• відкритість національних економік і свобода торгівлі, оскільки лібералізація  міжнародного обміну полегшила б адаптацію національних господарств до зовнішніх умов і впливів, сприяла більш активному їхньому включенню в міжнародний поділ праці і кооперацію, у процес широкого міждержавного співробітництва.

    Більшість інтеграційних об'єднань, що виникають  та розвиваються у сучасній світовій економіці, мають виконати ряд завдань:

    • Використання переваг економіки  масштабу. Досягти цього можна  завдяки розширенню розмірів ринку, зменшенню трансакційних витрат та використанню інших переваг на основі теорії економіки масштабу.

    • Вирішення завдань торгової політики. Регіональні угрупування дають  змогу створити більш стабільне  і передбачуване середовище для  взаємної торгівлі, мають можливість зміцнити переговорні позиції країн  в рамках багатосторонніх торгових переговорів у СОТ.

    • Сприяння структурній перебудові економіки. Досягається завдяки використанню країнами, що будують ринкову економіку  або здійснюють глибокі економічні реформи, досвіду провідних розвинених країн, що є членами об'єднання. Більш  розвинені країни, що підключають своїх сусідів до процесів інтеграції, також зацікавлені у прискоренні їх ринкових реформ та створенні там повноцінних і ємнісних ринків.

    • Підтримка молодих галузей виробництва. Інтеграційне об'єднання дуже часто  розглядається як спосіб підтримати місцевих виробників за рахунок виходу на більш широкий регіональний ринок.

    • Створення сприятливого зовнішньополітичного середовища. Важливою метою більшості  інтеграційних угрупувань є зміцнення  взаєморозуміння і співробітництва  країн, що беруть участь у політичній, соціальній, військовій, культурній та інших позаекономічних сферах; забезпечення економічної й політичної консолідації та міжнародної воєнної безпеки.

    • Можливість регулювання соціально-економічних  процесів на регіональному рівні. Мета такого регулювання — усунення національних перепон на шляху взаємних обмінів і взаємодії національних економік, забезпечення сприятливих умов господарюючим суб'єктам, розкріпачення конкуренції.

    Визначальним  моментом інтеграції є прямі міжнародні економічні (виробничі, науково-технічні, технологічні) зв'язки на рівні первинних суб'єктів економічного життя.

    Аналізуючи  різні погляди на сутність інтеграційних  процесів, можна зробити висновок про те, що єдиної теорії інтеграції не існує. Кожна країна обирає свій шлях до інтеграції, шукаючи конкретні переваги.

    У різні періоди свого розвитку країни крокують до інтеграції, враховуючи свої національні аргументи.

    Розвиток  продуктивних сил країн неминуче веде їх до виходу на зовнішній ринок, до зростання міжнародних зв'язків і взаємопереплетення національних економік, сприяє інтернаціоналізації господарського життя. На певному його етапі зближуються національні економічні й політичні структури групи країн, формуються форми взаємодії між ними на основі економічної інтеграції.

    Міжнародна  економічна інтеграція є вищою формою інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає зближення і взаємопристосування всіх структур національних господарств.

    Економічна  інтеграція суттєво відрізняється  від економічного співробітництва  країн. На етапі економічної інтеграції:

    а) формується міжнародний господарський комплекс зі своєю структурою та органами управління. Спільні умови господарської діяльності визначаються і погоджуються всередині кожної країни, на міждержавному та наддержавному рівнях;

    б) зростає можливість об'єднання різноманітних ресурсів для спільного вирішення соціально-економічних проблем;

    в) основою інтеграційної діяльності є не зовнішньоторговельний обмін, а взаємодія в галузі виробництва, науки, причому на пільгових порівняно з іншими країнами умовах;

    г) інтеграційне співробітництво має комплексний і довготривалий характер.

      Інтеграція має декілька рівнів:

    а) взаємодія на рівні підприємств та організацій (створення ТНК, МНК);

    б) взаємодія на рівні держав;

    в) взаємодія на рівні партій та організацій, соціальних груп, окремих громадян різних країн;

    г) інтеграційне угруповання як результат міжнародного об'єднання.

    Для розвитку інтеграційних процесів необхідна  наявність низки об'єктивних та суб'єктивних передумов, головними з яких є:

    а) сучасна HTP, яка об'єктивно зумовлює формування міждержавного господарського простору з оптимальним поєднанням можливостей і потреб національних економік;

    б) соціально-економічна однорідність національних господарств, що підлягають об'єднанню;

    в) близькі рівні економічного розвитку країн, що інтегруються;

    г) досить тривалий період і досвід взаємного економічного співробітництва групи країн;

    д) цілеспрямована діяльність державних органів країн, партій, соціальних груп і класів щодо інтеграційних процесів.

    Важливе значення для розвитку міжнародної  економічної інтеграції має наявність  спільних кордонів, спільних історичних, культурних та інших умов існування.

    2. Етапи розвитку інтеграційних  процесів та їх особливості

    У своєму розвитку міжнародна економічна інтеграція проходить ряд етапів:

    1) зона вільної торгівлі;

    2) митний союз;

    3) спільний ринок;

    4) економічний союз;

    5) повна інтеграція.

    Кожний  із наступних етапів передбачає ширшу  інтеграцію і має свої особливості.

    Особливості основних етапів міжнародної економічної інтеграції наведені в табл. 1.

