Митне регулювання

 

План

1. Облік учасників ЗЕД в митних органах. Становлення і розвиток митної політики незалежної України.                                                                          3
2. Режим «зони митного контролю».                                                                   7
3. Особливості тарифного регулювання імпортних операцій у ЄС і США.    8
4. Характеристика і класифікація митних режимів.                                         11
5. Додаткові зборі: екологічний, ветеринарний, карантинний,        транспортний.                                                                                                   14
6. Список використаної літератури                                                                    16

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.Облік  учасників ЗЕД  в митних органах. Становлення і розвиток митної політики незалежної України.    

      Законом України від 16.04.91 р. за № 959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність»  запроваджено правове регулювання видів зовнішньоекономічної діяльності та визначено коло фізичних і юридичних осіб, що мають право нею займатися. 

      Після реєстрації в державних органах  виконавчої влади суб'єкт господарської  діяльності може самостійно або із залученням посередників здійснювати зовнішньоекономічну діяльність шляхом укладання та реалізації зовнішньоекономічних угод.

      Підприємство  може працювати на зовнішньому ринку  за умови, що такий вид діяльності передбачено в його статутних документах.

      Взаємодія учасників зовнішньоекономічної діяльності з митними органами може здійснюватися  тільки за умови взяття на облік учасника господарської діяльності в митному органі за місцем державної реєстрації як учасника зовнішньоекономічної діяльності, тобто проведення акредитації підприємства в митних органах.

      При проведенні акредитації (наказ ДМКУ від 21.05.96 р. за № 237) суб'єкт має подати до митного органу за місцем державної реєстрації підприємства такі документи (оригінали та завірені копії):

      1. Статутні документи:

• рішення власника майна або уповноваженого ним органу про створення суб'єкта підприємницької діяльності;
• статут підприємства (якщо відповідно до законодавства це необхідно для створення організаційної форми суб'єкта підприємництва).

      2. Свідоцтво про державну реєстрацію  суб'єкта підприємницької діяльності у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або в районній, міській міст Києва та Севастополя державній адміністрації за його місцезнаходженням;

• свідоцтво про реєстрацію представництва іноземного суб'єкта господарської діяльності в Україні.

      3. Довідку органів статистики про  внесення суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та про присвоєння кодів території і форми власності.

      4. Довідку уповноваженого банку про наявність гривневого розрахункового та (або) валютного рахунків.

      5. Наказ по підприємству про  призначення відповідальних працівників на роботу з митницею із зазначенням їхніх прізвищ, імен та по батькові, паспортних даних; зразки підписів, зразок печатки, що використовується при оформленні документів у митних органах.

      6. Заповнену суб'єктом у двох  примірниках облікову картку.

      7. Інші документи (довідку платника  податку тощо).

      Акредитація завершується видачею підприємству облікової картки з відмітками митниці, що є підставою для декларування товарів та інших предметів, переміщуваних через митний кордон України в зоні діяльності даної митної установи.

      Декларування  вантажів може бути проведене підприємством самостійно як стороною зовнішньоекономічного договору, так і на договірній основі іншими підприємствами, що здійснюють декларування на підставі договору (ст. 46 МК України).

      Декларування  вантажів на підставі договору іншими підприємствами передбачає обов’язкову наявність у підприємства, що здійснює таке декларування, свідоцтва про визнання його декларантом, виданого Державною митною службою України, та присутність у його штаті осіб, які отримали кваліфікаційні свідоцтва і уповноважені на декларування. (Кваліфікаційні свідоцтва особам, уповноваженим на декларування, видаються митними органами).

      Таким чином, до моменту практичної реалізації укладеної зовнішньоекономічної угоди слід виконати певні підготовчі дії, а саме: зареєструвати підприємство в митних органах та визначити осіб, що здійснюватимуть декларування вантажу.

