Вікові соціальні стереотипи та їх вплив на спілкування між представниками різних поколінь

На думку Краснової  О.В., феномен ейджизму властивий  менталітету населення, що включає  всі вікові категорії, не виключаючи людей похилого віку (Краснова О.В., 1997). Автор пише: «ХХ століття унікальне по збільшенню тривалості життя населення й поліпшенню якості життя. У той же час необхідно взяти до уваги значимість проблеми жорстокого ставлення до літніх» [5, С. 230]. Стівенсон О. зв'язував факти жорстокого поводження з людьми похилого віку з поширенням ейджизму в суспільстві (Stevenson O., 1989).

Засоби масової інформації нерідко стають джерелом узагальнених, стереотипізованих знань про  людей пізнього віку (приписування їм негативних характеристик, створення негативного образу старості та ін.). Відсутність комунікативної взаємодії між представниками різних вікових груп, що дозволяють у результаті контактів придбати позитивний досвід спілкування з людьми похилого віку, сприяють формуванню в молодого покоління негативних стереотипів відносно старості й поширенню ейджизму та геронтофобії в суспільстві.

Геронтофобія (gerontos - старий, старість, φόβος – страх) – вороже ставлення до людей похилого віку, страх старіння. Небажання піклуватися про літніх людей та надавати їм посильну допомогу, ігнорування їхніх проблем і потреб, зневажливе ставлення до старості й емоційна холодність у спілкуванні із представниками старшого покоління створюють соціальний і психологічний вакуум, який сприяє включенню або посиленню дезадаптаційних процесів, що чинять деструктивний вплив на всі сфери життєдіяльності осіб періоду інволюції. Орієнтація суспільства на молодих представників соціуму теж є, на думку ряду авторів, однією з форм прояву ейджизму (Marshall M., Dixon M., 1996).

У науковій літературі є  поширеною точка зору про неминучість  загострення й посилення із плином віку характерологічних особистісних рис, що мають негативне забарвлення (недовірливість переходить у підозрілість, дріб'язковість у скнарість, принциповість у непримиренність, емоційна нестриманість, дратівливість в агресивність, сенситивність у дистимію та ін.). У період пізньої дорослості можливе посилення генералізації сприйняття (як негативної, так і позитивної спрямованості). Однак у багатьох людей з віком відзначаються позитивні зміни характеру: поступливість, схильність до пошуку компромісних рішень, умиротворення, відхід від дріб'язковості й осмислення глобальних людських цінностей та ін. У результаті досліджень Московського НДІ психіатрії (1987), спрямованих на виявлення в осіб літнього й похилого віку негативних характерологічних змін, що є обумовленими інволюційними процесами, були отримані дані про відсутність будь-яких змін особистісних характеристик. Тобто з віком втрати моральних або соціальних якостей особистості у більшості випадків не відбувається [5, С.52].

Люди похилого віку є носіями  мудрості, досвіду й джерелом життєвої філософії для молодого покоління. Завдяки спілкуванню з ними виконується величезна соціальна й культуральна функція в суспільстві - здійснюється зв'язок і спадкоємність поколінь, передається накопичений досвід.

Відчуття власної потреби  іншим людям, на думку більшості  геронтологів, є однією з головних умов психологічної задоволеності  в літньому й, тим більше, у похилому віці. При цьому мова йде не тільки про здатність самостійного життя  на основі особистої відповідальності за себе, але й про можливість старої людини нести відповідальність за інших, близьких йому людей.

Існує ряд психологічних  факторів, що сприяють активному довголіттю. Такими факторами є: соціально активний розвиток, фізична активність, інтелектуальна й творча діяльність. У людей похилого віку поряд з інволюційними процесами в організмі та психіці відбуваються й новоутворення прогресивного характеру, що дозволяють переборювати деструктивні явища, яки характерні для періоду геронтогенезу.

Процес старіння передбачає зміну суспільного статусу й  соціальних ролей людей похилого віку, перехід їх у нову систему групових і міжособистісних відносин. Сучасне суспільство з однієї сторони шукає шляхи подовження життя своїх громадян, з іншої сторони не може забезпечити створення й повноцінне функціонування необхідних механізмів, що сприяють соціальній інтеграції осіб літнього віку, подовжують їхню соціальну значимість і корисність, та дозволяють цим громадянам вести суспільно змістовну діяльність після досягнення ними пенсійного віку. Низький статус осіб літнього й похилого віку вибудовує бар'єр на шляху групової ідентифікації представників даної вікової категорії (Rosow I., 1974). Розвиток самосвідомості людей похилого віку, їхня ідентифікація з іншими членами вікової групи, сприяють груповій солідарності (Ward R.A., 1999). У роботі з людьми похилого віку варто перешкоджати сформованому у свідомості осіб пізнього віку негативному іміджу старіння, стимулювати в них почуття відповідальності за власне життя й сприяти активізації діяльності в старості, що дозволяє підтримувати відчуття соціальної інтеграції й цілісності життя.

Список використаних джерел

1.    Butler R. (1969) Ageism. Another form of bigotry. Gerontologist, № 9.

2.    Marshal M. and Dixon M. (1996) Social Work with older People, Macmillan.

3.    WagnerºH.G. Forensische Gerontologie – Interdisziplinäre Probleme und Aufgaben. Deutsches Ärzteblatt 96: А-3032-3034, 1999.

4.    Вековшинина  С.В. Права и достоинство пожилых  людей.- Киев.- Т.13.- №3.- 2004.

5.    Краснова О.В., Лидерс А.Г.Социальная психология  старения.- М.: Изд.центр «Академия», 2002.- 288 с.

6.    Словарь-справочник  по социальной геронтологии.- Самара: «Самарский Университет».- 2003.- 208 с.

7.    Хойфт Г., Крузе  А., Радебольд Г. Геронтопсихосоматика  и возрастная психотерапия- М.- 2003.- 370 c.