Особливості місцевих органів влади і самоврядування в Україні

Орган держави — це структурний  елемент механізму держави, створений державою чи обраний безпосередньо народом колектив державних службовців (або один державний службовець), які наділені державно-владними повноваженнями та необхідними матеріально-технічними засобами для виконання завдань і функцій держави. [2]

Розкриття поняття, ознак даного органу дозволяє глибше пізнати механізм держави  загалом.

1. Хоч орган держави i володіє певною самостійністю, більш автономно, він служить частиною єдиного механізму держави, поміщається в державній машині i міцно пов'язаний з іншими її частинами.

2. Орган держави складається  з державних службовців, які знаходяться  в особливих правовідносинах  між собою i органом. Вони абстраговані  від сімейних, цивільних i інших  відносин, що не мають зв'язку  з державною службою, є офіційними.

Положення, права і обов’язки  державних службовців визначаються законом i забезпечують їх правовий статус. Об’єм i порядок користування ними владної правомочності встановлюються також законом i конкретизуються  в посадових інструкціях, штатних  розкладах i ін.

До числа державних службовців відносяться i посадові особи, які володіють  владними повноваженнями, видають правові  акти, самостійно проводять їх в  життя.

Службовця держави безпосередньо  матеріальних благ не проводять, тому зміст їх покладається на cycпільство. Вони отримують заробітну плату  в державному органі згідно з посадою, що виконується.

3. Органи держави мають внутрішню  будову (структуру). Вони складаються  з підрозділів. скріплених єдністю  цілей, ради досягнення яких  освічені, i дисципліною, яку всі  службовці. зобов'язані дотримувати.

4. Найважливішою ознакою органу  держави е наявність у нього  компетенції - владної правомочності  сукупності прав i обов'язків певного змісту i об'єму. Компетенція зумовлена предметом ведення, тобто конкретними задачами i функціями, які вирішує i виконує державний орган. Компетенція звичайно юридично закріплена (в конституції або поточному законодавстві). Реалізація органом держави своєї компетенції — це не тільки його вдачі, але i обов'язок.

5. Згідно з своєю компетенцію  орган держави володіє владними  повноваженнями, які виражаються:

а) в можливості видавати обов'язкові до виконання правові акти. Ці акти можуть бути нормативними або індивідуально-визначеними (акти застосування норм права).

б) В Забезпеченні виконання правових актів органів держави шляхом застосування різних методів, в тому числі методів примушення.

6. Для здійснення своєї компетенції  орган держави наділяться необхідною  матеріальною базою, має фінансові  кошти, свій рахунок в банку,  джерело фінансування (з бюджету).

7. Hapeштi, орган держави активно бере участь в реалізації функцій держави, використовуючи для цього відповідні форми i методи.

Розглянувши головні ознаки та структуру  механізму держави робимо висновок, що первинними елементами механізму  є органи підприємства і установи. Різні державні органи об’єднуючись утворюють державний апарат  та інші державні інститути.

Побудова і функціонування механізму  держави здійснюється на основі визначених принципів, що мають об'єктивний характер. Їхній всебічний облік як при  утворенні державних органів, так  і в процесі їхнього функціонування дозволяє забезпечити максимальну  ефективність державного керування  суспільством.

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. ВИДИ ОРГАНІВ ДЕРЖАВИ

2.1. Основні підходи до класифікації державних органів

 

Державні органи можуть бути класифіковані за різними критеріями. Залежно від способу утворення, часом функціонування тощо, розрізняють такі види органів держави:

1) за місцем у системі державного апарату:

- первинні, що формуються безпосередньо народом як джерелом влади і мають представницький характер;

- вторинні, що формуються первинними органами, походять від них і підзвітні їм;

2) за способом утворення:

- виборні, які обираються населенням чи представницькими органами;

- призначувані, що призначаються главою держави чи вищестоящими органами;

- успадковані, які передаються монархом у спадщину;

3) за часом функціонування:

- постійні, які створюються без обмеження строку дії для виконання основних завдань держави;

