цивілізаціями. Зокрема, цивілізацію Хантінгтон визначає як людську спільноту у своїй найвищій формі розвитку, а зіткнення цивілізацій виступає у якості глобального за своїм масштабом міжродовим конфліктом.

          Власне культурно-цивілізаційний  конфлікт так званих «Східного»  і «Західного» світів розвивається, згідно цивілізаційної теорії, не на ґрунті політичного, соціального, чи культурно-релігійного протистояння, а швидше на підставі несумісності світоглядних етико-моральних концепцій. Ця, свого роду, конкурентна боротьба цивілізацій Сходу і Заходу до певного часу перебувала у стані пасивного протистояння, що полягав лише у декларації абсолютно різних автономних світоглядних систем. У сучасних конфліктах  прослідковується чітке цивілізаційно-ідеологічне підґрунтя, що робить концепцію «зіткнення цивілізацій», яка описує динаміку сучасних міжнародних відносин крізь призму конфліктів на цивілізаційній основі, надзвичайно популярною та актуальною для сьогодення.

     І. СВІТ ЦИВІЛІЗАЦІЙ: ІСТОРІЯ  ТА СЬОГОДЕННЯ

          Основна ідея роботи Самюеля  Хантінгтона «Зіткнення цивілізацій» полягає у твердженні, що в світі після «холодної війни» культура і різні види культурної ідентифікації визначають моделі згуртованості, дезінтеграції і конфлікту. Автор вказує на те, що в період «холодної війни» глобальна політика була біполярною: світ ділився на два великі блоки, перший представляли США разом з іншими процвітаючими могутніми державами, а другий - СРСР і небагаті соціалістичні країни. Існував ще один блок, що складався з країн третього світу - бідних, політично нестабільних держав - але вони не були геополітично вагомими. Безпосередня боротьба за світове панування - ідеологічне, економічне, військове - велася між США, що утворили НАТО, і СРСР, що об'єднав всі соціалістичні країни в організацію Варшавського договору.

           Але в 1991 році Радянський Союз, а разом з ним і соціалістичний табір, перестав існувати. Здавалося б, США стали єдиною панівною державою, здатною перебудувати на свій лад весь інший світ, але, на думку політолога, сучасна ситуація є дещо інакшою. Після «холодної війни» відбулися зміни в ідентифікації народів, для них все більш важливою стає не класова, політична, правова, а культурна ідентифікація. Світ і глобальна політика стали багатополюсними та поліцивілізаційними. Таким чином, Хантінгтон приходить до висновку, що вся людська історія - це історія цивілізацій, які в даний час набувають все більшого значення. Він називає цивілізацією найбільше «ми», усередині якого кожен відчуває себе в культурному плані як вдома і відрізняє себе від всіх інших «вони». 

       Цивілізація має найвищу культурну цілісність. Якщо вона складається з країн, у цих країн будуть більш тісні взаємини, ніж у держав, що не належать до такої цивілізації. Такі держави частіше вестимуть дипломатичні переговори та матимуть більший ступінь економічної взаємозалежності. 

          За історичним критерієм  Хантінгтон  виділяє 8 цивілізацій, більшість  з яких утворилися близько  1000 років тому. Кожна така висококультурна спільність зароджується, розвивається та досягає стадії зрілості, в період якої формується єдина держава, система культурних цінностей, економічний порядок, правові норми, розвивається наука, мистецтво. Та, все ж, поступово цивілізації занепадають, починаються заворушення, конфлікти, які можуть привести до її розпаду, хоча і цього цивілізація може уникнути, відродитися і стати ще більш могутньою. 

          Власне, використовуючи як критерії  особливості розвитку духовної  культури та релігії окремих  людських спільнот, Хантінгтон виділив  дев’ять великих цивілізацій,  що складають собою людство:  західну (атлантичну), православну (східнослов’янську), ісламську, китайську, індуїстську, латиноамериканську, африканську, японську, буддистську.

          Найважливішими серед визначених  цивілізацій у сучасному світі  філософ вважає:

          1. Західну (або атлантичну), що  спирається на цінності європейської культури, представлені також у масовій американській культурі, а її морально-етичні принципи ґрунтуються на християнстві;

          2. ісламську, притаманну, передусім,  арабським, але також й іншим  мусульманським країнам, які спираються на культуру Сходу та ісламський фундаменталізм;

          3. китайську, що базується на  традиційних цінностях конфуціанства,  під яким розуміють не лише  релігію, але й філософське  вчення.

          4. Східнослов’янську, побудовану  на православ’ї та російській культурі.

          Головною передумовою, основою  кожної цивілізації Хантінгтон  вважає культуру і різноманітні  види культурної ідентифікації,  які в сучасному світі, що  склалися після «холодної війни», й визначають моделі конфліктів.

