Європейська валютна система

«Європейська валютна система»

                                           Київ- 2008

План

I. Європейська Валютна Система

1.              Доповідь Вернера - програма створення Економічного та Валютного Союзу

2.              Створення Європейської Валютної Системи

а) ЕКЮ

б) Курсово-інтервенційний механізм

в) Кредитний механізм

II. Європейський Союз

1.              Доповідь Комітету Делора - план економічної та валютної інтеграції

2.              Маастрихтський договір

3.              Шлях до Економічного та Валютного Союзу (1994-1999 рр.)

а) Другий етап реалізації Економічного та Валютного Союзу (1994-1998 рр.)

б) Третій етап реалізації Економічного та Валютного Союзу (01.01.1999)

III. Економічний та Валютний Союз

1.              Держави-члени Економічного та Валютного Союзу

2.              Запровадження спільної валюти - євро.

3.              Способи перерахунку валют

а) Перерахунок національної валюти на євро

б) Перерахунок євро на національну валюту

в) Перерахунок однієї національної валюти на іншу

4.              Європейська Система Центральних Банків

IV. Висновок (Наслідки створення Економічного та Валютного Союзу)

I.                    Європейська Валютна Система

Доповідь Вернера - програма створення Економічного та Валютного Союзу

              Економічна криза 1970-их рр. (зростання безробіття та інфляції) негативно вплинула на функціонування тогочасної міжнародної валютної системи (ревальвація німецької марки, девальвація французького франка). Виникла необхідність захистити від регресу досягнуту економічну інтеграцію і розвиток торгівлі між країнами Співтовариства. Держави-члени вирішили розпочати підготовку до тіснішої економічної інтеграції та утворення єдиного економічного та валютного простору.

              У 1969 р., на самміті в Гаазі, глави держав та урядів країн ЄЕС прийняли рішення про створення Економічного та Валютного Союзу (ЕВС). Створення такого Союзу мало зміцнити позиції Співтовариства у світі, а також вплинути на зростання добробуту у державах-членах. Було створено групу експертів, котрі в рамках Комітету Вернера підготували доповідь про поступову реалізацію ЕВС. Доповідь Вернера, що визначала форму Союзу, була прийнята Європейською Радою у 1971 р.. Згідно з доповіддю він мав бути створений у три етапи, до 1980 р. Суттю цього плану була координація економічної політики, яка мала створити основи для валютної інтеграції.

              Проте, економічні труднощі у державах-членах (розвал Бреттон-Вудської валютної системи, коливання курсу долара, нафтовий шок, часті зміни курсів валют) спричинили сповільнення процесу економічної та валютної інтеграції. Єдиним результатом тогочасних прагнень до валютної інтеграції була "валютна змія", тобто механізм, що обмежував коливання ринкових курсів валют країн Співтовариства між собою до 2,25 %. Коли зміна курсу даної валюти відносно валют інших держав-членів перевищувала допустиму межу, центральні банки повинні були здійснювати інтервенції на валютних ринках, щоб повернути курс на попередню позицію.

              Оскільки для інтервенцій на валютних ринках з метою утримання бажаного курсу валюти потрібні були значні кошти, у 1973 році країни ЄЕС створили Європейський Фонд Валютної Співпраці (ЄФВС). Метою цього Фонду було надання національним центральним банкам кредитів для інтервенцій, а також координація політики, яку проводили центральні банки держав-членів. ЄФВС існував до кінця 1993 р., тобто до утворення Європейського Валютного Інституту.

              Створена система функціонувала, на жаль, далеко не ідеально (часті зміни центральних курсів), тому необхідність стабілізації курсів валют у рамках економічної інтеграції наштовхнула на пошуки нових розв'язків.

. Створення Європейської Валютної Системи

              Європейська Валютна Система почала свою роботу у 1979 р. і замінила тогочасну "валютну змію". Її головною метою було забезпечення стабільності курсів валют держав-членів Співтовариства.

              Європейська Валютна Система спиралася на три елементи:

Європейська валютна одиниця - ЕКЮ

Курсово-інтервенційний механізм

Кредитний механізм

                  ЕКЮ

              Головним елементом ЄВС була Європейська валютна одиниця (ЕКЮ). ЕКЮ було лише розрахунковою одиницею, воно не мало матеріальної форми (банкноти, монети). ЕКЮ було кошиком, який складався з валют держав-членів Співтовариства. Кількість валюти держав-членів у кошику ЕКЮ залежала в першу чергу від:

частки ВВП держави-члена в сукупному ВВП Співтовариства,

частки експорту та імпорту держави-члена у внутрішній торгівлі Співтовариства,

значення даної валюти як деномінатора інструментів ринків капіталу та грошей (кількість операцій у даній валюті на обох ринках).