- тимчасові, які створюються для вирішення невідкладних завдань, викликаних надзвичайними обставинами;

4) за способом прийняття рішень:

- одноособові, в яких рішення приймаються керівником особисто, який несе за нього персональну відповідальність;

- колегіальні, в яких рішення приймаються після обговорення шляхом голосування (простою чи кваліфікованою більшістю голосів);

5) за територіальними межами діяльності:

- центральні, рішення яких поширюються на всю територію та населення держави;

- федеральні (характерно для федеративної держави), рішення яких поширюються на її суб'єктів;

- місцеві, рішення яких поширюються на певну адміністративно-територіальну одиницю;

6) за змістом, напрямом діяльності:

- законодавчі органи, які мають представницький характер та правотворчі функції;

- виконавчі органи, які здійснюють виконавчо-розпорядчі функції;

- судові органи, які мають незалежний характер, підкоряються лише закону і здійснюють функції правосуддя;

- контрольно-наглядові органи, які здійснюють контрольно-наглядові функції; [4]

До системи державних органів  України належать:

1) орган законодавчої влади — Верховна Рада України;

2) глава держави — Президент України;

3) органи виконавчої влади, що поділяються на:

- вищі (Кабінет Міністрів України);

- центральні (міністерства, державні комітети, центральні — органи виконавчої влади зі спеціальним статусом);

- місцеві (обласні, районні, міст Києва і Севастополя державні адміністрації, голови місцевих державних адміністрацій, відділи і управління обласних і районних державних адміністрацій, адміністрація державних підприємств, установ);

4) органи судової влади — Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції;

5) органи місцевого самоврядування, до яких входять:

- сільська, селищна, міська рада;

- сільський, селищний, міський голова;

- виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;

- районні й обласні ради;

- органи самоорганізації населення;

6) контрольно-наглядові органи, до яких належать:

- Генеральна прокуратура та її органи на місцях;

- податкові адміністрації, санітарні, контрольно-ревізійні та інші державні інспекції.

Як зазначалось вище, один із найважливіших  принципів організації і діяльності державного апарату є принципи розподілу влади. Відповідно до нього передбачається, що для чіткого функціонування держави в ній мають існувати, незалежно одна від одної, законодавча, виконавча та судова влада. У теперішній час за вказаним принципом побудовані конституції багатьох держав. [2]

2.2. Голова держави

 

Владоутворююче джерело  держави  – народ, незалежно від поділу влад та три гілки. Виникає потреба  в урегулюванні та узгодженні функціонування гілок влади на користь інтересів  народу. Таким регулятором і виступає голова держави.

Глава держави — це конституційний орган і одночасно вищий посадовець держави, що представляє державу зовні й усередині країни, символ державності народу.

Глава держави відповідно до конституцій різних країн розглядається як:

1) невід'ємна складова частина парламенту, тобто законодавчої влади, оскільки без його підпису закон є недійсним (монарх у Великій Британії, президент в Індії);

2) глава виконавчої влади і одночасно глава держави (Єгипет, СІЛА);

3) особа, яка є тільки главою держави і не входить до будь-якої гілки влади (Німеччина, Італія).

Залежно від форми правління, державного режиму глава держави може бути номінальним главою (імператор Японії, президент Індії), оскільки свої повноваження він здійснює за вказівками уряду, або реальним главою (король Марокко, президент СІЛА).

Глава держави буває одноосібним і колегіальним. У більшості сучасних держав діє одноосібний глава держави, це монарх у монархіях або президент у республіках. Колегіальний глава держави — це звичайно постійно діючий орган парламенту, ним обираний. Такою є Державна рада на Кубі, де немає президента, а главою держави є Голова Державної ради. У Швейцарії повноваження глави держави здійснює Федеральна Рада, що виконує одночасно функції уряду. Голову Федеральної Ради називають президентом, але істотних повноважень він не має. В Ірані повноваження глави держави розділені між керівником держави, обраним особливим чином із вищих духовних осіб-мусульман, і Президентом республіки («двоголова президентура »).