     Автор також стверджує, що структура цивілізацій у період після «холодної війни» має наступний вигляд:

          - Країни-учасниці - у культурному  плані вони повністю ототожнюють  себе з однією цивілізацією. Приклад: Італія, Єгипет;

          - стрижневі держави - найбільш  могутні, центральні в культурному відношенні країни. У китайській цивілізації стрижнева держава - Китай, в японській - Японія, в індуїстській - Індія, у православній - Росія, у західній - це США. Існує також франко-німецький стержень в Європі, а між ними дрейфує додатковий центр влади - Великобританія. Ісламська, латиноамериканська та африканська цивілізації не мають стержневих держав, в даний час на їх роль претендують кілька країн, наприклад, серед ісламських держав - це Саудівська Аравія, Іран, Пакистан, Індонезія, Єгипет, Туреччина; серед африканських країн - найімовірніше ПАР;

          - країни-одинаки - не мають культурної  спільності з іншими народами. Приклад: Ефіопія, Гаїті;

          - розколоті країни - великі групи  населення цих країн належать  до різних цивілізацій. Приклад: Судан (мусульманська північ і християнський південь), Індія (мусульмани та індуїсти), Україна (уніатський, націоналістичний, україномовний захід та православний російськомовний схід);

          - розірвані країни - мають одну  панівну культуру, яка відносить їх до однієї цивілізацієї, але лідери цих країн прагнуть зовсім до іншої. Приклад: Мексика (за походженням населення - латиноамериканське, але лідери зближують країну до США), Австралія (є представником західної цивілізації, але прагне стати частиною Азії).

          Самюель Хантінгтон вважає, що після розпаду Радянського Союзу взаємини між цивілізаціями перебувають під безперервним, всепоглинаючим, впливом Заходу. Завдяки таким суто «західним» явищам як модернізація та вестернізація він (а, зокрема, США) претендує на те, щоб стати універсальною цивілізацією, тобто своєрідним культурним об'єднанням цінностей, вірувань, устроїв, традицій та інститутів, який приймається людьми всього світу. Зокрема, такими цінностями стають мова (ми бачимо, що англійська мова все більше приймає статус lingua franka і вже є засобом міжкультурного спілкування), релігія (християнізація світу), демократія, безпека, інформаційні технології та інше. Тобто Захід націлений на експансію інших цивілізацій для того, щоб поширити своє світове панування. Але науковець вказує й на інший не менш важливий факт: у міру проведення західною цивілізацією політики універсалізму, незахідні суспільства все більше розуміють, свою особливу етнічну самосвідомість, що дає їм можливість протистояти експансії Заходу, запозичувати найкраще, що у нього є , але при цьому зберегти і розвивати свою культурну ідентичність. Вони висувають наступне гасло: «Ми будемо сучасними, але не станемо вами».

          Всесвітня статистика вказує  на те, що ресурси Заходу виснажуються: знижується економічне зростання, зменшується чисельність населення, посилюється соціальна дезінтеграція суспільства, зростає рівень злочинності та, в цілому, відбувається деморалізація західних цінностей. Тому з'являються цивілізації, які досягли того рівня розвитку, насамперед економічного, військового, культурного, який дозволяє їм кинути виклик заходу. І цими цивілізаціями є ісламська та китайська. Загалом, в Азії на даний момент відбувається стрімке економічне зростання, що дає їй реальний шанс змінити співвідношення цивілізаційних сил на свою користь.

           На сході ж спостерігається швидке зростання мусульманського населення, а відповідно -  збільшення прихильників цінностей ісламу, особливо серед молоді, з його войовничістю, енергією, відданістю своїй культурі і вірі. Таким чином, ісламська цивілізація також є серйозним претендентом на роль світової країни-гегемона.

     ІІ. АЛЬТЕРНАТИВИ РОЗВИТКУ СВІТОВОЇ ІСТОРІЇ

          Проаналізувавши геополітичну ситуацію  у світі та виділивши основні  цивілізаційні типи, Самюель Хантінгтон прийшов до висновку, що найближчим часом суспільство чекає низка досить великих конфліктів між групами різних цивілізацій за право визначати напрями глобальної політики. У статті 1993 року він зазначив, що у новому світі основними джерелами конфліктів будуть вже не ідеологія і навіть не економіка. Найважливіші кордони, що розділяють людство, і переважаючі джерела конфліктів будуть визначатися культурою. Нація-держава залишиться головною дієвою одиницею в міжнародних справах, але найбільш значимі конфлікти глобальної політики будуть розгортатися між націями і групами, що належать до різних цивілізацій. Зіткнення цивілізацій стане домінуючим чинником світової політики. Лінії розлому між цивілізаціями - це і є, на думку філософа, лінії майбутніх фронтів.

          На думку автора, міжцивілізаційні  конфлікти матимуть дві форми:  на локальному (або мікрорівні) розгортатимуться  конфлікти на «лініях розлому», тобто між сусідніми державами,  що належать до різних цивілізацій,  всередині однієї держави між різними цивілізаційними групами, де дуже часто домінуватиме релігійна причина. Автор стверджує, що повторюваність, масштаби та рівень гостроти конфліктів вздовж ліній розломів значно збільшується через розбіжності у релігійних віруваннях.