Соціальна політика

• зменшення  негативних наслідків бідності шляхом надання короткотермінової адресної допомоги знедоленим верствам населення;

• запобігання  бідності шляхом створення умов для  участі громадян в соціальному страхуванні  в працездатний період.

Ці функції  знаходяться у певному протиріччі, і в перехідній економіці проявляються досить відчутно. Перехідний стан економіки України зумовив ту обставину, що соціальний захист населення реалізує в основному першу функцію, а для реалізації другої умов ще недостатньо.

Сучасну систему соціального захисту  населення в Україні складають  такі елементи: пенсійне забезпечення, допомога сім'ям з дітьми, житлові субсидії, допомога по безробіттю та ін.

Систему соціального захисту населення  можна представити у такий  спосіб (див. схему 5):

У січні 2002 р. активними заходами сприяння зайнятості населення (працевлаштування), що спрямовані на професійне навчання, громадські роботи, було охоплено 108,2 тис. осіб, що на 15 % більше, ніж у січні попереднього року. Незважаючи на обмежену кількість вільних робочих місць, число осіб, які отримали роботу за сприяння служби зайнятості у січні 2002 p., зросло порівняно з січнем 2001 р. майже на третину і становило 48,9 тис. осіб. Число осіб, які за направленням служби зайнятості проходили професійне навчання, зросло порівняно з січнем 2001 р. на 3,5 % і становило 50, 1 тис. осіб. У громадських роботах взяли участь 9,2 тис. незайнятих громадян, що в 1,2 раза більше, ніж у січні попереднього року.

Оскільки  системі ефективної зайнятості та питанням управління зайнятості було присвячено окрему тему, вважається за доцільніше розглянути напрям, пов'язаний з формуванням доходів населення.

Рівень  доходів членів суспільства є  найважливішим показником їх благополуччя, оскільки визначає можливості матеріального  та духовного життя кожного: відпочинку, отримання освіти, підтримки здоров'я, задоволення нагальних потреб. Серед чинників, що крім розмірів самої заробітної плати безпосередньо впливають на величину доходів населення, є динаміка роздрібних цін, ступінь насичення споживчого ринку товарами та послугами.

Грошові доходи населення, що отримуються через фінансово-кредитну систему, формують значну частину доходів населення:

• виплати  за державним страхуванням;

• банківські позички на індивідуальне житлове  будівництво, обзаведення господарством  для молодих сімей, членів споживчих  товариств (наприклад, на садове будівництво);

• відсотки за вкладами до банку, що нараховуються  за підсумками року;

• доходи від збільшення вартості акцій, облігацій, виграшів та погашень за позичками;

• лотерейні  виграші;

• тимчасово  вільні кошти, що виникають внаслідок купівлі товарів у кредит;

• виплати  різних видів компенсацій (внаслідок  каліцтв, збитків та ін.).

На формування доходів населення суттєво впливають  виплати за програмами державної  допомоги. За рахунок цих джерел здійснюються:

• пенсійне забезпечення;

• утримання  тимчасово непрацездатних громадян;

• виплати  різних видів допомоги (догляд за дітьми, медичне обслуговування, виплати  допомоги малозабезпеченим сім'ям на дітей, по безробіттю).

Співвідношення  в доходах населення частки трансферних  виплат та заробітної плати відіграє важливу роль у формуванні економічної поведінки індивіда, його трудової мотивації.

За домінуючої ролі заробітної плати в інтеграції загальної суми доходів формуються такі якості, як підприємливість, ініціатива. Підвищення ролі виплат за державними програмами допомоги

нерідко призводить до формування пасивного  ставлення до виробничої діяльності, психології утриманства.

Обов'язкові платежі населення здійснюються через фінансову систему у  вигляді різних видів податків та зборів. Через акумуляцію податкових платежів та зборів держава реалізує своє право на формування частини своїх ресурсів для здійснення в подальшому соціальної політики через перерозподіл грошових коштів, надання допомоги малозабезпеченим громадянам. Для захисту інтересів малозабезпечених громадян та недопущення зниження рівня благополуччя, нижче допустимого в даних конкретних умовах, держава встановлює пороговий мінімум в доходах, який не оподатковується. У той же час для високих доходів встановлюються прогресивно більш високі ставки податків — як прямих, так і непрямих.

Невідкладними заходами щодо реформування системи  соціального захисту є впровадження механізмів адресної допомоги найнезахи-щенішим  верствам населення з одночасною поступовою ліквідацією практики надання її через дотації та пільги всім категоріям населення, що їх потребують. Основними шляхами реалізації цих заходів слід вважати такі:

• запровадження  і фінансове забезпечення на державному рівні мінімальних соціальних гарантій (пенсій, стипендій, допомоги малозабезпеченим непрацездатним громадянам, безробітним);

• встановлення науково обґрунтованих пропорцій  між середніми мінімальними рівнями  заробітної плати і пенсій, допомогою  по безробіттю та допомогою малозабезпеченим громадянам пенсійного віку і сім'ям з дітьми, різними оцінками рівнів бідності;

• запровадження, виходячи з динаміки споживчих цін, попереджувальних заходів соціального  захисту населення, адресної допомоги і субсидій;

• захист купівельної спроможності малозабезпечених непрацездатних громадян і сімей через періодичний перегляд середньо-душового сукупного доходу, що дає право на допомогу.

