ЗМІСТ

Вступ

    Дослідження проблем забезпечення потреб у капіталі національних економік завжди знаходилось в центрі уваги економічної науки. Це зумовлено тим, що залучення фінансових ресурсів та їх перерозподіл в межах держави порушують глибинні основи господарської діяльності, визначаючи процес економічного зростання в цілому. В сучасних умовах вони виступають найважливішим засобом забезпечення умов виходу з кризи, структурних зрушень в народному господарстві, забезпечення технічного прогресу, підвищення якісних показників господарської діяльності на мікро - і макрорівнях. Активізація залучення додаткових фінансових ресурсів в реальний сектор економіки є одним з найбільш дієвих механізмів соціально-економічних перетворень.

    Актуальним  в нинішній час є поглиблене теоретичне дослідження ринкових форм і механізмів інвестиційної діяльності як одного з методів забезпечення потреб підприємств капіталі. Важливою проблемою виступає теоретичне обгрунтування критеріїв ефективності капітальних витрат, взаємозв'язку і взаємообумовленості капітальних вкладень і структурних зрушень в економіці, визначення пріоритетів в галузевій структурі інвестицій, а також всередині основних народногосподарських сфер: основного виробництва (власне виробництва), виробничої і соціальної інфраструктур. Не менше значення має також дослідження джерел і засобів формування капіталу підприємств, що спрямовуються на покриття додаткових витрат.

    Процес  становлення і особливості функціонування ринку капіталу постійно привертали увагу вітчизняних науковців: С. Архірєєва, О. Барановського, П. Бєлєнького, О. Делі, І. Дорошенка, С. Захаріна, В. Корнєєва, І. Лютого та В. Міщенка, С. Науменкової, С. Міщенко, О. Шарова та багатьох інших. Незважаючи на всебічне висвітлення особливостей функціонування як глобальної фінансової системи, так і фінансового ринку України, окремі диспропорції розвитку ринку капіталу залишалися поза увагою вітчизняних науковців.

    Мета роботи – дослідження структурних особливостей ринку капіталу в Україні, динаміки інвестування основного капіталу в останні роки в Україні та за її межами,; окреслення на цій основі напрямів і завдань побудови в Україні ефективно функціонуючого ринку капіталу.

    Предметом дослідження є процес розвитку ринку  капіталу та механізми інвестування основного капіталу в окремих  країнах, у тому числі й в Україні.

    Об’єктом  дослдіження є ринок капіталу, як сектор грошового ринку, на якому продаються і купуються грошові кошти на тривалий (більше одного року) термін для збільшення маси основного й оборотного капіталів за посередництвом банків, страхових компаній, інвестиційних і пенсійних фондів, фондів взаємного кредитування.

    Основними завданнями дослідження є:

• визначення сутності капіталу як економічної категорії;
• розгляд особливостей інвестицій капітального характеру;
• висвітлення специфічних рис сучасного стану ринку капіталу в Україні та тенденцій його розвитку;
• дослідження особливостей інвестування в основний капітал, яке притаманне Україні та іншим країнам світу;
• узагальнення поглядів щодо напрямків подальшого розвитку ринку капіталу в Україні.

    В ході дослідження були використані  методи загальнонаукового характеру (порівняння, аналізу, синтезу), а також спеціальні та специфічні методи дослідження (статистичного аналізу, прогнозування, причинно-наслідкових зв’язків тощо).

    Інформаційною базою дослідження слугують численні наукові статті, монографії та підручники, які присвячені розгляду теоретичних та практичних аспектів становлення ринку капіталу, а також статистичні матеріали, які містять інформацію щодо розвитку інвестиційних процесів та характеризують стан ринку капіталу в Україні.

1. Ринок капіталу

1.1. Капітал як ресурс економічної діяльності. Форми капіталу

    Первісне  значення слова “капітал” (від лат. саріtalis) — головний. Пізніше у  німецькій та французькій мовах  цим терміном стали позначати  головне майно, головну суму.