У Боснії та Герцеговині роль глави  держави виконує Президія, до складу якої входять три члени — боснієць, хорват і серб. У Об'єднаних Арабських Еміратах існує «колективний монарх», у Малайзії — виборний монарх.

Глава держави має деякі загальні для всіх країн повноваження. Відносно парламенту це — скликання сесій, публікація законів, право розпуску, інколи — право вето.

Глава держави формує уряд, або формально його затверджує, має право звільняти міністрів і відправляти уряд у відставку (часто це формальний акт), призначати суддів, надавати громадянство і право притулку, укладати і ратифікувати певного роду міжнародні угоди, призначати дипломатичних представників, нагороджувати, помилувати засуджених тощо.

Здійснення цих повноважень на практиці залежить від форми правління і реального положення глави держави.

Крім того, при будь-якій формі правління одні повноваження глава держави може реалізовувати самостійно, а для здійснення інших потрібна згода або затвердження парламенту (для призначення послів у США потрібна згода Сенату) або навіть згода уряду (у парламентарній республіці).

У парламентарних республіці і монархії, у багатьох парламентарно-президентських республіках, для того, щоб діяли деякі акти президента або монарха, прем'єр-міністр повинен скріпляти їх своїм підписом (контрасигнатура).

Монарх має низку прав щодо парламенту: скликання сесій, розпуску (звичайно нижньої палати), призначення членів верхніх палат (там, де це прийнято), затвердження та публікації законів. Він призначає (або затверджує) главу уряду та міністрів, але з урахуванням думки парламентської більшості. Формально він вважається верховним головнокомандувачем і представляє країну в міжнародних відносинах. Але фактично ці повноваження здійснюються урядом (або відповідним міністром).

Роль монарха в різних країнах різна: так, в абсолютній монархії він має необмежену владу, а посаду прем'єр-міністра посідає, як правило, найближчий родич монарха, в дуалістичній монархії він сам підбирає та призначає міністрів, реально очолюючи уряд, в парламентарній — царює, але не править.

У більшості країн главою держави є президент, який обирається або населенням, або парламентом, або шляхом особливої виборчої процедури.

Президент приймає іноземних дипломатичних представників, призначає послів до інших держав, у ряді країн ратифікує (затверджує) міжнародні договори та угоди, є верховним головнокомандувачем збройними силами. У деяких країнах президент має право розпускати парламент, відмовити у схваленні закону, передати його на повторний розгляд парламенту.

У парламентарних і президентських республіках роль і повноваження президента далеко не однакові. У президентській республіці він здійснює повноваження самостійно, в парламентарній — за порадою уряду, в змішаних діє самостійно, але при рішенні деяких питань зв'язаний парламентом.

У парламентарних республіках президент є малоактивною фігурою у внутрішніх справах, він затулений главою уряду, в руках якого зосереджена реальна влада. Наприклад, розпуск парламенту в таких державах, хоч і оформляється указом президента, здійснюється за рішенням уряду; для призначення уряду потрібна згода парламенту.

Акти президента не мають чинності без підпису глави уряду або міністра, до ведення якого належить предмет акта.

У президентських республіках президент — центральна політична фігура. Так, президент США є одночасно главою держави й уряду, відповідального перед ним, а не перед Конгресом. Тільки на вищі федеральні посади президент призначає «за порадою і з відома» Сенату. Він видає укази з різних питань державного життя.

У відповідності зі ст. 5 Конституції  Україна є республікою. Главою держави з такою формою правління є Президент. Його повноваження регламентовані Конституцію України (ст. 102), а також законом про Президента, прийнятого 5 липня 1991 р.

Президент України виступає гарантом забезпечення i дотримання прав i свобод громадян, державного суверенітету, територіальної цілісності України, дотримання її законів i Конституції. Повноваження його різноманітні. Він представляє українську державу  в міжнародних відносинах, веде переговори, укладає міжнародні договори, угоди i так далі.