Трипартистська модель соціального партнерства

  Трипартистська  модель соціального  партнерства.

1. Моделі соціального партнерства

  За роллю  та місцем владних структур в партнерських відносинах виділяються дві моделі соціального партнерства:

  Перша модель соціального партнерства інституціалізує  відношення основних сторін соціального конфлікту отримала назву трипартистської чи неокорпоративистської. В цій моделі держава, роботодавці та наймані працівники (в особі своїх представників) є рівноправними партнерами.

  Така модель широко практикується в країнах  де більшість у виборних державних  органах влади займають представники соціал-демократичної ідеології. Нині найбільш розвинена система трипартизму  існує в таких країнах як Німеччина, Швеція, Австрія. Вона діє переважно  на макрорівні у вигляді взаємодії  держави з організаціями праці  та капіталу загальнонаціонального  масштабу, спирається на такий компроміс  між основними соціальними класами, який зорієнтований на мету, відповідну досягненню суспільного благополуччя. Основу трудових відносин складає трудова  регламентація.

  Соціальне партнерство виникає в формі  трипартизму як спосіб узгодження інтересів  праці та капіталу в умовах, коли соціально-політична сила праці  зрівнюється з соціально-політичною силою капіталу. Трипартизм формується за участю держави, має обмежену кількість  агентів та чітку ієрархічну структуру.

  Підвищення  ролі держави в регулюванні економічного та соціального розвитку опирається на пошуки адекватних форм взаємодії  з групами інтересів. Тоді утворюється  діалог основних соціально-економічних  сил суспільства, які представлені профспілками та об'єднаннями роботодавців, при сприянні та безпосередній участі держави.

  Друга модель — двостороння співпраця (біпартизм) у регулюванні конфліктів роботодавців та найманих працівників в особі їх представницьких органів. У тих країнах, де роль держави у регулюванні трудових відносин невелика (США, Канада, Великобританія), практикується двостороння співпраця між об'єднаннями роботодавців і організаціями трудящих. Держава за такої соціальної моделі є лише арбітром або посередником у разі виникнення соціальних конфліктів, не допускаючи розвитку протистояння сторін до небезпечних для стабільності суспільства та держави. У цій моделі рішення соціально-трудових проблем за допомогою партнерства та діалогу переноситься на виробничій рівень підприємства, організації, асоціації, галузі. 

  Яскравим  прикладом такої системи є  система залучення робітників до участі в управлінні підприємством  та соціальна взаємодія на рівні  співробітництва робітники - підприємство, яка поширена в США. Практика функціонування такої системи в соціально-трудовій сфері майже не піддається впливу з боку держави яке в США  дозволяє вільно регулювати відносини  на підприємстві. 

  2. Трипартизм як  політична складова  соціального партнерства

  Трипартизм  представляє собою систему взаємодії  самостійних учасників політичного  процесу, які чинять взаємний вплив  один на одного, в наслідок чого проходить  процес створення загальних органів  соціального партнерства, документів, які приймають соціальні партнери, які є результатом соціального  компромісу, наслідком балансу інтересів.

  Важливою  складовою функціонування системи  трипартизму та економічної системи  в розвинутих демократичних державах є діяльність організацій роботодавців та організацій профспілок, які беруть активну участь у формуванні соціальної та економічної політики держави. Вони також виступають як представники інтересів  роботодавців в системі трипартизму  та у різноманітних консультаційних  органах, які створюються на тристоронній основі.

  Співпраця соціальних партнерів здійснюється у формі консультацій, переговорів, які в більшості випадків закінчуються укладенням угод і колективних договорів.

  Метою трипартизму  в країні є досягнення балансу  трудових, соціально- економічних прав та інтересів сторін, удосконалення  механізму їх співробітництва як необхідної умови економічного розвитку, підвищення рівня життя народу та досягнення громадянської згоди в суспільстві.

  Система трипартизму визначає спільну діяльність держави, підприємців (роботодавців) та профспілок, яка спрямована на вирішення  соціально-трудових проблем. Об'єднуючи  їх зусилля, вона дозволяє впливати на формування і ефективне використання трудового потенціалу шляхом реалізації злагоджених економічних і соціальних програм, забезпечення гарантій у сфері  зайнятості, оплати праці, регулювання  умов найму і звільнення, створення  можливостей професійного росту  працівників.

  Система трипартизму може ефективно функціонувати  тільки за умов економічного розвитку, вона є атрибутом успішних демократичних  країн. Дієвість цієї системи зростає  тоді, коли держава проводить активну  соціальну політику в інтересах  більшості населення, коли розвиненими  є консенсусні форми демократії та інститути громадянського суспільства, що забезпечують представництво інтересів  різних соціальних груп, коли організації  найманих працівників мають достатню силу і користуються належним авторитетом  у суспільстві.

  Як інститут політичної системи та соціального  партнерства, передбачає трипартизм взаємодію  профспілок, представників економічно самостійних роботодавців, державної  влади, яка визнає право партнерів  на рівноправну участь всіх партнерів  в розробці основних направлень соціальної, економічної політики та орієнтована  на реалізацію домовленостей шляхом прийняття власних політичних рішень.

  Трипартизм  як самостійне наукове поняття відображає політичні, організаційно-структурні прояви соціального партнерства. Ця система передбачає взаємне визнання суб'єктами, які входять до неї, права  на самостійне обрання форми представництва, а також наділення їх представників  всіма необхідними правами.

  Важливим  елементом цієї системи у будь-якій державі світу є створення  спільних тристоронніх органів як на національному рівні, так й на територіальному, галузевому рівні. В  Україні таким органом на національному  рівні виступає Національна тристороння  соціально- економічна рада. Національна  Рада праці в Бельгії, Рада з економічного та соціального узгодження Чеської  республіки.

  Модель  трипартизму є найбільш ефективним в процесі переходу від жорсткої авторитарної системи регулювання  соціально-трудових взаємовідносин до справжньої демократизації цього процесу. Трипартизм є реальним інструментом регулювання відносин між працею та капіталом на основі рівноправного  діалогу повномочних представників  робітників, роботодавців та держави  з метою забезпечення балансу  інтересів, збереження соціальної злагоди  та поступового розвитку суспільства.