    Першу спробу дати науковий аналіз капіталу зробив Арістотель. Він увів поняття “хремастика” (хрема --майно, володіння). Під хремастикою Арістотель розумів мистецтво забезпечення достатку, або діяльність, спрямовану на накопичення багатства, на отримання прибутку, на вкладення і накопичення капіталу. Оскільки в античному світі важливу роль відігравав торговельний та грошовий (лихварський) капітал, то мета торговельної діяльності — безмежне накопичення багатства, постійне збільшення капіталу.

    Класики буржуазної політичної економії А.Сміт та Д.Рікардо ототожнювали капітал з накопиченою працею, запасом (машин, інструментів, сировини, одягу, їжі, грошей, тощо). Щоправда, А.Сміт до капіталу відносив лише ту частину запасів, що призначена для дальшого виробництва і приносить дохід. А.Сміт та Д.Рікардо зробили крок назад порівняно з Арістотелем, з'ясовуючи сутність капіталу [10, с. 58].

    Переважна більшість сучасних західних науковців  так само тлумачить сутність цього  поняття. Різниця між класиками  буржуазної політекономії та сучасними західними економістами полягає, по-перше, в тому, що останні значно розширили межі запасів, види накопиченої праці, розкриваючи сутність капіталу, включивши сюди дороги, мости, комп'ютери, споруди тощо. По-друге, сучасні західні економісти отримання доходу пов'язують не лише з названими речовими факторами виробництва, й з особистим, людським фактором виробництва. Речові фактори отримали назву фізичного капіталу, а людський — людського капіталу. Останній включає набуті знання, звички, енергію людей, а інвестиціями в людський капітал називають витрати на здобуття освіти, інформації, кваліфікації, на підтримання здоров'я, на виховання дітей тощо. Прихильники теорії “людського капіталу” вважають, що до нього належить особиста чесність у ділових контактах. По-третє, деякі західні науковці навіть ототожнюють капітал з грошима, з фінансовими ресурсами. По-четверте, вони ототожнюють капітал з часом, який при цьому розглядається як окремий фактор виробництва, що створює дохід.

    Позитивним  у наведених поглядах при з'ясуванні сутності капіталу є те, що ці учені всебічно розкривають матеріально-речовий зміст категорії, пов'язують капітал з різними факторами виробництва, з процесом отримання доходу. У цьому вони впритул наблизилися до розуміння сутності капіталу К.Марксом та Ф.Енгельсом. Маркс, зокрема, розглядаючи матеріально-речову структуру капіталу, зазначав, що він складається зі знарядь праці, сировини, засобів до існування, матеріальних продуктів, певної суми товарів, мінових вартостей. Він також розглядав капітал як накопичену працю, як відношення уречевленої праці до живої. Більше того, сучасні західні науковці повніше, ніж Маркс і Енгельс, розкрили матеріально-речову структуру капіталу, пов'язали його з особистим фактором виробництва, з часом.

    Але вони не доповнюють матеріально-речову сторону категорії капітал характеристикою його суспільно-економічної форми, не розглядають дію того чи іншого фактора в органічному взаємозв'язку з відносинами між людьми. Західним науковцям притаманний однобічний, метафізичний, а не всебічний, діалектичний підхід до аналізу сутності цієї категорії [10, с. 75]. Це певною мірою і позаісторичний підхід, який полягає у тому, що стверджується, ніби капітал існував у всіх суспільно-економічних формаціях. Зокрема, вони вважають, що лук і стріла в руках мисливця за первіснообщинного ладу були капіталом. Даючи таке тлумачення сутності капіталу, ці вчені асбтрагуються від поняття “наймана праця”, від суперечності між власниками значних засобів виробництва і безпосередніми виробниками, які здебільшого позбавлені таких засобів і для того, щоб прогодувати себе і членів своєї сім'ї, змушені продавати таким власникам свою робочу силу.

    Капітал – одна з найбільш використовуваних у фінансовому менеджменті економічних  категорій. Він є базою створення і розвитку підприємства й у процесі функціонування забезпечує інтереси держави, власників і персоналу. Будь-яка організація, що веде виробничу чи іншу комерційну діяльність повинна мати визначений капітал, що представляє собою сукупність матеріальних цінностей і коштів, фінансових вкладень і витрат на придбання прав і привілеїв, необхідних для здійснення його господарської діяльності [34, с. 26].