Ці пропозиції є тактичними завданнями. Стратегічними  завданнями реформування системи соціального  захисту слід вважати значне зростання  ролі страхових підходів у її механізмах та створення законодавчих, інституційних і фінансових засад для нової системи соціального страхування, що передбачає обов'язкове страхування, пов'язане зі стажем роботи громадянина і його участю у створенні фондів соціального страхування; державне страхування окремих категорій громадян і відповідне забезпечення гарантій, які бере на себе держава (щодо військовослужбовців та ін.), добровільне страхування. Така система соціального страхування має забезпечити більш ефективний соціальний захист населення, об'єктивну диференціацію пенсій та інших соціальних гарантій відповідно до внеску кожного громадянина, його страхового статусу та ін.

З метою  створення умов для формування і  реалізації соціальної політики на основі визначеної стратегії економічного розвитку та фінансової стабілізації, забезпечення права кожного громадянина на достатній життєвий рівень Кабінет Міністрів України 24 травня 2000 року схвалив Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року.

Оскільки  соціальна політика держави базується на визначенні головної мети, пріоритетних напрямків політики у сфері оплати праці, доходів населення та соціального захисту, метою соціальної політики є забезпечення зростання рівня і поліпшення умов життя населення країни.

Серед програмних заходів щодо державної соціальної політики можна виділити насамперед такі: 

• виокремлення основних чинників, що впливають на поліпшення матеріального становища  населення (фінансова стабільність в країні, зростання виробництва  і продуктивності праці, підвищення рівня доходів бюджету, рівень заробітної плати, пенсій, стипендій, розвиток малого бізнесу тощо);

• визначення шляхів досягнення мети і вирішення  завдань соціальної політики щодо забезпечення гарантованості та своєчасності виплати  заробітної плати, пенсій, стипендій, допомоги та інших соціальних виплат; підвищення рівня заробітної плати та відповідності виконуваній роботі; впровадження режиму першочергової виплати заробітної плати із виручки, отриманої підприємством; забезпечення 100 %-го фінансування поточних виплат заробітної плати працівникам бюджетних установ; посилення відповідальності посадових осіб за затримку виплати заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат; подолання тенденцій подальшого розшарування суспільства за рівнем доходів; подальше реформування системи пенсійного забезпечення, зокрема, з урахуванням стажу роботи та трудового внеску; запровадження системи пенсійного страхування; підвищення адресності надання соціальної допомоги; введення в дію механізмів бюджетно-страхової медицини; реформування системи соціального захисту від безробіття; по мірі наповнення бюджету — започаткуван-ня виплат знецінених заощаджень населення;

• визначення основних заходів щодо здійснення соціальної політики (забезпечення введення в  дію законів України, що сприяють вирішенню соціальних проблем);

• висвітлення  наслідків впливу законодавчих актів  і урядових рішень щодо вирішення  завдань соціальної політики.

Формування  соціальної політики відбувається як з урахуванням укладених конвенцій  Міжнародної організації праці (МОП), так і вимог, що виставляються світовими організаціями при наданні фінансової допомоги.

У визначенні майбутніх напрямів економічного та соціального розвитку пострадянських країн беруть участь Міжнародний  валютний фонд (МВФ), Світовий Банк (СБ), Європейський Союз (ЄС), МОП. Згоди в дискусіях на тему соціального добробуту на світовому, регіональному і національному рівнях ще не досягнуто.

Україна як асоційований член Ради Європи розглядає  питання ратифікації Європейської Соціальної Хартії від 3 травня 1996 р. та Конвенції МОП № 102 (1952 р.) про мінімальні норми соціального забезпечення та впровадження принципів загальної системи соціального забезпечення по дев'яти категоріях: медична допомога, безробіття, виробничий травматизм, старість, охорона материнства, інвалідність, втрата годувальника, утримання сім'ї, допомога у разі хвороби. Це рішення визначено Генеральною Угодою між Кабінетом Міністрів України, Конфедерацією роботодавців України та Всеукраїнськими профспілками та профоб'єднаннями на 2002-2003 роки. Мінімальні вимоги Хартії зобов'язують нову країну-члена Ради Європи мати налагоджену систему соціальної безпеки та соціальної допомоги, бо цей документ є виразником загальної спадковості прав та принципів, спрямованих на обґрунтування соціальної політики.

Зокрема, частиною І Європейської Соціальної Хартії уряди країн, що підписали  Хартію, зобов'язані забезпечити  всім працівникам справедливу винагороду за працю, що гарантує достатній життєвий рівень для них самих та їхніх  сімей. На запит депутатських фракцій на Дні Уряду в Верховній Раді України 9 січня 2002 р. стосовно причин, що стримують ратифікацію Європейської Соціальної Хартії, Урядом наводилася аргументація Міністерства фінансів та Міністерства економіки з питань європейської інтеграції стосовно відсутності в Україні фінансових можливостей для виконання норм Хартії, зокрема щодо встановлення розміру заробітної плати та пенсій, спроможних забезпечити рівень життя, гідний людини, створення суспільства рівних можливостей для людей (в тому числі з фізичними вадами тощо).