              Вага валюти в кошику - це відношення між кількістю даної валюти, що входила до кошика ЕКЮ і вартістю ЕКЮ, вираженій у цій валюті. Натомість, вартість ЕКЮ виражена в одній з валют кошика дорівнювала сумі кількості цієї валюти в кошику ЕКЮ і кількості решти складових валют ЕКЮ, перерахованій на цю валюту за чинним тоді центральним курсом.

              Наприклад, 06.03.1995 року 1 ECU = 1.91007 DM, а до складу ЕКЮ входило 0.6242 DM. Тоді вага марки в кошику ЕКЮ була 0.6242 : 1.91007 х 100%=32.68% .

              01.01.1994 року склад кошика було заморожено і остаточно до нього входило 12 валют, тобто валюти всіх тодішніх членів ЄС (Австрія, Швеція та Фінляндія стали членами ЄС у 1995 р.)

                                   Склад ЕКЮ та вага окремих валют

Функції ЕКЮ:

міра вартості у механізмі валютних курсів,

основа для визначення показника відхилення курсів валют від центрального курсу,

платіжний засіб для розрахунків в рамках інтервенцій на валютному ринку,

платіжний засіб для розрахунків між органами та фінансовими інституціями Співтовариства,

одиниця, у якій складався бюджет Співтовариства та проводилися усі розрахунки в рамках Співтовариства.

                           Курсово-інтервенційний механізм

              Коридор коливань ринкових курсів між валютами країн Співтовариства був чітко визначений. Ці курси могли відхилятись до ±2,25% (або ±6% для слабих країн, наприклад, Іспанії та Португалії) від двосторонніх центральних курсів. Цей коридор в результаті численних криз та проблем, пов'язаних з утриманням коливань курсів валют у настільки вузьких межах був у 1993 році розширений до ±15%. Це мало запобігти відмові держав Співтовариства від участі у ЄВС.

              Примусові інтервенції центральних банків на валютних ринках полягали в тому, що якщо курс однієї валюти по відношенню до другої занадто зростав або падав, то центральні банки зацікавлених держав були зобов'язані вжити відповідні заходи. До 1993 року примусових інтервенцій було небагато, оскільки банки втручались заздалегідь, ще перед тим, як курс досягав межі коридору допустимих коливань. Лише у разі, коли інтервенції не приносили бажаних результатів, можливою була зміна центральних курсів між ЕКЮ і валютами держав-членів, проте, лише шляхом вирівнювання паритетів за згоди усіх зацікавлених урядів.

                            Кредитний механізм

              Якщо досягалась нижня чи верхня межа коридору коливань курсів валют, центральні банки проводили інтервенції на валютних ринках. Якщо бракувало коштів на таку інтервенцію, то ці банки використовували взаємну кредитну допомогу. Європейський Фонд Валютної Співпраці виконував таку саму функцію, як і під час функціонування "валютної змії", тобто, надавав кредити центральним банкам країн, що належали до ЄВС.

                           Внутрішній ринок

              Незважаючи на успіхи у реалізації принципу вільного руху товарів та валютній співпраці, не вдалося запровадити вільного руху послуг, капіталу, осіб, а також свободи поселення. Усе ще існували технічні (різні норми, стандарти, вимоги), фіскальні (різні податкові системи) та фізичні (прикордонний контроль) бар'єри. Положень Договору про заснування ЄЕС було недостатньо для створення справжнього спільного ринку.

              У 1985 р. президент Європейської Комісії Жак Делор запропонував план створення внутрішнього європейського ринку. Стратегія переходу до єдиного ринку була визначена Комісією у "Білій книзі". Щоб збільшити шанси на успіх у творенні єдиного внутрішнього ринку було внесено зміни до установчого договору ЄЕС. 17 лютого 1986 р. у Люксембурзі було підписано Єдиний Європейський Акт, який набрав чинності 1 липня 1987 р. Він доповнив Договір про ЄЕС статтею, у якій йшлося, що Співтовариство розпочне діяльність, необхідну для створення внутрішнього ринку до 31 грудня 1992 року. Єдиний внутрішній ринок був визначений як простір без внутрішніх кордонів, у межах якого буде забезпечено вільний рух товарів, осіб, послуг та капіталу.