    Якщо  розглядати тлумачення капіталу з погляду  різних економічних дисциплін, то можна  помітити деяку неоднозначність. Так, наприклад, у своїй роботі «Бухгалтерський облік»  Н.П. Кондраков вказує, що капіталом організації є його майно. У той же час, відповідно до передмови до Міжнародних бухгалтерських стандартів, опублікованої Комітетом з міжнародних бухгалтерських стандартів у листопаду 1982 р., капітал являє собою різницю між активами і пасивами.

    Для своїх цілей, фінансовий менеджмент відбиває поняття капіталу з двох сторін. З однієї сторони капітал  підприємства характеризує загальну вартість засобів у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, інвестованих у формування його активів. При цьому характеризується напрямок вкладення засобів. З іншого боку, якщо розглядати джерела фінансування, можна відзначити, що капітал – це можливість і сукупність форм мобілізації фінансових ресурсів для одержання прибутку.

    Розглядаючи економічну сутність капіталу підприємства, слід зазначити такі його характеристики як:

    Капітал підприємства є основним чинником виробництва. У системі факторів виробництва (капітал, земля, праця) капіталу належить пріоритетна роль, тому що він поєднує усі фактори в єдиний виробничий комплекс.

    Капітал характеризує фінансові ресурси  підприємства, що приносять доход. У  даному випадку він може виступати  ізольовано від виробничого фактору у формі інвестованого капіталу.

    Капітал є головним джерелом формування добробуту  його власників. Частина капіталу в  поточному періоді виходить з  його складу і попадає в «кишеню» власника, а частина капіталу, що накопичується, забезпечує задоволення  потреб власників у майбутньому.

    Капітал підприємства є головним вимірником його ринкової вартості. У цій якості виступає насамперед власний капітал  підприємства, що визначає обсяг його чистих активів. Поряд з цим, обсяг  використовуваного власного капіталу на підприємстві характеризує одночасно і потенціал залучення їм позикових фінансових засобів, що забезпечують одержання додаткового прибутку. У сукупності з іншими факторами – формує базу оцінки ринкової вартості підприємства [24, с. 122].

    Динаміка  капіталу підприємства є найважливішим показником рівня ефективності його господарської діяльності. Здатність власного капіталу до самозростання високими темпами характеризує високий рівень формування й ефективний розподіл прибутку підприємства, його здатність підтримувати фінансова рівновага за рахунок внутрішніх джерел. У той же час, зниження обсягу власного капіталу є, як правило, наслідком неефективної, збиткової діяльності підприємства.

    Капітал підприємства характеризується різноманіттям  видів і систематизується по наступним категоріях:

    За  приналежністю підприємству виділяють  власний і позиковий капітал.

    Власний капітал характеризує загальну вартість засобів підприємства, що належать йому на праві власності і використовуваних їм для формування визначеної частини  активів. Ця частина активу, сформована за рахунок інвестованого в них власного капіталу, являє собою чисті активи підприємства. Власний капітал містить у собі різні по своєму економічному змісті, принципам формування і використання джерела фінансових ресурсів: статутний, додатковий, резервний капітал. Крім того, до складу власного капіталу, яким може оперувати суб'єкт господарювання, без застережень при здійсненні угод, входить нерозподілений прибуток; фонди спеціального призначення та інші резерви. Також до власних засобів відносяться безоплатні надходження й урядові субсидії. Величина статутного капіталу повинна бути визначена в статуті й інших установчих документах організації, зареєстрованих в органах виконавчої влади. Вона може бути змінена тільки після внесення відповідних змін в установчі документи.

    Додатковий  капітал включає вартість майна, внесеного засновниками (акціонерами) понад зареєстровану величину статутного капіталу; суми, що утворюються в  результаті змін вартості майна при  його переоцінці; інші надходження у власний капітал підприємства.

    Резервний капітал – це частина власного капіталу, виділюваного з прибутку організації для покриття можливих збитків і втрат. Величина резервного капіталу і порядок його утворення  визначаються законодавством і статутом організації.

    Нерозподілений  прибуток – основне джерело нагромадження  майна підприємства. Це частина валового прибутку, що залишилася після сплати податку на прибуток до бюджету і  відволікання засобів за рахунок  прибутку на інші цілі [25, с. 64].