Міжнародні відносини та зовнішня політика. Лекции

      Втручання СРСР зупинило громадянську війну. Наслідку були б більш складними, якщо СРСР не втрутився.

      Ситуація  була принципово іншою в Чехословаччині 68 року. коли Чехословаччина спробувала абсолютно мирним шляхом провести мирні  реформи під назвою соціалізм  з людським обличчям. Був нормальний процес, який не відходив від соціалізму. Але це було питання ідеології і тому СРСР безпідставно вводить війська Варшавського договору в Чехословаччину. Чехословацький народ фактично не спричинив опору, до нього звернулися керівники (президент), (студент Ян Палах здійснив самоспалах в якості протесту). Якщо 56 рік Західні країни проковтнули, після 68 року і було зрозуміло що СРСР не зупиниться на використанні сили.

      З’являється доктрина Брежнєва. Два блоки цієї сторони. Це доктрина обмеженого суверенітету для східних країн. З іншого боку це фактичний поділ країн Європи на сфери впливу. Західні країни погодилися: ми не втручаємося в ваші відносини, а ви не втручайтеся в наші.  
 

Міжнародні  відносини на близькому  сході після ІІ світової війни.

1. Створення держави Ізраїль;
2. Суецька криза 56 року;
3. Шестиденна війна 67 року;
4. Арабо-ізраїльська війна 73 року або війна Йом-Кіпур.
5. Кемп-девідські угоди.
6. Індіфада (повстання палестинців).
7. Ірано-Іракська війна.
8. Кіпрська  проблема в міжнародних відносинах.

Територія Палестини до першої світової війни знаходилася під контролем Туреччини. В липні 17 року коли стало зрозумілим що Туреччина у складі Союзників Німеччини у першій світовій війни для неї неминуча поразка Каїн Вейцман звертається до кабінету міністрів Англії з проханням визнання Палестини як національного культурного осередку єврейського народу. 2 листопада 17 року з’являється Декларація Бальфура. Лорд Бальфур направляє Рочшельду (євреєм за походженням) документ, в якому повідомляє що англійський уряд погоджується на створення такого осередку. Це був перший крок. В 18 році Британські війська розбивають Турок і Великобританія отримує мандат від Ліги Націй на управління Палестиною. І між першою і другою світовою війнами починається імміграція євреїв. Перед другою світовою війною англійці намагалися обмежити еміграцію. Після катастрофи під час другої світової війни коли загинуло дуже багато євреїв зупинити цей процес було неможливо. Араби, які проживали на території Палестини були не дуже задоволені з цього приводу. Це була міна заповільненої дії.

      Після другої світової війни з’являються  Збройна організація ЕЦЛ і  організація ЕХИ – борці за волю Ізраїлю. Ці організації розпочинають військову боротьбу проти Великобританії. Виникають серйозні сутички у  євреїв з арабами. Великобританія приймає рішення піти з того регіону. Вона про це повідомляє  (під час доктрини Трумена) і приймає рішення передати цю проблему в руки ООН. Найбільш послідовними прихильниками ідеї створення держави Ізраїль виступив СРСР. Сталін вже інформований про те, що на Близькому Сході існують значні запаси нафти, намагався використати всі фактори на користь СРСР. Це йому вдалося. США зайняли половинчасту позицію. З одного блоку впливове єврейське лобе з іншого боку небажання сваритися з арабами. США пообіцяли євреям державу, а арабам сказали що ніякої держави не буде. І так напротязі півроку. І в результаті всіх цих переговорів ООН приймає рішення 24 (книжка 29) листопада 47 року ГА ООН – Резолюція про розподіл Палестини на дві держави – єврейську і арабську. Поділ ішов в основному за місцями розселення. Єврейська держава – 56 % території, 42 % - араби, 2% місто Єрусалим – під контролем ООН. Ще після того як у травні 48 року закінчується мандат створюються дві держави і місто Єрусалим.

      Існує легенда неофіційна, що Сталін, коли взнав про це рішення, сказав, що в цьому регіоні миру більше не буде. 14 травня 48 року за день до закінчення Британського мандату проголошується декларація незалежності – тобто створюється держава Ізраїль (на чолі з Бен-Гуріоном). 15 травня повинна була проголосити про свою незалежність держава Палестина. Арабські країни (на територію Палестини вступили регулярні війська Єгипту, Сирії, Лівану та Йорданії. Уряди цих країн,  а також Саудівської Аравії та Ємену оголосили війну Ізраїлю) 15 травня нападають на Ізраїль. Ізраїль ретельно підготувався до такого перебігу подій і тому проблем у нього не виникло. Ізраїль використовуючи підтримку і США і СРСР зумів отримати перемогу.  Біля Криму базувалася повітрянодесантна девізія яка складалася з євреїв, якою командував Робінович. Вони могли вилетіти до Близького Сходу щоб допомогти браттям по крові. 20 липня 49 року Ізраїль отримує перемогу, населення якого було 650 тисяч чоловік всього.