              Реалізацію стратегії спільного ринку зробили можливими відмова від повного наближення законодавства і прийняття принципу взаємного визнання. Згідно з цим підходом, Рада ЄС визначає лише основні вимоги щодо безпеки, охорони здоров'я, довкілля та споживачів, натомість узгодженням деталей їх практичного застосування займаються інші європейські інституції. Національне законодавство такого ж характеру не підлягає контролю Співтовариства і є предметом взаємної довіри.

              Єдиний внутрішній ринок складається з чотирьох елементів (т.зв. свобод руху):

      свобода руху товарів

      свобода руху осіб

      свобода руху послуг

      свобода руху капіталу

II.                 Доповідь Комітету Делора - план економічної та валютної інтеграції

              Рішення прийняте на підставі Єдиного Європейського Акту про завершення створення єдиного внутрішнього ринку дало сильний поштовх прискоренню валютної інтеграції. Для забезпечення ефективного функціонування цього ринку необхідними були і певні дії у валютній сфері. Позитивні наслідки реалізації внутрішнього ринку могли стати відчутними лише після запровадження фіксованих курсів обміну валют або спільної валюти. Отже, необхідною стала інтенсивна співпраця у сфері валютної політики, а її результатом мав стати Економічний і Валютний Союз (ЕВС).

              Голови держав і урядів на саміті 1988 р. у Ганновері вирішили створити Комітет, завданням якого було планування етапів та конкретних дій для досягнення ЕВС. Комітет Делора (від прізвища президента Європейської Комісії), який складався з голів центральних банків держав-членів Співтовариства та незалежних експертів, підготував доповідь, у якій містилися пропозиції щодо економічної та валютної інтеграції. Доповідь пояснювала потребу реалізації ЕВС, окреслювала початкові умови та етапи його створення. ЕВС мав бути кінцевим результатом економічної інтеграції і складатись із двох інтегральних частин:

1. Валютний Союз - валютний простір, на території якого забезпечені:

повна і незворотна конвертація валют,

повна лібералізація операцій з капіталом та повна інтеграція фінансового ринку,

ліквідація коливань курсів валют, а також остаточна фіксація валютних паритетів.

2. Економічний Союз - економічний простір, на території якого забезпечені:

спільний ринок, у межах якого капітал, товари, послуги і робоча сила можуть вільно пересуватися,

політика конкуренції, мета якої - забезпечення безперешкодного функціонування внутрішнього ринку (необмежений доступ до ринку),

спільна політика, яка уможливлювала би зміни структури економіки держав-членів, запобігала б поглибленню диспропорцій між державами (бо тоді забракне інструментів зміни валютного курсу),

координація макроекономічної політики, зокрема встановлення спільних правил для уникнення надмірного дефіциту бюджету, а також проведення спільної антиінфляційної політики .

              Доповідь Делора передбачала три етапи створення ЕВС. На першому етапі держави-члени Співтовариства мали забезпечити повну свободу руху капіталу, удосконалити механізм функціонування ЄВС та зміцнити співпрацю між національними центральними банками. Цей етап мав закінчитися визначенням заходів, які повинні були здійснені упродовж наступних двох етапів, а також підписанням нового договору, який вносив би зміни до Договору про ЄЕС.

             Маастрихтський договір

              Створення єдиного внутрішнього ринку було лише необхідним етапом на шляху до досягнення вищого рівня інтеграції - Європейського Союзу (ЄС). Європейський Союз був створений договором, підписаним 07.02.1992 року у Маастрихті. Положення Договору щодо наступних кроків на шляху до економічної та валютної інтеграції охоплюють ті заходи, які у Доповіді Делора були названі другим та третім етапами створення ЕВС. Згідно з Договором, Економічний та Валютний Союз означає остаточну фіксацію курсів валют держав-членів між собою та запровадження спільної валютної одиниці, а також вироблення і проведення спільної монетарної та фіскальної політики, метою яких є стабілізація цін.

   Положеннями Маастрихтського договору визначено:

      критерії, які повинні виконати держави-члени ЄС для входження до ЕВС,

      реалізацію національних фіскальних політик,

      принципи роботи Європейського Центрального Банку,

      графік створення ЕВС,

      процедури прийняття рішень інституціями Співтовариства .

              Договір не передбачав проведення спільної економічної політики. Проте, держави-члени ЄС зобов'язалися визнати реалізацію економічної політики предметом спільного зацікавлення і координації.