    Таблиця 1. Етапи міжнародної економічної інтеграції

 

    Як  правило, утворення інтеграційних  об'єднань починається з простіших форм. Все залежить від того, які завдання ставлять перед собою країни — учасниці утворюваних інтеграційних об'єднань: відновлення економічного потенціалу; прискорення НТП; укріплення позицій на світовому ринку чи інше.

    Найпростішими видами міжнародної економічної інтеграції є зона вільної торгівлі та митний союз.

    Угода про вільну торгівлю ґрунтується  на міждержавній угоді між країнами-учасницями. Кожен член зони вільної торгівлі (ЗВТ) залишає за собою право на ведення самостійної економічної  політики. Сфери співробітництва визначаються угодою про ЗВТ. Для координації діяльності і розгляду розбіжностей у ході вирішення питань технічного характеру, як правило, створюється Секретаріат ЗВТ. Можливе також створення окремого органу (Ради) з наданням йому права прийняття обов'язкових рішень, що стосуються питань технічного характеру. Єдиний митний тариф не встановлюється. Кожний член визначає митний збір відповідно до економічних потреб третьої сторони. Необхідною умовою є використання країнами — учасницями ЗВТ єдиної номенклатури опису і кодування товарів.

    Митний  союз (МС) має єдиний митний кордон. Митниці зберігаються, але діють  тільки на зовнішніх кордонах союзу. На території МС діють єдині митні  закони і правила щодо ввезення усіх видів товарів у будь-яку з  країн-учасниць. В рамках Митного союзу провадиться єдина торгова політика, яка формується усіма країнами-учасницями. Для розробки законів ведення торгівлі усередині союзу та з третіми країнами створюється наддержавний орган. Між країнами — учасницями МС є вільний доступ до товарів, зроблених у цих країнах, здійснюється вільне просування товарів з однієї країни в іншу, немає митних зборів з товарів. Товари, імпортовані з третіх країн на територію МС будь-якою з країн-учасниць, проходять митний контроль у першій країні, куди вони потрапляють. Як правило, країнами-учасницями встановлюється єдиний митний тариф.

    3. Сучасні інтеграційні  угруповання країн

    Сьогодні  у світі нараховується близько 20 економічних угруповань. Серед  них можна виділити: в Західній Європі — Європейський Союз (ЄС) і Європейську асоціацію вільної торгівлі (ЄАВТ); у Північній Америці — Північноамериканську угоду про вільну торгівлю (НАФТА); в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні — Тихоокеанське економічне співтовариство (АТЕС).

    Офіційно  до 1 листопада 1993 р. провідне інтеграційне угруповання західноєвропейських країн називалось Європейські співтовариства, а неофіційно — Європейське співтовариство, або просто Співтовариство. З 1 листопада 1993 р. після набуття чинності Маастрихтських угод офіційна назва цього угруповання — Європейський Союз.

    Утворився Європейський Союз в 1967 р. на базі злиття органів трьох раніше самостійних  регіональних організацій, створених  шісткою провідних європейських країн — ФРН, Францією, Італією, Нідерландами, Бельгією і Люксембургом:

    1) Європейського об'єднання вугілля і сталі (угода укладена в 1951 p., а набула чинності в 1952 p.);

    2) Європейського економічного співтовариства (Римська угода про створення ЄЕС укладена в 1957 p., а набула чинності в 1958 p.);

    3) Європейського співтовариства з атомної енергії (угода набула чинності в 1958 p.).

    Для довідки. Європейський Союз має свій прапор: на блакитному тлі коло з  дванадцяти золотих зірок. Замкнене коло зірок символізує союз країн - членів, а число 12 — їхню кількість. Кількість зірок залишатиметься постійною, тобто 12, незалежно від того, яка кількість країн входитиме до ЄС, оскільки число 12 є символом досконалості та достатку.

    Європейський  Союз має свій гімн: прелюдію до останньої  частини Дев'ятої симфонії Бетховена. Загальноприйнята назва прелюдії "Ода радості", але у цьому контексті вона також має значення оди свободі, почуттю спільності та миру між громадянами країн, які вирішили об'єднатись, та тими, хто вільно приєднається до них.

    Розвиток  інтеграції в рамках ЄС пройшов всі етапи: від зони вільної торгівлі до економічного і валютного союзу.

    В ЄС як повноправні члени Союзу  входять: ФРН, Франція, Італія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург, Великобританія, Данія, Ірландія, Португалія, Іспанія, Греція, Австрія, Норвегія, Швеція, Фінляндія (останні чотири країни — з 1995 p.). З 1998 р. Європейський Союз веде переговори про вступ до цієї організації з шістьма країнами-кандидатами: Кіпром, Польщею, Словенією, Угорщиною, Чехією та Естонією. Серед цих країн найкращі шанси мають Польща, Угорщина, Чехія, хоча і вони не можуть вступити до ЄС раніше 2004 p., що обумовлено внутрішніми труднощами в ЄС. Переговори з Болгарією, Латвією, Литвою, Румунією та Словаччиною розпочнуться тільки після того, як вони наблизяться до критеріїв, необхідних для вступу до Євросоюзу. Виявляють бажання (але мають дуже мало шансів у недалекому майбутньому) вступити до ЄС Хорватія, Сербія, Македонія, Албанія та Україна. Із колишніх соціалістичних країн Європи тільки Росія, Беларусь та Югославія не задекларували бажання приєднатися до ЄС. У самому ж Союзі планують до 2015—2020 pp. збільшити кількість членів до 30—35.