      Арабські  країни кожен анексують частину  Палестини (Західний сектор – Йорданія; Сектор газу – Єгипет). Формально було заключено перемир’я. В липні 49 року розпочинаються переговори між Ізраїлем і Арабськими країнами на грецькому острові Ротос. Звідси ротоська форма переговорів (одна держава в одній кімнаті, інша в другій, а між ними – ООН). Ні про що принципово не домовилися. Війна закінчилася. Виникла проблема: 900 тис. Палестинців які жили на підмандатній території опинилися у положенні біженців. Проблема була заморожена. Деякий час саме Палестинська проблема відійшла в бік, бо з’являється інша проблема.

      Ізраїль нарощує військово-економічний потенціал. 50-ті роки Єгипет найбільший за територією і населенням виходить на перший план, тому що в 52 році в Єгипті проходить  військовий заколот на чолі з організацією “вільні офіцери” на чолі  з Г.А. Насером. Він розумів, що потрібно отримати серйозного союзника. Зондування до кого приєднатися до США чи до СРСР. В цей час помер Сталін, США надає допомогу Ізраїлю. Єгипет вирішує дуже серйозний економічний і промисловий крок – побудувати Асуанську греблю. Вона потребувала дуже значних коштів. Єгипет звертається до міжнародного банку реконструкції і розвитку про надання кредиту. Банк погодився за умови повного контролю над економікою країни і Єгипет повинен розірвати відносини з соціалістичними країнами. Це було занадто.  На території Єгипту знаходиться Суецький канал через який проходить дуже багато суден і 85% отримує франко-англійська компанія. 26 липня 56 року Президент Насер проголошує націоналізацію Суецького каналу. Англія і Франція, збентежені, скликають у Лондоні конференцію по Суецькому каналу (серпень 1956 р.). Приїжджають США. З’являється план Далакса (Даллеса). Він пропонує створити міжнародне правління суецьким каналом за участю Єгипту. Єгипет отримує право на справедливий прибуток, з цих грошей Єгипет повинен виплатити компенсацію франко-англійській компанії. Повинна була також створитися арбітражна комісія. Це була розумна позиція але це не співпадало з планами Г.А. Насера, тим більше, що гроші вже пішли і за спиною Хрущов. Англія і Франція звертаються зі скаргою до Ради Безпеки. Ніякої реакції. Після цього вони готують операцію “мушкетер”. Вони хотіли залучити США, але там готувалися до президентських виборів.

      В цей час іде загострення ситуації в Угорщині. Тому багато союзників не вдалося привернути. Тільки Ізраїль. Починається підготовка троїстої агресії проти Єгипту. 30 жовтня 56 року починається наступ Ізраїлю на Синайському півострові. 31 жовтні англо-французькі війська  висаджуються в районі Суецького каналу. Розпочинається війна. 1 листопада було скликане Засідання ООН але ні до чого не призвело. Було зрозуміло, що Єгипет не встоїть. Але тут втручається Микита Сергійович Хрущов. 5 листопада 56 року з’являється телеграма МЗС СРСР Шепілова. Зміст: СРСР готовий послати у Єгипет військово-повітряні і військово-морські сили а також застосувати ракети, чого на той час нічого у СРСР не було. Це був відкритий блеф. Англія і Франція насторожилися. Загальмувався процес. 15 листопада знову повторюються наступи і тут з’являється друга заява Радянського уряду.  Послів Англії, Франції і Ізраїлю викликають вночі в Міністерство ЗС. “відповідні органи СРСР не будуть перешкоджати виїзду громадян-добровольців, які захочуть допомогти Єгипту у боротьбі”. На другий день війна закінчилася. Єгипет би програв цю війну з військової точки зору, але він отримав серйозну політичну перемогу. 

      СРСР  вважав суецьку кризу розквітом  Радянської дипломатії. Хрущов вважав що Близький Схід вже наш. США вже  обрали Ейзенхауера на повторний термін. Англія і Франція пішли з цього регіону. З’являється вакуум сили. з’являється доктрина Ейзенхауера-Далеса: США заповнюють вакуум сили і з допомогою грошей заповнюють всю цю територію собою.

      З одного боку іде політична підготовка в Єгипті. В 58  році (лютий) створюється ОАР – об’єднана арабська республіка, яка об’єднала Єгипет і Сирію, потім Ємен.  Окрім цього дуже серйозна допомога йде з боку СРСР.