     25 червня 1991р. Верховна Рада прийняла Закон України «Про митну справу в Україні», який проголосив, що Україна як суверенна держава самостійно створює власну митну систему і здійснює митну справу. 
У спадщину від колишнього СРСР на території України залишилося 26 митниць, багато з яких розташовувалося в орендованих приміщеннях, та автомобільні пункти пропуску, чотири з яких було побудовано в 50—60-х pp. (Тиса, Ужгород, Шегині, Порубне). На стадії будівництва були 4 пункти пропуску, а 7 пунктів спрощеного переходу являли собою невеликі тимчасові споруди. 
12 грудня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Постанову про створення Державного митного комітету України як центрального митного органу України та перший Митний кодекс України. 
     Для забезпечення належного функціонування митних органів і прикордонних військ у грудні 1993 р. було прийнято «Комплексну програму розбудови державного кордону України», яка визначила перелік організаційних, правових і матеріально-технічних заходів щодо розбудови державного кордону і митної інфраструктури до 2000 р. 
     29 листопада 1996 р. Президент України видав Указ про створення на базі колишнього Державного митного комітету Державної митної служби України. Підсумки першого етапу розбудови митної справи в Україні позитивні: за короткий час було сформовано дієздатний центральний орган управління митною справою, 10 регіональних митниць, 42 митниці, 195 митних постів, 12 спеціалізованих митних установ (митні лабораторії, навчальні заклади тощо). 
     У 1995 р. митна система принесла до Державного бюджету 340 млн грн., у 1996 р. — 1,249 млрд грн., у 1997 р. — понад 2,73 млрд грн., у 1998 р. — понад 3,5 млрд грн., у 1999 р. — понад 5 млрд грн., у 2000 р. — 9,2 млрд грн. 
В одному з перших законів, прийнятих Верховною Радою суверенної України, — законі України «Про митну справу в Україні» від 25 червня 1991 р. в ст. 1 зазначається: «Митна справа є складовою частиною зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності України». Ст. 2 фіксує важливий принцип: «Територія України становить єдину митну територію, в межах якої Україна має виключну юрисдикцію щодо митної справи». За короткий час створено митну інфраструктуру на кордонах із сусідніми державами: 
• Польщею (кордон — 543 км) — 8 автомобільних пунктів пропуску; 
• Словаччиною (кордон — 48,5 км) — 7 автомобільних пунктів пропуску; 
• Румунією (кордон — 625,41 км) — 14 пунктів пропуску. 
     У цілому на 1 січня 1999 р. на митному кордоні України функціонувало 92 автомобільних, 40 залізничних, 36 авіаційних, 36 морських і річкових пунктів пропуску, через які щоденно проходило 160—180 тис. громадян, 40 тис. одиниць різного виду транспорту. 
     Етапним у митному законодавстві було прийняття Закону України «Про Єдиний митний тариф» від 5 лютого 1992 р. та створення міжвідомчої Митно-тарифної Ради України, до якої входять представники Кабінету aМіністрів, Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі, Міністерства економіки, Міністерства фінансів, Держмитслужби, Міністерства закордонних справ, Міністерства юстиції. 
     Починаючи з 1994 р., за пропозиціями Митно-тарифної Ради Кабміном було прийнято 40 постанов щодо зміни ставок ввізного мита. За період з 1992 р. по 31 грудня 1998 р. неодноразово вносилися доповнення до чинного Митного кодексу. 
    Проект нового Митного кодексу України, який за обсягом майже у 3,5 раза перевищує чинний, внесено на розгляд Верховної Ради України ще у 1997 р. 
Суттєвою особливістю проекту, яка принципово відрізняє його від чинного Кодексу, є об'єднання в одному законодавчому акті двох основних законів у галузі митної справи: Митного кодексу та Закону України «Про Єдиний митний тариф». Ця особливість запропонованого проекту поєднує його з аналогічними законодавчими актами більшості країн світу, в митних кодексах яких містяться норми, що визначають принципи та порядок обкладення митом товарів, які переміщуються через митний кордон. 
Постановою Верховної Ради України від 16 грудня 1998 р. проект Митного кодексу України прийнятий у першому читанні. 
    Указом Президента України від 25 березня 1998 р. було уточнено структуру і завдання Державної митної служби України. Сучасна розбудова митної справи відбувається відповідно до цього Указу.

2. Режим «зони митного  контролю»

     Зона митного контролю - місце, визначене митними органами в пунктах пропуску через митний кордон України або в інших місцях митної території України, в межах якого митні органи здійснюють митні процедури.

     Режим зони митного контролю - це встановлені законодавством України з питань митної справи приписи, заборони та обмеження щодо перебування товарів, транспортних засобів та громадян, умови розташування будівель та споруд, а також проведення господарських робіт у зоні митного контролю.

     Зони митного контролю в межах пунктів пропуску через державний кордон України створюються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону України та центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту. У зонах митного контролю, створених у межах пунктів пропуску на митному кордоні України, споруди та об'єкти інфраструктури, що належать іншим органам, уповноваженим здійснювати види контролю, зазначені у статті 27 Митного кодексу, розміщуються з дозволу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи, спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону України та центрального органу виконавчої влади в галузі транспорту. Порядок надання таких дозволів визначається Кабінетом Міністрів України. 

