Іноземне інвестування в Україні

Іноземне інвестування в Україні

В економічному житті кожної країни інвестиції є домінуючою причиною розвитку. Вимоги до параметрів цього  інструменту посилюються у зв'язку з кризовим становищем економіки  Україні в поєднанні з її потребою ринкової та структурної перебудови. В умовах дії глобалізації інвестиційна активність в кожній окремо взятій країні може підтримуватися і стимулюватися  за участю іноземного капіталу. На розміри  цієї підтримки та її ефективності істотно впливають інвестиційний клімат країни-отримувача. Сьогодні Україна постала перед об'єктивною необхідністю активізації інвестиційної діяльності. З точки зору переважної більшості вчених, інвестиційна діяльність тепер стала визначальною ланкою в економічній політиці держави. Без неї не вдасться швидко подолати загальноекономічну кризу і вийти на позиції економічного зростання, забезпечити приріст соціального ефекту, збалансованості макроструктури.

 Кардинальні зміни  в сучасній Україні економічних,  а особливо інвестиційних відносин  супроводжуються переосмисленням  суті багатьох економічних категорій  і, в першу чергу, таких, як "інвестиційна діяльність", "інвестиції" та інших. Однак через орієнтації  держави на ринкові відносини  економічні зв'язки, що виражаються  в певних категоріях, вимагають  більш чіткого визначення та  дієвого управління.

Визначимо, що ж таке іноземні інвестиції, підприємства з іноземними інвестиціями, інвестиційний клімат та хто такі іноземні інвестори. Для  цього звернемося до чинного законодавства  та авторитетних видань.

Іноземні інвестиції - цінності, що вкладаються іноземними інвесторами  в об’єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України  з метою отримання прибутку або  досягнення соціального ефекту. Принаймні  так зазначено у декреті Кабінету Міністрів України «Про режим  іноземного інвестування» та Законі України «Про іноземні інвестиції».

Іноземні інвестори:

- юридичні особи, створені за законодавством іншим, ніж законодавство України;

- фізичні особи, які не мають постійного місця проживання на території України;

- іноземні держави, міжнародні урядові і неурядові організації;

- інші іноземні суб’єкти господарської діяльності, які визнаються такими чинним законодавством України.

Розглянемо переваги та недоліки, що їх зазанають країна-резидент та країна реципієнт.

Країна-резидент-експортер/Переваги:

• Зростання прибутку інвестицій за рахунок перерозподілу капіталу з країни в більш прибуткові проекти за кордоном
• Збільшується експорт товарів, устаткування, технологій, що повинне стимулювати виробничий процес
• Стимулює інноваційний процес

Країна-резидент-експортер/Недоліки:

• Високий ступінь ризику
• Зниження темпів вітчизняного виробництва
• Міграція робочої сили
• Уповільнення темпів економічного росту й розвитку країни через переміщення капіталу за кордон

Країна-реципієнт-імпортер/Переваги:

• Стимулюються темпи росту національної економіки
• Надходять сучасні технології, техніка, устаткування
• Створюються додаткові робочі місця
• Підсилюється конкуренція усередині країни

Країна-реципієнт-імпортер/Недоліки:

• Прибуток інвестора - частина ВВП - надходить у країну-резидент, знижуючи темпи економічного росту країни-реципієнта
• Надходять не нові технічні засоби, технології
• Загроза демпінгу
• Висока ціна
• Стримується інноваційний процес
• Оплата праці нижче світового рівня
• Недостатня конкурентоспроможність приводить до знищення національних товаровиробників
• Знижується роль і значення країни на світовому ринку

Проблеми залучення іноземного капіталу до України

Традиційно проблемами залучення іноземного капіталу до України називають: політичну нестабільність, громіздке й недосконале законодавство і таку саму систему оподатковування(інвестиційний клімат), горезвісні бюрократію та корупцію.

Звісно інвестор буде почуватися невпевнено, коли політичний курс країни змінюється майже щодня. Невідомо яку політику провадитиме нова влада, а слабка економіка України не завжди може запропонувати такі швидкі і високі прибутки, щоб ризикувати капіталом.

Справа в тім, що значна частина «погіршення» інвестиційного клімату в Україні – вигадана.

Також проблема в тому, що багато крупних інвесторів з приходом на нові ринки, де ще не склалися певні відносини починають тиснути на уряд, щоб створити собі ще більш вигідні умови. А коли їм відмовляють, то вони починають обурюватись та кричати про поганий інвестиційний клімат.