На  момент 67 року Насер вважає, що все  готове і 22 травня 67 року Єгипет закриває Тиранську протоку (Порт Хайфа) – блокує морський порт Ізраїлю. Блокада порту – це агресія. Але формально війна не проголошувалася з боку Єгипту. Ізраїль не дуже зрадівши і розуміючи, що це чітко спровокована агресія розпочинає війну,  яка ввійшла в історію під назвою 6-денна війна.  СРСР заявив – ми на боці арабів. Результатом 6-денної війни була окупація палестинських (арабських) земель. Ізраїль окупував Сектор Газа, Синайський півострів, Східну частину Єрусалиму, Західний берег річки Йордан, Голландські висоти і Сірійське місце Ельунейтра.  Ніхто такого не чекав. Для СРСР був шок. Насер хотів піти у відставку. Група підтримки (300 тис. Людей – зібралася щоб не ішов) і де Насер залишився. В 67 році СРСР розриває дипломатичні відносини з Ізраїлем, переходить повністю на бік арабів і розпочинає підготовку до війни. В Єгипті було розгорнуто 18 батарей, перекинуто 18 МІГів.

На  межі 60-70х років ситуація змінилася. Помер Насер. Президентом стає прем’єр-міністр  А.Садат. Він хотів двох союзників. З одного боку – СРСР, з іншого боку є ще і США. Поступово відносини з СРСР погіршуються. В січні 73 року підготовка до нової війни вступає на нову стадію. Робиться загальне командування всіх ведучих арабських країн в регіоні. СРСР натякав недвомовно, що араби неготові до війни. У євреїв окрім субот є абсолютно один святий день на рік – Судний день (Йом кіпур). В 73 році він був 6 жовтня. Амаль Садат чув, що в цей день взагалі нічого робити не можна. Іудейська релігія тільки дві речі які можна робити – врятовувати людське життя і захищати батьківщину. Цього  Садат не знав. За 3 години країна була мобілізована. Провідну роль зіграли США, вважали що це не по-людські. Перекинули велику кількість зброї до Ізраїля через Португалію (там була дозаправка літаків).

Перемога  знову була на боку Ізраїлю. Проблема законсервувалася.  Садат вирішує зробити іншим шляхом – пропонує мирний шлях врегулювання. В вересні 78 року Садат зустрічається з прем’єр міністром Ізраїлю і вони підписують два документи: Рамки мирного врегулювання. Зміст – земля в обмін на мир. Ізраїль – ви нас не чіпаєте, ми повертаємо всі окуповані землі і залишаємося в рамках створеної ООН держави. З іншого боку існувала проблема Палестини. Біженці не погоджувалися на існування Ізраїлю. Організація Визволення Палестини на чолі вже тоді з Ясіром Арафатом виступала проти. Ізраїль, підкреслюючи що його плани серйозні передає Синайський півострів Єгипту через рік.

Садат був застрелений під час параду в Каїрі згодом … в підручнику.

Міжнародні  відносини в Індокитаї.

1. Проголошення демократичної республіки В’єтнам і Французька інтервенція в Індокитаї.
2. Агресія США у В’єтнамі .
3. Камбоджійська проблема.

Територія Індокитаю під час другої світової війни знаходилися під контролем  Японії. 2 вересня 45 року ДР В’єтнам проголошує свою незалежність. Одразу ж після нього проголосили також Лаос і Камбоджа. Скориставшись виходом Японії з цього регіону про свої старі колоніальні території згадує Франція і 23 вересня 45 року окупує північну частину В’єтнаму. Приблизно одночасно на північ В’єтнаму під приводом прийняття і контролем над капітуляцією вводяться війська Китаю і розпочинається протистояння. З одного боку В’єтнам з іншого – французька колоніальна адміністрація. Тривало до березня 46 року, коли президент ДРВ Хо Ші Мін і представники Франції уклали компромісу угоду. Французи не чіпають В’єтнам але він входить у французький союз і стане членом індокитайської конфедерації. Угоду було підписано але ні В’єтнам ні Франція не збиралися йти на реальні поступки і тому протистояння продовжувалося і в травні 46 року не без підказки Великобританії Франція визнає частину В’єтнаму незалежною територією. Ця територія мала назву Кохінхіни (південний В’єтнам) і Аннама (середній В’єтнам). Франція намагалася розділити В’єтнам і поступово встановити контроль над всією територією. Уряд В’єтнаму погоджується на створення єдиної митної системи і введення валютної системи (франку). Франція приймає цей компроміс.

      Склалося  враження що війни не буде. Але були дуже різні інтереси сторін. В грудні 46 року розпочинається колоніальна  війна Франції проти В’єтнаму. Півроку тривали збройні сутички. В квітні 47 року уряд ДРВ пропонує перемир’я але Франція висуває абсолютно нереальні умови (В’єтнамська армія повністю роззброюється, а Французька армія має право пересуватися по всій території і контролювати). На це Хо Ші Мін піти не зміг. Знову продовжуються збройні сутички. І Франція планує розчленити територію В’єтнаму на дві держави і шукає для півдня загального національного лідера (колишній імператор Бао Дай). В 48 році іде фактичне закріплення розділу держави на дві держави. І вже війна йде між ДРВ на півночі і Південним В’єтнамом підтримуваним Францією.