3. Особливості тарифного регулювання імпортних операцій у ЄС і США.

       США були відомі як прибічники жорсткого  протекціонізму, кульмінацією якого  стало прийняття митного тарифу, яке пом’якшило створення СОТ. ліберальні тенденції домінують у США зараз. У той же час позиції прибічники жорсткого захисту внутрішнього ринку є традиційно стійкими. адміністрація Дж. Буша була прихильником ідей подальшої лібералізації торгівлі.

       Значення  мита в якості інструменту захисту внутрішнього ринку в цілому набагато нижче ніж 20 – 30 років тому, однак вони зберігають своє значення в якості інструменту захисту окремих секторів господарства. Середній рівень імпортного тарифу  в США нижче ніж в ЄС та Японії в середньому на 15- 20 %. Однак митні органи США щорічно збирають мито в розмірі 20 млрд. долл. Половина з них складається з надходжень від імпорту готової одежі. Якщо середній рівень імпортного тарифу для продукції переробної промисловості складає 3 %, то для готової одежі 16,5 %.  В США зберігаються інші фрагменти тарифного протекціонізму. Особливо екстримально високу імпортні тарифи існують для таких товарних груп як продовольчі товари, текстиль, взуття, вироби зі шкіри, ювелірні та керамічні вироби, скло, вантажівки, залізничні вагони.

       Середньозважена ставка мита на вовняну тканину та одежу з неї складає відповідно 31,5 – 33,3 відповідно.  Мито на керамічний й скляний посуд сягає 33,2 % та 38 %. На деякі ювелірні вироби мито складає 13,5 %. Разом з тим США зберігають значно вищі мита на декотрі напівфабрикати з дорогоцінних металів. Підписавши угоду СОТ по інформаційним технологіям США відмовились усунути «пікові» імпортні тарифи на оптичне волокно для виробництва оптиволоконної фабрики. Крім того з числа товарів, мита на які в подальшому будуть знижатися, були виведені кінескопи для комп’ютерних моніторів.

       Існують певні особливості регулювання  імпортних операцій в ЭС. В основу митної політики ЄС покладено врахування суб'єктів, тарифікації товарів, країни походження товарів, їхньої кількості, митної вартості, тарифної ставки. Митна вартість товару є основою для визначення мита згідно зі ставками Єдиного митного тарифу (далі ЄМТ), спільного для країн Євросоюзу в разі імпорту з інших країн.

       Єдиний  митний тариф, за яким побудована митна система ЄС, визначає однакові норми й правила оцінки митної вартості товару, встановлення країни походження товару, режимів увезення і вивезення. ЄМТ враховує адвалорні і специфічні ставки мита, а також автономні і договірні (конвенційні), при цьому автономні ставки висвітлюють початковий рівень ставок, погоджений учасниками ЄС при формуванні ЄМТ. Договірні (конвенційні) митні збори виникли внаслідок переговорів між країнами - учасницями ЄС та їхніми партнерами. Крім зазначених, можуть застосовуватися додаткові антидемпінгові митні збори, якщо експортна ціна під час поставок у країни співтовариства нижча, ніж "звичайна" вартість відповідного товару. Під час проведення антидемпінгових процедур у ЄС насамперед встановлюють" звичайну" вартість і "звичайну" ціну товару. Звичайною ціною товару в ЄС вважається ціна, за якою аналогічний товар реалізується на внутрішньому ринку країн-імпортерів чи на внутрішньому ринку у третіх країнах, у т. ч. країнах ЄС. Звичайна вартість визначається як сума фактичних витрат виробництва на аналогічні товари і середнього розміру прибутку. Порівняння цін проводиться з базою - франко-заводом.

       1986 року в Уругваї почався восьмий  раунд переговорів у рамках  ГАТТ, який завершився у грудні 1993 року. Основні питання, які розглядалися країнами-учасницями, торкалися: подолання торговельних бар'єрів і субсидій у сільському господарстві; усунення бар'єрів у торгівлі послугами (на послуги припадає близько 20% світової торгівлі) та обмежень щодо залучення іноземних інвестицій; запровадження на міжнародній основі визнання і сертифікації патентних, авторських прав, прав на торгову марку тощо; створення Світової організації торгівлі (СОТ) у межах ГАТТ.