Наприклад, претензії до держави мав великий інвестор — норвезька Telenor. Компанія, зокрема, є акціонером ЗАТ «Київстар». У колишні часи Telenor вдалося домогтися значних преференцій для свого українського бізнесу. Так, статут «Київстару» містив ряд положень, які не відповідають не лише українському законодавству, а й здоровому глузду. Наприклад, пропонувати кандидатуру керівника компанії мав право лише один акціонер — Telenor. Члени ради директорів зобов’язувалися підтримати цю кандидатуру...

Важко уявити собі, що в будь-якій іншій компанії на таке погодилися б інші акціонери. Тут вибирати не доводилося: так свого часу розуміли «створення інвестиційної привабливості».

Коли другий великий акціонер «Київстару» спробував у судовому порядку домогтися зміни статуту, у хід пішли методи, якими Telenor навряд чи насмілився б скористатися у демократичній Норвегії. Компанія розсилала відкриті листи всім гілкам влади, в яких заявляла про те, що коли суд прийме рішення не на її користь, це негативно позначиться на «інвестиційному кліматі». Держчиновники високого рангу ні з того ні з сього починали слово в слово повторювати заяви Telenor і відкритим текстом виражати надію, що суд прийме рішення на користь норвежців. На останнє засідання в цій справі у Верховному суді прийшов навіть посол Норвегії, як, так би мовити, моральна підтримка. Втім, це не завадило суддям констатувати той факт, що був і так очевидним — що статут «Київстару» необхідно привести у відповідність із законодавством.

Втім, Telenor робити це не поспішала. Через деякий час компанія презентувала громадськості проект змін до статуту «Київстару». Норвежці, як і раніше, мають намір зберегти більшість у раді директорів компанії, апелюючи до угоди акціонерів, якою це передбачено.

Україна — далеко не єдина країна, де Telenor обвинувачують у спробах установити свій власний «інвестиційний клімат». Зовсім нещодавно скандальна ситуація склалася у Сербії, де Telenor за 1,9 млрд. дол. придбав у держави 70% місцевого оператора Mobi63. Оскільки в конкурсі на придбання цього активу брали участь багато інших відомих компаній, сербські ЗМІ неодноразово обвинувачували норвежців у тиску на державу з метою позитивного вирішення цього питання.

Невизначеність України  стосовно свого інвестиційного клімату  обмежує ентузіазм інвесторів і  підриває інвестиційний потенціал  країни. Поєднання інфляції зі скороченням  ВВП більш ніж на 15% в 2009 році викликало  занепокоєння інвесторів з приводу  ділових можливостей в Україні. Ліквідність, хоч і покращується, втім також викликає занепокоєння інвесторів, оскільки банки почали тільки умовно відновлювати корпоративне кредитування, обмежуючи таким чином можливості інвесторів та їх місцевих партнерів започатковувати бізнес. Щодо бізнес-клімату – корупція, затримки на митниці та затримки в поверненні  ПДВ набули ще більш загрозливих масштабів.

Взагалом, за останні 5 років зі всіх секторів інвестування український фінансовий сектор залучив найбільшу кількість інвестиційних проектів (13% від загального обсягу прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в Україну). Фактично Україна посідає третє місце як країна для ПІІ у фінансові послуги у Центральній та Східній Європі, після Росії та Польщі (які отримали 18% і 14% проектів відповідно). Розвиток промислової привабливості: логістика (10% від загальної кількості інвестиційних проектів в Україні) і виробництво продуктів харчування (9%) обіймають відповідно друге  та третє місце за обсягами ПІІ. Однак країна ще не розкрила свого справжнього потенціалу: у промисловому секторі кількість інвестицій зросла на 11,5% в 2010 році в порівнянні  з 4,2%-м ростом ВВП, хоча Україна залучає лише 3% промислових ПІІ в країнах Центральної та Східної Європи.

Реформи і очікування

А взагалі, для покращення макроекономічної стабільності України уряд ініціював активну програму реформ у 2010 році. Ця програма, покликана сприяти перспективам економічного зростання, реалізовувалася у відповідності з програмою кредитування від МВФ в сумі 15,2 млрд. дол. США, призначеною для стабілізації суверенного боргу України20. Реформи передбачають спрощення податкового законодавства, приватизацію енергетичного сектору і дерегуляцію. Із огляду на поточні реформи, вірогідно, що Україна підійматиметься в рейтингу ведення бізнесу  на 23–33 бали, однак простір для вдосконалення все ще залишається.