Впровадження християнства на Русі та його вплив на розвиток політичної думки

    Розповідаючи  про локальне явище – похід  новгород-сіверського князя Ігоря 1185 р. в половецькій степ і його воєнну поразку, невідомий автор  «Слова…» у поетичній формі робить спробу сформулювати ряд узагальнюючих  висновків. Головну причину тяжкого  становища Русі він убачає в міжусобній боротьбі руських князів. Основний політичний зміст зосереджений у так званому золотому слові великого князя Святослава. Звертаючись до бояр та князів, він говорить, що головна провина Ігоря та причина його поразки полягає в тому, що той пішов на половців «собі слави шукати», а не захищати інтереси всієї держави. Те саме чинять й інші князі, дбаючи лише про свої уділи, а не про державу в цілому. Автор «Слова…» наголошує, що для князя не достатньо бути вправним воєначальником, потрібно ще й уміти побачити загальнодержавний інтерес і підпорядкувати йому особистий.

    “Слово  о полку Ігоревім” – видатний твір суспільно-політичної думки Древньої Русі, провідна ідея якого – ідея патріотизму – подана не з позицій світогляду панівних класів, а крізь призму інтересів народних “низів”. Автор підкреслює, що саме ці “низи”, прості люди – землероби, які створюють усі блага, найбільше страждають від князівських міжусобиць і загарбницьких війн інших ворогів-сусідів. Епізод про невдалий похід Ігоря взятий автором не для того, щоб посіяти зневіру, а щоб довести на цьому прикладі необхідність єднання всіх сил народу у боротьбі проти іноземних загарбників. Створення “Слова...” було проявом активного політичного втручання поета-громадянина, виразника корінних, інтересів народу в події, які могли призвести до загибелі держави.

    Важливе місце в політичній думці Русі належить “Молінню Даниїла Заточника” (ХІІІ ст.). Автор твору — один із феодально-залежних людей, що страждав від свавілля крупних феодалів і перебував в ув’язненні, звертається до князя, як до носія сильної державної влади, який може стримати свавілля феодалів і захистити Русь від зовнішніх ворогів.

    Обґрунтовуючи необхідність єдиновладдя князя, автор  цього твору досліджує причини  могутності окремих князівств, закликає до виважених політичних рішень, засуджує феодальні усобиці. Він є прихильником середнього достатку, оскільки надмірне багатство породжує зарозумілість, а бідність — злочинність.

    На  думку автора, до княжої ради треба  обирати радників не за знатністю (тобто  бояр), а за освітою та розумом.

    Князівську  владу автор вважає єдиною силою, здатною навести порядок у  країні. У зверненні автор малює  ідеалізований образ мудрого  і волелюбного князя, який піклується про благо підданих: «Вода —  мати рибам, а ти, княже, нам —  людям своїм. Земля плод, дає достаток, дерева, городину, а ти нам, княже, багатства  і славу». Князь, на думку автора «Моління», повинен бути грозою не тільки для зовнішніх ворогів, але й  для своїх підлеглих і всиляти  їм думку про непохитність феодальних відносин. В «Молінні Данила Заточника» автор прагне звернути увагу князя  не тільки на свої особисті образи від  бояр, але й на необхідність захисту  всіх людей, його князівства від боярського засилля. Автор пропагує ідею створення  нічим не обмеженої влади князя, при цьому попереджає князя: «Не  корабль топить людина, не вітер; те ж і ти, князю, не сам володієш, а в печаль ведуть радники твої».

    Ідеалізація князівської влади Данилом Заточником очевидна. Всі біди автор приписує головним чином діям бояр і чинів  князівської адміністрації. В «Молінні»  автор відстоює ідею сильного господаря, який спроможний отримати натиск зовнішньої навали і захистити своїх підлеглих  від зловживань і насильств з  боку бояр.

    Отже, княжа влада була основою державного управління на Русі. Існував і дорадчий орган — боярська дума, до якої входили  старі члени дружини (нащадки варязьких ватажків і слов’янських племінних вождів), а згодом і церковні ієрархи.

        Висновки.

    Саме  християнство з його концепцією «внутрішньої людини», самопізнання, самовдосконалення, з утвердженням свободи волі призвело до визнання київськими мислителями  «самовільного» вчення, що передбачало  високу активність людини в питаннях соціального, політичного й культурного життя».

    Феодальному суспільству Київської Русі властиві явища і соціальної, і ідейної опозиції. Оскільки релігія домінувала в теоретичному мисленні, ідейна опозиція обов'язково набувала релігійної форми, виробляючи такі ідеї, які відрізнялися від релігійної ортодоксії.

    Природний хід розвитку Київської феодальної держави був порушений татаро-монгольским  нашестям, яке призвело до підриву продуктивних сил суспільства, значною мірою зруйнувало традиційні політичні інститути. На підвладних територіях татаро-монголи вводили жорстку систему адміністрування, базовану на принципах колективної відповідальності та безумовного підкорення. Місцева адміністрація почала виступати як представник влади окупантів. Залишки державності Київської Русі продовжували зберігатися у важкодоступних районах українського Полісся та на крайніх західних землях – у Галицько-Волинському князівстві. Князь Данило Галицький і його наступники докладали значних зусиль для збереження та зміцнення своєї влади, реформуючи державне управління й ведучи боротьбу з татаро-монгольским впливом.

    Київська  Русь - своєрідний міст між Заходом і Сходом. Це створювало можливість широкого спілкування давньоруської культури з культурою Заходу і Сходу, сприяло збагаченню прогресивних здобутків обох світів. Таке проміжне становище Київської Русі мало і дуже серйозну загрозу втратити політична незалежність і своєрідність, самобутність. Русь стала природним бар'єром між кочовими племенами Азії і європейською цивілізацією. Та це коштувало Русі втратою державності.  

         Список використаної літератури:

1. Бебик В. М. Політологія для політика і громадянина: [Монографія]. — К.: МАУП, 2008. — 424 с.: іл.
2. Горлача М. І., Кремень В. Г. Політологія. Підручник — Харків: Друкарський центр «Єдіноpoг», 2001. — 640 с.
3. Ерышев А. А. История политических и правовых учений: Учеб. пособие. — 3-е изд., стереотип. — К.: МАУП, 2009. — 152 с.
4. Музиченко П. Історія держави і права України: Навчальний посібник/ Петро Музиченко,. - 5-те вид., випр. і доп.. - К.: Знання, 2006. - 437 с.
5. Новакова О.В., Пашина Н.П. та ін. “Основи політології”: Навчальний посібник. - Луганськ: вид-во СНУ ім. В.Даля, 2005. - 170 с.: табл. 4., 135 назв.
6. Ричка В.І."Київська Русь: чия спадщина?" // Київська Русь. № 3.‒К.: Віче, 2011.‒ 19 с. 
7. Танцюра В.І. Політична історія України : Навч. посібник. -К.: Академія, 2004. -487 с.
8. Терлюк І. Історія держави і права України: Доновітний час: Навч. посіб./ Іван Терлюк,; Львівський держ. ун-т внутрішніх справ . - К.: Атіка, 2006. - 399 с.
9. Терещенко К.Ф. Крик дванадцятого століття ― двадцять першому // Вісник Книжкової палати. ‒ 2011. - № 11. ‒ С.1‒2.
10. Щедрова Г.П. Щедрова Г.П., Барановський Ф.В., Орленко В. І. Історія держави і права України: Посібник для підготовки до іспитів/ В. І. Орленко, В. В. Орленко,. - К.: Вид. Паливода А. В., 2010. - 161 с.